I have been teaching in the areas of politics and literature for a number of years and have been fascinated especially by the work of George Orwell. In the early 1990s I began work on a book on Orwell and thought at the time that my interest in him would be satisfied. However, George Orwell: A Political Life, published by Manchester University Press in 1993, left me feeling that I wanted to say more than the essentially hybrid format of that book had allowed me to say about his political ideas. In 2003, Orwell’s centenary year, I was invited to give a number of papers on aspects of Orwell’s thought and was disingenuous enough to imagine that these could easily be brought together to make a book. Routledge were good enough to express an interest in the project, and so I immediately began to work on my individual papers. But of course I discovered that a great deal more work had to be done on each, and gaps between them, too, had to be filled. I am very grateful to those at Routledge who expressed an interestin the original project and to those, especially Harriet Brinton, who bore with me when it became clear that the task would be more difficult than originally envisaged. I would also like to express my gratitude to two friends, Claire Lightowler and Stanley Kleinberg, who read most of the original draft – in fact, in Stanley’s case, all the original draft. Their comments were very helpful and caused me frequently to rethink my approach. I am not a good proofreader; in fact, if I were any younger I would have been classified as dyslexic. In those days, however, that option was not available – only indolence. It has been my great good fortune to have a friend who is a meticulous proofreader and I am most grateful for the help that John Stewart offered and gave. Finally, my wife has been enormously and unstintingly supportive of my work. This project would not have been possible to complete without her help. All of these people are partly responsible for the successful completion of what follows, but only I am responsible for its deficiencies.

Збірка художньо-публіцистичних творів видатного сучасного українського кінематографіста Юрія Іллєнка слово за словом, думка за думкою незворотно доводить, що майбутнє нашої Батьківщини в руках нас самих, українців. Треба лише зрозуміти як скористатися своїми можливостями. У роки Другої світової війни в окопах друкований аркуш був на вагу золота. Тому на листівках читали наказ: "Прочти и передай товарищу". Коли ми впритул наблизимося до виборів у Верховну Раду, то темники Медведчука-Кучми видуться нам безневинними дитячими забавками. Інформаційні канали будуть заблоковані для всіх, крім нової Влади. Тоді ця книжка знадобиться: "Прочитай і передай товаришеві. Прочитай і відішли своїм батькам, дітям друзям і навіть тим, хто традиційно відхрещується від своїє долі словами: "Мене це не стосується". Для широкого загалу.

Юрій Андрухович (*13.03.1960) — поет, романіст, есеїст, перекладач. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Живе в ньому ж, а також у багатьох інших містах. Автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» (1997, 2002) та «Пісні для мертвого півня» (2004). У прозовому доробку — романи «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003) та «замість роману» «Таємниця» (2007). Есеїстика Андруховича на сьогодні видана двома збірками — «Дезорієнтація на місцевості» (1999) та «Диявол ховається в сирі» (2006). Спільно з Анджеєм Стасюком видав «Мою Європу» (2001) — як зазначається у підзаголовку, «два есеї про найдивнішу частину світу». Твори Андруховича перекладено і видано окремими книжками у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Італії, Іспанії, Швейцарії та ін. Лауреат кількох міжнародних літературних нагород. Один із засновників і Патріарх літературного угруповання Бу-Ба-Бу. Багато співпрацює з музикантами, співавтор і виконавець альбомів «Andruxoid» (разом із польським тріо Міколая Тшаски), «Пісні Мертвого Півня», «Кримінальні сонети», «Made In ЮА» (разом із гуртом «Мертвий півень»), а також «Самогон» і «Цинамон» (разом із гуртом «Карбідо»), Своїм найвищим письменницьким досягненням вважає винайдення для української мови слова «міжніжжя».

Т. 1 : Одесские рассказы. - 2005. - 846 с.

Т. 1 : Стихотворения 1898-1904. - 1962. - 622 с.

