Т. 1. - 1948. - 557 с.

Київська Козаччина 1855 — масові сел. виступи в Київській губернії за відновлення козацтва як сусп. стану і військ. формування. Приводом до них стало опублікування під час Кримської війни 1853—1856 маніфесту імп. Миколи I, що передбачав створення рухомого держ. ополчення. По Київщині, де ще свіжими були згадки про запороз. козацтво, почали поширюватися чутки, нібито тих, хто запишеться в ополчення («у козаки»), буде звільнено від кріпосної залежності (див. Кріпацтво) і вони одержать поміщицькі землі та майно. Бажаючі покозачитися примушували священиків та ін. письменних людей складати списки «вільних козаків», а записавшись у ці списки, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місц. адміністрації, створювали власні органи самоврядування («сільські громади») і вибирали собі ватажків (відомі імена окремих з них: Василь Бзенко, Іван та Микола Бернадські, Яків Романовський, Михайло Гайденко, Корній Захарченко). Почавшись у лют. 1855 у Васильківському повіті, рух за покозачення в берез.—квіт. охопив понад 500 сіл і містечок у 8 із 12 повітах Київ. губернії (Таращанському, Васильківському, Київському, Звенигородському, Черкаському, Уманському, Сквирському, Канівському). На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська і поліцію. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички, найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни у Биковій Греблі (Васильківський пов.; нині село Білоцерківського р-ну), Березні (Сквирський пов.; нині село Володарського р-ну; обидва Київ. обл.), Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) і Таганчі (Канівський пов.; нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Однак сили були нерівними. Селяни змушені були скоритися.

Хоткевич Гнат Мартинович народився 31 грудня 1877р. в Харкові, де минула більша частина його життя. 1900р. закінчив місцевий технологічний інститут. Ще в студентські роки включився в культурно-освітню діяльність на селі, віртуозно опанувавши гру на бандурі. Разом з О. Матюшенком, майбутнім організатором повстання на панцернику «Потемкин», влаштовував вистави, їздив місцями козацької слави. Зрештою, увійшов у контакти із членами Української соціал-демократичної партії (О. Коваленко, Ж. Коллар та ін.). Все це викликало підозри місцевих властей, внаслідок чого 1899р. він був на рік виключений з інституту як неблагонадійний. Був одним з організаторів виступу кобзарів-лірників на Археологічному з'їзді в Харкові (1902), фундатором першого в Росії Робітничого театру.

Другий том розповідає про історію України від повстання Богдана Хмельницького до ліквідації полкового устрою на Лівобережжі у 1782 р.

Т. 10. - 180 с.

У цьому номері вміщено праці секції української історії та культури Народного комісаріату освіти. Першу частину видання присвячено пам'яті історика О. Я. Єфименкової, чия наукова діяльність була пов’язана з Харковом. У другій частині опубліковано вісім статей щодо соціально-економічних питань початку ХІХ ст. в Лівобережній Україні та кріпацьких виступів проти поміщиків. На суто архівному матеріалі досліджено історію шкільної освіти, епізоди польського повстання 1830 р. й суди над гайдамаками.

Видання детально розповідає про умови створення, військову та національно-культурну діяльність та її наслідки Легіону Українських січових стрільців у 1914-1918 рр.

У книзі вивчаються різноманітні аспекти впливу повстання Степана Разіна на події в Україні: повстання в Слобідській Україні 1670 р., зв'язки Разіна з козацькою старшиною Правобережжя і Лівобережжя, вплив повстання на політику старшини.

