Т. 1 : Введение. Уезд Московского государства. - 1868. - 532 с.

Київська Козаччина 1855 — масові сел. виступи в Київській губернії за відновлення козацтва як сусп. стану і військ. формування. Приводом до них стало опублікування під час Кримської війни 1853—1856 маніфесту імп. Миколи I, що передбачав створення рухомого держ. ополчення. По Київщині, де ще свіжими були згадки про запороз. козацтво, почали поширюватися чутки, нібито тих, хто запишеться в ополчення («у козаки»), буде звільнено від кріпосної залежності (див. Кріпацтво) і вони одержать поміщицькі землі та майно. Бажаючі покозачитися примушували священиків та ін. письменних людей складати списки «вільних козаків», а записавшись у ці списки, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місц. адміністрації, створювали власні органи самоврядування («сільські громади») і вибирали собі ватажків (відомі імена окремих з них: Василь Бзенко, Іван та Микола Бернадські, Яків Романовський, Михайло Гайденко, Корній Захарченко). Почавшись у лют. 1855 у Васильківському повіті, рух за покозачення в берез.—квіт. охопив понад 500 сіл і містечок у 8 із 12 повітах Київ. губернії (Таращанському, Васильківському, Київському, Звенигородському, Черкаському, Уманському, Сквирському, Канівському). На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська і поліцію. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички, найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни у Биковій Греблі (Васильківський пов.; нині село Білоцерківського р-ну), Березні (Сквирський пов.; нині село Володарського р-ну; обидва Київ. обл.), Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) і Таганчі (Канівський пов.; нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Однак сили були нерівними. Селяни змушені були скоритися.

Посібник "Місцеве самоврядування: світовий та український досвід" є результатом багаторічної роботи експертів Програми спряння парламентові України над аналізом тенденцій розвитку місцевого самоврядування в різних країнах світу та Україні. Тут викладені основні проблеми, що стоять перед місцевим самоврядуванням не залежно від країни чи системи самоврядування, а також аналізується досвід становлення місцевого самоврядування в Україні в історичній перспективі. Посібник може бути корисним для народних депутатів України, депутатів місцевих рад, практичних працівників органів місцевого самоврядування, студентів юридичних факультетів, політологів та політиків.

У брошурі на основі положень нової Конституції України розкриваються зміст і система інститутів місцевого самоврядування, політико-правовий механізм їх здійснення, захисту і відповідальності. Для науковців, працівників і громадського активу місцевого самоврядування, викладачів і студентів вузів, широкого кола читачів.

XX век принес понимание того, что демократическое, правовое государство, гражданское общество может решать свои основные задачи только при наличии развитой системы самоуправления как местного, так и общественного. Жители населенных пунктов должны иметь возможность самостоятельно, под свою ответственность решать вопросы организации своей жизни, используя формы как прямой демократии, так и через избранные ими органы самоуправления. Причем объем полномочий этих органов должен определяться возможностями их реализации и ничем иным. Только при таком подходе возможно оптимальное сочетание интересов государства в целом и его граждан. Только такой подход обеспечивает в максимальном объеме права, свободы и интересы граждан.

  Текст у форматі PDF 3.84 Мб

В цьому посібнику в доступній та популярній формі пропонуються відповіді щодо засобів, способів і порядку захисту конституційних прав та свобод громадян, пояснюється сутність основних інститутів цивільного судочинства. Голов­ний акцент зроблено на судову форму захисту права від впровадження справи в суді до виконання судового рішення. В додатку вперше надруковані постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» та № 13 від 03 грудня 1997 р. «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян».

Монографія присвячена пошуку шляхів гарантування правового характеру держави і державної влади, захисту прав і свобод людини і громадянина в сучасних умовах становлення незалежної Української держави. В монографії комплексно проаналізовано поняття «правова держава» на основі авторського підходу до праворозуміння, а також досліджено рівень реалізації принципів правової держави у законодавчій діяльності, сфері виконавчої влади та правосуддя. Розрахована на науковців, практиків-юристів, працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, представників політичних партій та громадських організацій, студентів, усіх, хто цікавиться проблемами правової науки і державотворення.

