Т. 1. - 2006. - 939 с.

Ця книга - захоплююча розповідь про славетну історію козацької січі від витоків і до зруйнування її російським царатом. У книзі вміщено портрети гетьманів україни. Призначена всім кого цікавить історія україни, та зокрема доба козаччини.

Хрестоматія складена у відповідності до програми з історії України, підготовленої кафедрою української історії та етнополітики Київського університету ім. Т. Шевченка. Це збірник документів і матеріалів, які, на думку укладачів, доцільно використовувати студентам неспеціальних факультетів у процесі вивчення вітчизняної історії. Матеріали хрестоматії згруповано за темами. До кожної теми подано короткі пояснення наукового і методичного характеру. Здебільшого документи перекладені на сучасну українську мову. Застарілі, не зрозумілі для неспеціалістів слова, терміни і поняття роз’яснюються у примітках. Там же уточнюються деякі складні, а також мало відомі широкому загалу обставини, факти і події, що згадуються в документах.

Т. 1. - 564 с.

Видання присвячене характеристикам українського козацтва, створеним істориками Речі Посполитої останньої третини XVI - середини XVII ст. (з часів першого безкоролів’я 1572-1575 pp. до Переяславської ради 1654 p.). Добірку склали фрагменти з праць Я.А.Красіньського, С.Оржельського, Р.Гейденстейна, Й.Бєльського, Б.Папроцького, С.Любеньського, Ш.Старовольського, П.Пясецького, А.М.Фредра. Уривки подаються мовою оригіналу та в українському перекладі (до оригінальних текстів додані і класичні польські та російські переклади - традиційно вживані в історіографії), їх також супроводжує коротка нота про автора та твір, з якого вони походять. Для науковців, викладачів і студентів, усіх, хто цікавиться джерелами з історії українського козацтва.

ГЕРАСИМЧУК (ГАРАСИМЧУК) Василь Іванович (10.01.1880, с. Ільковичі нині Сокальського р-ну Львів. обл. – 01.09.1944, м. Львів) – дослідник історії української козаччини, археограф. Учень М. С. Грушевського. Член НТШ (1903). 1900–04 – вчився на філософічному фак-ті Львів. ун-ту. 1904–05 – служив у австрійському війську. 1905–06 – працював в Археографічній експедиції НТШ у Кракові, Варшаві, Петербурзі над збиранням документів до історії Руїни 1657–1667. 1906–14 викладав в гімназіях Станіслава, Перемишля, львівській жіночій учительській семінарії, працював над підготовкою документів з історії козаччини (видані не були). Докт. дис. «Іван Виговський і Юрій Хмельницький» (1912). Під час Першої світової війни знаходився при війську. З 1919 на педагогічній роботі: спочатку професор Львів. укр. ун-ту, з 1920 – викладав в гімназії м. Стрия. 1925–30 співпрацює з Історичними установами М. С. Грушевського у ВУАН: з 1925 член Комісії для вивчення історії Західної України, з 1927 – дійсний член Археографічної комісії, з 1928 – дійсний член Науково-дослідної кафедри історії України у Києві. З 1929 – дійсний член Історичної секції ВУАН. 1927–29 працював в археографічній експедиції, повторно збирав і копіював загублені акти до 1651–1665 рр., готував їх до друку. Однак 1931 друк був припинений, збірка документів удруге загубилася. Її невелика частина була видрукувана 1994 р. під назвою «Матеріали до історії козаччини ХVII віку». На початку 1930-х переїхав до Львова, де викладав у гімназіях. 1940–1941 – с. н. с. Львів. відділу Ін-ту історії України АН УРСР, досліджував початки державності на західноукраїнських землях до Х ст., боротьбу українського народу проти експансії Польщі, Криму і Туреччини у 1660–1700 рр. й політичне життя в Західній Україні у 1850–1914 рр. Під час німецької окупації 1941–44 – співробітник укр. видавництва. Рукописи зберігаються у ЦДІА України у м. Львові.

Т. 1 : До початку XI віка. - 1991. - 736 с.

Думи і кобзарське мистецтво, які досягли найвищого розквіту в козацьку епоху, і сьогодні становлять значний інтерес як для науковців, так і для шанувальників музичної і словесної традиційної культури. Намагання зберегти їх - чи то через аудіо записи з раритетних архівних матеріалів, чи то через писемні джерела, є цілком природним явищем. Козаччина, козацькі думи, кобзарське мистецтво - органічна частина національного менталітету. І в яких формах - духовних і мистецьких - вони б не проявлялися, цілком очевидно, що це свідчення нетлінної віри в ту історичну дійсність, яка, хоч і не повториться, але залишиться національною гордістю для майбутніх поколінь. Хоча сьогодні й немає вже того соціально-культурного середовища, яке плекало епічну традицію, проте діяльність поодиноких ентузіастів переконливо доводить потребу збереження української епічної традиції.

