Представлена публікація має на меті поінформувати українців, що повертаються до Батьківщини, про стан культурного життя в Україні. Вона містить огляд найважливіших подій, що сталися у цій сфері у революційний 1917 рік. У статтях описується українська преса (перелічуються видання), українські видавництва, друкарні та книгарні, бібліотеки тощо.

У даному матеріалі розглядається необхідність класифікації літератури за соціальним призначенням — наприклад, книги для робітників, для селян, для піонерів, для комсомольців тощо. Розповідається про сферу використання цієї класифікації, як у видавництвах, для планування видавничої роботи та організаційного регулювання книжкової продукції, так і для практичного використовування бібліографії, аналізується їх безпосередній зв'язок.

Історика, сходознавця, перекладача, сина священика В. В. Дубровського (1897–1966) не могла не зацікавити малодосліджена історія друкарні при Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі. У своїй науковій праці В. В. Дубровський, вміло оперуючи вузькоспеціальними поліграфічними термінами, характеризує видавничу діяльність монастиря, наводить багато цікавих статистичних даних.

З пропозиції Державного Видавництва України Технічний відділ ІУНМ прийняв на редагування технічні та застосовані терміни словника військової термінології, якого упорядкували С. та О. Якубські. Для переведення цієї роботи відділ обрав комісію в складі: члена відділу Д. В. Панкевича, філолога відділу Ю. Г. Кондрачука та автора словника С. В. Якубського. Ця комісія розпочала свою роботу 1 лютого 1927 року її закінчила 15 травня 1927 року, відбувши 44 засідання. Технічні та застосовані терміни військового словника комісія перевірила та погодила з термінами, що їх ухвалили різні секції відділу, і ці терміни в словникові позначено зіркого, а решту термінів загальномовного характеру комісія не редагувала, і їх подано в словникові на підставі наукових матеріялів за відповідальністю авторів словника С. та О. Якубських. Зважаючи на те, що українська технічна термінологія, а військова особливо, малодосліджена, терміни, що їх зредагував Технічний відділ, треба вважати за проекти військової української термінології, яка згодом буде досліджена та вдосконалена. Тому президія Технічного відділу прохае читачів подавати на адресу відділу (Київ, бульвар Шевченка, 14, Технічний відділ ІУНМ) свої поради та зауваження до зредагованого матеріялу. Всі поради та зауваження Технічний відділ прийме з подякою та й використає їх у дальшому виданні фаховою військово-морського словника.

Представлений матеріал розглядає необхідність бібліографічної роботи в усіх сферах виробництва, пов'язаних з книгами, від видавничої до бібліотечної. Описується система бібліографічного аналізу книги, таких її складових частин, як автор твору, його назва, зміст, соціальне призначення, видавництво тощо. Пояснюється важливість аналізу кожної складової, а також використання зовнішніх бібліографічних джерел, яке дає книгарю чи бібліотечному працівнику можливість бути в курсі книжкових новин.

Дана монографія належить до серії публікацій про українське малярство видавництва “Рух” і присвячена одному з найвидатніших українських художників-монументалістів Михайлу Бойчуку. Розглядаються його мистецькі пошуки, творче становлення на тлі доби, зв'язок із західними школами і переосмислення набутих за кордоном знань, трансформування їх у власну творчість. Особлива увага приділяється Бойчуку як педагогу. Аналізується його техніка, манера письма, ідея деяких творів. В якості додатку представлені репродукції робіт живописця.

У цьому виданні йде мова про утворення у 1923 році першого театрального музею в Україні, який започаткувало «Мистецьке об’єднання Березіль». 30 січня у приміщенні Леся Курбаса відбулися збори, на яких широко обговорювалась потреба в заснуванні власного видавництва та театрального музею. Були обрані дві комісії, які втілили в життя ці плани. «Звіт» розповідає про діяльність нового закладу культури у період 1926-1929 рр

Дана монографія належить до серії публікацій про українське малярство видавництва “Рух” і присвячена художнику-монументалісту Миколі Рокицькому. Розглядається його біографія (здебільшого творчий шлях), художні пошуки, навчання в майстерні М. Бойчука, перехід до монументалізму під впливом Михайла Львовича. Аналізується його техніка, манера письма, найвідоміші фрески. В якості додатку представлені репродукції робіт живописця.

