Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703.1 + Р645.023

Рубрики:

Інсульт

Психози при захворюваннях головного мозку

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - оцінити результати лікування пацієнтів із субтотально видаленими та рецидивними аденомами гіпофіза з використанням різних алгоритмів радіотерапії та радіохірургії. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 21 пацієнта з аденомами гіпофіза. Серед пацієнтів було 11 жінок та 10 чоловіків. Вік пацієнтів становив від 18 до 72 років (середній вік - 45 років). Усіх хворих було направлено на променеве лікування з приводу рецидиву або залишку аденоми гіпофіза після її неповного хірургічного видалення. Метод опромінення обирав лікар-радіолог. Розмір пухлини оцінював незалежний рентгенолог через 3 міс та 1 рік після лікування, ендокринну функцію - незалежний ендокринолог у ті самі терміни. Транссфеноїдальне видалення проведено 13 пацієнтам (4 з них прооперовано двічі), краніальну хірургію застосовано у 5 хворих, прооперовано послідовно трансназально і транскраніально 3 особи. Опромінення в 14 випадках залишкової пухлини виконали не пізніше 6 міс після операціїї. Пацієнтам з рецидивними аденомами розпочинали опромінення через 8 - 17 міс після хірургії (у середньому - через 12 міс). У 16 випадках лікування було проведено з використанням VARIAN Novalis, у 4 - VARIAN Clinac iX, в 1 - VARIAN TrueBeam STx. Разові та сумарні дози опромінення визначали індивідуально. У жодного пацієнта не зафіксовано погіршення зору після лікування. Поглиблення чи появу гіпопітуїтаризму не відзначено. Висновки: гіпофракціонована стереотаксична радіохірургія надає змогу підвести велику дозу опромінення до аденоми гіпофіза зі швидким спадом, що мінімізує пошкодження зорових структур, гіпофіза та його стебла, а також зменшити токсичність методики. Використання сучасних технологій опромінення під час лікування резидуальних і рецидивних аденом гіпофіза сприяє зменшенню дози для здорових оточуючих тканин і негативних наслідків лікування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р638.77

Рубрики:

Пошкодження черепа, головного мозку та його оболонок

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - оцінити можливість збільшення часу хірургічного відновлення кровотока в найгостріший та гострий період порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом унаслідок оклюзійного ураження внутрішньої сонной артерії (ВСА). Серед хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні в Одеській обласній клінічній лікарні з гострим порушенням мозкового кровообігу (ГПМК) за ішемічним типом у каротидних басейнах виділено групу із 6 пацієнтів, у яких причиною інсульту була оклюзія ВСА атеросклеротичною бляшкою. Вік хворих - від 54 до 71 року. Хворих було госпіталізовано пізніше 6 год від початку інсульту. Обстеження проводили за стандартним протоколом. Неврологічний дефект - від легкого до середнього ступеня тяжкості. Для усунення оклюзії ВСА всім хворим було виконано операцію - ендартеректомію. Каротидну ендартеректомію виконано в терміни від 2 до 11 діб після початку ГПМК. Ретроградний кровотік по ВСА одержано в 3 (50 %) пацієнтів, оперативні втручання в яких виконано до 4-ї доби після захворювання. У післяопераційний період проводили подвійну антитромбоцитарну терапію та лікувальну фізкультуру. У випадках ретроградного кровотока на контрольних каротидних ангіограмах реваскуляризація басейну ВСА за mTICI (Modified treatment in cerebral ischemia score) - 3. Під час контрольної комп'ютерної томографії головного мозку в післяопераційний період в одному випадку визначено точкові субарахноїдальні крововиливи, у двох випадках даних щодо геморагічної трансформації не було. Клінічно у прооперованих хворих спостерігали позитивну динаміку: зменшення геміпарезу на 1 ступінь та регрес психічних розладів. Хворих виписано в стані 1 - 2 бали за модифікованою шкалою Ренкіна. Під час контрольного огляду через 90 діб неврологічний стан у цих хворих поліпшився до 1 - 0 бала за модифікованою шкалою Ренкіна. Висновки: одержані позитивні результати щодо збільшення "терапевтичного вікна" реваскуляризації оклюзованої ВСА надають підставу продовжити дослідження в цьому напрямку для підвищення якості надання хірургічної допомоги хворим з ГПМК.

