Проаналізовано стан та особливості функціонування української літературної критики як літературно-критичного дискурсу Галичини 1920 - 1930 рр. Висвітлено вплив суспільно-політичних, ідеологічних і культурологічних чинників на диференціацію та гетерогенність функціонування ідейно-естетичного критицизму. Визначено літературно-критичні жанри, які функціонували в періодиці краю у даний період.

Проанализированы состояние и особенности функционирования украинской литературной критики как литературно-критического дискурса Галиции 1920 - 1930 гг. Освещено влияние общественно-политических, идеологических и культурологических факторов на дифференциацию и гетерогенность функционирования идейно-эстетического критицизма. Определены литературно-критические жанры, которые функционировали в периодике края данного периода.

Висвітлено еволюцію розуміння права з часів античності до кінця ХХ ст. Викладено деякі важливі для вдосконалення української правової системи напрямки англоамериканської філософії права (ФП) (правовий позитивізм, натуралізм, критицизм, фемінізм, економізм, постмодернізм). Запропоновано класифікацію напрямків ФП. Охарактеризовано складність права як об'єкта розуміння, проаналізовано внесок грецьких мислителів у ФП.

Освещена эволюция понимания права со времен античности до конца ХХ ст. Изложены некоторые важные для усовершенствования украинской правовой системы направления англоамериканской философии права (ФП) (правовой позитивизм, натурализм, критицизм, феминизм, экономизм, постмодернизм). Предложена классификация направлений ФП. Охарактеризована сложность права как объект понимания, проанализирован вклад греческих мыслителей в ФП.

Висвітлено засади риторичного й ідеологічного критицизму, теорії персуазивної комунікації - сучасних гуманітарних напрямів аналізу, які розвивають методологію досліджень масової комунікації. Розглянуто лінгвістичні та психологічні засоби впливу, ідеологічні детермінанти публічного мовлення, аргументативні стратегії дискурсу мас-медіа.

Освещены основы риторического критицизма, теории персуазивной коммуникации - современных гуманитарных направлений анализа, развивающих методологию исследования массовой коммуникации. Рассмотрены лингвистические и психологические средства влияния, идеологические детерминанты публичной речи, аргументативные стратегии дискурса масс-медиа.

На підставі аналізу ідейно-художніх процесів, розгорнутих Джойсом в романі "Улісс": дегероїзації, декреатизації, ідентифікації, побутування, - робиться висновок про антимодерністський напрямок "Улісса". Після визначення творчого методу Джойса як епіфанічного символізму стверджується, що "Улісс" успадкував художні принципи реалістичної традиції і розвинув їх в новій, адекватній сучасності формі. Творчий метод Джойса, що складається з філософії творчості (теорії епіфанії), системи символізації і критицизму творчості, необхідно розглядати через призму теорії символізму А.Бєлого. Карнавально-сміхова архітектоніка "Улісса" змушує апелювати до філософії діалога М.М.Бахтіна.

У дисертації описано стан та проаналізовано особливості функціонування української літературної критики як літературно-критичного дискурсу Галичини 20-30-х років ХХ століття. Автор реконструює картину літературного життя Західної України в складі Другої Речіпосполитої Польщі, уточнює вплив суспільно-політичних, ідеологічних і культурологічних чинників на диференціацію і гетерогенність функціонування ідейно-естетичного критицизму, а також систематизує літературно-критичні жанри, які функціонували в періодиці Галичини окресленого періоду, простежуючи їх соціодинаміку з погляду теорії естетичної комунікації.

Досліджено вплив молодограматизму на розвиток наукової думки в українському та російському мовознавстві 1870-х - 1930-х рр. у межах онтологічного, телеологічного та операціонального компонентів порівняльно-історичного методу. Основну увагу приділено прийомам і процедурам порівняльно-історичного методу в студіях молодограматиків та українських і російських компаративістів: генетичному ототожненню фактів, реконструкції архетипів, хронологізації та локалізації мовних явищ. Розкрито невиправданий "критицизм" деяких дослідників щодо молодограматиків. Досліджено розбіжності в поглядах та полеміку українських та російських лінгвістів даного періоду. Зазначено, що твердження молодограматиків та українських і російських компаративістів 1870-х - 1930-х рр. виявилися перспективними для мовознавства ХХ ст. - початку ХХІ ст.

Освещены история зарождения и развития античной науки и философии в контексте их взаимовлияния и взаимодействия в процессе исторического развития, перехода от античности к средневековью и Новому времени. Проанализирована роль древнегреческих поэтов и философов в зарождении культуры и философии. Рассмотрены вопросы демократизации форм правления и формирования свободной личности в древнегреческой цивилизации, развития античного критицизма и доказательного мышления, науки и философии в пифагорейской школе, а также других научных и философских школах, сосуществовавших с пифагорейской. Описаны афинский классический, послеаристотелевский, александрийский периоды развития науки и философии, рационализм философов позднего эллинизма и римского периода.

