Київська Козаччина 1855 — масові сел. виступи в Київській губернії за відновлення козацтва як сусп. стану і військ. формування. Приводом до них стало опублікування під час Кримської війни 1853—1856 маніфесту імп. Миколи I, що передбачав створення рухомого держ. ополчення. По Київщині, де ще свіжими були згадки про запороз. козацтво, почали поширюватися чутки, нібито тих, хто запишеться в ополчення («у козаки»), буде звільнено від кріпосної залежності (див. Кріпацтво) і вони одержать поміщицькі землі та майно. Бажаючі покозачитися примушували священиків та ін. письменних людей складати списки «вільних козаків», а записавшись у ці списки, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місц. адміністрації, створювали власні органи самоврядування («сільські громади») і вибирали собі ватажків (відомі імена окремих з них: Василь Бзенко, Іван та Микола Бернадські, Яків Романовський, Михайло Гайденко, Корній Захарченко). Почавшись у лют. 1855 у Васильківському повіті, рух за покозачення в берез.—квіт. охопив понад 500 сіл і містечок у 8 із 12 повітах Київ. губернії (Таращанському, Васильківському, Київському, Звенигородському, Черкаському, Уманському, Сквирському, Канівському). На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська і поліцію. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички, найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни у Биковій Греблі (Васильківський пов.; нині село Білоцерківського р-ну), Березні (Сквирський пов.; нині село Володарського р-ну; обидва Київ. обл.), Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) і Таганчі (Канівський пов.; нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Однак сили були нерівними. Селяни змушені були скоритися.

Ч. 1 : Провідні ідеї і епізоди. - 1920. - 102 с.

У 80-х роках 19 століття в духовній сфері європейских суспільств відбувалася зміна поколінь. Чи не в усіх ділянках життя суспільства, у тому числі в політиці, гучно заявляє про себе молодь, причому саме це покоління дало зі свого середовища багатьох політиків, котрі відігравали надзвичайно велику роль та користувалися значним авторитетом і набагато пізніше, уже в контексті інших історичних епох. Подібне явище спостерігаємо в різних країнах Європи: «Молода Італія», «Молода Чехія», «Молода Болгарія» і т.д. Відомий французький історик Марк Блок взагалі спробував інтерпретувати історію як історію насамперед поколінь, слушно зауваживши, що такий поділ інтуїтивно прижився у сферах філософії чи літератури. Всі ці «молоді» рухи були дуже схожі, оскільки становили собою, по суті, суміш радикалізму національного й соціального. Крім того, початок їхнього існування відзначався запеклими перепалками з «батьками». Особливо сильними були подібні вияви в середовищі галицьких українців. «В останніх десятиліттях XIX віку, – писав найзаслуженіший представник нового покоління тієї доби І. Франко, – на підмогу, а по части на зміну давнішим діячам вийшла нова генерація робітників і вкинула в ту прірву велику працю, велику силу гарячого запалу і твердої віри в будущину в нашім національнім життю та рівночасно прочистила повітря, проложила не в однім напрямку нові стежки. Вона розбудила пристрасті там, де вперед була байдужість і рутина, оживила пульс народного життя. Се був запас свіжих сил, який віднайшла в собі наша нація в хвилі тяжкого пригноблення. Я називаю ту генерацію, тих людей, що своєю працею збудували той замітний ступінь, який визначається у нас між роком 1880 і 1900, «Молодою Україною». Ця назва бере початок з доповіді "Молода Україна, її становище і шлях" 25 лютого 1890р у Петербурзі випускника Петербурзької війсково-правничої академії Трохима Зінківского (1861—1891) перед земляками — українцями па зборах, присвячених творчості Т.Г. Шевченка. У центрі її уваги була проблема націй і національних відносин.