Цель работы - улучшить качество лечения больных с глиомами головного мозга супратенториальной локализации путем определения оптимальной хирургической тактики и показаний к разным видам оперативных вмешательств. Ретроспективно проанализированы результаты хирургического лечения 103 больных с глиомами супратенториальной локализации. Изучен катамнез больных. В динамике оценивали компьютерные и магнитно-резонансные томограммы. При операциях с воздействием на функциональные зоны головного мозга использовали метод "awake craniotomy". Проведены следующие операции с разным объемом удаления опухоли: биопсия, part resection (PR), subtotal resection (SR), near total resection (NTR), gross total resection (GTR). При проведении биопсии выявлены осложнения: кровоизлияния в структуру опухоли, увеличение отека, незначительные пластинчатые кровоизлияния. Гистологическая характеристика тканей при биопсии и открытом удалении не всегда совпадала. PR выполняли при росте опухоли в двигательных и речевых структурах головного мозга, для устранения дислокации и создания резервной полости, что целесообразно при медленнорастущих доброкачественных новообразованиях. NTR и STR являются методом выбора, если глиомы частично располагаются в функционально значимых зонах. GTR использовали преимущественно при локализации опухоли в области полюсов лобной и височнойі долей, теменной области, чаще - справа. Срок жизни у 12,8 % больных после выполнения GTR превышал среднестатистические (более 5 лет). Выводы. "Условно" радикальное удаление (STR, NTR, GTR) глиом головного мозга является оптимальным, поскольку увеличивает срок жизни больных даже при злокачественном характере заболевания. Применение метода "awake craniotomy" расширяет возможности при всех видах хирургического лечения, позволяя сохранить функционально значимые участки мозга. Использование биопсии не всегда оправдано, поскольку имеют место осложнения, а гистологическая характеристика структуры опухоли не всегда корректна.

Тромб, який флотує, та фрагмент атеросклеротичної бляшки (мобільна бляшка) у просвіті сонної артерії є надзвичайно рідкісними спостереженнями. Атеросклероз - найчастіша причина їх появи. Оптимальну стратегію лікування не визначено через рідкісність спостережень, а також брак порівняльних досліджень консервативного та хірургічного лікування (стентування сонної артерії, ендоваскулярна тромбектомія, ендартеректомія). Наведено два клінічних спостереження, які демонструють тактику лікування цих рідкісних патологій. Пацієнт Ю., 62 роки, на момент госпіталізації мав вогнищеву неврологічну симптоматику, 12 балів за NIHSS (шкала тяжкості інсульту Національних інститутів здоров'я США). За даними мультиспіральної комп'ютерної томографії головного мозку, наявні ознаки ішемічного інсульту в басейні правої середньої мозкової артерії. Селективна церебральна ангіографія виявила ознаки тромбозу артерій передцентральної та центральної борозни правої середньої мозкової артерії, критичного стенозу гирла правої внутрішньої сонної артерії та тромбу, який флотує в її просвіті з точкою фіксації на рівні атеросклеротичної бляшки. Тромб перекривав просвіт артерії більше ніж на 60 %. Виконано ендоваскулярну аспірацію тромбу, який флотує, ангіопластику та стентування критичного стенозу зі сприятливим клінічним результатом. Пацієнт Л., 73 роки, звернувся для проведення ультразвукового дослідження брахіоцефальних артерій, під час якого було діагностовано мобільну атеросклеротичну бляшку на рівні біфуркації правої загальної сонної артерії. Цифрова селективна церебральна ангіографія підтвердила наявність у просвіті артерії фрагмента бляшки, який флотує. Після застосування навантажувальної дози тикагрелору без ускладнень було проведено екстрену імплантацію каротидного стента на рівні біфуркації правої загальноїі сонної артерії. З огляду на сучасні можливості інтервенційної радіології та широкий вибір інструментарію, ендоваскулярний підхід до лікування ускладненої атеросклеротичної бляшки із компонентом, який флотує, чи утвореним тромбом є оптимальним варіантом лікування з хорошим профілем безпеки.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.365.112 + Р458.250.58

