Исследована философия Ницше, стоящего у истоков многих процессов и явлений нашего века, будь то фашизм, большевизм или "регенерирование цельного сознания" - мифосознание. Своего рода посредником между немецким мыслителем и русским читателем стала русская литература конца XIX - начала XX веков. Почти каждый писатель этого периода, особенно в среде поколения младших символистов, знал и декларировал своего Ницше. В работе показан Ницше Чехова, Андреева, Белого, а также причины открытости русской ментальности ницшеанству.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4НІМ)6-649.4 + Ю3(4УКР)6

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Виокремлено малодосліджені у вітчизняній літературі державно-правові погляди Ф.Ніцше. Зокрема, розглянуто такі питання: розуміння німецьким мислителем правової справедливості, проблему гармонізації прав і обов'язків людини у його творчості, типи державності та деякі інші. Зазначено, що державно-правові погляди Ф.Ніцше не можна відділити від його футуроорієнтованого світорозуміння.

Здійснено порівняльний аналіз інтерпретацій вчення Ф. Ніцше двома відомими філософами ХХ століття - Л. Шестовим і Д. Чижевським; виявлено різні методологічні підходи до вчення Ф. Ніцше, що апробовані цими мислителями.

На базі творів Л. Шестова проведено докладний порівняльний аналіз спорідненості та водночас простежено відмінності ідей філософської спадщини Ф. Достоєвського і Ф. Ніцше. Доведено, що обом мислителям є властивим негативне ставлення до культу раціоналізму як вихідної основи позитивізму.

Досліджено проблему "надлюдини" у філософії Ф. Ніцше та Ф. Достоєвського. Вказано спільні та відмінні ознаки в концепціях цих мислителів. Стверджено, що Ф. Достоєвський, пройшовши довгий шлях з Ф. Ніцше, приходить до висновку, що людина власними силами не може піднятися до висоти Бога, що перетворення людини на боголюдину можливе лише в процесі спільної дії людської та божественної сили, яка її перевищує.

Вперше розглянуто ніцшеанські мотиви у російській літературі кінця XIX - початку XX ст. з метою виявлення міфологічних структур. Запропоновано введення нової категорії літературознавчого аналізу - "культурний герой", безпосередньо пов'язаної з іменем Ф.Ніцше. Досліджено тексти А.Чехова, Л.Андрєєва, А.Бєлого, в яких відображено постать Ніцше як "культурного героя", а також творчість Ф.Достоєвського та виявлено у світосприйнятті його героїв "передніцшеанські" елементи. Названі письменники належать до різних поколінь, проте кожен з них побачив "свого Ніцше" і "своє ніцшеанство", відбите у сучасній йому суспільній свідомості, тому в цілому у дослідженні запропоновано еволюцію відображення ніцшеанської міфології ментальністю fin de siecle - еволюцію героя-ніцшеанця. Розвиток російської літератури кінця XIX - початку XX ст., починаючи з творчості О.С.Пушкіна, трактується як свого роду міфологія, якій притаманна особиста телеологія, що повторює в загальних рисах біблійну.

Зазначено, що духовна криза суспільства була причиною пошуку німецьким філософом моралі для вільної людини на шляху руйнування традиційних цінностей, орієнтація на які знищує особистість та її віру у власні сили. На думку Ніцше, головною умовою вдосконалення людини є воля до влади, за допомогою якої слабкий зможе стати сильним. У філософії німецького мислителя не менш гостро поставлено питання щодо любові до ближнього, милосердя та співчуття. Ці поняття були притаманні психіці тогочасної людини, будь-який сумнів щодо їх доцільності спричиняв обурення у представників церкви й у простого обивателя. Згідно з Ніцше, найвище завдання людини полягає в тому, щоб бути цілісною індивідуальністю, шляхетною, мужньою та висококультурною особистістю. Людина є вільною та сильною, якщо усвідомлює себе особистістю. Лише за умови виконання всіх цих умов людина може бути вільною та моральною. Всю соціально-політичну історію Ніцше характеризував як боротьбу двох воль до влади - волі сильних типів, аристократичних панів і волі слабких - маси, рабів, юрби. Аристократична воля до влади - інстинкт підйому: воля до життя. У зв'язку з цим Ніцше вказував на факт, зокрема, особистість, яка подолавши себе, стане прекрасним, могутнім надлюдським видом, здатним зробити життя цінним і сповненим сенсу.

  Скачати повний текст

Здійснено інтерпретацію феномену нігілізму у філософських вченнях М. Штірнера та Ф. Ніцше. Визначено та проаналізовано екзистенційну й історичну суть даного феномену, що компенсує позитивну присутність буття негативними характеристиками людського існування. Охарактеризовано деструктивні та конструктивні компоненти філософії М. Штірнера та Ф. Ніцше та зроблено висновок про нігілізм як феномен, що вимагає екзистенційного самозаглиблення індивіда через заперечення репресивної здатності культури. Виявлено спільні та відмінні особливості філософських поглядів мислителів у обох компонентах. З'ясовано, що нігілізм М. Штірнера є аспектом філософування на рівні індивідуального бунту проти панувальної системи ціностей і повернення світу у свою "власність", а Ф. Ніцше розвиває на основі нігілізму нову онтологію волі до влади як вічного повернення та діонісійської надлюдини, що виходить за межі егоїзму та наділяє її творінням інших. Розкрито суть нового соціального порядку у філософії М. Штірнера та Ф. Ніцше, де основним принципом є принцип домінування Єдиного та надлюдини над Іншим.

Показано, що близькість Ф. Ніцше до некласичної філософії особливо яскраво простежується на прикладі його соціально-філософських поглядів, які втілилися у фактичному визнанні філософом принципу додатковості раціонального-ірраціонального. Цей принцип у свою чергу дозволяє більш продуктивно розглядати проблеми, що реально постають перед суспільством і не можуть бути вирішені за допомогою однобокого раціонального або ірраціонального підходу.

