Известный немецкий писатель, лауреат Нобелевской премии (1929), Томас Манн (1875—1955) создал монументальные произведения, вошедшие в золотой фонд мировой литературы. Одним из таких произведений является роман-миф об Иосифе Прекрасном. Отталкиваясь от древней легенды, Томас Манн говорит о неизбежности победы светлого разума и человечности над нравственным хаосом. Роман-тетралогия об Иосифе и его братьях отличается эпическим размахом и богатством фактического материала.

У книзі простежується процес розвитку мистецтва живопису на Україні в добу феодалізму, починаючи з настінних монументальних розписів часів Київської Русі. На відповідному історичному та історико-культурному тлі розглядаються основні жанри середньовічного живопису: монументальне малярство, іконопис, давній портрет, народна картина.

Альбом репрезентує вибрані твори з колекції Національного художнього музею України.

Дана публікація, як наголошує автор, присвячена не народному, а інтелігентному мистецтву, яке на час виходу книги було досліджене набагато менше за сільську творчість. В цьому випуску розглядаються тільки три види “пластичних” або “зорових” мистецтв — будівництво (архітектура), різьба та малярство. Наводяться приклади кожного з цих трьох видів, аналізується різниця між ними у різних частинах країни, міститься багато тематичних ілюстрацій.

Григорий Купчанко внёс огромный вклад в развитие этнографии на территории современной Западной Украины. Его основными достижениями в этом направлении явились три монументальные работы «Буковина и ее русские жители» (Вена, 1895), «Галичина и ее русские жители» (Вена, 1896) и «Угорская Русь и ее русские жители» (1897), в которых восточнославянское население этих регионов рассматривается и анализируется с разных точек зрения — языка, духовной и материальной культуры, антропологического типа, менталитета. Большое внимание Купчанко уделял сравнению друг с другом разных этнографических групп этих регионов и объяснению их родства с другими восточнославянскими («русскими») народностями.

  Текст у форматі PDF 10.33 Мб

Монографія присвячена менш відомому, проте, не менш розвинутому таланту Тараса Шевченка — книга розкриває його як художника. Вона містить біографію митця, а саме історію розвитку його малярских здібностей, розповідає про його вчителів та про те, що Шевченко першим з українців опанував техніку офорту (тобто глибокого друку). Монографія доповнена збіркою репродукцій робіт художника.

Мистецтвознавче видання про твори українського малярства XIV-XVIII ст., які зберігаються у музеях Львова. Їх значні за кількістю колекції мають виняткову історичну й культурну та мистецьку цінність. Багато творів іконопису із львівських збірок це шедеври світового значення.

Завершая работу над «Историей религиозных идей и верований», Мирча Элиаде задумал создать небольшой словарь, в котором были бы собраны воедино основные положения его монументального труда. Эта задача, начатая исследователем, впоследствии была возложена на Иона Кулиано — ученика М.Элиаде, ныне профессора кафедры истории религий Чикагского университета. Книга была подготовлена к изданию уже после смерти М.Элиаде. С разрешения г-жи Кристинель Элиаде И.Кулиано обратился за помощью к Г.С.Винер, сотруднице Института восточных языков при Чикагском университете (ей принадлежат в основном библиографические указатели).

Новий роман Валерія Шевчука займає особливе місце в творчому доробку письменника — це монументальне художнє полотно з великою кількістю героїв, створене автором з 1972-го по 1991 рік, що є відбитком тієї епохи з їі житейськими перипетіями та колізіями. В основі роману (а він в новелах-оповідках) — зображення життя окремої вулиці в провінційному місті, яке ще зберігало давню мораль і звичаї, але вони вже тратились і розкладалися під важкими ударами та налягами XX ст. Та попри ці втрати людина, яка з’являється в творі, завжди залишає в собі часточку світла.

Мова арабської літератури й освіченого суспільства, що зберігся до цих пір - це значною мірою стародавню мову північних арабів. Певною мірою споріднені йому "сайхадскіе" мови мешканців Аравійського Півдня були майже повністю витіснені арабською мовою і його діалектами до XI століття н. е..; власне літератури на них практично не збереглося. Монументальні написи (починаючи з кінця II тисячоліття до н. Е..) - Це в основному лише короткі повідомлення культового та історичного характеру. Вони говорять про "торговому царстві" Маин, таких "військових" царствах, як Саба або Хімйар, складному соціальному ладі, пишному культі. Деякі поетичні перекази півдня збереглися в обробці на арабською мовою - в Корані, в книгах історика - географа ал-Хамданія (? -945), коментувати "хімйарской касиди" Нашуана ал-Хімйарі (? -1177); мабуть ці перекази розповідали і частиною співали особливі оповідачі. Більш ранні записи (до VII ст.) Практично не збереглися; легенди сильно перероблені ісламом і з історією мають мало спільного.

У виданні висвітлюються напрями діяльності державних інституцій, громадських організацій з охорони культурної спадщини Києва. Розглянуті всі види пам’яток – археології, історії, архітектури та містобудування, монументального мистецтва.

Видання присвячено актуальним теоретичним і практичним питанням, пов’язаним з відображенням об’єктів мистецької спадщини у «Зводі пам’яток історії та культури України». Подано загальний огляд основних груп пам’яток монументального мистецтва різних регіонів України з найдавніших часів до сього дення. На основі сучасних наукових підходів розглядаються про блеми відбору пам’яток, їх поцінування й класифікації. Приділено увагу методиці написання статей, питанню фахового забезпечення досліджень. Додаються зразки статей. Для авторів і членів обласних редколегій Зводу, пам’ятко знавців, культурологів, краєзнавців, істориків, мистецтвознавців, викладачів вузів, студентів, усіх, хто цікавиться питаннями вивчення і збереження культурної спадщини України.

Работа Умберто Эко, максимально полно раскрывающая универсум Джойса, и в особенности двух его монументальных произведений: «Улисса» и «Финнеганова помина» («Поминок по Финнегану»). Понять до конца такого писателя, как Джойс, может лишь такой ум, как Умберто Эко, - подобная мысль возникает после прочтения этой книги. Эко прослеживает весь литературный путь великого ирландца – от приверженности католической схоластике, вынесенной им из иезуитского колледжа, до разрушения языка и создания «новой формы мира». Заслуга же Джойса – и его вызов всем последующим литераторам – видится в сокрушении традиции и в открытии для европейской словесности «возможностей хаоса».