Рубрики:

Хірургічна патологія аорти

Спондилоліз. Спондилолістез

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - розробити методику потрійного протиемболічного захисту з одночасним використанням систем проксимального протиемболічного захисту, дистальних протиемболічних фільтрів і двошарових micromesh каротидних стентів для каротидного стентування ультраемболонебезпечних каротидних стенозів та оцінити її ефективність і безпечність. З 2016 р. виконано 23 каротидних стентування ультраемболонебезпечних каротидних стенозів з використанням методики потрійного протиемболічного захисту, суть якої полягає у спільному використанні систем проксимального та дистального протиемболічного захисту і каротидних двошарових micromesh стентів. Усі пацієнти мали симптомні стенози: транзиторні ішемічні атаки у певному каротидному басейні (n = 7), ішемічні інсульти (n = 16). Вік пацієнтів становив від 57 до 84 років. Серед пацієнтів переважали чоловіки (n = 15). Післяопераційний контроль передбачав виконання в першу або на другу добу магнітно-резонансної томографії (МРТ) головного мозку з режимами Т2*, FLAIR та DWI для визначення наявності "свіжих" емболічних ішемічних вогнищ і заперечення геморагічних ускладнень. Через 6 міс було проведено контрольне клінічне обстеження, комп'ютерну томографію або МРТ головного мозку, ультразвукове ангіосканування магістральних артерій голови. В усіх пацієнтів прохідність сонних артерій було відновлено повністю. В ранній післяопераційний період клінічно ознак повторних ішемічних уражень головного мозку та пролабування бляшки крізь стент не виявлено в жодному спостереженні. Значну кількість атероматозного дебрису було зареєстровано в 11 випадках за аспірації на зовнішнього фільтру. У 3 випадках емболи визначалися також у фільтрі дистального захисту. Це свідчить про те, що спільне використання дистальних і проксимальних протиемболічних систем найнадійніше захищає від ризику емболії в таких випадках. За даними МРТ, в 1-шу чи на 2-гу добу ознак "свіжих" субклінічних емболічних ішемічних вогнищ і геморагій не було. У 20 пацієнтів, які пройшли контрольне обстеження, ознак рестенозу в стенті не зафіксовано в жодному випадку, як і повторних ішемічних інсультів. У 7 випадках наявності виразки на бляшці виразка закрилася під стентом. Три пацієнти мають пройти контрольне обстеження. За даними дистанційного опитування, ці пацієнти на мали нових ішемічних уражень головного мозку. На ефективність методики потрійного протиемболічного захисту для лікування пацієнтів із субтотальними ультраемболонебезпечними каротидними стенозами вказує відсутність клінічних ті нейрорадіологічних ознак повторних ішемічних уражень. Висновки: методика потрійного протиемболічного захисту для лікування пацієнтів із субтотальними ультраемболонебезпечними каротидними стенозами безпечна та високоефективна. Поліпшення результатів каротидного стентування в цій найнебезпечнішій групі надає підставу говорити про перевагу каротидного стентування над каротидною ендартеректомією в цілому.

