В Україні тоталітарні режими Гітлера і Сталіна вчинили величезні злочини – Голодомор, Великий терор, Голокост. Як усе це сталося? Що повинні знати проці події громадяни України та інших держав Європи? Як викладати цю пробле-матику? Це теми, на яких зосереджувалась конференція «Злочини тоталітарних режимів вУкраїні: науковий та освітній погляд». Попри те, що останнім часом с еред науковців точиться дискусія щодо порівняння злочинів двох тоталітаризмів в історії України, висновки цих інтелектуальних змагань та наукових спорів поки що не потрапляють до навчальної літератури чи, принаймні, не публікуються окремими збірками статей. Проте в сучасному українському суспільстві є цілковите розуміння необхідності побудови правдивої картини історії України ХХ століття, включення її в європейський контекст, історичної оцінки жахливих геноцидів цього періоду. Сподіваємось, що видання знайде читачів – науков- ців, освітян та всіх, хто цікавиться важливим тоталітарним минулим України та Європи, і що ця збірка сприятиме ґрунтовнішому продовженню дискусії в українському суспільстві щодо концепції його історичної пам’яті.

Збірка художньо-публіцистичних творів видатного сучасного українського кінематографіста Юрія Іллєнка слово за словом, думка за думкою незворотно доводить, що майбутнє нашої Батьківщини в руках нас самих, українців. Треба лише зрозуміти як скористатися своїми можливостями. У роки Другої світової війни в окопах друкований аркуш був на вагу золота. Тому на листівках читали наказ: "Прочти и передай товарищу". Коли ми впритул наблизимося до виборів у Верховну Раду, то темники Медведчука-Кучми видуться нам безневинними дитячими забавками. Інформаційні канали будуть заблоковані для всіх, крім нової Влади. Тоді ця книжка знадобиться: "Прочитай і передай товаришеві. Прочитай і відішли своїм батькам, дітям друзям і навіть тим, хто традиційно відхрещується від своїє долі словами: "Мене це не стосується". Для широкого загалу.

У збірнику «Актуальні проблеми партизансько-підпільного руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни» представлені матеріали однойменної Міжнародної наукової конференції, проведеної 14 грудня 2011 р. у місті Корюківка Чернігівської області на виконання Указу Президента України В. Януковича «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії» від 22 вересня 2011 р. № 925. Збірка вміщує вітання гостям і учасникам конференції від її організаторів, наукові доповіді та повідомлення вітчизняних істориків і краєзнавців, музейних працівників України, Білорусі та Росії, присвячені проблемним питанням руху Опору в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, терору і злочинів нацистської окупаційної влади проти мирного населення та питанням державної політики з увічнення пам’яті жертв війни, і конкретно – вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії 1943 р. Видання призначено для істориків, краєзнавців, вчителів і викладачів, студентів, представників органів влади, всіх причетних до реалізації державної політики пам’яті в Україні.

Юрій Андрухович (*13.03.1960) — поет, романіст, есеїст, перекладач. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Живе в ньому ж, а також у багатьох інших містах. Автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» (1997, 2002) та «Пісні для мертвого півня» (2004). У прозовому доробку — романи «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003) та «замість роману» «Таємниця» (2007). Есеїстика Андруховича на сьогодні видана двома збірками — «Дезорієнтація на місцевості» (1999) та «Диявол ховається в сирі» (2006). Спільно з Анджеєм Стасюком видав «Мою Європу» (2001) — як зазначається у підзаголовку, «два есеї про найдивнішу частину світу». Твори Андруховича перекладено і видано окремими книжками у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Італії, Іспанії, Швейцарії та ін. Лауреат кількох міжнародних літературних нагород. Один із засновників і Патріарх літературного угруповання Бу-Ба-Бу. Багато співпрацює з музикантами, співавтор і виконавець альбомів «Andruxoid» (разом із польським тріо Міколая Тшаски), «Пісні Мертвого Півня», «Кримінальні сонети», «Made In ЮА» (разом із гуртом «Мертвий півень»), а також «Самогон» і «Цинамон» (разом із гуртом «Карбідо»), Своїм найвищим письменницьким досягненням вважає винайдення для української мови слова «міжніжжя».

"Три перстені" - друга прижиттєва поетична збірка Богдана Ігоря Антонича. Окремі твори збірки були попередньо опубліковані в періодиці. У кінці книжки є авторська примітка: «Поезії з літ 1932-1934. Найбільше з весни 1933. Книжка друкована в грудні 1934». За збірку "Три перстені" Антонич отримав премію Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка у Львові.