Розглянуто особливості сприйняття ніцшеанської філософії у російській літературі другої половини XIX ст. Увагу приділено аналізу літературних текстів Ф. Достоєвського, А. Чехова, Л. Андреєва, А. Бєлого, в яких відображено постать Ніцше як "культурного героя". Розкрито парадокси міфологічної свідомості та типи міфологічної поведінки.

Розглянуто естетичну парадигму напередодні ніцшеанства, визначено безпосередні витоки філософії Ф. Ніцше. Системно та цілісно проаналізовано естетичні погляди Ніцше, зважаючи на їх генезис в творчості німецького мислителя. Розглянуто категорії аполлонічного та діонісійського як основу естетики та метафізики Ф. Ніцше. Виявлено причини критики Ф. Ніцше сучасної йому естетики романтизму як форми експлікації нігілізму. Розкрито причини виникнення концепції надлюдини. Узагальнено естетичні погляди Ф. Ніцше в контексті аналізу мистецтва як форми волі до влади. Розкрито змістовні аспекти рецепції поглядів Ф. Ніцше естетикою модернізму на прикладі філософії О. Шпенглера та Х. Ортеги-і-Гассета. Простежено еволюцію естетики Ф. Ніцше в межах постмодерністської парадигми на прикладі творчості Ж. Дельоза, М. Фуко та Ж. Дерріда.

В контексті теорії адогматизму розглянуто кіркегорівську та ніцшеанську інтерпретацію страждання на підставі аналізу віртуальних персонажів Заратустри і Квідама. Показано, що кіркегорівське розуміння страждання підточує його адогматизм, тоді як Ніцше в такому корінному для християнства питанні, як вічне блаженство демонструє атакуючий характер свого адогматичного мислення.

Розкрито внутрішній зв'язок філософії Шестова з ніцшеанською формулою "по той бік добра і зла". Досліджено спорідненість ідей цих мислителів. Ця спорідненість полягає в тому, що це "два береги" однієї онтологічної течії, яку можна визначити як "свободу життя". "Трагедія життя" Ніцше рецептується у Шестова як "філософія трагедії".

Розглянуто життя автора "великої переоцінки цінностей", засновника філософії життя Ніцше як подію в культурі Європи XIX століття та як трагічний експеримент "самоподолання". Акцентовано увагу на передумовах становлення Ніцше як філософа. Висвітлено процес еволюції філософії Ніцше. Доведено, що його досвід "життєфілософії" є ризикованим, але він не перевершує дійсність кризової культури, що містить у собі хаос та порядок як у мірах, так і у надмірностях.

Рассмотрена жизнь мыслителя, совершившего "великую переоценку ценностей", основателя философии жизни Ницше как событие в культуре Европы XIX в. и как трагический эксперимент "самопреодоления". Акцентировано внимание на предпосылках становления Ницше как философа. Освещен процесс эволюции его философии. Доказано, что опыт "жизненной философии" является рискованным, но не более, чем действительность кризисной культуры, которая содержит в себе хаос и порядок как в мерах, так и в чрезмерности.

The article deals with the the life made " great reassessment of values ", a founder philosophies of life of Nietzche as event in culture of Europe of XIX century and as tragical experiment of "self-overcoming". The attention is stressed on preconditions of becoming of Nietzche as philosopher. Process of evolution of philosophy of Nietzche is covered. It is proved, that Nietzche's experience of " vital philosophy " is risky but no more, than the validity of crisis culture which comprises chaos and the order both in measures, and in excessiveness.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4Нім)6-649.4

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено діалектичні, аксіологічні, екзистенціальні та віталістичні аспекти метафізики людини Ф. Ніцше. Розглянуто культурно-онтологічні (перехід від класичного до некласичного мислення), генетико-символічні (компліментарність аполлонійства та діонісійства), концептуальні (християнство) засади концепції людини цього філософа. Показано, що метафізичне ядро ніцшеанської концепції людини складає синкретична єдність аксіологічного (переоцінка цінностей, любов до дальнього), екзистенціального (смерть Бога), віталістичного (воля до влади, вічне повернення) комплексів буття. Встановлено амбівалентність метафізично-концептуального абрису Надлюдини Ф. Ніцше. Розкрито екзистенціальні, аксіологічні, моральні, естетичні, лінгвістичні аспекти рецепції філософсько-антропологічних ідей цього філософа європейською культурою.

Висвітлено динаміку розвитку одного із аспектів концепції європейського адогматизму.

Проаналізовано ідею вищої толерантності як результат подолання пасивного нігілізму та кризи гуманізму. Висвітлено поняття активного та пасивного нігілізму, "останньої" людини та людини, що прагне загибелі. Визначено творчу сутність позитивної програми "надлюдини" Ф. Ніцше. Досліджено сутність моральних ідеалів любові "до дальнього" та "чесноти, що дарує".

Проанализирована идея высшей толерантности как результат преодоления пассивного нигилизм и кризиса гуманизма. Освещены понятия активного и пассивного нигилизма, "последнего" человека и человека, жаждущего гибели. Определена творческая сущность позитивной программы "сверхчеловека" Ф. Ницше. Исследована сущность моральных идеалов любви к дальнему и дарящей добродетели.

The article analyses the idea of higher tolerance as a result of passive nihilism and crisis of humanism overcoming. The notions of active and passive nihilism, the ''last'' man and the man longing for ruin, are elucidated. The creative essence of Friedrich Nietzsche's positive program of ''overman'' is emphasized. Essence of moral ideals of love "to distant'' and "presenting virtue" are analyzed.