Проаналізовано основні етапи розвитку європейської філософської думки від прадавніх міфів до новітніх учень. Значну увагу приділено "містичній" функції міфу, символічному вираженню невимовного та поясненню реального факту. Окремі розділи присвячено демокрітовій образній мові, платонівській теорії образів, апофатично-потенційному визначенню істини, "замкненій" гегелівській системі, самовизначенню існування тощо.

Исследуются аспекты восточно-западных художественных взаимосвязей вдоль так называемой евразийской диагонали. Рассмотрены явления неосинкретизма и ориенталистики, ритуально-магические истоки синкретизма на Дальнем Востоке, а также натурфилософские и дуалистические представления в иероглифике как основе перманентности дальневосточной культуры. Раскрыта сущность художественной рефлексии и синкретизма как проявлений западных и восточных творческих ориентаций.

Проаналізовано шляхи розвитку українського теоретичного гуманізму, розкрито його джерела, теоретичні ідеї та сутність. Простежено християнські витоки його моральності, своєрідність самовизначення. Розглянуто здобутки українського гуманізму з позицій слов'янського світогляду та української духовності на прикладі тріади персоналій: Б.Паскаль - Г.Сковорода - П.Юркевич. Доведено, що українська філософська думка співзвучна західноєвропейським філософським концепціям.

Обгрунтовується віднесеність проблем філософського життя до компетенції історії філософії, з'ясовуються умови такого віднесення.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3,22

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4Укр)46 + Ю3,22

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3,22

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3,22

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто питання, пов'язані з осмисленням постаті філософа у культурно-історичному, соціальному та психологічному аспектах. Проаналізовано взаємні кореляції ідейних прагнень філософа, його життя, ціннісних, соціальних і політичних орієнтувань. Увагу приділено соціальній ролі та функції філософа у сучасному суспільстві.

Рассмотрены вопросы, связанные с осмыслением личности философа в культурно-историческом, социальном и психологическом аспектах. Проанализированы взаимные корреляции идейных устремлений философа, его жизни, ценностных, социальных и политических ориентаций. Уделено внимание социальной роли и функции философа в современном обществе.

Понад століття триває робота, присвячена пошукам спільного у філософії Сходу та Заходу. В цьому аспекті запропоновано аналіз абстрактного живопису В. Кандинського з погляду філософії "ніщо" в її дзен-буддистському трактуванні. Автор керується теоретичними міркуваннями В. Кандинського щодо розуміння ним білого кольору як "Великого мовчання", тотожного "Всеосяжному універсуму" даосизму.

Здійснено комплексний аналіз у межах феноменологічної методології базових цінностей особистості, свободи і любові на матеріалі західноєвропейської екзистенціальної та російської релігійної філософії XIX - XX ст. Досліджено категорію екзистенціального вибору, систематизовано матеріал про психологічні типажі, запропоновані західноєвропейськими екзистенціалістами. Розглянуто динаміку розвитку філософії любові, зокрема, концепції андрогінізму в західноєвропейській і російській філософських традиціях. Акцентовано увагу на проблемі сублімації особистих цінностей, показано багатоступеневість процесу сублімації. Розроблено ідею взаємодоповнюваності ціннісних систем західноєвропейської екзистенціальної філософії, екзистенціальної психології та російської релігійної філософії, що породжує ідею інтегрування культур.

Проаналізовано нео- та постмодерністські інтенції в американській та європейській філософії, а також перспективи їх розвитку. Висвітлено деякі ознаки тенденції до подолання постсучасною філософією перехідного "лабораторного" стану, відмови від естетизації та розмивання образу філософа. Зауважено, що ця проблема більшою мірою усвідомлюється європейською філософією, водночас, констатовано послідовний скептицизм американського неопрагматизму, його настанову на уникання філософської ідентифікації та прагнення зберегти недоторканість посткультурного простору. Всі варіації розглянуто як іпостасі фігури самостійного мислителя - адогматика та антифундаменталіста. Таким чином, відзначено зв'язок між класичним, некласичним та посткласичним образами мислителя. Проаналізовано головні складові частини образу філософа: образ мислення та життя в соціумі. Значну увагу приділено проблемі статусу суб'єкта, а також питанню про коеволюцію образів філософа та людини. Зроблено висновок, що філософствування завжди зберігає соціальну значущість завдяки тому, що філософ утворює новий образ думки та змінює образ людини. Проте роль філософа вимагає не соціальної активності, а прояву творчої праці в області надісторичного смислу.