З приводу 25-ліття від постання ОУН проф. д-р Лев Ребет написав 1954 року публіцистично-критичний нарис п. н. «Світла і тіні ОУН», що друкувалися «підвалами» в тижневику «Український самостійник» у чч. 247 (10. 10. 1954) до 277 (8. 5. 1955). Лев Ребет тоді виконував обов'язки одного з уповноважених проводом ОУН на українських землях, з дорученням «тимчасово перебрати керівництво Закордонних частин ОУН і реорганізувати їх згідно з позиціями проводу ОУН в Україні», і займав становище головного редактора газети «Український самостійник». Хоча Лев Ребет писав свою працю, так би мовити, у вільні хвилини поза безліччу всіляких інших занять та обов'язків, і під тиском кожнотижневого «продовження» в газеті, однак ця праця дає надиво повну та плястичну картину розвитку ОУН на західньоукраїнських землях до другої світової війни, змальовуючи її пізніші кризові ситуації, її боротьбу — невдачі та досягнення, її ідейно-програмову завершеність у 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН, отже під час зудару на наших землях двох імперіялістичних сил — Німеччини і Росії, а далі післявоєнний період на чужині аж до 1954 р. Перечитуючи цю працю, відчуваєш, що автор міг би багато більше розповісти та докладніше з'ясувати різні періоди боротьби ОУН, бож він від постання цієї організації 1929 року брав у ній активну участь і, займаючи важливі або й ключеві становища в організаційній структурі, він співвирішував її долю. Лев Ребет обмежився поданням конечних фактів, найістотніших елементів розвитку, щоб увипуклити загальні контури та політичний зміст дії ОУН. Аналізу проведено послідовно, з виразним прагненням до об'єктивности, і завдяки тому зарисовано синтезу всієї дії ОУН на протязі 25 років. Дуже виразно виступає факт, що ОУН завжди була політичною організацією, що провадила боротьбу проти окупантів з єдиною метою створення самостійної державности України; вона не була партією в звичайному розумінні того слова, зокрема екстремістською партією, що прагнула до зміни режиму; вона ніколи не стала фашистською чи нацистською. Тепер, у 35-ліття постання ОУН, праця Лева Ребета не втратила нічого зі своєї вартости чи актуальности. Навпаки, її цінність для дослідника нашої поточної історії тільки збільшилася, бо вона становить своєрідний документ часу. Вона має вартість і актуальнополітичне значення для кожного, хто не збайдужів до ідеалів, за які боролася ОУН. Під назвою ОУН існують та діють тепер у діаспорі три угруповання, — споріднені, коли мовиться про їхнє коріння, — відмінні, і навіть досить далекі одно від одного, коли йдеться про політичний зміст. Боротьба і досягнення ОУН пов'язується найчастіше з деякими особами, яким приписується непомірно великі заслуги. Так постали леґендарні культи осіб, становлячи, без сумніву, викривлення історичної правди і цим завдано, треба сподіватися, тільки мимовільної кривди всім тим, хто віддали свої сили або й утратили життя під прапором ОУН у боротьбі з ворогом. У праці Ребета натомість дуже виразно сказано, що ОУН була сильна не так заслугами окремих осіб, як скорше вкладом праці та жертвами тисяч відданих ідеї боротьби за державну незалежність. Висування нібито великости окремих осіб ледве чи корисно вплинуло на дальшу долю ОУН. Не маємо сумніву, що в Україні ОУН — це не конче проминулий безслідно етап боротьби за самостійність. Живі свідки цієї боротьби ОУН та й самі учасники її, спогади про збройні очайдушні змагання проти двох імперіялістичних загарбників під час другої світової війни, як і тривання цієї боротьби проти російських більшовиків ще кілька років після війни, а також ідейні позиції ОУН, зокрема ті, що їх схвалено на III Надзвичайному великому зборі 1943 р., відбутому саме в час зудару двох взаємноворожих тоталітаристських сил, з їх підкресленим прагненням до свободи, самовизначення і народоправства — живуть і далі в Україні серед старшого покоління і передаються молодим. Обезчещування ОУН і лайка на її адресу з боку власть імущих у СССР, що тривають по той бік залізної завіси безперестанку, тільки підтверджують, що ідейний зміст ОУН і далі становить істотний чинник сили. Бо з привидами більшовицькі реалісти ніколи не воюють. І з того погляду варто, щоб книжка Л. Ребета дійшла до читача в Україні, щоб він дізнався правди, всієї правди, хоч і не без тіней, але по суті світлої та здорової правди. «Світла і тіні ОУН» — це останнє слово Лева Ребета щодо історії і з'ясування суті ОУН. Скритовбивник Богдан Сташинський, на доручення КГБ, припинив творче та працьовите життя автора цієї книги.

Збірник історичних статей та споминів, що охоплюють різні періоди існування Українських Січових Стрільців, виданий в 50-ліття їх збройного виступу проти Москви. Окрім численних статей, книга містить історичні документи, матеріали та широку бібліографію до історії УСС.

