«Российская грамматика» — одно из главных филологических сочинений М. В. Ломоносова и одно из важнейших по значимости в истории русской филологии. Первая печатная (типографски изданная) русская научная грамматика на родном языке. Ломоносов начал работать над «Российской грамматикой» в 1749 г. 20 сентября (по ст. стилю) 1755 г. Ломоносов преподнёс перебеленную рукопись РГ великому князю Павлу Петровичу. Из печати книга (тираж — 1200 экз.) вышла в январе 1757 г. На титульном листе 1-го изд. указан не год выхода «Российской грамматики» в свет, а 1755 г. Аналогично — 1755 годом — помечены и все последующие издания «Российской грамматики» XVIII в.: 2-е изд.(1765), 3-е (1771), 4-е (1777), 5-е (1784). В 1764 г. в Петербурге «Российская грамматика» вышла в переводе на немецкий язык.

Если бы я предпринялъ описать все то, что можно найти любопытнаго об малой Россіи для человЂка ищущаго въ малЂйшихъ вещахъ безконечно великихъ слЂдовъ премудрости Божїя; то предпрїятїе мое требовало бы не одного года. Подробное описанїе древняго и нынЂшняго, физическаго и нравставеннаго состоянія страны сея составило бы превеликую книгу. Всякъ знаетъ, что она имЂла прежде своихъ собственныхъ ВладЂтелей, была раздЂляема такъ, какъ и другїя области нынЂшней Россїйской Имперїи, на Княженїя и УдЂлы, послЂ того на Воеводства и ПовЂты, потомъ на Полки и ПовЂты, потомъ на НамЂстничества и УЂзды, а наконецъ, во исполненїе благословеннаго опредЂденїя управляющихъ всЂми Россїями судебъ, раздЂлена на Губерніи и ПовЂты же, или УЂзды. Всякъ знаетъ, что Малороссїяне всЂмъ другимъ Славенамъ единоплеменны, и сохранили по нынЂ нЂкоторые свои обряды и суевЂрїя, свойственныя каждому народу до толЂ, пока онъ образуется просвЂщенїемъ. Всякъ знаетъ и то, сколь много они даже по сїе время отличаются отъ всЂхъ другихъ народовъ, и даже отъ своихъ единоземцовъ, одЂянїемъ, языкомъ и многими другими свойствами, которыя отчасти описаны въ разныхъ Исторіяхъ, Землеописаніяхъ, Путешествіяхъ и Запискахъ. СлЂдственно довольно будетъ для меня положить на бумагу одну слабую тЂнь исчезающаго нарЂчїя сего близкаго по сосЂдству со мною народа, сихъ любезныхъ моихъ соотчичей, сихъ отъ единыя со мною отрасли происходящихъ моихъ собратьевъ.

“Грамматика малороссийского наречия, или грамматическое описание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка», автором якої був Олексій Павлович Павловський, протягом тривалого часу була єдиним посібником у цій галузі і відіграла значну роль як у розвитку української літературної мови, так і у розвитку україністики. Про граматику О. Павловського існує значна література, проте й досі лишається незіпсованим ряд питань, що стосуються цієї важливої праці з українського мовознавства та особи її автора, зокрема: хто був О. Павловський, де він учився, який мав фах, де працював, коли і на підставі яких матеріалів була написана його граматика, чому ця праця була видана аж через 13 років після того, як у 1805 р. автор подав ЇЇ на розгляд Академії Російської, чому її не видала Академія (як відомому 1818 р. книга була-надрукована у приватній друкарні) і т. ін.

Пушкин и Гоголь были в восторге от малороссийских песен изданных Максимовичем; Гоголь питал к Максимовичу Михаилу Александровичу истинную дружбу и вел с ним переписку.

Ч. 1. - 1834. - 180 с.

Уже в 1827 г. он издал «Малороссийские песни» (М., XXXVI, 234), с комментариями; А. Н. Пыпин признает за этим изданием «большую заслугу разумного понимания и исполнения дела». В 1834 г. Максимович Михаил Александрович издал другой сборник, под загл. «Украинские народн. песни» (ч. 1, Максимович Михаил Александрович), a также «Голоса украинских песен» (25 напевов, положенных на ноты А. А. Алябьевым); в Киеве он начал еще более обширное изд., «Сборник украинских песен» (ч. 1-я, Киев, 1849).

Ч. 1. - 1849. - 116 с.

Михаил Александрович Максимович (1804—1873) — выдающийся разносторонний ученый: ботаник, этнограф, филолог. Учился в Новгород-Северской гимназии и Московском университете, сначала по словесному, потом по естественному факультету. В 1833 г. почувствовал упадок сил, тоску по родине и решился перейти в открывавшийся тогда Киевский университет.