Використовуючи аерофотознімки і газети воєнного часу, український письменник Михайло Нікіфорук піддає сумніву міф про військові злодіяння у Бабиному Яру. Пам'ять про "різанину" євреїв в Бабиному Яру є болючою для всіх політиків. Але існує безліч доказів того, що вона ніколи не траплялася. Повітряна розвідка та фотографії, зроблені до і під час Другої світової війни, показують масові поховання жертв радянської ЧК/НКВД, але відсутні масові поховання євреїв. Михайло Нікіфорук — Голова Дослідницького комітету Бабиного Яру. Звіт комітету був вперше опублікований у 1991 році Ukraіnіan Frіends of Faіrfіeld Assocіatіon, 25 Thіrd Street, Stamford, Connectіcut 06905.

В настоящее время стремительно возрастает динамизм общественного развития во всем мире и особенно в нашей стране. Субъектами и вместе с тем объектами такого развития в разной степени являются конкретные люди и их группы, преследующие определенные цели, движимые различными мотивами, осуществляющие те или иные виды активности (деятельность, поведение, общение, созерцание, психическое как непрерывный, недизъюнктивный процесс и т. д.).

У цьому випуску "Історичних зошитів" автор робить певний крок на шляху висвітлення важливого і практично не дослідженого питання про розгортання руху за національне відродження Серед українців в місцях іх компактного проживання на теренах колишньої Російської імперії. Особлива увага приділяється з ’ясуванню впливу на цей процес утворення і діяльності Української Центральної Ради, налагодження зв’язків з останньою численними українськими організаціями Росії. Викладений матеріал розрахований на науковців, викладач ів та студентів вузів, усіх, хто цікавиться питаннями історії України.

В навчальному посібнику висвітлено формування суспільної свідомості та культури селянського населення України і Росії, починаючи з зародження у цьому середовищі раціонального мислення. Вивчено структуротворні чинники, структуру, сутність та енергію руху селянської культури, а також співвідношення її виробничо-утилітарної та святково-естетичної сфер. Розглянуто структуру особистості патріархального селянина. Охарактеризовано народні релігійно-ідеологічні рухи. Показано значення творчості Т. Г. Шевченка у формуванні української та російської культур.

В статті розглянуто наявні археологічні матеріали стосовно просування сарматських племен у І–ІІІ ст. н.е. з території Північно–Західного Причорномор'я на землі Середнього Подністров'я і Прикарпаття. Ці матеріали засвідчують значну роль на початку великого переселення народів південних причорноморських племен, які почали рухатися у північно–західному напрямку на землі північно–східних фракійців і слов'ян. Ця південна течія відіграла в історії населення Південно–Східної Європи не меншу роль, ніж рух північно–західних гото–гепідських племен. Оцінюючи загальний історичний процес у Центральній та Південно–Східній Європі першої половини І тис. н.е., не слід перебільшувати значення руху як південних, так і північних номадів. Справа в тому, що не вони (ці рухи) визначали загальне спрямування конкретної історії корінного, субстратного землеробсько–скотарського населення Південно–Східної Європи, яке, сприймаючи прогресивні елементи центральноєвропейської провінційно–римської культури, продовжувало свій еволюційний поступ соціально–економічного, політичного і культурного розвитку у першій половині І тисячоліття нової ери.

Исследование признанного в США классика обществоведения посвящено природе и содержанию массовых движений человечества — будь то партии, религиозные течения, национальные или социальные революции. Чем объяснить притягательность для масс таких неоднозначных в мировой истории и духовной культуре фигур, как Христос, Будда, Магомет, Гитлер, Сталин? Выявляя закономерности, автор дает оригинальные ответы. Написанная убедительным языком, книга будет интересна не только историкам, философам, политологам, но и всем, кто интересуется проблемами обществоведения.

У монографії висвітлюеться основні засади віровчення, культової та позакультової практики значної частини новітніх і нетрадиційних релігій та містичних груп. Розглянуто діяльність релігійних та містичних об'єднань як в Україні, так і поза її межами. Автори спираються на широке коло наукових, науково-популярних та релігійних видань. Використано переклад з іноземних джерел, що раніше не друкувалися українською мовою. Здійснено системний аналіз заходів з протидії протиправним виявам представників певної частини новітніх релігійних рухів у країнах Європи та США, їхнє обргрунтування у міжнародному та вітчизняному законодавстві. У додатках містяться: програма спецкурсу з релігієзнавства "Новітні та нетрадиційні релігії і окультно-містичні групи України"; міжнародні та вітчизняні нормативно-правові акти, що регламентують діяльність релігійних організацій. Монографія розрахована для використання в науково-методичній та навчвальній роботі студентами, аспірантами, докиторами і професорсько-викладацьким складом. Рекомендується для застосування у навчальному процесі при викладанні релігієзнавства, прознавства, політології та психології.