В основі даної публікації – витяги з Генерального слідства про маєтності Лубенського та Миргородського полків Війська Запорізького, що було здійснене в 1729 – 31 рр. Принцип вибірки з «Генерального слідства…» – це належність поселень до історичної Хорольщини й прилеглих до неї земель. У праці містяться наукові коментарі, що ґрунтуються на історичних документах і сучасних публікаціях, перелік яких додається, список персоналій, географічний покажчик. До книги додається складена автором карта досліджуваної те-риторії. Вона являє собою адміністративно-територіальний устрій Лубенського (без північних сотень) та Миргородського полків станом на початок 1731 р. з відображенням всіх населених пунктів то-гочасної Хорольщини й прилеглих до неї земель за даними Генерального слідства про маєтності. Для всіх, хто цікавиться історією Полтавщини, українського козацтва, соціально-економічних відносин в Україні часів Гетьманщини.

Попри численні студії козаччини, проблема реконструкції релігійної свідомості козацтва залишається на маргінесі наукових зацікавлень дослідників. Завданням цієї книги є висвітлення реальної ситуації в царині стосунків низового козацтва з церковними структурами. Для розкриття цієї проблеми на конкретному рівні найбільш репрезентативним може бути зріз стосунків Війська Запорозького Низового з київськими чоловічими монастирями. Упродовж XVII-XVIII ст. саме в цій сфері сформувалася своєрідна система зв'язків духовного, соціального та економічного характеру. Наприкінці роботи автор розглянув життя та побут київських ченців на Запорожжі, їхню роль у церковно-релігійному житті січовиків, а також зворотний бік зв'язку - паломництва січовиків до київських обителей. Завершує роботу мінідослідження про записи запорозьких козаків у синодиках київських чоловічих монастирів.

Літопис Г. Грабянки — один з найяскравіших і найцінніших творів українського літописання. Закінчений у 1710 р., він користувався великою популярністю і тривалий час поширювався у багатьох списках. У центрі уваги Літопису події визвольної війни 1648 — 1654 рр., яскраві описи козацьких битв. Вперше перекладений із староукраїнської на сучасну мову.

Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка (1591—1596 рр.) залишили яскравий слід в історії козацтва. Вони завершили перше сторіччя його розвитку й розпочали нове, XVII ст., яке цілком правомірно можна назвати козацьким сторіччям історії України. З кінця XV ст. (саме цього часу сягає перша згадка про козаків) козацтво перетворилося з дрібних ватаг степових авантюристів-одинаків на окреме військове угруповання, яке налічувало тисячі людей і мало власні, не залежні від держави, збройні сили. Війни кінця XVI ст. стали демонстрацією сил і можливостей козацтва, його все зростаючого військового, організаційного, політичного й соціального потенціалу. Вони поклали початок історії боротьби козацтва за свої права, і тому саме від них ведуть відлік усіх козацьких повстань і війн проти Польщі, які завершилися бурхливими подіями часів Хмельниччини.

Книга Євгена Луняка являє собою збірку перекладів уривків з творів французьких авторів XVI–XVIII ст., присвячених Україні. Це свідчення військових, дипломатів, місіонерів, значна частина яких особисто відвідала українські землі й мала безпосередні контакти з місцевим населенням і, насамперед, з козаками. Яскравий феномен козацтва породив в Європі ототожнення території нашої держави з «країною козаків». Книга, безумовно, матиме цікавість не лише для науковців-істориків, але й для викладачів, студентів і всіх тих, кому не байдуже минуле України й Франції та історичні взаємини між цими країнами.

У монографії аналізуються джерела з соціальної історії запорозького козацтва кінця XVII - XVIII ст. Розглянуто стан наукового дослідженій проблеми, історичні умови та специфіка формування джерельної бази, основні архівні зібрання України та інших країн Центрально-Східної Європи. Значну увагу приділено з'ясуванню інформаційного потенціалу виявлених джерел. Рекомендується науковцям, аспірантам, студентам - всім, xто цікавиться історією запорозького козацтва.

Середні віки — поняття не скільки хронологічне, стільки змістов- не. Стало звичним і як би самозрозумілим вкладати у цей термін певне ціннісне значення: “відстале”, “реакційне”, “нецивілізова”, “просякнуте духом клерікалізму” Але ще в минулому (тут розуміється ХІХ-те — О. М) столітті було справедливо мовлено:виглядати ліберальним за рахунок Середньовіччя доволі вигідно. При цьому гріхи свого власного часу списуються із рахунку, видаються за пережитки іншої епохи. Ця традиція починається від гуманістів та просвітителів. Середньовіччя давало свого роду моральне алібі сучасності. Правда, цій традиції протистояла інша: романтизувати Середньовіччя, шукати у ньому втрачені потім доблесті або кольористу екзотику. В цьому випадку Середньовіччя використовувалося як докір Новому часові, котрий вже втратив минулу моральну цілісність. Обидва підходи зближує схильність підводити все багатство та різноманітність великої за протяжністю епохи під єдиний знаменник, давати їй однозначне ціннісне визначення. В цьому уніфікованому бажанні — дефект обох підходів»