Т. 1 : Вечера на хуторе близ Диканьки. - 1940. - 795 с.

"Женщины эпохи французской революции" Галины Серебряковой - это не роман, не повесть, не сборник рассказов, словом, не беллетристика в обычном понимании этого термина. Но это и не историческое исследование, не научный труд, подчиненный строгим требованиям методологии и техники исторического письма. Иные называют этот жанр беллетризированной историей, другие - исторической беллетристикой. Но не в названии дело и вряд ли стоит о нем спорить. Речь идет о биографиях реальных исторических лиц, в реальной исторической среде, показываемых, однако, не с точностью и строгостью историка, а средствами художественного изображения. Здесь рассказывается о таких женщинах, как Теруань де Мерикур, Симона Эврар, Манон Ролан, Клер Лакомб, Люсиль Демулен, Елизавета Леба, Тереза Тальен и Жозефина Бонапарт.

До однотомника ввійшли вибрані твори, написані в 1925—1952 роках — у період найбільшої творчої активності Хемінгуея. Роман «Прощавай, зброє» побачив світ у 1929 році, коли його автор був уж е визваним письменником і мав у своєму доробку кілька книжок, зокрема збірники оповідань «За нашої доби» (1925), «Чоловіки без жінок» (1927) та роман «І сходить сонце» («Фієста»), опублікований у 1926 році. «Прощавай, зброє», поряд з пізнішим романом «По кому б’є дзвін» (1940), справедливо вважається одним з найвищих досягнень Хемінгуея-романіста. Готуючи роман до перевидання в 1948 році, після другої світової війни, автор написав до нього передмову, в якій наголосив на антивоєнному спрямуванні твору. Повість «Старий і море» (1952) — останній значний твір Хемінгуея, опублікований за його життя. Повість викликала величезний іптерес: лише за два дні було продано понад п’ять мільйонів примірників журналу «Лайф», у якому ї ї вперше надруковано. У 1953 році Хемінгуею присуджено найвищу літературну премію США — премію Пуліцера, а в 1954-му — Нобелівську премію. Оповідання, включені до однотомника, взято із збірників «Чоловіки без'жінок» (1927), «Переможець не бере нічого» (1933) і «П’ята колона» та перші сорок дев’ять оповідань» (1938). Деякі з них друкувалися перед тим у різних журналах, інші вперше побачили світ у згаданих збірниках. Оповідання «Картяр, черниця і радіо» , 571 та «Столиця світу» мали в журнальних варіантах інші назви: перше — «Дайте нам рецепт, лікарю», друге — «Роги бика». У першій публікації «Снігів Кіліманджаро» (журнал «Есквайр», серпень 1936) було вгадано відомого американського письменника Скотта Фіцджеральда і наведено початок одного з його оповідань; та, зважаючи на протест Фіцджеральда, з яким Хемінгуей приятелював, у подальших виданнях він замінив прізвище Фіцджеральда на вигадане ім’я Джуліан (див. стор. 563 нашого видання). Оповідання «Старий коло мосту», як свідчить сам автор у передмові до збірника «П’ята колона» та перші сорок дев’ять оповідань», передане телеграфом з Барселони в квітні 1938 року. Воно належить до циклу іспанських оповідань письменника, що друкувалися в 1938—1939 роках у періодиці («Викриття», «Метелик і танк», «Ніхто не вмирає!» та ін.). Проте Хемінгуей за життя не включав решти оповідань цього циклу до збірників, вважаючи їх ще не довершеними. Українською мовою роман «Пращавай, зброє» та повість «Старий і море» перекладено вперше. Оповідання друкувались у збірнику «Сніги Кіліманджаро» та інші новели» (К., «Дніпро», 1968).

