Очерк звуковой истории малорусского наречия можна назвати першою ґрунтовною роботою П. Житецького. Цією працею він започаткував системне вивчення історичної фонетики української мови, здійснивши повний і систематичний опис фонетичної системи на основі давніх писемних пам’яток і живого діалектного мовлення. У цій праці він здійснив спробу з’ясувати походження і статус малоруського наріччя (тобто, української мови) за допомогою історичного методу. У межах свого дослідження Житецький розглядає історію розвитку вокалічної системи української мови, піднімає питання виникнення звука і, виводячи його з давніх о та е, зосереджує увагу на системі українського консонантизму, зупиняючись зокрема на характеристиці явища скупчення приголосних, на той час абсолютно не аналізоване. Важливим є також встановлення стійких тенденцій до рівноваги голосних і приголосних, акцентування наявності компенсаційних відношень між голосними і приголосними звуками. Це була фактично перша в українському мовознавстві праця, в якій звукові явища української мови розглядалися не відокремлено, а у внутрішньому зв’язку й історичній послідовності. Як додаток до своєї праці Житецький подав зразки писемної української мови XIV-XVII ст. і говірок української мови, доповнивши їх окремими характеристиками діалектів. Водночас серед недоліків праці треба назвати дещо застарілі уявлення про індоєвропейську та праслов’янську мови, часткове змішування мовних рівнів, зокрема фонетики й морфології тощо. Попри це концепція Житецького про зв’язок вокалізму й консонантизму зберегла актуальність у порівняльно-історичному мовознавстві ХХ ст., давши поштовх до виділення вокалічного і консонантного типів слов’янських мов, а диференційні фонетичні ознаки української мови, виділені Житецьким, лишаються валідними й досі.

Ч. 2 : в літах 1850-62. - 1905. - 766 с.

ГОЛОВАЦЬКИЙ Яків Федорович (псевд. — Головацький Ярослав, Русин Гаврило, Балагур Яцко, Галичанин та ін.; 29.Х 1814, с. Чепелі, тепер Бродівського р-ну Львів, обл. — 13.V 1888, Вільнюс) — укр. мовознавець, етнограф, фольклорист, поет, педагог і громад. діяч, чл. Рос. геогр. т-ва, почес. чл. Т-ва історії і старовини російської з 1866. У 1834 — 35 навч. в духовній академії в Кошице та ун-ті в Пешті; закін. 1841 Львів. ун-т. У 1842 — 48 був священиком. Протягом 1848 — 67 працював професором, а 1863 — 64 — ректор Львів. ун-ту. В 1868-88 — голова Віденської археогр. комісії, одночасно (з 1871) — голова Тимчас. комісії по організації Вілен. публ. бібліотеки й музею. Належав до «Руської трійці», організував випуск альм. «Русалка Дністровая» (1837). Досліджував фольклор і етнографію українців зони Карпат («Нарис старослов’янського байкарства або міфології», 1860; «Народні пісні Галицької та Угорської Русі», кн. 1 — 4, 1878; «Про костюми або народне вбрання русинів чи руських у Галичині й північно-східній Угорщині», 1867). Підготував праці про писемні пам’ятки («Хрестоматія церковнословенська і давньоруська», 1854; «Пам’ятки дипломатичної і судово-ділової мови руської в давньому Галицько-Волинському князівстві й суміжних руських областях в XIV та XV століттях», 1867). Велике значення у справі відродження укр. шкільництва і культури мала «Грамматика руского Азыка» Г. (1849), яка спиралася на мовну практику Галичини, була осн. посібником у школах до 1862. На підставі нових діал. даних Г. здійснив одну з перших у вітчизн. мовознавстві спроб опису діал. диференціації укр. мови — «Розправа о язиці южноруськім і єго нарічіях» (1848); виділив волин.-поділ. (або українське), галицьке (або наддністрянське) і карпаторуське наріччя. Обстоював самобутність укр. мови, підкреслював її глибокі істор. корені. У питаннях реформування правопису, витворення норм укр. літ. мови виявляв непослідовність. Створив «Географический словарь западнославянских и югославянских земель и прилежащих стран» (1877, вид. 1884), опубл. «Читанку» М. Шашкевича (1850) тощо. Уклав досконалий для свого часу регіональний словник говорів Галичини, Буковини і Закарпаття — «Материалы для словаря малорусского нарЂчія, собраныя в Галиціи и въ СЂверо-восточной Венгрии...» (1857 — 59, літери А — 3) та «Словник української мови» (обидва — в кн.: Науковий збірник Музею української культури у Свиднику, т. 10. Пряшів, 1982).