Біблія – це стародавня збірка, різних за формою і змістом релігійних та світських творів, які писалися від дванадцятого століття до нашої ери аж по друге століття нашої ери, тобто майже півтори тисячі років. У тлумачному словнику можна знайти таке визначення слова “Біблія”: “Книга що розглядається у якості непорушного, єдиного справедливого джерела”. Для християн Біблія – є непорушне, єдине справедливе відкриття Бога людині, що містить 66 книг, записаних 40 різними авторами на протязі 1500 років. Записували Біблію люди найрізноманітнішого походження і самих різних занять: царі, селяни, філософи, рибалки, поети, державні діячі та учені. Біблія записувалась принаймні на трьох континентах і трьома мовами: старо-єврейською, арамейською і грецькою. І незважаючи на таку різноманітність засобів, вона являє собою єдине, що безперервно продовжується ціле – від Книги Буття до Об`явлення і суть викладеного в ній морального закону Божого ніде не міняється. Біблія містить вражаючі у своїй відвертості описи життя основних її персонажів; описи, що розкривають не тільки сильні, але і слабкі риси їх характерів. Першу частину – Старий Заповіт – написано в дохристиянські часи давньоєвропейською мовою, а Новий Заповіт ідеологами християнства давньогрецькою мовою.

Збірка статей присвячена висвітленню різнобічної наукової та політичної діяльності непересічної особистості - В'ячеслава Липинського. Науковці з Києва, Полтави, Черкас, Дрогобича, Луцька, Львова у представлених статтях проаналізували окремі положення теоретичної спадщини славного сина українського народу.

Борис Віан — вельми непересічна й колоритна постать у французькій літературі XX сторіччя. Невизнаний і зневажений за життя, він своїми творами здобув гучну посмертну славу. Віан витворює свій власний образ дійсності, шо спирається не так на реальний досвід, як на певний «культурний код». Його химерна, пародійно-гротескова проза відкриває читачеві особливий фантастичний світ. До книги ввійшли романи «Шумовиння днів», «Червона трава» та збірка оповідань «Мурахи».

Шеймас Гіні народився 1939 року в графстві Деррі, у Північній Ірландії. Перша збірка його поезій, «Смерть натураліста», вийшла друком у 1966 році. Відтоді опубліковано чимало його книжок: поезія, критика, переклади, — які принесли йому заслужену славу одного з провідних поетів його покоління. Лауреат Нобелівської премії в галузі літератури (1995).

ГЕРАСИМЧУК (ГАРАСИМЧУК) Василь Іванович (10.01.1880, с. Ільковичі нині Сокальського р-ну Львів. обл. – 01.09.1944, м. Львів) – дослідник історії української козаччини, археограф. Учень М. С. Грушевського. Член НТШ (1903). 1900–04 – вчився на філософічному фак-ті Львів. ун-ту. 1904–05 – служив у австрійському війську. 1905–06 – працював в Археографічній експедиції НТШ у Кракові, Варшаві, Петербурзі над збиранням документів до історії Руїни 1657–1667. 1906–14 викладав в гімназіях Станіслава, Перемишля, львівській жіночій учительській семінарії, працював над підготовкою документів з історії козаччини (видані не були). Докт. дис. «Іван Виговський і Юрій Хмельницький» (1912). Під час Першої світової війни знаходився при війську. З 1919 на педагогічній роботі: спочатку професор Львів. укр. ун-ту, з 1920 – викладав в гімназії м. Стрия. 1925–30 співпрацює з Історичними установами М. С. Грушевського у ВУАН: з 1925 член Комісії для вивчення історії Західної України, з 1927 – дійсний член Археографічної комісії, з 1928 – дійсний член Науково-дослідної кафедри історії України у Києві. З 1929 – дійсний член Історичної секції ВУАН. 1927–29 працював в археографічній експедиції, повторно збирав і копіював загублені акти до 1651–1665 рр., готував їх до друку. Однак 1931 друк був припинений, збірка документів удруге загубилася. Її невелика частина була видрукувана 1994 р. під назвою «Матеріали до історії козаччини ХVII віку». На початку 1930-х переїхав до Львова, де викладав у гімназіях. 1940–1941 – с. н. с. Львів. відділу Ін-ту історії України АН УРСР, досліджував початки державності на західноукраїнських землях до Х ст., боротьбу українського народу проти експансії Польщі, Криму і Туреччини у 1660–1700 рр. й політичне життя в Західній Україні у 1850–1914 рр. Під час німецької окупації 1941–44 – співробітник укр. видавництва. Рукописи зберігаються у ЦДІА України у м. Львові.

№ 5. - 270 с.

"Громада"- громадсько-політичний збірник, який виходив у Женеві під редакцією М.Драгоманова. Починаючи з осені 1876р., було видано п’ять томів збірника. Головна мета "Громади" — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти.

У книжці «Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодерн» Тамара Гундорова трактує українську літературу 1990-х років як літературу постмодерної епохи, складовими якої є неонародництво, неомодернізм і постмодернізм. За структурою книжка Гундорової далека від класичної історії літератури. Це збірка есеїв, написаних у доволі невимушеному стилі, не переобтяжена недоречними цитатами й термінологією. Доки пишеться академічна «Історія української літератури» у п’яти томах, Тамара Гундорова представила свій якісний, концептуальний, незаангажований і консолідований варіант історії української постколоніальної літератури або українського літературного постмодерну, поставивши поряд у своїй післячорнобильській бібліотеці тексти старих, молодих, які ще лишаються молодими, й молодих, що плавно стають старими, тексти тих, хто переживає «великий» і «малий апокаліпсис», любить Відень, Львів, Київ, Житомир, Харків і село як метафору, пише серйозні романи, переробляє серйозні на несерйозні й анекдоти на повісті.