Ч. 2 : в літах 1850-62. - 1905. - 766 с.

ГОЛОВАЦЬКИЙ Яків Федорович (псевд. — Головацький Ярослав, Русин Гаврило, Балагур Яцко, Галичанин та ін.; 29.Х 1814, с. Чепелі, тепер Бродівського р-ну Львів, обл. — 13.V 1888, Вільнюс) — укр. мовознавець, етнограф, фольклорист, поет, педагог і громад. діяч, чл. Рос. геогр. т-ва, почес. чл. Т-ва історії і старовини російської з 1866. У 1834 — 35 навч. в духовній академії в Кошице та ун-ті в Пешті; закін. 1841 Львів. ун-т. У 1842 — 48 був священиком. Протягом 1848 — 67 працював професором, а 1863 — 64 — ректор Львів. ун-ту. В 1868-88 — голова Віденської археогр. комісії, одночасно (з 1871) — голова Тимчас. комісії по організації Вілен. публ. бібліотеки й музею. Належав до «Руської трійці», організував випуск альм. «Русалка Дністровая» (1837). Досліджував фольклор і етнографію українців зони Карпат («Нарис старослов’янського байкарства або міфології», 1860; «Народні пісні Галицької та Угорської Русі», кн. 1 — 4, 1878; «Про костюми або народне вбрання русинів чи руських у Галичині й північно-східній Угорщині», 1867). Підготував праці про писемні пам’ятки («Хрестоматія церковнословенська і давньоруська», 1854; «Пам’ятки дипломатичної і судово-ділової мови руської в давньому Галицько-Волинському князівстві й суміжних руських областях в XIV та XV століттях», 1867). Велике значення у справі відродження укр. шкільництва і культури мала «Грамматика руского Азыка» Г. (1849), яка спиралася на мовну практику Галичини, була осн. посібником у школах до 1862. На підставі нових діал. даних Г. здійснив одну з перших у вітчизн. мовознавстві спроб опису діал. диференціації укр. мови — «Розправа о язиці южноруськім і єго нарічіях» (1848); виділив волин.-поділ. (або українське), галицьке (або наддністрянське) і карпаторуське наріччя. Обстоював самобутність укр. мови, підкреслював її глибокі істор. корені. У питаннях реформування правопису, витворення норм укр. літ. мови виявляв непослідовність. Створив «Географический словарь западнославянских и югославянских земель и прилежащих стран» (1877, вид. 1884), опубл. «Читанку» М. Шашкевича (1850) тощо. Уклав досконалий для свого часу регіональний словник говорів Галичини, Буковини і Закарпаття — «Материалы для словаря малорусского нарЂчія, собраныя в Галиціи и въ СЂверо-восточной Венгрии...» (1857 — 59, літери А — 3) та «Словник української мови» (обидва — в кн.: Науковий збірник Музею української культури у Свиднику, т. 10. Пряшів, 1982).

Монография «Замосковный край в XVII в.» стала первой крупной работой Ю.В.Готье. В ней на основе изучения писцовых книг историк показывает запустение и разорение страны в результате польской и шведской интервенции начала XVII столетия, а также последующий процесс восстановления хозяйства, рост дворянского землевладения за счет широкой раздачи правительством дворцовых земель с крестьянами, усиление закрепощения крестьян и характер их повинностей. Труд Ю.В.Готье, за который он получил магистерскую степень и Уваровскую премию, по-прежнему сохраняет свое историческое значение.

Микола Миколайович Аркас - український письменник, композитор, історик. Основна робота в галузі історії - «Історія України-Русі», написана українською мовою і видана в 1908 р. у Петербурзі. Книга була дуже популярна. За висловлюванням сучасників, «жодна українська книга, крім «Кобзаря», не мала такого успіху, як праця М. Аркаса». Той край, від Карпатських гір і аж до Кубані, звемо ми Україною, а наш народ, що там живе (про инших людей на Вкраїні буде мова далі) звемо Українцями. Се назва добра, стара й найзручніща - так звуть себе наші люде скрізь: чи в Київі, чи в Полтаві, чи в Одесі, чи у Львові (в Галичині), чи в Чернівцях (на Буковині). А проте се одні люде, з однією мовою, з однаковими звичаями, з тією самою культурою. Де-б не жив Українець: чи то на Кубані, чи в Чернигові, чи на Буковині на границі з Румунією - скрізь у нього така сама біла хата з садочком, однакові пісні, звичаї та обряд (наприклад весільний), однаково в хаті й коло хати, - одно слово, видно, що то ті самі люде - Українці, один народ Український, а не Польський, не Московський, чи инший який.

Ця публікація є однією з численних праць, які історик мистецтва та академік АН УРСР Олексій Новицький присвятив дослідженню постаті Тараса Григоровича Шевченка, а саме — його художньому таланту. Основну частину видання займає альбом (реєстр праць Тараса Григоровича та власне репродукції його картин). Нарис хронологічно змальовує розвиток художнього таланту Шевченка, називає людей, які сприяли становленню художника.

Дана публікація, як наголошує автор, присвячена не народному, а інтелігентному мистецтву, яке на час виходу книги було досліджене набагато менше за сільську творчість. В цьому випуску розглядаються тільки три види "пластичних" або "зорових" мистецтв — будівництво (архітектура), різьба та малярство. Наводяться приклади кожного з цих трьох видів, аналізується різниця між ними у різних частинах країни, міститься багато тематичних ілюстрацій.

Це видання являється плановим продовженням накресленого НКО 5-ти річного плану освітньої та культурно-виховної мистецької роботи серед трудящих мас. В ньому знаходяться роботи, які були представлені на ІІ Всеукраїнській Художній виставці Наркомосу УСРР.

Дана публікація є нарисом репресованого українського художника, поета і мистецтвознавця Юхима Михайлева. Ця праця присвячена іншому українському поету і художнику — Михайлу Жуку. В художній формі розповідається його біографія: злиденнне дитинство, дорослішання, перше зацікавлення фарбами від батька-маляра, навчання у різних мистецьких вишах у Києві та Москві тощо. У виданні також містяться репродукції робіт Жука.