Споконвічні риси шляхетства на Україні - внутрішній демократизм і європеїзм, які поєднуються з кріпацтвом і марним життям як наслідком російського поневолення. Розуміємо, що гіркий талан народного соловейка Тараса Шевченка, безправного кріпака, міг бути тільки при російському пануванні. Спілка польської і української аристократії на Україні є запорукою політичної стабільності старосвітського суспільства. Українські пани неодмінно використовують польську геральдичну школу, а українські козацькі і гетьманські традиції складають базу польської державної доктрини. Українсько-польська середньовічна унія має відгомін і серед російських діячів соціального руху. Г.Плеханов в праці "Освобождение селян” каже: "Хлопством” служилого стану в Московській державі пояснюється, між іншим, що західно-руська шляхта була так сильно прив'язана до католицької Польші і так вперто відверталася від православної Москви. Важкі історичні умови і значна економічна відсталість примусили Москву закріпачити на державній службі навіть тих, хто сам жив кріпацькою працею селян”. І все - таки родзинку цієї книги складають питання функціонування шляхетського парламентаризму. Широкі права шляхетського стану зосереджують функції локального сеймикового самоврядування. В середині XVI ст. біля 8 % населення України бере участь в шляхетській парламентарній діяль ності. Панські шляхетсько-лицарські традиції поширюються і на Українську Річпосполиту. В Гетьманщині відбувається поступова генеза радних парламентарних установ - старшинські ради перетворюються на Думу і Сейм. Книга є нібито путівником по давньому праву і органам державного управління на Україні, а отже є настільною книгою в галузі держави і права. Метою видання книги є ліквідація прогалини в українській науковій думці. Пригадаймо, що писав Вячеслав Липинський Сергію Єфремову 1913 року: "Я переконався безліч разів, що українське громадянство нашого руху не розуміє і в ньому не орієнтується. В результаті виходить на користь вшехполяків”. Великопанські українські і польські традиції на Україні складають найяскравішу сторінку з історії матеріальної і духовної культури, проте шляхетський рух подекуди носить не тільки національні, але і космополітичні риси, що виразно бачимо в доктрині Михайла Драгоманова, в творчості Юліуша Словацького і в т.зв. козакофільстві XIX ст. Представники шляхетського стану прославляють Україну своєю діяльністю. Наведемо приклади: 1632 року Галшка Гулевичівна своїм коштом засновує Київський колегіум, який утримує інший славетний меценат Ярема Корибут Вишневецький. 1648 року в Києві про це виходить книга "Maiores illustrissimorum principum Korybut Wiszniewieckiorum in suo nepote principe D. Jeremia Wiszniewiecki... redivivi ab au- ditoribus eloquentiae in Collegio Mohilaneo Kioviensi comice cum eorum gestibus memoralibus celebra- ti: Anno D (omi) ni 1648 Maii de”. 1576 року з власної ласки князь Костянтин Острозький засновує Острозьку слов'яно-греко-латинську академію. Архітектор Городецький імпозантними спорудами надає неповторного вигляду давньому Києву. Браницькі і Терещенки засновують і розбудовують цукрову промисловість. Потоцькі, Олександр Кониський, Теофіл Дембицький, Тишкевичі, Сими- ренки є меценатами преси, науки, і культури. Пани Борис Грінченко, Дмитро Дорошенко, Андрій Шептицький, Михайло Старицький, Михайло Малецький, Володислав Федорович, Юрій Федь- кович, Леся Українка та ін. популяризують українську мову і очолюють товариство "Просвіта”. Таких прикладів безліч. Вони заслуговують на дослідження і справедливе вшанування. Отже, ця книга написана саме для Вас. Пориньте в світ величних шляхетських і лицарських традицій на Україні і прочитавши книгу запитайте себе, якої України нам треба.

Це один із перших підручників з конституційного права України, підготовлений на основі нової Конституції України з урахуванням досягнень вітчизняної і зарубіжної наукової конституційної думки і практики конституційного будівництва. У ньому системно розглядаються основи теорії конституційного права конституціоналізму, загальні засади конституційного ладу України, конституційний правовий статус людини і громадянина в Україні, форми безпосереднього народовладдя, статус органів законодавчої, виконавчої і судової влади та Президента України, територіальний устрій і місцеве самоврядування в Україні. Законодавчі та інші нормативно-правові акти подані в підручнику станом на 1 вересня 1999 р. Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних вузів і факультетів та інші навчальних закладів.

У підручнику системно, з урахуванням сучасного стану конституційно-правового регулювання суспільних відносин в Україні, практики реалізації конституційного законодавства аналізуються питання теорії Конституції, основ конституційного ладу, прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, конституційних засад громадянського суспільства, статусу політичних партій та громадських організацій, засобів масової інформації, організації і проведення виборів, всеукраїнського та місцевих референдумів, розкриваються конституційно-правовий статус Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів, Конституційного Суду» органів суду і прокуратури, місцевого самоврядування, територіальний устрій України, розглядається специфіка правового статусу Автономної Республіки Крим. Законодавчі та інші нормативно-правові акти в підручнику подані за станом на 1 вересня 2002 року. Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних вузів і факультетів та інших навчальних закладів.