Зроблено комплексний аналіз феномену освіти як способу і форми інтеграції в контексті впливу епохи Просвітництва на російську філософсько-педагогічну думку XIX - XX ст. в культурно-онтологічному, мотиваційно-інтенціональному, герменевтико-комунікативному аспектах. Феномен освіти як спосіб інтеграції культур розкриває соціокультурну динаміку імплантації сцієнтистської та антропологічної установок Просвітництва в російську освіту. Як форма інтеграції, освіта містить у собі аспект трагічності, зумовлений напруженістю та конфліктністю впливу західного Просвітництва на російську філософсько-педагогічну думку XIX - XX ст., репресивним характером культури, а також драматичністю буття освіченої людини.

Досліджено сучасні процеси та тенденції взаємодії української та американської культур на підставі соціально-філософського обгрунтування сутності та домінуючих орієнтацій цих культур. Проаналізовано концептуальні підходив у сучасній західній культурології до визначення поняття "культура" в теоретико-методологічному аспекті визначено фундаментальні складові та загальні категорії культури, з'ясовано соціальні ознаки пріоритетних чинників міжкультурних інтеракцій. Процес взаємодії культур розглянуто, по-перше, як безпосередньо комунікативний діалог представників різних культурних соціумів і, по-друге, в площині взаємовпливів і трансформацій контактуючих систем світоглядних, етнічних, соціонормативних культурних цінностей. Розкрито зміст і сутність української та американської соціокультурних парадигм з експліцитним або імпліцитним комунікативним потенціалом. Здійснено компаративно-прогностичний аналіз комунікативного діалогу української та американської культур.

Здійснено історико-філософське дослідження категорії традиції та новації в українській філософії кінця XVIII - початку XX ст. Розкрито суть, основні тенденції становлення та розвитку категорій "традиція" і "новація" як категорій, з якими взаємопов'язана ретрансляція досягнутого, його оновлення та модифікація, звернення до них в історії вітчизняної та соцільно-політичної думки у творчості М.Костомарова як категорій історичного пізнання; культури (П.Куліш, М.Гоголь); обгрунтування їх світоглядного змісту у контексті національної ідеї (Т.Шевченко). Здійснено ретроспективний аналіз ролі та значення категорій традиції та новації у творчості В.Липинського з застосуванням цих категорій як категорій філософії історії, використання їх у суспільно-політичній доктрині Д.Донцова; історико-філософського пізнання у творчості Д.Чижевського. На підставі компаративного аналізу доведено необхідність використання категорій "традиції" та "новації" у взаємозв'язку культури та філософії для поглибленого розгляду історії філософії України на засадах плюралізму, діалогічності потрактування історико-філософського процесу в його гуманістичних вимірах.

Проаналізовано генезу українського філософського гуманізму та вирішено проблему тотожності раціонального та ірраціонального в контексті соціокультурологічних чинників як умови синтезу структурних компонентів вітчизняного теоретичного мислення в цілісну систему. Висунуто тезу про те, що кордоцентрична традиція на основі "софійності" та "іманентної трансцендентності" обумовила включення екзистенційно-персоналістських інтенцій української філософської думки в концептуальні виміри світової інтелектуальної культури, визначила інтроспективні емпатії особистості в активації гуманістично-духовних ініціацій єдності української нації. Визначені особливості національної історико-філософської традиції в акцентах на пріоритеті особистісного начала, автономії внутрішнього духовного світу людини дають можливість зробити висновок про евристичну універсальність гуманістичних констант української філософії.

