Зазначено, що після припинення співробітництва України з Росією вітчизняна ракетно-космічна галузь опинилася перед необхідністю певної переорієнтації своєї діяльності. Показано, що з політичних причин та з огляду на попередній досвід переорієнтацію діяльності доцільно зосередити на поглибленні співробітництва з Європейським космічним агентством, Сполученими Штатами Америки та Китаєм. Наведено пропозиції з можливих напрямів спільної діяльності. Зазначено, що успіх співпраці залежатиме від інтересу іноземних компаній до вітчизняних проектів та умов мотивації для забезпечення спільної продуктивної діяльності.

Розглянуто аксіологічну кризу як феномен, що безпосередньо впливає на розвиток політичної системи суспільства. Виокремлено міжгенераційні та культурно-цивілізаційні виміри аксіологічної кризи. Розглянуто особливості аксіологічних криз за умов демократичного транзиту крізь призму Революції Гідності. Окреслено роль системи вищої освіти у мінімізації негативних наслідків аксіологічних криз.

Актуалізовано національні інтереси України в регіоні Тропічної Африки, розкрито їх важливість для національної безпеки, рівень поточної присутності в регіоні та потенційні шляхи її посилення. Регіон відіграє важливу роль як експортер ресурсів для потреб глобальної економіки. За вплив на Африку активно конкурують глобальні гравці - Китай, США і ЄС (особливо Франція), які зацікавлені в контролі над місцями видобування природних ресурсів та шляхами їх транспортування. Присутність України в регіоні збільшить її вплив у світі, відкриє доступ до нових ринків збуту вітчизняної продукції. Проаналізовано головні загрози для інтересів України з боку світових центрів впливу, а також можливості для поглиблення військово-політичного та економічного впливу. Пріоритетними залишаються інтенсифікація дипломатичної активності, експорту зброї та миротворчої діяльності.

Розглянуто сучасні проблеми підвищення рівня професійної компетентності публічних службовців України щодо технологій електронного урядування, здійснено оцінку наявних механізмів підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців у застосуванні технологій електронного урядування, визначено основні проблеми та обгрунтовано підходи щодо їх вирішення з урахуванням досвіду впровадження міжнародної Програми в Україні "Електронне урядування задля підзвітності влади та участі громади". У подальшому передбачено розробити рекомендації органам влади щодо практичного впровадження отриманих у Програмі результатів.

Висвітлено концептуальні основи людського розвитку, проаналізовано рейтинг України за світовою шкалою людського розвитку в динаміці, розглянуто основні тенденції та фактичний стан базових складників людського розвитку в Україні. Аналіз дії факторів соціально-економічного характеру на людський розвиток в Україні свідчить про невтішні тенденції, негативними проявами яких є низькі показники якості життя, поширення асоціальних явищ, несприятлива медико-демографічна ситуація, погіршення умов життя та несприятливий соціально-психологічний клімат у суспільстві. При цьому невпинний процес посилення просторової неоднорідності регіонів зумовлений передусім недосконалістю державної та регіональної політики та непослідовністю проведення реформ у напрямі конвергенції регіонального розвитку та подолання соціальної нерівності. Усвідомлення цих негативних явищ диктує необхідність прийняття науково-обгрунтованих рішень щодо їх подолання та запобігання виникнення нових викликів та загроз розвитку суспільства. Забезпечення умов для розширеного людського розвитку потребує формування та реалізації соціально спрямованої моделі сталого розвитку на засадах соціального благополуччя, економічного зростання та екологічної безпеки.

Досліджено територіальні особливості самооцінки здоров'я населенням України. Визначено територіальні особливості негативного впливу захворюваності на повсякденну працездатність та життєву активність. Запропоновано концептуальні напрями формування моделі самозбереження здоров'я населення України.