Мета роботи - провести аналіз результатів хірургічного лікування астроцитом мозочка у дітей молодшого віку, встановити чинники, які визначають прогноз перебігу захворювання. Проаналізовано результати хірургічного лікування 112 дітей з астроцитомами мозочка. Всіх пацієнтів було прооперовано в Інституті нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України у 1980 - 2019 рр. Хлопчиків було 59,8 %, дівчаток - 40,2 %. Вік дітей становив від 3 міс до 3 років. Видалення пухлини виконано 106 пацієнтам: у 58 - тотально, у 31 - субтотально, у 16 - частково. Одному хворому проведено біопсію новоутворення. Дифузну диференційовану астроцитому (низькозлоякісну (II ступінь злоякісності) виявлено у 94 (83,9 %) пацієнтів, низькодиференційовану дифузну (високозлоякісну (III ступінь)) - у 18 (16,1 %). У мозочку астроцитоми найчастіше розташовувалися по середній лінії (77 (68,7 %) випадків). У 59 (52,7 %) випадках астроцитоми мали кістозний компонент, у 53 (47,3 %) - були солідними. Післяопераційна летальність за 30 років спостереження становила 15,2 %. Показники виживання у найближчий післяопераційний період були статистично значущо (p = 0,03) кращими за тотального видалення пухлини у порівнянні з частковим. За дифузної диференційованої астроцитоми мозочка середня тривалість катамнезу становила 6,7 року, гарну якість життя відзначено у 39,4 % пацієнтів. У віддалений період спостережень померло 7,3 % дітей. У разі низькодиференційованої дифузної астроцитоми мозочка середня тривалість катамнезу становила 4,3 року, задовільну якість життя відзначено у 68,0 % пацієнтів, погану - у 22,0 %, вегетативний стан - у 10,0 %. У віддалений період померло 20,0 % дітей. Мікроскопічними особливостями астроцитом мозочка є експансивно-інфільтративний характер поширення та наявність зон неоангіоматозу. Висновки: ступінь диференціювання дифузних астроцитом мозочка та радикальність їх видалення корелюють з якістю і тривалістю життя пацієнтів. Відзначено тенденцію впливу ступеня злоякісності астроцитоми на показники загального та безрецидивного виживання дітей молодшої вікової групи.

Мета роботи - дослідити особливості клінічних виявів та оцінити ефективність мультиспіральної комп'ютерної томографії (МСКТ) черепа і головного мозку в діагностиці вогнепальних непроникаючих черепно-мозкових поранень (ЧМП) у локальній війні. Проаналізовано історії хвороби 155 пацієнтів, які отримали вогнепальне непроникаюче ЧМП під час бойових дій на Сході України в 2014 - 2020 рр. Усі поранені були чоловічої статі віком від 18 до 60 років (середній вік - 35,1 року). Вивчено особливості клінічних виявів і результати сучасних методів діагностики вогнепальних непроникаючих ЧМП за надання спеціалізованої нейрохірургічної допомоги в лікувальних установах третього та четвертого рівня медичного забезпечення. Виявлено великі діагностичні можливості МСКТ для визначення локалізації поранення, виду снаряда, який ранить, характеру ранового каналу, вогнепальних переломів черепа і супутніх ушкоджень внутрішньочерепних структур. Установлено, що у разі вогнепальних непроникаючих кульових і осколкових дотичних ЧМП мають місце неповні та вдавлені переломи, а за поодиноких і множинних осколкових сліпих поранень - неповні, дірчасті та дірчасто-вдавлені переломи з наявністю в них осколків. Визначено патоморфологічні особливості характеру ранових каналів і внутрішньочерепних ушкоджень. Вони завжди супроводжуються травматичними субарахноїдальними крововиливами та забоями головного мозку, в більшості випадків і вогнищевими забоями. У 3,1 % поранених спостерігали внутрішньочерепні гематоми. Висновки: клінічні вияви за вогнепальних непроникаючих ЧМП залежать не лише від різновиду рани м'яких тканин склепіння черепа, а й від характеру перелому черепа, та переважно зумовлені тяжкістю травматичного ушкодження мозку. МСКТ головного мозку і черепа надає змогу визначити локалізацію поранення, вид снаряду, який ранить, характер ушкоджень м'яких тканин склепіння черепа, ранових каналів, вогнепальні переломи черепа і супутні поранення внутрішньочерепних структур.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703 + Р410.030

Рубрики:

Порушення мозкового кровообігу

Гіпертонічна хвороба

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р514.31 covid-19 + Р627

Рубрики:

Гострі респіраторні захворювання (ГРЗ)

Хвороби центральної нервової системи

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Опубліковано велику кількість рекомендацій з лікування хронічних захворювань вен, зокрема хронічної венозної недостатності, але в жодному з цих документів не відображено повний "шлях" пацієнта від етапу первинного візиту (діагностики) до вибору оптимального варіанта лікування. Тому створення протоколу, який би враховував сучасні доведено ефективні підходи до діагностики та лікування, а також індивідуальні особливості пацієнта, є актуальним завданням. Головна мета публікації - створення практично орієнтованої інструкції з діагностики, комплексного лікування та профілактики хронічної венозної недостатності. Менеджмент пацієнта представлено у вигляді "АнгіоЛайф венозного протоколу" і набору чітких практичних рекомендацій для судинного хірурга та флеболога. Протокол розроблено на підставі власного практичного досвіду, існуючих протоколів та керівництв щодо лікування пацієнтів з хронічною венозною недостатністю. Венозний протокол передбачає чотири етапи комплексу медичних заходів, метою якого є формування чіткої програми подальшого обстеження та лікування хворого. Дотримання всіх рекомендацій, зазначених у протоколі, надає змогу одержати задовільні функціональні та косметичні результати лікування пацієнтів із хронічною венозною недостатністю з мінімальним ризиком рецидиву.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703.1

Рубрики:

Інсульт

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Нині в Україні не існує єдиного стандартизованого протоколу лікування пацієнтів у найгостріший період ішемічного інсульту із застосуванням сучасних методів діагностики та лікування (тромболітична терапія та ендоваскулярне лікування). Даний протокол створено та впроваджено в Науково-практичному центрі ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України. Він грунтується на останніх рекомендаціях Американської колегії кардіологів/Американської кардіологічної асоціації (ACC/AHA), European Stroke Organisation (ESO), а також на реєстрах хворих з ішемічним інсультом. Основною метою публікації є впровадження інструкції з діагностики та вибору об'єктивної тактики лікування пацієнтів у найгостріший період ішемічного інсульту.

Мета роботи - визначити місце трансартеріальної хіміоемболізації (ТАХЕ) в сучасному протоколі лікування пацієнтів з поширеною гепатоцелюлярною карциномою та шляхом оптимізації показань і протипоказань поліпшити результати комплексного лікування цих пацієнтів. Матеріали та методи. У 2011 - 2021 рр. виконано 242 процедури ТАХЕ 112 пацієнтам з неоперабельною гепатоцелюлярною карциномою, зокрема емболізацію з використанням ліпіодо - 53 пацієнтам, із застосуванням елютувальних сфер - 58. Усім пацієнтам проводили як мінімум 1 процедуру ТАХЕ (максимально - 5). Рішення про повторну процедуру ТАХЕ приймали індивідуально з урахуванням поширення ураження (при білобарних ураженнях виконували як мінімум 2 унілобарні процедури ТАХЕ) і реакції пухлини на втручання. Результати. Оцінку результатів ТАХЕ проводили згідно з критеріями mRECIST. Повну відповідь пухлини (CR) відзначено в 3 (2,7 %) випадках, часткову (PR) у 68 (60,7 %), стабілізацію процесу (SD) - у 29 (25,9 %), прогресування (PD) - у 12 (10,7 %). Переконливих даних щодо переваги однієї із застосованих методик ТАХЕ не виявлено. Повторні курси ТАХЕ збільшують загальну ефективність методики. Висновки: застосування ТАХЕ у пацієнтів з неоперабельною гепатоцелюлярною карциномою дало змогу з мінімальною інвазивністю зменшити або стабілізувати ріст пухлини в 89,3 % випадків. Багаторазове виконання процедури дало змогу підвищити ефективність методики на 21,2 %.