Вперше у вітчизняній історико-філософській літературі тематизується особистість філософа та здійснюється теоретична реконструкція історії європейської думки з метою комплексного аналізу процесу становлення особистісного виміру філософствування та окреслення своєрідності його рецепції на сучасному етапі. РозвТязано задачу осмислення дослідницької літератури для вивчення принципів методології, експліковано основні чинники деперсоналізації в класичній і сучасній філософії, окреслено і осмислено основні форми прояву особистості мислителя. Запропоновано концептуальне бачення особистісного виміру філософствування у цілому, а також звернення до кожного з окремих розділів філософського знання - гносеології, онтології, етичного вчення та філософської антропології. Зазначено, що специфічний для філософської думки кількох останніх століть онтологічний підхід до тлумачення філософських проблем значно детермінує доцільність зосередження основної уваги на проблемі світоглядно-філософських виявів самості. Зосереджено увагу на повноті екзистенціалу любові, онтології мужності як сутнісного утвердження людини, філософії як форми особистісно-духовного буття, жанрової унікальності філософських концептів. Експліковано особистісну парадигму філософської творчості Р. Декарта, а також запропоновано тлумачення критичної філософії І. Канта як формування процесу самотворчості його особистості.

Зазначено, що філософія вперше в людській історії виникла у Фінікії в IX - VIII ст. до н. е. У той час Фінікія була "ранньокапіталістичним" центром "світу-економіки", як Афіни V - IV ст. до н. е., міста Північної Італії XIV - XVI ст. або Англія XVIII ст. Показано, що мислителі Фінікії були першими, хто створив філософію природи, зокрема Мох створив теорію атомів. Санхунйатон був першим, хто висунув раціональну теорію генезису релігії та став засновником соціальної філософії. Математика як наука чисел з'явилася вперше в Фінікії. Вчення фінікійських філософів були запозичені разом з фінікійською писемністю древніми греками та дійшли до нас у викладі Ліна, Ферекіда, Фалеса та Піфагора. Піфагорійці запозичили також той соціальний інститут, в якому філософія вперше склалася як окрема форма суспільної свідомості - "школи учнів пророків", зокрема, послідовників Моха. Духовний імпульс з Фінікії був сприйнятий усім культурно близьким їй регіоном Передньої Азії, зокрема, пророками Іудеї. Зазначено, що у Біблії містяться раціонально-філософські тексти (книги Еклезіаста, Іова, почасти Іони і Ісайї), час створення ядра яких слід датувати IX - VII ст. до н. е. Пізніше фінікійці потрапили під владу Ассирії і персів і потім самі сприйняли грецьку культуру.

Показано, що екстраполяція природничої термінології на явища біосоціального порядку, застосування досягнень точних наук під час аналізу людських спільнот підтверджують тезу про "міждисциплінарний" характер сучасного наукового знання, про перманентне розширення його обріїв. Доведено, що час і простір органічно поєднані між собою, оскільки є двома аспектами однієї і тієї ж матриці, завдяки якій свідомість організує утворення уявлень про оточувальний світ. Синтез часу і простору знайшов вияв в понятті "хронотоп", запропонованому вченим М. Бахтіним, яке широко використовується нині в науці. Зазначено, що у понятті "хронотоп" виражений внутрішній зв'язок сприйняття простору і часу, це поняття є невід'ємною основою адекватного реаліям буття бачення світу. В соціальній філософії традиційно поняття хронотопу є одним з фундаментальних, адже осягнути філософський сенс історичних феноменів можливо лише через часово-просторові виміри, через темпоральний і географічний, або, як нині зазвичай формулюють, ландшафтний аналіз. Показано, що зв'язок ландшафту і культури, стереотипу поведінки певних людських спільнот за географічних умов знаходить відображення в "просторовій поведінці", формує специфічне світосприйняття. Зазначено, що цей методологічний засіб сприяє виділенню окремих типів культур, наприклад, "сільської", "напівміської", "міської" тощо. Продемонстровано, що ситуація в соціально-філософських студіях, яка склалася протягом останнього часу, внесла певні корективи до традиційного категоріального апарату, усталеного як в межах філософської інтерпретації історії, так і в філософському "лексиконі" взагалі, а також до змісту і методик темпорального аналізу, і напряму пов'язаного з фундаментальною проблемою фазисності історичного руху та його хронотопних вимірів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т1(4Вел)6-8 Тойнбі А. Дж. + Ю3(4Вел)6-678.7 + Ю3,232

Рубрики:

Історія історичної науки (Історіографія)

Історія філософії

Шифр НБУВ: ДС41667 Пошук видання у каталогах НБУВ