Так само як людина — істота біологічна — не може існувати без повітря, вона як істота суспільна не може жити без політики. Це твердження, на перший погляд, може здатися безпідставно перебільшеним, оскільки є чимало людей, які ставляться до політики зневажливо, вважають її брудною справою. Проте це зовсім не означає, що такі люди стоять поза політикою. Не цікавлячись політикою, не виступаючи її суб'єктом, вони за будь-яких умов залишаються об'єктом політики, зазнають впливу політичних інститутів: держави, політичних партій, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації тощо та осіб, які їх представляють. Політика є діяльністю з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади. її соціальне призначення полягає в узгодженні багатоманітних і суперечливих інтересів і потреб індивідів та людських спільнот, забезпеченні їх співіснування в межах єдиного суспільства, в організації суспільного життя. Виконує це призначення передусім держава як головний політичний інститут. Якби не було держави зі встановленими нею загалыюобов 'язковими правшами суспільної поведінки (правовими нормами), дотримання яких забезпечується силою державного примусу, в суспільстві запанували б анархія і хаос, сила й насильство, «війна всіх проти всіх», як визначав додержавшій стан людства видатний англійський філософ XVII ст. Т. Гоббс. Саме держава надає суспільству організованості, об 'єднує людей на основі спільних інтересів та цінностей у цілісне утворення, надає суспільному життю цілеспрямованого характеру. Жити в суспільстві й бути вільним від політики, впливу держави неможливо. Але залежність індивідів, суспільства в цілому від держави може бути різною. В одному разі суспільство змогло підпорядкувати собі державу, поставити її на службу суспільному благові, досягти завдяки мудрому державному керівництву країни висот у своєму розвитку, в іншому — держава вивищувалася над суспільством, чинила над ним насильство, а можновладці використовували державну владу насамперед у власних інтересах. Характер відносин між суспільством і державою вирішальною мірою залежить від політичної культури членів суспільства як сукупності їхніх знань про політику, ціннісних орієнтацій і поведінки стосовно неї. У кінцевому підсумку політика, влада завжди роблять з людьми те, що вони їй дозволяють, а держава і правителі є такими, яким є саме суспільство. Недарма кажуть, що кожен народ має таких правителів, яких заслуговує. Формування політичної культури членів суспільства, набуття ними політичних знань і навичок політичної поведінки є важливою умовою функціонування політики, насамперед держави, в інтересах суспільства. Природа створила людину так, що вона дбає передусім про власні інтереси. Політики як люди, чия діяльність пов язана з використанням публічної влади, також: не є винятком. Для того щоб політики якомога більше дбали про суспільні інтереси і якнайменше використовували владу у власних інтересах, потрібний постійний і пильний контроль громадськості за здійсненням влади, діями політиків. А це також вимагає від громадян політичних знань. Оволодівати політичною наукою, отже, потрібно для того, щоб не бути лише пасивним об'єктом політики, об'єктом політичного маніпулювання з боку охочих до влади людей, а впливати на здійснення влади як у суспільних, так і у власних інтересах. Роль і значення політики та наукових знань про неї особливо зростають у переломні історичні періоди, коли зазнають докорінних перетворень самі основи суспільного життя, ідеали, цінності, світоглядні орієнтації людей. Саме такий період кардинальних змін переживає нині українське суспільство. Необхідність політологічних знань в сучасних умовах актуалізується й тим, що сучасні політичні технології, особливо ті, що пов 'язані з проведенням виборчих кампаній і формуванням іміджу політичних лідерів та реалізуються за допомогою електронних засобів масової інформації, створюють широкі можливості для маніпулювання масовою та індивідуальною політичною свідомістю. Протистояти такому маніпулятивному впливу можна тільки на основі глибоких наукових знань про політику. Головне призначення пропонованого підручника полягає в тому, щоб допомогти студентам — майбутнім фахівцям різних сфер суспільної діяльності — оволодіти систематизованими науковими знаннями про політику, які склали б основу їхньої демократичної політичної культури. Такі знання потрібні кожній освіченій людині. Вони сприятимуть формуванню здатності самостійно аналізувати політичні явища і процеси, визначати своє місце в них. Підручник, звичайно, не претендує на всеосяжне висвітлення проблем політичної науки. У ньому аналізуються лише найважливіші, вузлові проблеми політології, насамперед ті, що стосуються сутності політики, інституціоналізованих і персоналізованих форм її здійснення. Значна увага приділяється також історії становлення і розвитку політичних ідей як за рубежем, так і в Україні. В окремих главах подається матеріал про здійснення політики, політичної влади в Україні. Підручник розрахований на поглиблене вивчення науки про політику і може бути використаний студентами всіх спеціальностей вищих навчальних закладів, у тому числі спеціальності «Політологія». Його побудовано таким чином, що кожен структурний елемент може бути темою окремого виступу на семінарському занятті, реферату, контрольної чи курсової роботи. В разі необхідності наявний теоретичний матеріал можна розширити завдяки літературним джерелам, список яких наведено до кожної теми. Ці джерела слугуватимуть вихідними і в написанні дипломних та дисертаційних робіт, підготовці до складання кандидатських іспитів із спеціальностей політичних наук. Авторське бачення структури, тематики і проблематики курсу «Політологія» може прислужитися викладачам політології у вищих навчальних закладах при власному визначенні тематики і проблематики навчального курсу з політології. Ознайомлення із систематизованим викладенням у підручнику проблем теорії політикиі буде корисним і тим, хто обрав політику своїм фахом, tie перебільшуючи значення науки про політику для політичної практики, все ж таки можна стверджувати, що багато наявних у нинішньому українському суспільстві негараздів спричинені невисоким професіоналізмом наших політиків, відсутністю у них глибоких політологічних знань і як наслідок -низьким рівнем політичної культури. Політика і наука про неї в Україні все ще існують нарізно, а державна політика в багатьох и проявах здійснюється без належного теоретичного обгрунтування, нерідко методом спроб і помилок. Рядові громадяни, зі свого боку, ще не зайняли активної позиції стосовно влади і продовжують залишатися її пасивними об єктами, очікуючи від неї за сформованою ще за соціалізму звичкою всіляких соціальних благ. Політика є одним із таких видів людської діяльності де кожен вважає себе фахівцем, тому що всі члени суспільства і кожний окремо так чи інакше стикаються з нею. Судити про політику можуть і повинні всі. Тож хай ця праця прислужиться тому, щоб такі судження робилися зі знанням справи