Мета роботи - вивчити вплив локалізації аневризми, що розірвалася, тяжкості крововиливу і методу оклюзії аневризми на вірогідність розвитку шунт-залежної гідроцефалії (ШЗГ) та оцінити прогностичну чутливість клінічних і радіологічних шкал. Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування 597 пацієнтів з аневризматичним субарахноїдальним крововиливом (САК) різного ступеня тяжкості. У 282 випадках проведено ендоваскулярну оклюзію аневризми, у 315 - мікрохірургічне кліпування. Виділено групу із 63 пацієнтів, які потребували імплантації вентрикуло-перитонеальної шунтувальної системи в терміни від 3 до 15 тиж після розриву аневризми. Результати. Із пацієнтів, яким проведено койлінг розірваної аневризми, імплантації лікворошунтувальної системи потребували 22 (7,8 %), із хворих, прооперованих мікрохірургічно, - 41 (13,0 %). Середній вік пацієнтів у групі ендоваскулярної оклюзії становив 64,28 року, в групі мікрохірургічного кліпування - 50,64 року. За локалізацією переважали аневризми комплексу передньої мозкової (ПМА) - передньої сполучної артерії (ПСА) - 37 (58,7 %) спостережень, внутрішньої сонної артерії - 15 (23,8 %), вертебробазилярного басейну (ВББ) - 9 (14,3 %) та середньої мозкової артерії - 2 (3,2 %). Виявлено переважання аневризм комплексу ПМА-ПСА серед прооперованих мікрохірургічним методом (29 (70,7 %)) і аневризм ВББ - серед прооперованих ендоваскулярно (9 (40,9 %)). Розрив аневризми ускладнився масивним САК у 20 (31,7 %) спостереженнях, субарахноїдально-паренхіматозним крововиливом - у 7 (11,1 %), субарахноїдально-вентрикулярним - у 4 (6,4 %), субарахноїдально-паренхиматозно-вентрикулярним - у 32 (50,8 %). Розподіл за тяжкістю крововиливу за шкалою Hunt-Hess був таким: II ступінь - 10 (15,9 %) випадків, III ступінь - 26 (34,9 %), IV ступінь - 27 (49,2 %). За виразністю крововиливу відповідно до радіологічної шкали Fisher III ступінь відзначено у 20 (31,7 %) випадках, IV - у 43 (68,3 %). Аналіз із застосуванням шкали Graeb засвідчив відсутність крові в шлуночковій системі у 27 (42,9 %) спостереженнях, 1 - 3 бали - у 9 (14,3 %), 4 - 6 балів - у 12 (19,0 %), 7 - 12 балів - у 15 (28,8 %). Висновки: розрив аневризм комплексу ПМА-ПСА, що супроводжується тяжким ускладненим САК у пацієнтів, прооперованих мікрохірургічним методом, і аневризм ВББ в осіб, прооперованих ендоваскулярно, підвищує ризик розвитку ШЗГ. Ендоваскулярна оклюзія аневризм, що розірвалися, не підвищує ризик розвитку ШЗГ. Тяжкість крововиливу III - IV ступеня за шкалою Hunt-Hess і III - IV ступеня за шкалою Fisher є предикторами розвитку ШЗГ.

Ендоваскулярна емболізація є однією із найважливіших складових лікування багатьох пацієнтів з артеріовенозними мальформаціями головного мозку. Її можна використовувати як окрему лікувальну процедуру або як допоміжний метод перед мікрохірургією або радіохірургією. Проаналізовано базу даних PubMed до вересня 2021 р. з посиланням на результати емболізації артеріовенозних мальформацій головного мозку з використанням рідких емболізувальних речовин. Дедалі більше повідомлень про тотальну емболізацію артеріовенозних мальформацій головного мозку з остаточним вилікуванням. Незважаючи на те, що кількість ускладнень та смертність після ендоваскулярної емболізації артеріовенозних мальформацій значно зменшилися, рішення про її використання слід приймати на підставі зіставлення ризиків та переваг. Лікування артеріовенозних мальформацій головного мозку потребує мультидисциплінарного підходу з участю судинних нейрохірургів, ендоваскулярних інтервенціоністів та радіаційних онкологів, а також глибокого розуміння природного перебігу і ризиків багатомодального лікування. Лише такий підхід може збільшити ймовірність позитивного результату лікування артеріовенозних мальформацій головного мозку.