Здійснено теоретико-методологічний дискурс літературної критики другої половини XX - початку XXI ст. Розглянуто соцреалістичний період функціонування української літературної критики. Розкрито інтелектуалізм як складник модерного урбаністичного критицизму (характер діяльності Ю. Шереха). Охарактеризовано зрілий та пізній модернізм у літературній критиці від середини XX ст. до сьогодення. Розглянуто урбаністичну літературу як предмет модерної літературної критики.

Проаналізовано основні положення критичної соціальної теорії Ю. Габермаса, які лежать в основі його проекту практичної переорієнтації філософії. Здійснено порівняння рефлексивного та дискурсивного типів критики як послідовних етапів становлення критицизму філософа. Виявлено, що в основі еволюції критичної соціальної теорії Ю. Габермаса лежить різний підхід до проблеми комунікації. З'ясовано, що рефлексивна критика грунтується на терапевтичному розумінні комунікації, що зближує її з психоаналізом, тоді як дискурсивна критика орієнтована на виявлення універсальних умов порозуміння. Аргументовано, що поширення рефлексивної критики на сферу соціальної практики є проблематичним. Встановлено, що для побудованого на основі теорії комунікативної дії рефлексивного типу критики властиве ігнорування проблеми конфлікту.

Реконструирована эпистемология Лейбница и показана ее фундаментальная роль в формировании философской системы Лейбница. Философская система Лейбница рассмотрена с точки зрения не ее метафизической проблематики, как это обычно делал сам Лейбниц и его интерпретаторы, а с точки зрения ее эпистемологической проблематики. Вияснена специфика эпистемологического подхода к познанию. Виявлены основные контексты интерпретации эпистемологии Лейбница. Выявлена архитектоника его системы. Определены задачи, которые ставил перед собой Лейбниц, и выяснены те мотивы, которые лежали в основе их постановки. Показано, что Лейбниц не философ компромисса, а "критический аналитик" и рационалист. Метафизика Лейбница представлена в виде следствий, вытекающих из его эпистемологических принципов. Выявлен тот "нормативный смысл", который Лейбниц вкладывал в свои понятия и суждения. Показан дух критицизма, характерный для философии Нового времени вообще и философии Лейбница в частности. Доказано, что претензии Канта и его последователей представить "трансцендентальный критицизм" как единственно возможную форму критической философии лишены основания.

Проаналізовано інтерпретації критичної філософії І. Канта, характерних для аналітичної філософії XX ст. Показано, що в їх основі покладено аналіз проблем, пов'язаних з визначенням статусу трансцендентального аргументу щодо об'єктивності пізнання. Здійснюючи логіко-семантичний аналіз понять критицизму, представниками аналітичної філософії визначено їх релевантність для подолання загрози скептицизму в пізнанні, встановлено значення дедукції категорій для узгодження аналітичних принципів і предметного досвіду. Результатом даних інтерпретацій є формування трьох гілок аналітичного кантознавства - ідеалістичної, реалістичної й історико-філософської.

Мета роботи - виявлення людиновимірного підходу М. Гайдеггера до проблеми техніки. Її досягнуто, застосовуючи методи аналізу та синтезу стосовно філософсько-технічних ідей філософа. Окреслено важливі людиновимірні тенденції філософа щодо розгляду техніки, які проявляються у занепокоєнні тим, щоб людина не втратила своєї людяності та гідності та прямувала на шляху до свободи, звільнюючись від усього, що може згубно впливати на її суть. Поняття "людиновимірність" передбачає процес духовного, інтелектуального розвитку людини, й у даному контексті через її розвиток, гуманізм слід оцінювати все створене нею. Технічний, соціальний прогрес варто розглядати насамперед з точки зору людини вільної, гуманної, екзистенціально та раціонально незалежної від штучно створеного нею світу, здатної виконувати передову роль у процесі власного розвитку, прогресу суспільства та техніки. Техніка та технології, в свою чергу, мають прогресувати, відштовхуючись, насамперед, від людських потреб. Особистість, співіснуючи з технічними засобами, має брати для себе все те корисне, що вони пропонують і, водночас, використовувати їх для свого духовного, особистісного розвитку. Зайнявши особливу позицію стосовно традиції європейського критицизму, філософ зробив техніку, її суть і специфіку, а також особливості технічної діяльності в різні історичні епохи предметом позитивного філософського аналізу. М. Гайдеггер порвав із традицією європейської філософії техніки, яка акцентувала свою увагу на безпосередніх, "очевидних" надбаннях прогресу, показавши, що наслідки вторгнення техніки різноманітні й у віддаленій перспективі їх навіть важко передбачити. Технологічна зумовленість мало не фатальна для людини в тому сенсі, що містить у собі певну незаперечну заданість мислення, поведінки, свідомості.