В эпатажном произведении, изданном в США тридцать лет назад, профессор Уолтер Блок с позиций либертарианской этики и беспристрастной логики исследует галерею преследуемых обществом типажей, общественных «козлов отпущения», среди которых: сутенер, проститутка, штрейкбрехер, шантажист, ростовщик, клеветник, наркоторговец, наркоман, спекулянт, посредник и др. Результаты анализа поражают дерзостью и парадоксальностью. «Овцы в волчьей шкуре» — это несомненный интеллектуальный вызов для экономистов и социологов, политиков, юристов, психологов. Книга представляет интерес и для широкого круга читателей, способных отбросить стереотипное восприятие и следовать за движением непредвзятой мысли. Специально для настоящего издания художник С. Ёлкин создал новые иллюстрации к книге.

Книга включает в себя все выявленные на сегодняшний день тексты публицистических статей И. А. Бунина за период с 1918 по 1953 год. В большинстве своем публицистика И. А. Бунина за указанный период малоизвестна и в столь полном составе публикуется у нас впервые. Помимо публицистических статей И. Бунина в настоящее издание включены его ответы на анкеты, письма в редакции, интервью, представляющие как общественно-политическую позицию писателя, так и его литературно-критические высказывания.

У монографії вперше всебічно досліджуються історія, шляхи розвитку, проблеми і сучасний стан художньо-публіцистичних жанрів, їхнє місце і роль у відображенні реальної дійсності, в розкритті людських характерів. Проаналізовано погляди як вітчизняних, так і зарубіжних теоретиків журналістики стосовно особливостей художньої публіцистики, її жанрової природи, структури і основних функцій, пов’язаних з формуванням громадської думки. Запропоноване авторське визначення портретного, проблемного, подорожнього нарисів, а також есе, його специфіки в публіцистичному осмисленні суспільних процесів, що відбуваються в незалежній Україні. Книга може бути корисною для науковців, практиків у галузі масовоих комунікацій, студентів, які опановують журналістський фах, а також для всіх, хто цікавиться художньою публіцистикою, як оперативним видом літератури, яка допомагає краще пізнавати реальний світ

  Текст у форматі PDF 2.54 Мб

«Я бы хотел поговорить о человеке и последствиях научных открытий, а не о технических свершениях. Поделиться с вами своими еретическими мыслями. Они о науке и обществе. Они не требуют какой-то особой подготовки и будут понятны всем людям, которые интересуются наукой. Знаний вычислительных методов не потребуется». (Фримен Дайсон

Цель и смысл книги, которую читатель держит в руках, сам Делёз прекрасно объясняет в короткой преамбуле, предваряющей собрание отдельных писем, интервью и коротких статей, написанных им почти за двадцать лет. Название ее — «Переговоры» — нужно понимать в духе военной стратегии и тактики, а если кто-то усматривает в нем и дипломатические нюансы, то речь может идти только о дипломатии как продолжении боевых действий иными средствами. Новейшая философия, отказавшись от сотрудничества с властью, обрекла себя на перманентную войну со всеми ее ликами. Но поскольку силы воюющих сторон явно не равны, поскольку в антифилософскую коалицию, помимо государства, входят также религия, право, экономика, наука, общественное мнение, телевидение и т. д., то должно быть понятно, почему философия (этим словом Делёз всегда называет самого себя) даже в момент кратковременного перемирия, на переговорах, вынуждена менять свой облик. В зависимости от того, с кем вступает в переговоры. И не ради того, чтобы приспособиться к очередному полномочному представителю власти. Современные средства ведения войны позволяют уничтожать любую цель, если она себя обнаруживает, так что быть видимым, как говорит Поль Верильо, — значит быть уязвимым.

Спадщина Розстрiляного Вiдродження - то важлива i цiкава сторiнка нашоï культури. 1937-I938 роки стали чорними роками в iсторiï украïнськоï лiтератури. Розпрощались з життям талановитi, вiдданi своєму народовi люди. Замовкла поетична пiсня М. Хвильового, С. Плужника, М.Вороного, М.Зерова, iнших. Пiсня обiрвана, та звучатиме вона ще багато рокiв, даруючи насолоду, чаруючи серця читачiв. Микола Зеров - представник украïнського неокласицизму. Визначний перекладач, лiтературознавець, вiн мав високорозвинений естетичний смак, багату ерудицiю, тонкий розум i неабиякий поетичний хист. Вiн бачив культурно-iсторичну пiсню украïнського вiдродження у тому, щоб переймати i розвивати кращi зразки європейськоï культури.