Метою видавництва “Мистецтво”, яке опублікувало цю збірку провідних статей з газет “Правда”, “Комуніст”, “Комсомольская правда”, “Вісті” та “Кіно” було допомогти всім робітникам культурного фронту в їх боротьбі за велике мистецтво соціалістичного реалізму. Статті розсортовані по тематичних розділах, таких як музика, архітектура, кіно, театр, образотворче мистецтво і містять здебільшого критичні відгуки про тогочасні витвори мистецтва, які не відповідають канонам соціалістичного реалізму.

Володимир Бірчак – помітна постать в історії Закарпаття чехословацького періоду. Письменник, журналіст, літературний критик, він ще й залишив унікальні спогади про Карпатську Україну. Його мемуари вийшли у Празі у 1940 році, і з того часу постійно привертають увагу дослідників. Як письменник, він яскраво описав, те що бачив. Як журналіст, намагався спиратися насамперед на факти. Як критик, давав відверту оцінку тому, що відбувалося. У підсумку маємо, можливо, найцікавіші мемуари про найдраматичніший період в історії Закарпаття ХХ століття, написані по гарячих слідах. Ясна річ, що думки Володимира Бірчака – не істина в останній інстанції. Це всього-на всього погляд однієї людини. До того ж, безпосереднього учасника подій зі своїми амбіціями та складним характером. Але честь і слава йому, що відтворив дух і атмосферу тих незабутніх днів і допоміг випукліше побачити загальну картину. Книжку видало ужгородське видавництво „Гражда” через 67 років після першого видання у Празі. Цікавість до неї буде велика, бо її розхапали на цитати відразу після написання. Причому, як вороги Карпатської України, так і її симпатики.

Праця професора С.П.Шелухина друкується з єдиного екземпляра машинописом. Цей екземпляр був передрукований з оригіналу, виданого у Празі ще 1926 року видавництвом "Нова Україна".

Потреба на російсько-український словник сталих виразів зайшла в нас давно та й давно. Певне, ще тоді, як уперше твори російської літератури перекладалися українською мовою. Вкрай гостро, й дедалі все гостріше, цю потребу відчувають не тільки перекладачі, а й працівники газет, журналів, видавництв, радіомовлення, телебачення... Та й письменники, особливо молоді. Та й просто аматори українського слова. Маючи на думці бодай частково зарадити лихові, ми й узялися скласти цього словника. Звичайно, ми знали, що перед нами постануть неабиякі труднощі. Адже, як відомо, фразеологічні багатства української мови досі не те що не впорядковані, а й не всі зібрані. Не набагато більше зроблено щодо цього й у російській фразеології. А втім, по тлумачних словниках російської мови, по російсько-українських та українсько- російських загальних, а також у кількох коротеньких фразеологічних словниках, що виходили за різних часів, фразеологічного матеріалу є чимало. Чималенько такого матеріалу (з письмових та усних джерел) назбиралося за довгі роки й у нас.

Вип. 1. - 1960. - 316 с.

Перший випуск історичного нарису «Нове українське письменство» вийшов з друку 1924 року в Києві, як публікація видавництва «Слово». М. Зеров присвятив його добі Котляревського-Квітки. Другий випуск, як заповів автор у своїй передмові, мав охопити добу романтизму та початки реалізму. В третьому випуску М. Зеров планував зайнятися дальшим розвитком реалізму та модерними течіями, і виклад мав закінчитися «на самім порозі сучасности». Але випуски другий і третій не появились. Проте свій намір дати повний огляд нової української літератури М. Зеров здійснив пізніше. Цей огляд являє собою курс його лекцій, читаних у Київськім Інституті Народньої Освіти в другій половині 20-тих років.

Ч. 1. - 288 с.

Т. 2 : Художня проза. Літературознавство і критика. - 1972. - 719 с.