В книге на основании архивных источников дается характеристика вооруженных сил Украины в первой половине XVIII в., Исследуются комплектование, мобилизация, организация, вооружение и обеспечение украинского казацкого войска, сторожевая и вспомогательная служба на Украине. Отдельно освещается состояние Запорожского войска в этот период. Автор показывает зависимость структуры, материально-технического оснащения украинских вооруженных сил от уровня развития казацкого хозяйства, дифференциации казачества, развития крепостнических отношений, классовой и социальной борьбы и политики царского правительства на Украине. Книга рассчитана на историков, студентов и широкий круг читателей.

Книга рассказывает о всеобщей политической стачке на севере Англии в августе 1842 г. Она вошла в историю как первое выступление пролетариата в национальном масштабе. В возникновении марксизма как научной теории борющегося пролетариата существенную роль сыграло обобщение многовекового опыта освободительной борьбы народных масс против угнетения и эксплуатации и прежде всего обобщение опыта рабочего движения европейских стран первой половины XIX в. В этом отношении чартистское движение, естественно, привлекает к себе внимание историков марксизма. События 1842 г. в Англии обозначили высшую точку политического развития европейского пролетариата домарксовой эпохи. Об этом говорят самостоятельность и массовость, идейный уровень и степень организованности, достигнутые в этот период передовыми представителями английских рабочих.

У збірнику вміщені документи (універсали, звернення, укази, повідомлення, рапорти тощо) за 1717—1775 рр., в яких висвітлюється гайдамацький рух на території України в усіх його формах і проявах. Значна кількість матеріалів стосується повстання 1768 р. Документи збірника розкривають характер і соціальну природу гайдамацького руху як одного з етапів антифеодальної боротьби, показують зв’язок цього руху з антифеодальними виступами в Польщі, Росії, Білорусії, Молдавії. Збірник розрахований на науковців, викладачів вузів ! шкіл, працівників музеїв та на широке коло читачів.

Праця професора Петра Мірчука може служити за зразок всебічної історії цього періоду. Автор дбайливо зібрав джерельні дані, опубліковані досі з архівів і спогадів сучасників повстання 1768 року, використав усю літературу українських і чужих істориків, проаналізував це все належно науковою методою і на основі цих даних зробив переконливий висновок, що Коліївщина була наперед запланованим повстанням з виразною програмою відновлення української гетьмансько-козацької держави на зразок держави гетьмана Богдана Хмельницького. В праці дані переконливі докази, що повстання мало головно національний характер. Інші моменти, як соціальне визволення від шляхетсько-колоніального ладу, оборона свободи православної церкви і інші грали роль також, але вони не були на першім плані.

Монография академика М.В.Нечкиной приурочена к 150-летию восстания декабристов. Это второе издание ее известного труда о восстании 14 декабря. Талантливо, динамично автор раскрывает ход восстания, его этапы, действия правительственной стороны, закончившиеся разгромом восстания, рассказывает о трагической судьбе участников движения, анализирует причины его неудачи, показывает значение первого революционного вооруженного выступления, подвиг участников которого вдохновлял на борьбу последующие поколения революционеров.

On the 24 April 1855, Colonel Carmichael Smyth held a parade of the ninety skirmishers of the 3rd Light Cavalry of the Bengal Army at Meerut, some 30 miles from Delhi. The disastrous events that followed sparked an almost wholesale mutiny of the Honourable East India Company's Bengal Native Army. Had the ensuing uprising succeeded, it would have threatened the validity of the entire British Empire. As it was the Mutiny witnessed several tragic and bloody events, from the original incident in Meerut to the horrifying siege of Cawnpore. Christopher Wilikinson-Latham details the history of the conflict, from its beginnings to ultimate resolution.

Сборник «Летчики» посвящается 60-летию ВЛКСМ. В книгу вошли очерки о выдающихся военных летчиках, воспитанниках Ленинского комсомола, бесстрашно защищавших родное небо в годы Великой Отечественной войны. Среди них дважды Герои Советского Союза В. Сафонов, Л. Беда, Герой Советского Союза А. Горовец, только в одном бою сбивший девять самолетов врага. Предисловие к книге написал прославленный советский летчик трижды Герой Советского Союза И. Кожедуб.