У Словнику-довіднику подаються офіційні імена, уживані в Україні,та їх варіанти, включено відомості про їх походження, правила правопису українських і російських прізвищ. Імена ілюструються уривками з поетичнихтворів, народних пісень тощо. Видання сувенірне. В ім’я здавна вкладався глибокий духовний зміст. Його вибір для новонародженої дитини був традиційною вірою в магічну силу слова й власного імені. Недарма ж великі українські князі носили такі славні імена, як Володимир (володар світу і людей), Ізяслав (той, хто славу здобуває), Святослав, Мстислав, Ярополк… Духовна міць, яка входила в них через надані ймення, робила князів непереможними. Адже в іменах завжди містилося добре віщування, побажання добробуту, захисту Богів, надія на кращу синовню чи доччину долю. І, мабуть, немає матері, яка б не назвала свою гарну доньку Любомирою (яку в миру люблять), Світланою (світлою, чистою) або Миланою (яка для всіх мила, якою милуються). Обираючи майбутнє ймення для дитини, батьки хотіли, щоб разом з ним вона отримала і захисника згори, божого охоронця. Так, вважалося, що Мирослави присвячені Богові Миру, Ярослави – Ярилу, а про Богуславів і Богданів дбатимуть Боги, які подарували родині бажану дитинку. Вважалося також, що той, хто назве немовля непривабливим іменем як-от Неждан, Нелюбима, Немира, збереже її від злого ока, яке, нібито, не зверне уваги на дитину, яку не ждали або не люблять. Але вже доведено, що подібні ймення тільки заважатимуть людині в житті, адже несуть в собі силу-силенну негативу. Дослідники вважають, що імена творилися за допомогою первісного арійського способу, який передбачає врахування всього комплексу релігійних та соціальних уявлень давнього суспільства. Навіть вважається, що імена були розподілені за кастовими прошарками, що зараз вже втратило своє значення. Крім того, імена могли втілювати як верхній, так і нижній Божественний світ. У давніх українців не було чітко вираженого протиборства між “темним” і “світлим”, кожне начало мало власне призначення, і від їх взаємодії творилося життя. Ще в давні часи, як засвідчують джерела, був звичаєвий набір двоосновних імен. Але й ці складові частини імен могли формуватися з більш простих елементів, які також слід враховувати, бо вони можуть іноді давати відмінне тлумачення. Існують імена, в яких виражено побажання здобути славу (Святослав, Ростислав), бути мужнім і відважним воїном (Ратимир, Ратибор, Ярополк), проявляти миролюбність (Миролюб, Любомир). Імена, які висловлюють гостинність (Гостирад, Милогост, Доброгост), можна пояснити і як очікування в родині бажаної дитини, яка прийшла на цей світ добрим гостем. Є імена, що втілюють любов батьків до Бога, який послав їм дитину і через відповідне ім’я дбатиме про неї (Богумил, Богуслав, Богурад), а також побажання на майбутнє позитивних рис характеру своїй дитині (Доброслав, Добромисл).

І досі не втратила свого значення збірка етнографічних та фольклорних матеріалів українського етнографа, фольклориста, письменника і педагога М. Номиса (1823—1900), метою якого було зберегти для нащадків розповіді бувалих, старосвітських людей, цікаві факти з минулого різних українських станів і тим самим сприяти розвитку національної самосвідомості. Приказки та прислів'я, вміщені в книжці, охоплюють найрізноманітніші сфери життя, звичаїв, вірувань українського народу. Для студентів вищих навчальних закладів, усіх, хто цікавиться вітчизняною культурою, джерелами духовності українського народу.

Людська душа потребує єднання зі світом, тому міф завжди буде органічною часткою культури. До світогляду нашого народу увійшли вірування та уявлення багатьох поколінь, які жили на території сучасної України й належали до різних племен та археологічних культур. Давні збирачі, мисливці, рибалки, скотарі й землероби залишили відлуння своїх вірувань у тому багатогранному комплексі, який ми звемо українською традиційною культурою. Ця книжка є оригінальною спробою систематизовано представити найхарактерніші й найцікавіші образи, що існували у віруваннях і магічній практиці українського етносу.