Словник містить лексикон, котрий використовує в своїй поезії Т. Г. Шевченко, приклади вживання слів, а також розвідки: «Народність Шевченкової мови», «Релігійний стиль Шевченкової мови», «Стародавні вірування українського народу», «Елементи Шевченкової мови», «Вплив Куліша на Шевченкову мову», «Шевченко як творець української літературної мови», «Яскрава мальовничість Шевченкової мови», «Рясна синоніміка в Шевченковій мові», «Правопис Кобзаря»

Ч. 2 : Кулик Б.М. Синтаксис. - 1961. - 281 с.

Книга є підручником, складеним відповідно до програми з сучасної української літературної мови для мовно-літературних факультетів педагогічних інститутів УРСР, і призначена для студентів цих вузів. До частини другої «Курсу» включений розділ «Синтаксис» (з підрозділами про словосполучення, просте речення і складне речення). Докладно розроблені теми про різновиди простих і складних речень, про члени речення і т. п. Теоретичні положення викладені на рівні сучасної лінгвістичної науки. Книга може бути використана викладачами мови і літератури середньої школи, а також усіма, хто бажає поглиблено вивчати синтаксис сучасної української літературної мови.

Міжвоєнна українська політична еміграція в Європі – складне суспільне явище. Вона майже два десятиліття була носієм політичних, соціально-економічних, ідеологічних та культурно-освітніх засад, вироблених напередодні і під час Української революції 1917-1921 рр. Перебуваючи в іншому політичному, економічному, етнічному, релігійному, мовному середовищах, маючи матеріальні нестатки, еміграція намагалася самоорганізуватися. Створення емігрантами різноманітних громадських, економічних, культурно-освітніх та фахових організацій слугувало засобом збереження національної ідентичності й адаптації до нових умов життя поза межами Батьківщини.

Книга известных американских ученых, супругов Лоруса Дж. Милна и Маргарет Милн, «Чувства животных и человека» — занимательный, а местами и поэтичный рассказ об ощущениях, свойственных живым существам. О сложных проблемах бионики авторы говорят легко и просто, без излишней наукообразности. Мы узнаем из книги, почему пчелы не видят красного цвета, как птицы ориентируются при перелетах, каким образом летучие мыши чувствуют преграды на своем пути и многое, многое другое. При этом Милны все время сравнивают чувства животных с человеческими чувствами, наводят читателя на мысль о том, что живые организмы с их сложной и малоизученной структурой органов чувств представляют большой интерес не только д

Постоянная серьезность — признак ограниченности. Не помню, кто высказал эту мысль, — если никто, то приходится сожалеть, ибо мысль эта справедлива. Несерьезность — истинно человеческий признак. Животные всегда серьезны. Даже тогда, когда они резвятся, они делают это всерьез, как самое важное, жизненно необходимое дело. Из этого, однако, не следует, что гении, в которых в высшей степени воплощено человеческое начало, — самые несерьезные люди. Потому что за внешней несерьезностью у них всегда скрывается самая серьезная мысль...

Автор книги – известный итальянский ученый-этолог. Его «Правдивый рассказ о свободном путешествии по царству этологии» адресован широкому читателю и призван осветить некоторые достижения науки о поведении животных. Этому в немалой степени способствуют высокие литературные достоинства книги и немногочисленные, но очень выразительные рисунки автора.

Проблема восприятия внешнего мира с помощью органов зрения — одна из интересных естественнонаучных проблем. Среди тех, кто отдал ей дань, мы найдем имена многих выдающихся людей разных времен и народов. Ныне над этой проблемой работают крупные научные коллективы, вооруженные самыми современными средствами исследования. Среди них лаборатория физиологии зрения Института физиологии им. И. П. Павлова АН СССР в Колтушах под Ленинградом, использовавшая принципы голографии для объяснения «механизма» переработки зрительной информации нашим мозгом. Рассказывая о работе этой лаборатории, автор широко привлекает материалы, полученные другими советскими и зарубежными исследователями. Эта научно-художественная книга предназначена для широкого круга читателей.