Нині завдяки розвитку та впровадженню у повсякденну практику лікарів нових інструментальних методів дослідження, таких як комп'ютерна томографія з ангіографією, мультиспіральна комп'ютерна томографія, ультразвукове дослідження судин із дуплексним скануванням, целіакографія, верхня та нижня мезентерикографія тощо, збільшується кількість обстежень. Щороку інформативність зазначених методів обстеження зростає, що спричиняє збільшення частоти виявлення рідкісних судинних патологій, зокрема тих, які призводять до появи гемобілії. Методом лікування цих судинних патологій є ендоваскулярна емболізація з використанням відповідних спіралей та речовин. Представлено клінічний випадок мультидисциплінарного підходу до діагностики та ендоваскулярного лікування a. gastroduodenalis із формуванням несправжньої аневризми (40 x 20 мм) з антеградним кровотоком по a. pancreaticoduodenalis superior і a. gastroepiploica dextra дистальніше аневризми у пацієнта віком 28 років, якого ургентно було госпіталізовано до хірургічного відділення Київської обласної клінічної лікарні. Після оперативного лікування на тлі консервативної терапії загальний стан пацієнта поліпшився, а рівень гемоглобіну підвищився. Мультидисциплінарний підхід допомагає обрати правильну тактику ведення пацієнта навіть з рідкісною судинною патологією, що призвела до гемобілії. Золотим стандартом діагностики гемобілії є ангіографія, а лікування - ендоваскулярна емболізація, що може бути альтернативою відкритому оперативному втручанню, мінімізує ризик післяопераційних ускладнень і зменшує період реабілітації. У разі неможливості використання зазначеної методики або її неефективності подальше лікування є хірургічним.

Агресивна гемангіома хребта - це доброякісна судинна пухлина. Методами лікування є стабілізація, вертебропластика, часткова резекція або тотальна корпектомія ураженого хребця, променева терапія. Гемангіоми хребців зазвичаи мають асимптомнии перебіг. За даними літератури, 3 - 5 % гемангіом є симптомними (наявний больовий синдром). В 1,0 % випадків спричиняють появу симптомів компресії нервових структур, поширюючись епідурально навколо спинного мозку та/або корінцевих нервів. Представлено клінічний випадок 63-річної пацієнтки, прооперованої в 2016 р. в іншій клініці з приводу агресивної гемангіоми тіла хребця Тh4. Проведено лікування біфосфонатами. Незважаючи на лікування, посилювався нижній парапарез. Виконано спінальну ангіографію і тотальну емболізацію гемангіоми рідкими емболізувальними речовинам. Одразу після емболізаціі пацієнтка відзначила зменшення інтенсивності болю. Відкрите хірургічне втручання виконане через 40 хв після трансартеріальноі емболізаціі (видалення транспедикулярної стабілізувальної металоконструкції, ламінектомія хребця Тh4, декомпресія спинного мозку, парціальне видалення гемангіоми хребця Тh4, біопсія). Об'єм інтраопераційної крововтрати становив 200 мл. Рановий дренаж установлено та видалено на другу післяопераційну добу. Жодних системних ускладнень (тромбоз глибоких вен, пневмонія) не відзначено. Хвору вертикалізовано на другу післяопераційну добу. Після операціі неврологічна функція відповідала доопераціийному рівню (Frankel С). Через 5 днів після операції спостерігали регрес неврологічного дефіциту у вигляді збільшення сили та обсягу рухів нижніми кінцівками (Frankel D-E), поліпшення функції тазових органів. Гістологічне дослідження підтвердило діагноз гемангіоми. Хвору виписано зі стаціонару з неврологічним поліпшенням. Рекомендовано проведення променевої терапії. Через 3 міс після операціі неврологічну функцію оцінено як Frankel E.