У пудручнику систематично викладені всі теми за вузівською програмою навчального курсу «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні». Розглядаються поняття державного будівництва і місцевого самоврядування як науки, її система та місце серед юридичних наук, основи організації та діяльності органів публічної влади в Україні. Аналізуються принципи організації та діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, їх функції, компетенція, форми і методи роботи, взаємодія з правоохоронними органами, об’єднаннями громадян і трудовими колективами. Для студентів, курсантів, аспірантів, ад’юнктів і викладачів юридичних вузів і факультетів.

У навчальному посібнику систематично викладені всі теми за вузівською програмою навчального курсу «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні». Розглядаються поняття державного будівництва і місцевого самоврядування як науки, її система та місце серед юридичних наук, основи організації та діяльності органів публічної влади в Україні. Аналізуються принципи організації та діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, їх функції, компетенція, форми і методи роботи, взаємодія з правоохоронними органами, об’єднаннями громадян і трудовими колективами. Для студентів, курсантів, аспірантів, ад’юнктів і викладачів юридичних вузів і факультетів.

Навчальний посібник пропонує систематизовані знання в галузі державної служби щодо її ролі та місця в суспільно-політичній та соціально-економічній системах, з проблематики розвитку результативної та ефективної державної служби. Розглянуті загальнонаукові та законодавчі засади державної служби, зміст і особливості її основних інститутів, наведені основні положення щодо формування та реалізації державно-службових відносин у державному апараті. Навчальний посібник призначений для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування в загальнонаціональній системі професійного навчання державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та керівників підприємств, установ і організацій, а також для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальностями економічного, управлінського та юридичного напрямів. Для практичних працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування різних категорій посад, учених, викладачів економічних, політологічних, юридичних, соціологічних дисциплін, а також для широкого кола читачів, які цікавляться проблемами державного управління, державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.

У монографії подано наукові повідомлення, матеріали науково-практичних семінарів, проведених РМ АРК і МАУП впродовж 2002-2003 років, у яких аналізується взаємодія органів влади та засобів масової комунікації. Паблік рилейшнз розглядається як складова державного управління та міжнародного і міждержавного спілкування. Для студентів, фахівців і науковців у сфері сучасної комунікації, працівників органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.