Архітектуру українського театру у просторовому та часовому розвитку порівняно з європейськими архітектурно-театральними зразками. Визначено напрямки еволюції, стильові елементи та принцип синтезу мистецтв у архітектурі будівель українського театру. Показано внесок Львівської школи в становлення національної театральної архітектури. Наведено класифікацію театральних будинків і споруд Львова за місткістю, жанром, типом сцени та формою залу, принципи їх розташування, а також розглянуто сучасні тенденції розвитку їх типології, організації театральної мережі та справи в Польщі, Східній Словаччині та Братиславі. Обговорено особливості формування композиції театральних будинків і споруд.

Рассмотрена семантика пространства, раскрывающая феномен ансамбля дворцово-парковых образований эпохи классицизма в Украине. Современное следование законам их композиционно-пространственного построения может оказывать содействие сохранению и восстановлению единства природной и антропогенной составных. Проанализованы пространство парка в Тульчине и архитектурные сооружения этой усадьбы, несущие семантическую содержательность эпохи, от единства и сценарности построения которых зависит целостность ее образа. Приведены впервые вводимые в научный обиход архивные материалы.

Проаналізовано загальну структуру старовинної частини сучасного дендропарку "Олександрія", місце у структурі окремих складових. Розглянуто план парку кінця XVIII ст., проблему реконструкції парку "Олександрія".

Проанализирована общая структура древней части современного дендропарка "Александрия", а также место в структуре отдельных составных. Рассмотрены план парка конца XVIII ст., проблема реконструкции парка "Александрия".

Проаналізовано загальну структуру та ідейно-символічне навантаження старовинної частини сучасного дендропарку "Олександрія", визначено місце в цій структурі її окремих складових. Значну увагу приділено загальному плану, за яким був сформований парк наприкінці XVIII ст., з'ясуванню та обгрунтуванню лейтмотиву цього плану, мотивацій, якими керувалися власники резиденції графи Браницькі під час замовлення саме такого парку, а також висвітленню реальних форм, у яких втілилася реалізація плану парку.

Проанализированы общая структура и идейно-символическая нагрузка древней части современного дендропарка "Александрия", определено место в этой структуре ее отдельных составных. Значительное внимание уделено общему плану, по которому был сформирован парк в конце XVIII ст., выяснению и обоснованию лейтмотива этого плана, мотиваций, которыми руководствовались собственники резиденции графья Браницкие во время заказа именно такого парка, а также освещению реальных форм, в которых воплотилась реализация плана парка.

Досліджено історію містобудування в Україні за доби Гетьманщини, розкрито особливості формування оборонних комплексів, розглянуто розвиток православного церковного будівництва. Визначено особливості української архітектури другої половини XVII - XVIII ст. Наведено матеріали про міста України, які виконували столичні функції протягом існування української держави у специфічній формі гетьманату (1654 - 1782 рр.) - Чигирин, Батурин, Глухів. Висвітлено життя та діяльність українських гетьманів - Б. Хмельницького, І. Виговського, П. Дорошенка, Д. Ігнатовича (Многогрішного), І. Самойловича, І. Мазепи, К. Розумовського. Охарактеризовано сучасний стан національних історико-культурних заповідників "Чигирин", "Гетьманська столиця" та Глухова, проаналізовано діяльність громадських і державних організацій щодо збереження історичних пам'яток.

Рассмотрена история градостроительства в Украине во времена Гетьманщины, раскрыты особенности формирования оборонных комплексов, исследовано развитие православного церковного строительства. Определены особенности украинской архитектуры второй половины XVII - XVIII ст. Приведены материалы о городах Украины, которые выполняли столичные функции в период существования украинского государства в специфичной форме гетьманата (1654 - 1782 гг.) - Чигирине, Батурине, Глухове. Освещена жизнь и деятельность украинских гетьманов - Б. Хмельницкого, И. Выговского, П. Дорошенка, Д. Игнатовича (Многогрешного), И. Самойловича, И. Мазепы, К. Разумовского. Охарактеризовано современное состояние национальных историко-культурных заповедников "Чигирин", "Гетьманская столица" и Глухова, проанализирована деятельность общественных и государственных организаций по охране исторических памяток.

На підставі опублікованих та архівних джерел з'ясовано час появи ініціаторів будівництва та власників 24 замків, що функціонували на Волині в XV - першій половині XVII ст. у володіннях групи української знаті, яку становили князі Несвіцькі, та роди, що утворилися в процесі їх розгалуження.

Простежено історичну "бібліографію" та "родовід" палацово-паркових комплексів. Визначено їх географічні центри. Охарактеризовано культурно-побутові моделі садиб і маєтків. Розглянуто актуальне питання збереження культурної спадщини України, Росії, особливо палацово-паркової. Проаналізовано нагальну потребу в запроваджені ефективних форм і методів реставрації, консервації, пристосування та використання старовинних садиб і маєтків. Увагу приділено висвітленню діяльності сподвижника української національної ідеї, громадського діяча - В. В. Тарновського-молодшого.

Мета дослідження - створення періодизації розвитку маєткової культури на тери торії України, що входила до складу Російської імперії у XVIII - на початку ХХ ст. Використано як загальнонаукові, так і спеціально-наукові методи, зокрема історіографічного аналізу та хронологічний. Вперше проаналізовано періодизаційні схеми розвитку маєткової культури, які було створено за радянських часів, запропоновано власний варіант такої періодизації. Висновки: у радянські часи періодизації розвитку маєткової культури на те риторії України не було приділено значної уваги. Відомі лише дві: Д. Щербаківського (1924 р.) та архітектора В. Козюліна (1955 р.), яка стосується вивчення особливостей композиційних рішень палацовомаєткових комплексів Лівобережної України. Сучасні дослідники здебільшого аналізують маєтки як культурний феномен та мало звертають увагу на періодизацію розвитку маєткової культури, тому існує нагальна потреба ще раз розглянути цю проблему. Наприкінці XVIII ст. маєток став осередком розвитку української провінційної культури, на їх основі здійснювалося вираження та задоволення духовних, освітніх потреб як вищого суспільного прошарку, так і селянства, а також відбувалося поєднання професійних та народних форм і взаємозв'язок різних видів мистецтв. Завдяки цьому маєткове мистецтво зазнало найбільшого розквіту в першій половині XIX ст. У другій половині XIX ст. відбувалася трансформація маєткової культури, коли старі "дворянські гнізда" отримували нових власників - буржуазію і творчу інтелігенцію, формувалися нові характерні риси маєткової культури. Після приходу до влади більшовиків ма єткова культура як явище зникла. Доцільно виділити три етапи її розвитку в межах підросійської України: період маєтківекономій (до кінця XVIII ст.); період "дворянських" маєтків як осередків мистецтва (кінець XVIII ст. - перша половина XIX ст.); період маєтків у власності буржуазії та інтелігенції (друга половина XIX - початок ХХ ст.).

Дослідження присвячене творчому доробку Я. Кубицького кінця XVIII – початку ХІХ ст. на території сучасної України та Польщі. Встановлено, що на території сучасної України архітектором запроєктовано 8 (сьогодні збережено лише три) та на території сучасної Польщі 7 палацово-паркових комплексів. У результаті натурних обстежень зафіксовані картограми втрат та технічний стан збережених об’єктів на території України. За описами та фотографіями виконано графічну реконструкцію втрачених палаців на території сучасної України. Вивчено основні архітектурні прийоми у плануванні палаців; визначено функціональні, архітектурно-планувальні, об’ємно-просторові та стилістичні характеристики палаців кінця XVIII – початку XIX ст. авторства Я. Кубицького.