З усієї палітри політичних партій і союзів, шо діяли в Російській імперії на початку XX століття, найменш вивченим є праве чорносотенне крило. Автор книги розглядає чорносотенний рух на території України та його особливості на різних етапах. Об'єкт дослідження - чорносотенні союзи й організації (до них віднесено «Всеросійський національний союз» та більш праві партії), що діяли на території України в період 1904-1914 рр. Монографія розрахована не лише на історнків-професіоналів, а й на звичайних ентузіастів - невгамовних шукачів істини, які прагнуть осягнути найбільш загадкові сторінки історії України та Росії. Сподіваємося, що книгою зацікавляться політологи, які займаються сучасними проблемами цих держав та їх взаєминами, оскільки нинішня політична ситуація на теренах пострадянських країн (особливо України та Росії) багато в чому нагадує ту, шо склалася на початку XX століття.

У повному обсязі викладено матеріал нормативного курсу звичайних диференціальних рівнянь. Представлено основні практичні методи розв'язання лінійних і нелінійних рівнянь і систем, елементарні підходи до їх геометричного й якісного аналізу, а також фундаментальні теоретичні факти: теореми існування, єдиності, продовжуваності розв'язків, їх неперервної та диференційовної залежності від параметрів, стійкості за Ляпуновим.

""Цари и боги Египта"" - вторая книга известного французского популяризатора науки А. Морэ, продолжающая его исследование ""Во времена фараонов"". Автор живо и увлекательно рассказывает об этой древнейшей цивилизации. В книгу вошли журнальные статьи А. Морэ и лекции, прочитанные им в музее Гимэ и посвященные важнейшим вопросам истории Египта, а также изучению того, что составляло сокровенную суть верований египтян: представлений о бессмертии души и тленности тела. Наибольший интерес как для специалистов, так и для обычного читателя представляет тема мистерий Исиды, практически неизвестная русскоязычному читателю. "

Складова частина Південноруського ізвода кінця XIII - початку XIV ст., що звичайно публікується за Іпатіївським списком XV ст. Київський літописний ізвод не має собі рівних в давньоруськом письменстві за різноманітністю і багатством історичної інформації й надзвичайно високими літературно-художніми властивостями Досі в науці немає єдності поглядів щодо структури і джерел цієї видатної пам'ятки давньоруської літератури XII ст. Автор висуває і розвиває думку, що Київський літопис складається в основному з великих і малих воїнських повістей, з'єднаних суто літописними статтями. Він пропонує розроблену ним структуру пам'ятки, вказує її джерела, розкриває її можливості в дослідженнях з давньоруської історії. Праця розрахована на науковців - істориків і філологів, - викладачів вузів, студентів і на широкий загал любителів минувшини.

У посібнику узагальнено відомості з етнографічних, археологічних i різновидових писемних джерел, а також найважливіші історіографічні концепції, що розкривають питання етногенезу и етнокультурної історії українського народу. Розглянуто звичаєво-обрядовий супровід народного побуту, місце християнської віри у житті людей, етнодемографічні процеси від доби Київської Русі до сучасності. Для студентів вищих навчальних закладів, викладачів, широкого кола читачів, які цікавляться історією українського народу.

Спеціальний і докладний план України з належними до неї воєводствами, округами і провінціями для загального добра зроблений Ґійомом ле Вассером де Бопланом, військовим архітектором і капітаном його величності короля Польщі і Швеції. Карбований у міді працею і старанням Вільгельма Гондія, привілейованого гравера його величності короля Польщі і Швеції. Гданськ, року Божого 1650.

Перед нами перший систематичний огляд незавидної долі нашого театру в Галичині. Автор здавна стежив за розвитком театрального мистецтва в нас і дав декілька окремих картин із поодиноких часів театральної праці. Та статті ті, порозкидані по різних журналах та часописах, писаних різними часами – стрінула звичайна доля таких робіт: їх забули, і сучасний читач (не – дослідник), що цікавиться історією нашої культури, стає зовсім безрадний. "Нарис" Чарнецького буде йому в пригоді: перед ним стануть, як на театральній сцені, всі ясні й сумні хвилини в житті нашого багатостраждального театру, воскреснуть його діячі – в їх повній посвяти праці для любого їм діла...

Книга висвітлює історію польсько українських відносин у Східній Галичині в 1920–1930 ті рр. Використані в книзі дані архівів, мемуарів і міжвоєнної преси аргументовано доказують, що період 1920–1939 рр. являє собою переважно історію успішної державної інтеграції галицьких українців до Польщі і мирного польсько-українського співжиття. Міжнаціональний конфлікт, за рідким винятком, практично був повністю відсутнім у звичайній повсякденності переважної більшості жителів Галичини. Український національний рух прагнув максимально використати всі можливості для свого розвитку в Польської державі. При виконанні певних умов це позитивно розглядалось державною адміністрацією Другої Речі Посполитої. Книга написана з позиції дослідника, не зв'язаного з українською чи польською історичною школою й особливостями національних дискурсів. Головний висновок книги є те, що українсько-польську історію Східної Галичини першої половини ХХ століття неможливо розглядати тільки як історію конфлікту.