Збірка статей присвячена висвітленню різнобічної наукової та політичної діяльності непересічної особистості - В'ячеслава Липинського. Науковці з Києва, Полтави, Черкас, Дрогобича, Луцька, Львова у представлених статтях проаналізували окремі положення теоретичної спадщини славного сина українського народу.

Книга висвітлює історію дисидентського руху в Україні 1956-1987 років. У Розділі І автор намагається визначити місце дисидентського руху в історичному процесі, розглянути культурологічні аспекти цього явища. У Розділі ІІ розглядається увесь спектр дисидентських напрямків і течій, що існували в Україні в цей період: український національний рух, загально демократичний рух, релігійні рухи, єврейський та німецький рухи за свободу еміграції, рух кримських татар за повернення на історичну батьківщину, рух за соціальні та економічні права. Особлива увага приділяється українському національному рухові – йому присвячені Розділи III, IV і V. Книга значною мірою побудована на свіжому, незайманому матеріалі – аудіоінтерв’ю з учасниками дисидентського руху.

У книзі дається аналіз політичного, соціально-економічного і національно-культурного розвитку України в 1945-1991 рр. Автор використав великий фактичний матеріал, зокрема маловідомі документи центральних архівів України та Російської Федерації.

Учебно-методическое пособие соответствует требованиям государственного образовательного стандарта высшего профессионального образования второго поколения по курсу «Основы теории коммуникации» и предназначено для студентов специальности «Связи с общественностью». Содержание пособия включает историю и современные проблемы теории коммуникации, исследуются различные виды и уровни коммуникации, функции, формы, модели и структурные компоненты коммуникационного процесса.

"Социология революции" - первый фундаментальный научный труд крупнейшего социолога XX века Питирима Сорокина, опубликованный им в Америке. Однако написана эта книга на русском языке еще в 1923 г., во время пребывания П.А.Сорокина в Праге. Больше восьмидесяти лет машинопись книги пролежала в архивах (сначала в Праге, потом в Киеве), только теперь читатель имеет уникальную возможность познакомиться с одним из выдающихся трудов П.А.Сорокина в том виде, в каком он задуман и написан на русском языке. В приложениях печатаются некоторые работы П.А.Сорокина тесно связанные с "Социологией революции" и хорошо ее дополняющие ("Современное состояние России и ряд статей"), публикуются письма П.А.Сорокина к выдающемуся украинскому социологу Н.Е.Шаповалу. Для студентов и аспирантов социологических и философских факультетов, для всех, кто интересуется социологией и научным творчеством П.А.Сорокина.

У цій праці особливе значення приділяється менеджменту масових комунікацій, менеджменту прес-служб і рекламному медіа-менеджменту, які розглядаються через призму таких ключових понять, як паблік рилейшнз і реклама. У монографії використано унікальні практичні напрацювання автора як результат практичної діяльності не тільки на ниві державної служби, а й під час роботи ректором найбільшого недержавного ВНЗ України, досліджено проблематику інформаційно-комунікаційних зв’язків у суспільстві, що глобалізується, в контексті здійснення психологічних впливів на суспільну свідомість. Ґрунтуючись на творчому вивченні й аналізі теоретичних засад комунікації, відштовхуючись від свого практичного досвіду, автор виходить на власне розуміння поняття, змісту і методів здійснення інформаційно-комунікаційного менеджменту в умовах бурхливого зростання нових інформаційно-комунікаційних і політико-психологічних технологій. Для фахівців з паблік рилейшнз, психології, політології, соціології, державного управління, масових комунікацій і журналістики.