Досліджено роль держави у фінансуванні галузі охорони здоров'я в Україні та світі. Проаналізовано сучасний стан розвитку вкладення інвестицій у галузь охорони здоров'я України. Встановлено, що ця галузь є непривабливою для залучення інвестицій як в Україні, так і в зарубіжних країнах. Виявлено основні проблеми галузі, а саме: неефективність структури медичного обслуговування; низька якість медичної допомоги; проблеми медикаментозного забезпечення; низька оплата праці медичних працівників; застаріле обладнання; відсутність капітальних ремонтів тощо. Доведено, що для розвитку галузі недостатньо залучення лише державних коштів. Щоб населення України могло отримувати якісні медичні послуги, необхідним є залучення приватних інвестицій, яке досягається через державно-приватне партнерство. Проаналізовано досвід у цій сфері Франції, Німеччини, країн Східної і Центральної Європи. Враховано досвід загальнообов'язкового медичного страхування Молдови та Чехії, який є актуальним для впровадження в Україні.

Розглянуто проблему повернення контролю над телерадіопростором окупованих територій сходу України. Доведено, що вирішення зазначеного завдання є обов'язковою умовою звільнення та повноцінної реінтеграції цих територій. Вивчено і проаналізовано актуальні дані щодо особливостей телерадіомовлення та стану суспільної свідомості в зоні проведення АТО, а також результати відповідної роботи профільних відомств і недержавних організацій України протягом 2014 - 2016 рр. Надано рекомендації щодо методів та напрямів подальшої роботи.

Проаналізовано сучасний досвід іноземних країн і міжнародних організацій щодо протидії російській пропаганді та визначено новітні тренди на цьому напрямі. Зазначено, що нині такі заходи мають як спонукальний, так і обмежувальний характер у мас-медійному просторі. Зокрема, до спонукальних заходів можуть бути віднесені: протидія російській пропаганді "позитивною" інформацією; запуск власних російськомовних телеканалів та розвиток і посилення іншомовних ресурсів; підтримка незалежних російськомовних мас-медіа; підготовка незалежних фахових журналістів у Росії, а також викриття дезінформації, яка надходить з-за кордону, тощо. До обмежувальних заходів можуть бути віднесені: зупинка ретрансляції російських каналів чи заборона трансляції окремих російських передач; уведення штрафів до ретрансляторів інформації, які здійснюють пропаганду війни, закликають до зміни конституційного ладу чи зазіхають на суверенітет країни; невидача ліцензій мас-медіа, що зарекомендували себе як такі, що подають інформацію не з журналістської позиції, а слугуючи інтересам міжнародної політики Росії; заборона в'їзду до країн ЄС окремим журналістам, які брали активну участь у пропагандистських зусиллях на підтримку анексії Криму з боку РФ і російської військової інтервенції в Україні тощо.

Надано комплексний аналіз інформаційно-психологічного протиборства. Досліджено феномен спецпропаганди як інформаційного складника гібридної війни Росії проти України для забезпечення масового впливу на цільові аудиторії (державне і військове керівництво, особовий склад Збройних Сил України, мирне населення, світова громадськість, союзники нашої держави, нейтральні країни тощо), визначено історичні передумови застосування спецпропаганди, її основні засоби, інструменти, методи й порядок здійснення, актуальні виклики та загрози для України. Головною метою інформаційно-психологічного протиборства як складника гібридної російсько-української війни є ослаблення внутрішніх і міжнародних позицій об'єкта агресії - України - і забезпечення умов для здійснення агресором насильницьких дій воєнного характеру, створення перешкод для функціонування систем ухвалення рішень і управління нашої держави, маніпулювання громадською думкою (на глобальному, регіональному, національному рівнях). Зроблено висновок про те, що на сьогодні український інформаційний простір є слабко захищеним, а система інформаційної безпеки як складника безпеки держави фактично є недієздатною, а отже, не забезпечує результативної боротьби з інформаційною агресією, протиборство з антиукраїнською пропагандою і дезінформацією.

