У книзі стисло розповідається про важкий, тернистий, але славний життєвий і творчий шлях, який пройшов великий Каменяр. Автор показує І. Франка як прозайка, поета, драматурга, дослідника, що у своїх творах закликав народні маси до революційних дій проти експлуататорського ладу, висловлював тверду віру в їх краще майбутнє, боровся за дружбу між народами.

Остаточно розкутий Прометей, якому наука надає незнані досі ще сили, а економіка - нечувані стимули, закликає до етики, щоб через добровільне підкорення їй приборкати свою могутність, аби ця могутність не обернулась для людини лихом.

Деякі з тих, кому довірено було прочитать книжку до друкування, закидали авторові про велику нелюбов до росіян. Абсурд!!! Тоді треба говорити про нелюбов і до турків, і до татар, і до молдаван, румун, угорців, литовців, поляків, тобто, до тих, хто кожен окремо намагався відірвати собі якомога більший шмат від Русі-України і побувши деякий час у військовому союзі з Богданом Хмельницьким, в найскрутнішу годину несподівано зраджував його так, як це зробили московити (з 22.10.1721 року — росіяни), заключивши з поляками (посли Русі-України не були допущені) Віленську угоду, хоча й усну, але яка передбачала в подальшому поділ Русі-України між ними. За Переяславською угодою Московія зобов’язувалася не робити того. Автор запевняє: він лише намагався скласти зміст книжки, вилучивши з багатющої кількості історичних книжок найбільш достовірну інформацію про ту дуже складну ситуацію, в якій опинився, відновивши Київську Русь — могутню колись державу, найбільшу на той час в Європі, Великий Гетьман Богдан Зиновій Хмельницький.

This book, written for fellow peacemakers and peace campaigners around the world, is therefore not only a study but also an argument: my small but necessary contribution to what I see as the daunting but all-too-urgent project of global transformation – the fundamental change so desperately needed by humanity and our planet. Unless we take a more radical approach, we shall not get beyond fire-fighting and the seemingly endless task of reconstruction. Unless we transform the way we think about conflict, human relationships, and what it is to be successful, our very life as a species is under threat. Our field is going through a time of intensive self-scrutiny.6 The phase that began with the Soviet collapse has ended. For too many years we were caught up in the calamitous policies and actions that followed the events of 11 September 2001 in the US, and there were signs that a new Cold War was beginning. Then the advent of a new US president brought new hope. Our field can be credited with many important achievements, which should be recognised and set out. The value of its work will continue. At the same time, we have come to recognise our limitations.

У просвітницько-публіцистичній праці автор розглядає наріжне питання ідеології української держави, дає оцінку державотворчого процесу в Україні, його окремих складових — економічних, політичних, соціальних, моральних. Головною темою є проблема національної ідеї, рефреном — заклик до єдності народу через відродження мови, традицій, культури, національної гордості, любові до України.

Повість відомого англійського вченого-натураліста про його дитячі роки, які він провів на острові Корфу. В книзі бринить тривога за долю тварин і лунає заклик на їх захист.

До збірки творів видатної української поетеси Лесі Українки (1871-1913) вміщено кращі вірші інтимної та громадянської лірики. Любов і повага до трудящої людини, полум’яний заклик до боротьби за волю й краще майбутнє — такі провідні мотиви збірки.

«Вони бояться правди — хай світ почує правду!» — такий епіграф написав український автор Василь Савченко на своїй книжці «Безимлаг», виданій в Авґсбурзі 1948 року. «Вони» — це ті, в кого руки залиті кров'ю мільйонів невинних жертв українського й інших неросійських народів СССР; це ті, що на одній шостій частині світу запровадили таке рабство, якого не бачив світ за часів середньовіччя. Це — большевики, московські імперіялісти, колонізатори. Не зважаючи на те, що російська імперія існує вже більше чотирьох сторіч, а сучасна комуністично-російська система — майже 40 років, світ і до цього часу мало поінформований про жахіття в тюрмі народів — СССР. Навіть тоді, коли протягом 1955–1956 рр. на Захід повернулася численна кількість кол. вояків німецької армії, що потрапили під час другої світової війни до російського полону і, як живі свідки нелюдських знущань у совєтських концтаборах, свідчили про масове народовбивство, арешти і заслання в СССР, — світ далі майже не звернув на те уваги. Знову ж, коли українська еміґрація на Заході, маючи численні свідчення й оригінальні документи від запроторених до совєтських концтаборів українців (напр., з Мордовських концтаборів), закликає вільний західній світ вжити супроти носіїв російського імперіялізму та його допоміжних сил моральних і матеріяльних санкцій, — вільний світ не то що вперто мовчить, але й ще поступово вплутується в коло московської коекзистенції, вишукує шляхи мирних контактів та співпрацює з народовбивцями, а цим самим посередньо сприяє системі невільництва і концтаборів у СССР. Видаючи книжку «Концентраційні табори в Совєтському Союзі», ми хочемо відкрити бодай частину заслони, де як свій, так і чужий читач зрозуміє суть жахливої політики, що її практикує червона Москва на неросійських народах.

Т. 16, ч. 1 : Історія Вселенської церкви на Україні. Т. 1. Від апостольських часів до князювання св. княгині Ольги (І-Х століття). - 2001. - 280 с.