Подано оригінальну теорію первісного мислення як конкретного метафоричного мислення на чуттєвому рівні. Проаналізовано малі первісні громади зі стійкою соціальною структурою, а також найрізноманітніші явища, що в них відбуваються - правила шлюбу, родинні стосунки, тотемічні позначення, міфологічні уявлення тощо.

Освещена проблема взаимоотношения знания и сознания. Раскрыты социально-исторические особенности развития человеческого сознания и антропологические характеристики знания. Рассмотрены структурно-функциональные свойства знания как содержание сознания.

Исследованы общие закономерности развития сложных иерархических систем на примере эволюции наблюдаемой части Вселенной. Предложена классификация наиболее характерных типов эволюции и рассмотрены особенности их проявления в процессе общей эволюции природы. Выделены основные механизмы увеличения сложности и уровня координации сложных систем и проанализированы движущие силы их развития. Детально рассмотрены особенности эволюции систем с участием человека, сделаны прогнозы будущего развития. Проанализирована роль интеллекта в эволюционных процессах и отмечена необходимость более детального изучения возможных типов интеллекта.

Выделены и исследованы основные этапы развития жизни и интеллекта. Отмечено, что эволюция с позиций ее наиболее крупных этапов развивается вполне закономерным и единственным образом, каждый этап логически закономерен и жестко обусловлен предыдущими. С использованием оптимизационного подхода разработана общая схема работы информации в процессе эволюции организмов. Показана неразрывная связь информации и систем ее обработки, введены в рассмотрение различные типы информации, в том числе понятие о процессной информации как составляющей интеллекта.

Досліджено закономірності формування психофізіологічних функцій в онтогенезі людини та роль основних нервових процесів у соматовегетативних реакціях, психічній, професійній, навчальній та спортивній діяльності. Вивчено особливості становлення основних нервових процесів (функціональної рухливості та сили), сенсомоторних, психічних, вегетативних функцій у людей віком 6 - 70 років. Встановлено, що функціональна рухливість і сила основних нервових процесів, соматовегетативної функції у дітей, підлітків та юнаків розвиваються поступово та досягають свого найвищого рівня у 18 - 25 років, після чого відбувається зворотний процес - сповільнене їх зниження в першому та більш інтенсивне у другому зрілому та похилому віці. Виявлено, що формування психологічних функцій проходить нерівномірно та неодночасно, фазово змінюється, детермінується характером та інтенсивністю фізичних навантажень. Доведено, що властивості основних нервових процесів становлять нейродинамічну основу поведінкових і когнітивних процесів та їх вегетативного забезпечення.

Розглянуто питання космології, теорії виникнення життя, основні етапи розвитку біосфери та походження людини. Розкрито космологічні основи еволюції. Висвітлено проблеми еволюції приматів. Увагу приділено еволюції Homo sapiens.

Рассмотрены вопросы космологии, теории возникновения жизни, основные этапы развития биосферы и происхождения человека. Раскрыты космологические основы эволюции. Освещены проблемы эволюции обезьян. Внимание уделено эволюции Homo sapiens sapiens.

Надано дослідження генезису темпоральної свідомості, наведено паритетно-ієрархічну модель розвитку свідомості в онтогенезі на основі вживання різних форм концептуалізації темпоральної дійсності та презентацій знань про світ. Визначено поняття "репрезентація часу".

Рассмотрена хозяйственная деятельность человека как способ самосохранения общества, как детерминанта возникновения и развития языка. Проанализировано современное состояние проблемы антропосоциогенеза, прослежена его логика - возникновение человека как переход от жизни к деятельности. Показано, что проблема происхождения человека - проблема перехода от чувственности к мышлению, от чувственной программы действий к целеполаганию, от чувственного отражения действия к его осмыслению. При этом ядром всей программы является исследование самого действия (как действие животного превращается в практику, как в процессе труда совершается переход от чувства к мысли).

Базуючись на даних антропології й історії, виокремлено специфічні особливості культурно-історичного розвитку первісних форм людської антиципації, характерною рисою яких є орієнтація на містичні зв'язки. Розглянуто різні форми застосування засобів передбачення майбутнього та впливу на нього, використання захисних стратегій, прийомів визначення передумов бажаного успіху. Зазначено, що вихідним етапом розвитку вищих форм антиципації людини є антиципація, яка базується на пралогічному мисленні.

Основываясь на данных антропологии и истории, выделены специфические особенности культурно-исторического развития первобытных форм человеческой антиципации, характерной чертой которых является ориентация на мистические связки. Рассмотрены разные формы применения способов предвидения будущего и влияния на него, использование защитных стратегий, приемов определения предпосылок желаемого успеха. Отмечено, что исходным этапом развития высших форм антиципации человека является антиципация, в основе которой лежит пралогическое мышление.

The article analyses some peculiarities of the initial phase of cultural and historical development of human anticipation; singles out specific features of pralogical anticipation.

