В експерименті на 64-х щурах установлено, що у наркозалежних тварин, які під час нанесення травми перебували в стані наркотичної інтоксикації, шоковий смертельний тип посттравматичної реакції не розвивається. Він розвивається у наркозалежних тварин, які перед нанесенням травми перебували в стані наркотичної абстиненції. Абстиненція обтяжує перебіг посттравматичної реакції, зменшуючи тривалість життя травмованих тварин.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р645.021.13-52 + Р281.70

Рубрики:

Лікарські засоби, які діють виключно на центральну нервову систему

Шифр НБУВ: Ж16160 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено дані про вплив абстиненції на динаміку рівня кортизолу в крові наркозалежних хворих на парентеральні вірусні гепатити(ВГ). Відзначено, що абстиненція у наркозалежних хворих на ВГ серйозно погіршує перебіг недугу та за певних умов може призвести до розвитку печінкової енцефалопатії та летального випадку. Однією з важливих проблем комплексної терапії ВГ у наркозалежних хворих є запобігання та інтенсивна терапія абстинентного синдрому, в тому числі й замісна (агоністами опіатних рецепторів). Зважаючи на істотний вплив на систему адаптації у наркоспоживачів з ВГ та її надмірну активацію, а також позитивний вплив на перебіг абстинентного синдрому глюкокортикоїдів, застосування їх у таких пацієнтів можна вважати доцільним. Показано негативний вплив абстиненції на ефекторну ланку систем адаптації у таких осіб.

Приведены данные о влиянии абстиненции на динамику уровня кортизола в крови наркозависимых больных парентеральными вирусными гепатитами (ВГ). Отмечено, что абстиненция у наркозависимых больных с ВГ ухудшает течение болезни и при определенных условиях может привести к развитию печеночной энцефалопатии и летальному исходу. Одной из важных проблем комплексной терапии ВГ у наркозависимых больных является предупреждение и интенсивная терапия абстинентного синдрома, в том числе и заместительная (агонистами опиатных рецепторов). Учитывая существенное влияние на систему адаптации у наркопотребителей с ВГ и ее чрезмерную активацию, а также положительное влияние на течение абстинентного синдрома глюкокортикоидов, использование их у таких пациентов можно считать целесообразным. Показано отрицательное влияние абстиненции на эффекторное звено систем адаптации у таких лиц.

Наведено дані про динаміку рівня провідних сироваткових інгібіторів протеїназ - альфа 1-інгібітора протеїназ та альфа 2-макроглобуліну в крові хворих на парентеральні вірусні моно- та мікст-гепатити, які вживають наркотики. Показано, що рівень альфа 1-інгібітора протеїназ має зворотну залежність від ступеня тяжкості перебігу вірусних гепатитів у наркоспоживачів, а абстиненція зменшує резерв системи інгібіторів протеїназ та може призвести до її декомпенсації.

Приведены данные о динамике уровня основных сывороточных ингибиторов протеиназ - альфа 1-ингибитора протеиназ и альфа 2-макроглобулина в крови больных парентеральными вирусными моно- и микст-гепатитами, употребляющих наркотики. Показано, что уровень альфа 1-ингибитора протеиназ имеет обратную зависимость от степени тяжести течения вирусных гепатитов у наркопотребителей, а абстиненция уменьшает резерв системы ингибиторов протеиназ и может привести к ее декомпенсации.

Методичні рекомендації описують різноманітні методики дослідження можливості розвитку фізичної залежності, більшість яких рекомендує провокацію налоксоном у широкому діапазоні доз як спосіб індукції абстинентного синдрому та подальше дослідження поведінки тварин. Але чинні методичні рекомендації не дають жодних коментарів щодо власних ефектів налоксону за провокації синдрому відміни, які можуть бути помилково трактовані як прояви абстиненції. Мета дослідження - дослідити власні ефекти налоксону у тесті відкритого поля, ротарод-тесті та його здатність викликати специфічні ознаки, характерні для абстинентного синдрому. Дослідження проведене на рандомбредних мишах у два етапи. На першому етапі досліджували вихідні показники поведінки тварин у тесті відкритого поля, а також координацію рухів і м'язовий тонус у ротарод-тесті. На другому етапі проводили аналогічні дослідження на тлі введення доз налоксону 5 мг/кг та 10 мг/кг. Додатково вивчено стан мишей на предмет розвитку специфічних ознак абстиненції. На тлі введення налоксону у тварин розвивались певні зміни стану (здригання голови, блефароптоз) та спостерігалось зменшення всіх субтестів тесту відкритого поля під час повторного досліду. Висновки: проведене дослідження виявило здатність налоксону викликати у мишей певні зміни стану, що можуть бути помилково трактовані як "рецесивні" ознаки абстинентного синдрому. Доведено дозозалежний седативний вплив налоксону у тесті відкритого поля, що також варто брати до уваги у психофармакологічних дослідженнях.

Результати попередніх досліджень перспективного антидепресанта 2-метил-3-(феніламінометил)-1H-хінолін-4-ону, що під лабораторною назвою атристамін є об'єктом поглибленого фармакологічного вивчення, доводять аналгетичні властивості цієї сполуки. Оскільки опіоїдергічна ланка антиноцицептивної системи є однією з найважливіших систем контролю за болем, дослідження участі опіоїдних рецепторів у механізмі знеболювальної дії речовини, що її виявляє, є обов'язковим. Мета дослідження - з'ясувати в експерименті роль опіоїдергічної системи в механізмі знеболювального ефекту атристаміну та оцінити можливий адиктивний потенціал досліджуваної сполуки. Дослідження виконано у два етапи: на першому - визначали участь опіоїдергічної ланки антиноцицептивної системи в реалізації аналгетичного ефекту атристаміну на моделі теплової імерсії хвоста мишей шляхом фармакологічного аналізу з використанням антагоніста опіоїдних рецепторів налоксону, на другому - оцінювали адиктивний потенціал досліджуваної сполуки. Результати першого етапу досліджень показали, що налоксон повністю усуває аналгетичний ефект атристаміну, що свідчить про участь опіоїдергічних механізмів у знеболювальній дії сполуки на моделі соматичного болю. Адиктивний потенціал атристаміну визначали в мишей, яким його вводили внутрішньошлунково в дозі 100 мг/кг протягом 14 днів, за комбінованим дизайном експерименту, що поєднує можливість виявлення як спонтанної (внаслідок неодержання чергової дози речовини), так і налоксон-індукованої абстиненції. За сукупністю одержаних результатів другого етапу дослідження доведено, що перспективний антидепресант атристамін, який виявляє аналгетичні властивості, адиктивного потенціалу не має.