Работа А. А. Коринфского «Народная Русь», впервые изданная в 1901 году в Москве, когда-то широко известная, но незаслуженно забытая в родном отечестве на многие десятилетия и, наконец, снова увидевшая свет. Богатый фактический материал, любовь к земле русской, к простому народу, к родному языку — все это не оставит читателя равнодушным.

Отже, гуманітарна аура нації. Чи не правда, якесь приємне для слуху поєднання слів? Справді, кожна нація повинна мати свою гуманітарну ауру. Тобто потужно емануючий комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літературою, мистецтвом,- в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті.

Т. 1, Т. 2. - 625 с.

У книзі висвітлюється історія формування, розвитку та падіння першої у XX ст. Української держави, пов’язаних з цим соціальних процесів, культурних перетворень та політичних подій. Головна увага приділяється розгляду періоду гетьманування П. Скоропадського, під час якого Україна перетворилася на справжній державний організм з усіма властивими йому ознаками та атрибутами. У цьому зв’язку критично переглядаються поширені в історіографії оцінки діяльності лідерів Центральної ради. Гетьманату та Директорії, характер діяльності більшовицьких, анархістських та білих сил. При написанні книги, крім звичайних історичних джерел, широко використовувалися мемуарні свідчення різних людей, що пережили ці буремні роки в містах України, особливо у Києві, події в якому реконструюються з особливою увагою. Книга розрахована на широкий загал читачів, всіх, хто цікавиться історією своєї Батьківщини.

Книга детально ознакомит Вас с процессом росписи пасхальных яиц, изготовление и применением специальных инструментов. Вы узнаете также значение пасхальной символики, особенности росписей в различных регионах Украины, а также ознакомитесь с народными обычаями и традициями.

Потреба на російсько-український словник сталих виразів зайшла в нас давно та й давно. Певне, ще тоді, як уперше твори російської літератури перекладалися українською мовою. Вкрай гостро, й дедалі все гостріше, цю потребу відчувають не тільки перекладачі, а й працівники газет, журналів, видавництв, радіомовлення, телебачення... Та й письменники, особливо молоді. Та й просто аматори українського слова. Маючи на думці бодай частково зарадити лихові, ми й узялися скласти цього словника. Звичайно, ми знали, що перед нами постануть неабиякі труднощі. Адже, як відомо, фразеологічні багатства української мови досі не те що не впорядковані, а й не всі зібрані. Не набагато більше зроблено щодо цього й у російській фразеології. А втім, по тлумачних словниках російської мови, по російсько-українських та українсько- російських загальних, а також у кількох коротеньких фразеологічних словниках, що виходили за різних часів, фразеологічного матеріалу є чимало. Чималенько такого матеріалу (з письмових та усних джерел) назбиралося за довгі роки й у нас.

Серія 1 : 1. Олена Пчілка. 2. Старицька-Черняхівська. - 64 с.

Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) (29 липня 1849 - 4 жовтня 1930) Ольга Косач Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (17.08.1868, м. Київ, — 1941) — письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дочка письменника М. Старицького. Навчалася в київській приватній гімназії В. Ващенко-Захарченко. У 1888—1893 рр. брала участь у роботі літературного гуртка «Плеяда». З 1908 р. — член ТУП. З 1912 р. разом із сестрою Марією керувала роботою літературно-мистецького клубу «Родина» в Києві. З 1914 р. співробітничала в Київському комітеті для допомоги українцям-біженцям; працювала сестрою милосердя у військовому шпиталі. З квітня 1917 р. — член Української Центральної Ради. З травня 1917 р. — член президії товариства «Український національний театр». З 1919 р. — заступниця голови Національної ради українських жінок (м. Кам’янець-Подільський). З 1920 р. працювала в установах ВУАН. У 1930 р. заарештована у справі «Спілки визволення України» і тимчасово ув’язнена в м. Харкові; того ж року засуджена до умовного 5-річного строку позбавлення волі й вислана до м. Сталіно (нині Донецьк), де займалася перекладацькою діяльністю. У 1936 р. повернулася до Києва. В липні 1941 р. вдруге заарештована НКВС і вислана до Харкова, звідки вивезена під конвоєм до м. Акмолинська (Казахстан); померла в дорозі. У 1989 р. реабілітована посмертно.