У контексті еволюційного підходу розглянуто умови виникнення та динаміки емпатійних явищ у філогенезі. Досліджено механізми ситуаційного та онтогенетичного розвитку елементарної емпатії.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю923.2 + Ш100.4

Рубрики:

Виникнення трудової діяльності людини

Мова і свідомість. Мова і мислення

Шифр НБУВ: Ж22799 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - розкрити антропологізацію буття Dasein психеї методами нейрофілософії. Антропологізація буття Dasein психеї методами нейрофілософії надає можливість розглядати ноогенез із точки зору філософських традицій, які є набагато багатшими, ніж історія наукового знання про психологію смислів. Буття Dasein психеї в значенні "душа філософа" вперше було згадано Платоном у "Федоні". Антропологізація буття Dasein психеї розкриває онтологічну спрямованість і межі буття Dasein психеї в бутті Dasein Єдиного, а також екзистенціали арете: розум, знання і техне. Теоретичний базис дослідження побудований на фундаментальній онтології М. Гайдеггера та методах нейрофілософії. Наукова новизна полягає в дослідженні Dasein психеї на засадах нейрофілософского підходу. У новому контексті Dasein психеї розкривається як частина цілого або образ, створений із Dasein Y-матерії як парадигми. Він формується факторами та причинами ускладнення, а також досвідом буття Dasein попередніх станів матерії. Зроблено висновок, що антропологізація буття Dasein психеї методами нейрофілософії надає можливість розглядати ноогенезе з точки зору філософських традицій. Сутність людини розкривається як екзістенціали арете, які вимагають подальшого переосмислення та уточнення.

Мета статті - аналіз феномену та проявів соматичної трансформації в контексті антропотехнологічної еволюції на початку ХХI століття. Визначено, що розуміння концепту "соматичні трансформації" в рамках антропотехногенезу можливе лише на базі інтегративного підходу під час поєднання методології постнекласичної наукової парадигми, теорій технологічного розвитку людини, ідей трансгуманізму, концепцій інформаційного суспільства та впливу мережевих технологій на ідентичність людини з роботами у галузі біоетики та наноетики, етики нових технологій та нормативно-правовими документами, що регулюють процеси технотрансформації людини. Доведено на прикладі аналізу соматичних трансформацій в контексті антропотехногенезу, що людина за допомогою технологічного розширення власної психосоматики, як вирішує важливі глобальні та галузеві проблеми, так і опиняється в пастці відчуження в критичній її стадії, втрачає ідентичність й руйнує тілесність в її самості. Як засвідчує проведений аналіз, антропотехногенез супроводжується на сучасному етапі масштабними кількісними таякісними соматичними трансформаціями на базі NBIC-конвергенції, внаслідок яких виникає новий антропологічний підвид - Homo technologicus. Ці трансформації є закономірним етапом еволюції, що підтверджує тезу про сутнісний та функціональний зв'язок технології з тілесністю людини, які перебувають у відношенні "взаємопровокування". В основі парадигмального онтологічного та антропологічного зсуву, який відбувся на сучасному етапі, лежить ідея нерозривності антропотехнологічної коеволюції людського тіла та його середовища, що проєктує себе у психосоматичну структуру людини, задаючи для неї програму трансформацій з метою кращої адаптації до технонанобуття. Зближення життєсвіту людини та технонанобуття виступає платформою для соматичних трансформацій. Вони поділяються на дві основні групи: внутрішньоструктурні, субстанційні, пов'язані з техно-модифікацією безпосередньо тіла людини за допомогою біотехнологій та генної інженерії, кіборгізації, ксенотрансплантації, Hi-Hume у зв'язку з Hi-Tech та ін., та зовнішньоконтекстуальні, коли під впливом панкомунікації та гібридизації середовище все більше менталізується та соматизується, а сучасні технології поступово перетворюються на соціальне тіло людини.

Доведено синхронність антропогенезу, ноогенезу та соціогенезу на основі емоцій, які є їх самоорганізаційними принципами, та розкрито синергійну сутність цих процесів. Дослідження грунтується на самоорганізаційній парадигмі, теорії автопоезису, трудовій теорії, панантропологічній концепції, а також концепції синергії біологічних і психічних явищ. Обгрунтовано концепцію синхронності антропогенезу, ноогенезу та соціогенезу, яка заснована на емоціях. Розроблено концепцію самоорганізаційного виникнення емоцій на основі гормонів. Встановлено, що антропогенез - це процес антропологізації життя на базі біохімічних реакцій у формі гормонів та емоцій, які є синергією генетичної інформації, біохімічних процесів, інстинктів і фізіологічних явищ. Окреслено, що ноогенезмає емоційний вимір, оскільки емоції перебувають в основі самоорганізації раціональності, яка започатковується на рівні емоційної свідомості. Показано специфіку соціогенезу, який самоорганізовується на підставі соціальних емоцій, що "виділяють" людину зі сфери природного буття на основі вміння контролювати емоції. Емоції виникають самоорганізаційно на основі гормонів. Вони є самоорганізаційними факторами антропогенезу, ноогенезу та соціогенезуна основі синергійного ефекту, який виникає через поєднання емоцій і гормонів на біохімічному рівні. Вихідним принципом антропології є емоції, які синхронізують антропогенез, ноогенез і соціогенез, що проявляються на тілесному, психічному та духовному рівнях. На тілесному рівні емоції виражаються як біохімічні та гормональні реакції. На духовному рівні емоції створюють підгрунтя для розвитку розуму, який виникає як емоційна свідомість. Емоції самоорганізовують процес антропологізації життя, який можливий на засадах синергії людського геному, біохімічних, фізіологічних явищ та інстинктів. Концепції синхронності антропогенезу, ноогенезу, соціогенезу та самоорганізаційного виникнення емоцій на основі гормонів започатковують перспективний напрям подальших досліджень ролі емоцій у процесах самоорганізації соціальних явищ.