Богословский учебник по еврейской грамматике

В своем сводном труде М. Драгоманов приводит более 200 народных преданий и сказок Малороссии, отсортированных по разделам: Знахарство, молитвы, заговоры; Верования и рассказы о чертях; Рассказы о мертвецах и пр. Все вместе они являются отражением народных представлений украинцев середины XIX века.

В книге чешского филолога Индриха Нидерле представлена грамматика древнегреческого языка. Книга состоит из трех разделов. В первом разделе "О звуках" исследуются буквы (гласные, согласные, их изменения) и слоги (количество слогов, ударение, деление слов на слоги). Во втором разделе "Об изменении слов" изучается склонение и спряжение различных частей речи, в этом же разделе автор рассматривает гомеровское наречие, язык Геродота, а также язык трагиков и ямбический триметр. Раздел третий "Об образовании слов" посвящен исследованию производства слов и образования сложных слов, автор рассказывает как об образовании слов вообще, так и о производстве отдельных частей речи. В конце книги содержатся греческий и русский указатели. Данная книга была впервые издана в России в 1879 году, обработанная ее переводчиком И.И.Мейером для преподавания в русских гимназиях. Книга была одобрена ученым комитетом Министерства народного просвещения как руководство по греческому языку для гимназий и прогимназий. Книга рекомендуется специалистам - античникам, преподавателям языков и общего языкознания, студентам филологических вузов, а также лицам, самостоятельно изучающим древнегреческий язык.

№ 5. - 270 с.

"Громада"- громадсько-політичний збірник, який виходив у Женеві під редакцією М.Драгоманова. Починаючи з осені 1876р., було видано п’ять томів збірника. Головна мета "Громади" — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти.

Ч. 1. Кінець Козацтва., розд. 1 : Запорозці в 1709 до 1739 р.. - 1883. - 138 с.

В цілому ряді оповідань: «Борислав», «Воа constrictor», «Яць Зелепуга», «Полуйка», «Вівчар» і др. Франко змальовує нам широкі і страшні картини життя робітників, картини, що нагадують часом Дантове пекло. Особливо цікаві його бориславські оповідання. Борислав — це село в Галичині, де добувають нафту (нефть) та земляний віск. Там під землею, в шахтах, в глибоких ямах, серед задухи і смороду, од яких крутиться голова, працюють у темряві тисячі робітників; ллють піт, стогнуть і гинуть. Весь Борислав — одна смердюча яма. Там важка праця, малий заробіток, бруд, п’янство, розпуста, погана їжа і погана горілка, всякі хвороби; там людина гірше скотини, там брат на брата здіймає ніж, там чад і вічне пекло. А з цього всього пливуть золоті річки і спадають в кишені тим, хто сам не робить, всяким хижакам-експлоататорам. Франко виводить перед читачем цілу портретну галерею таких хижаків — з залізною волею, з звірячими кровожадними інстинктами, сухих, упертих і безсердечних. Гава, Вовкун, Гершко Гольдмахер, Шміла, Шварц і т. д.— ціла стан хижих птахів, що, як образно каже Франко, «полощуть кров’ю рот». Ніщо не спиняє їх: вони грабують, підпалюють хати і гублять людей, аби їм була од того користь. Всю свою ненависть до хижацтва Франко сконцентрував в образі орла-беркута:

Сборник бытовых и исторических малороссийских народных песен.

Володи́мир Григо́рович Барві́нський (* 25 лютого 1850, Шляхтинці — † 3 лютого 1883, Львів) — український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач.

Серія полемічних статей Михайла Драгоманова, об'єднаних під спільною назвою "Листи на Наддніпрянську Україну"

Т. 1. - 1899. - 144 с.

Збірка «З вершин і низин» — це складна мистецька будова з віршів, писаних у різний час і з різного приводу. Франко у «Передньому слові» пише: «Укладаючи матеріал для сеї книжки, я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім не пригожий в книжці так різномастого змісту, котрій, проте, хотілось мені придати яку–таку артистичну суцільність». Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. У перших трьох розділах — «De profundis», «Профілі і маски» та «Сонети» — зібрано ліричні твори, в чотирьох останніх — «Галицькі образки», «Із жидівських мелодій», «Панські жарти» та «Легенди» — твори епічні.

Для творчості Панаса Мирного характерні посилена увага до соціальної проблематики, висвітлення порочної моралі панівних класів, зображення типів "нових людей" епохи - революційне настроєних інтелігентів-різночинців, глибока вмотивованість поведінки та вчинків персонажів, розкриття їхнього духовного світу, високий гуманізм.