Розглянуто актуальні програми ООН у сфері зниження ризику природних катастроф і зміцнення потенціалу протидії до порушення функціонування соціальних і економічних систем та погіршення стану довкілля. Показано, що через наявність в Україні численних гірничодобувних, хімічних, енергетичних підприємств зі значною кількістю промислово-міських агломерацій та високою щільністю населення, вплив природних катастроф призводить до істотного зростання загроз виникнення масштабних негативних наслідків через руйнування та пошкодження потенційно небезпечних об'єктів. Беручи до уваги складні соціально-економічні умови, в яких перебуває Україна, продемонстровано, що для підвищення рівня екологічної безпеки держави необхідно запроваджувати сучасні світові підходи щодо зниження ризику і на цій основі ухвалювати обгрунтовані рішення для запобігання і мінімізації негативних наслідків надзвичайних ситуацій і стихійних лих. Крім того, необхідно вживати більш цілеспрямовані зусилля для усунення причин, що обумовлюють зростання ризику природних катастроф, включаючи наслідки глобальних змін клімату, стрімку урбанізацію та неефективне землекористування. Окреслено передумови запровадження в Україні сучасних підходів щодо зниження ризику природних катастроф як ефективного механізму для підвищення здатності держави нейтралізувати негативні наслідки природних і техногенних катастроф.

Розглянуто політичні аспекти здійснення захисту критичної інфраструктури в країнах ЄС та на загальноєвропейському рівні. Досліджено становлення балансу інтересів країн ЄС щодо розвитку загальноєвропейських норм захисту критичної інфраструктури. Визначені основні пріоритети безпекової політики країн ЄС щодо захисту критичної інфраструктури, особливості її здійснення, основні внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на її формування. Показано, що, на відміну від наднаціонального загальноєвропейського рівня, в окремих країнах ЄС захист критичної інфраструктури був впроваджений у більш повній формі, інтегрований у стратегію національної безпеки та на практиці реалізований у правовому полі та інституційно.

Агресія Російської Федерації проти України, особливо в частині інформаційної агресії, обумовила пошук фахівцями з питань національної безпеки можливих механізмів цілісної відповіді на такий виклик. Одним із механізмів такої відповіді є розвиток системи стратегічних комунікацій. Мета роботи - концептуалізувати поняття стратегічних комунікацій, висвітлити основні проблеми його розуміння та дати загальний огляд практичних проблем, які постають у зв'язку із впровадженням стратегічних комунікацій в Україні. Відзначається, що однією з важливих методологічних проблем у сфері досліджень стратегічних комунікацій є відсутність загальноприйнятого визначення, що породжує постійні дискусії щодо трактування навіть їх базових засад. Акцентовано увагу на суперечностях та схожостях між стратегічними комунікаціями та пропагандою. Окреслено проблемні моменти розуміння стратегічних комунікацій у європейських дослідженнях та труднощі їх використання в українській практиці для вироблення адекватної моделі протидії російській пропаганді. Сформульовано основні проблемні напрями розвитку системи стратегічних комунікацій в Україні та означено складнощі, які виникають на цьому шляху.

Ключовою складовою гібридної війни РФ проти України став її інформаційний вимір. Нові виклики національній безпеці обумовлюють нагальну необхідність відпрацювання нових механізмів їх протидії. Проаналізовано стан розбудови національної системи стратегічних комунікацій як сукупності комунікативних можливостей держави, що координуються нею і використовуються належним чином, - публічної дипломатії, зв'язків з громадськістю, військових зв'язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави. Така система має забезпечити належну протидію інформаційним та пропагандистським кампаніям, спрямованим проти інтересів нашої держави. Розбудова системи стратегічних комунікацій в Україні розглядається крізь призму відносин з НАТО, що приділяє значну увагу наданню допомоги Україні в цій сфері.

Протиборство наративних дискурсів (clash of narratives), попри всі розмови про їх неодмінне відмирання в епоху постмодерну, є атрибутивною (хоча іноді гарно замаскованою) прикметою сучасних "культурних війн". Те, що в межах одного наративу вважається "правдою", в межах іншого може виявитись "брехнею". Звідси у дослідників постмодерністського гатунку виникає переконаність в тому, що "правда" є поняттям застарілим. Обгрунтовано протилежну постмодерністській точку зору щодо незнищенності стратегічних наративів, які є примордіальною основою суб'єктивної правди.