Розглянуто критичні підстави епістемології Г. Ляйбніца, яка трактується як вчення до системи достовірного знання, підстави її істинності та достовірності. Використано конструктивно-нормативний підхід, який грунтується на вимозі розрізнення теоретичної системи та її філософської ідеології (нормативні підстави). Філософський критицизм розглянуто як філософську ідеологію, яка характеризується трьома рисами: орієнтація на викорінення забобонів; позиціонування себе як альтернативи скептицизму та догматизму; спроба визначити межі достовірного пізнання на підставі аналізу пізнавальних здібностей. Вказано на наявність у німецькій філософії XVII ст. двох критичних течій - методичної філософії Й. Юнга та еклектицизму. Обгрунтовано, що епістемологія Г. Ляйбніца є результатом нормативного синтезу переважно чотирьох критичних програм: методичного критицизму Й. Юнга, еклектичного критицизму, раціоналістичного критицизму Р. Декарта й емпіричного Дж. Лока. Синтез здійснено на основі принципу достатньої підстави. Епістемологія Г. Ляйбніца постає як система, яка володіє як теоретичною, так та архітектонічною єдністю, та базується на критичних підставах. Критична програма Г. Ляйбніца володіє перевагами в порівнянні з критичною програмою І. Канта: ставить ширші завдання, грунтується на ширшому та прогресивнішому понятті наукового пізнання й є методично більш обгрунтованою.

Подано виклад розвитку філософської думки в Німеччині від початку XVIII і до кінця XX ст. Особливу увагу приділено докладному викладу німецького Просвітництва, поясненню системи критичної філософії Канта, характеристиці її зв'язку з попередньою філософською традицією й її впливу на подальший розвиток філософії. Показано, що критицизм Канта відіграв вирішальну роль під час розбудови філософських систем Фіхте, Шелінга і Гегеля, визначив специфіку кантіанського та неокантіанського рухів, позначився на переорієнтації філософії XX ст. на проблеми метафізики і продовжує свій вплив в межах аналітичної традиції. Обгрунтовано зв'язок між ідеями критичного ідеалізму та тенденціями, які домінували в післякантівській філософії.

Обгрунтовано думку, що апріорні принципи стосуються повноти людської суб'єктності, яку не можна уявити без спрямованості на універсалії особливого характеру - абсолют, світ як ціле, свободу, отже, кантівська гносеологія онтологічна за своєю природою. Визначено, що Кант не обмежує людину суто раціоналістичною схемою, але навпаки - розширює, розмикає сферу пізнання до граничних засад людського буття.

Виявлено і обгрунтовано такий режим роботи метафізики, в якому знімається протиставлення догматизму і критицизму, і критичний метод постає не у публіцистично-полемічному аспекті, а як філософсько-логічна робота. Проведений оглядовий аналіз засвідчує оновлення уваги до метафізики як своєрідного режиму роботи розуму. Обгрунтовано, що філософія як робота з феноменами свідомості є неминуче метафізичною.

Стрімкі процеси змін у суспільстві вимагають осмислених оцінок сучасного буття. Наявний у соціумі ситуативний критицизм конституює філософський наратив у площині дискурсивного осмислення багатовекторності методологічного аналізу та синтезу семантики комунікації. Така необхідність продиктована завданнями філософсько-правової науки, потребами стимулювання аналізу базових правових параметрів, прогнозування закономірностей майбутнього розвитку суспільства, об'єднаного законами еволюції, які є загальноцивілізаційними для всього світу. Філософія права у своєму вимірі є показовою щодо освоєння буття, вияву кризових елементів у ньому, способів їх подолання для спільноти та держави в епоху глобалізації та глокалізації. Предмет дослідження сфокусовано на бутті-у-комунікації з доведенням, що правова екзистенція формується та реалізується засобами комунікації, які водночас впливають на саме буття. Це позначається на людській самосвідомості, суспільному житті. Втрата ціннісних орієнтирів буття або їхнє спотворення чи нігілістське ставлення до них з'являється на основі протиправної комунікації; протиправна комунікація руйнує традиції суспільства та права. Оскільки буття - це "одночасна проблема роздумів і пошуку істини", а філософсько-правова праксеологія уособлює таке практичне спрямування, то висновкування охоплює, зокрема і проектування таких комунікативних актів, які концептуалізують саме буття-у-комунікації. Отже, суспільний смисл правової культури та духовності соціуму як частини природи людських взаємин має бути чуттєвим до змін.