Постановою Президії Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук з дня 30-го березня 1939 року створено Правописну Комісію під головуванням академіків Ів. Зілинського й В. Сімовича. В висліді праць цієї Комісії вийшли з початком 1940-их років у виданнях ,,Українського Видавництва' Краків-Львів „Український правопис Ів. Зілинського та Правописний словник" за редакцією Ол. Панейка з передмовою В. Сімовича, оснований натакому ж словникові О. Ізюмова з 1941 року, одначе з деякими змінами з наміром до стосувати новий словник до тодішніх обставин.

ЮрІЙ Борець-Чумак уже відомий українським читацьким кругам Із своєї першої повісті "У вирі боротьби", яка появилася 1971 р. у видавництві Спілки Української Молоді. Спогади "Рейд без зброї" може підказувати читачеві зосередження автора на житті упістів на Заході. Але так воно не є на ділі. Будучи відданим бойовиком української визвольної справи, автор постійно повертає в Україну, а сторінки його опогадів заповнені даними про визначних людей підпілля, події, геройську боротьбу. Це надає його спогадам особливу вартість для виховних і дослідницьких потреб. Описані автором підпільники й епізоди подій по обидвох сторонах "залізної заслони" пригадують про незрівняне геройство Воїнів України і реалістично насвітлюють дійсність на теренах під московською займанщиною і в світі. Цікаво і кольористо зафіксував автор свої і своєї дружини враження і спостереження з "рейду без зброї" довкола світу, зустрічей та розмов з багатьома українськими діячами та друзями з ОУН і УПА.

Кн. 1. - С. 1 - 528

ГЕРАСИМЧУК (ГАРАСИМЧУК) Василь Іванович (10.01.1880, с. Ільковичі нині Сокальського р-ну Львів. обл. – 01.09.1944, м. Львів) – дослідник історії української козаччини, археограф. Учень М. С. Грушевського. Член НТШ (1903). 1900–04 – вчився на філософічному фак-ті Львів. ун-ту. 1904–05 – служив у австрійському війську. 1905–06 – працював в Археографічній експедиції НТШ у Кракові, Варшаві, Петербурзі над збиранням документів до історії Руїни 1657–1667. 1906–14 викладав в гімназіях Станіслава, Перемишля, львівській жіночій учительській семінарії, працював над підготовкою документів з історії козаччини (видані не були). Докт. дис. «Іван Виговський і Юрій Хмельницький» (1912). Під час Першої світової війни знаходився при війську. З 1919 на педагогічній роботі: спочатку професор Львів. укр. ун-ту, з 1920 – викладав в гімназії м. Стрия. 1925–30 співпрацює з Історичними установами М. С. Грушевського у ВУАН: з 1925 член Комісії для вивчення історії Західної України, з 1927 – дійсний член Археографічної комісії, з 1928 – дійсний член Науково-дослідної кафедри історії України у Києві. З 1929 – дійсний член Історичної секції ВУАН. 1927–29 працював в археографічній експедиції, повторно збирав і копіював загублені акти до 1651–1665 рр., готував їх до друку. Однак 1931 друк був припинений, збірка документів удруге загубилася. Її невелика частина була видрукувана 1994 р. під назвою «Матеріали до історії козаччини ХVII віку». На початку 1930-х переїхав до Львова, де викладав у гімназіях. 1940–1941 – с. н. с. Львів. відділу Ін-ту історії України АН УРСР, досліджував початки державності на західноукраїнських землях до Х ст., боротьбу українського народу проти експансії Польщі, Криму і Туреччини у 1660–1700 рр. й політичне життя в Західній Україні у 1850–1914 рр. Під час німецької окупації 1941–44 – співробітник укр. видавництва. Рукописи зберігаються у ЦДІА України у м. Львові.

«Украї́нський педагогі́чний словни́к» — словник, виданий 1997 року в Києві у видавництві «Либідь». Автор — Семен Устимович Гончаренко. Словник містить узагальнену та систематизовану інформацію з теорії й практики навчання та виховання. Розглянуто широке коло понять і термінів, які стосуються навчально-виховного процесу, нові педагогічні теорії та концепції, категорії. Усього словник містить близько 3000 статей. Словник визнано одним із найкращих серед поданих на конкурс, організований Міністерством освіти і науки України та Міжнародним фондом «Відродження» в рамках програми «Трансформація гуманітарної освіти в Україні».