Курт Воннеґут-молодший — один з найвідоміших американських прозаїків. Про нього і його творчість написані солідні наукові монографії і дисертації, маса критичних статей і рецензій, журналісти без кінця зверталися до нього з проханням про інтерв'ю. Головний парадокс художнього методу Воннеґута в тому, що про найкризовіші, найтрагічніші моменти людського життя він розповідає зі сміхом. В його романах ми спостерігаємо смертельну гру в життя, в яку грає людина. Це зіткнення глибокого філософського змісту з зовнішньою карнавальністю створює неповторний воннеґутівський стиль. Невпинний гротеск, сатира і найгіркіша іронія, парадокси, які створюють ефект обманутого очікування, що показують алогізм людських вчинків і повне руйнування стереотипів — усі ці елементи стилістики, словесна гра, які зустрічаються у Воннеґута, не є самоціллю. Дивний, на перший погляд, прийом реагувати сміхом на нерозв'язні проблеми має серйозне підґрунтя. «Найсміливіші жарти виростають з найглибших розчарувань і розпачливих страхів»,— вважає письменник.

В 1786 году немецкий барон Иероним Карл Фридрих фон Мюнхгаузен в ярости приказал слугам закрыть двери дома и никого не пускать. Дело в том, что от желающих попасть в его родовое имение просто не стало отбоя. За год до этого в Лондоне анонимный автор выпустил "Рассказы барона Мюнхгаузена о его необычных путешествиях и походах в России". Англичане быстро выяснили имя писателя. Им оказался немецкий эмигрант Рудольф Эрих Распе. Сбежав от судебного разбирательства в Англию, Распе создал настоящий бестселлер. Только за год его книга о Мюнхгаузене была издана четыре раза! В следующем году книга о бароне вышла и на немецком языке. На ее титульном листе значилось: "Готфрид Август Бюргер. Удивительные путешествия на воде и на суше, походы и веселые приключения барона Мюнхгаузена, как он сам их за бутылкой вина имеет обыкновение рассказывать". Настоящий Мюнхгаузен так и не узнал имени автора английского издания, зато угрожал подать в суд на немецкого писателя Бюргера. А как разгневался бы барон, узнав, что за следующие двести лет в разных странах вышло около 600 книг с продолжением его приключений.

У центрі роману - образ революціонера, що долає індивідуалізм та самотність і знаходить сенс життя у боротьбі за народне щастя.

Т. 1 : Фронтові поезії. Прапороносці. Новели. - 1987. - 556 с.

Кн. 1 : Віщий Олег. - 1995. - 150 с.

This is a comprehensive study of a group of avant-garde Soviet writers active in Leningrad in the 1920s and 1930s who styled themselves OBERIU, 'The Association for Real Art'. Graham Roberts re-examines commonly held assumptions about OBERIU, its identity as a group, its aesthetics and its place within the Russian and European literary traditions. He focuses on the prose and drama of group members Daniil Kharms, Aleksandr Vvedensky, and Konstantin Vaginov; he also considers work by Nikolay Zabolotsky and Igor Bakhterev, as well as the group's most important 'fellow-traveller', Nikolay Oleinikov. He places OBERIU in the context of the aesthetic theories of the Russian formalists and the Bakhtin circle. Roberts concludes by showing how the self-conscious literature of OBERIU - its metafiction - occupies an important transitional space between modernism and postmodernism.

В романе украинского писателя П.Загребельного `Диво` основное действие разворачивается вокруг главной святыни города Киева - собора Св. Софии. События происходят то в Х веке, во времена Ярослава Мудрого, то в веке XX, в годы Второй мировой войны и в 60-е годы. Разные времена, непохожие людские судьбы переплетаются на площадях стольного города Киева, чтобы возвести и сохранить навсегда `диво` русского зодчества.

Високоякісний сплав белетристики, мемуаристики й есеїстики, зворушливі картини Львова 20-30-х pp., своєрідна «філософія згадування», дослідження «найцінніших — бо ж найперших» зв’язків Із матеріальним світом, «утаємничення дитини в конкретну форму культури».

Кн. 1 : Гаррi Поттер i фiлософський камiнь. - 2004. - 120 с.

История о двух методах обучения в буддийском монастыре. Философская притча с юмором и глубоким смыслом