Висунуто тезу про два асиметричні модуси існування війни - фізичний та дискурсивний. У військовому (матеріальному) вимірі російсько-український конфлікт є локалізованим, натомість дискурс цієї гібридної війни набув глобального масштабу. Інтерпретаційна складова гібридної війни реалізується за допомогою дискурсивних вербально-семіотичних засобів. Конфлікт інтерпретацій під час гібридної війни використовується як різновид зброї поряд з іншими невійськовими компонентами гібридних дій. Відзначено зв'язок сприйняття війни з перформативами (оголошення війни, підписання миру) та варіантами її назв. Увагу приділено аналізові поняття перемоги.

Розкрито сутність концепції "зрозуміла мова", вимоги якої стосуються організації текстів (структура, логіка викладу), дизайну матеріалів (візуалізація, логіка поділу), побудови речень і добору слів. Обгрунтовано переклад поняття plain language як "зрозуміла мова". З'ясовано, що концепція спрямована на три виміри "зрозумілості": зрозуміло як знайти / запитати; зрозуміло те, що написане у знайденому; зрозуміло як використати те, що знайдене. Розкрито поширені упередження щодо практичного використання положень концепції. Висвітлено "зрозумілу мову" як умову реалізації комунікації влада - громадськість: результатом нечіткості, незрозумілості комунікування органів влади стає щонайменше розгубленість, щонайбільше - безправ'я. Наведено позицію парламенту Великої Британії, який визнав, що використання незрозумілої бюрократичної мови, яке завдає значної шкоди, наприклад позбавляє когось доступу до пільг або послуг, доцільно класифікувати як "недобросовісне управління". Показано, що застосування вимог концепції "зрозумілої мови" уможливлює вирішення проблеми розуміння, яка є визначальною для побудови наративу.

The article centers around semiotic approach to the issue of the perception of "oppositional symbols" of war and peace over 2014 - 2016 in Ukraine. The main findings are as follows. Over 2 years, Ukrainians began to associate the "war" with the "problem" as well as with fears and incomprehension rather than with victory, during this period, the concept of "peace" was localized within Donbas and within the talks in Minsk and dropped out of the discourse in the context of "peace in Ukraine" or "peace in Europe". Basically, the media linked the concept of war with victims and statistics. The media did not unite "fight against corruption" with "war" / "winning the war" / "achieving peace". "Peace" in the media is part of some situational diplomatic negotiations. The study of "war" and "peace" in focus groups showed that the key connotation of "war" and "peace" is with the words "nothing clear", "uncertainty", "fatigue". The sender of the message and the transmitter of the message (the media) rarely relate their sign system with a system of their audience. Blurring the connotations of "war" and "peace" by the media during the 2014 - 2016 did not contribute to the consolidation of Ukrainian society, but consolidation is possible, if the government's communication will introduce a new series of semiotic symbols. According to the author, the problem could be solved by means of elaborating and increasing the complexity of the appropriate codes. Recommendations on increasing the complexity codes are proposed by the author.

Проаналізовано концепти "стратегічні комунікації" та "публічна дипломатія". Досліджено визначальні характеристики цих понять та акцентовано увагу на сучасних аспектах можливостей застосування інструментів публічної дипломатії з метою просування національних інтересів України.

Протягом останнього десятиліття на Заході відбулася інституалізація системи стратегічних комунікацій як реакція оборонних структур на нові виклики безпеці в умовах мирного часу. В Україні ця система перебуває у стані формування, що зумовлює інтерес науковців до питання співвідношення окремих її складових. Розглянуто питання співвідношення таких сфер комунікативної діяльності, як публічна дипломатія, зв'язки із громадськістю, зв'язки військових із громадськістю, інформаційних операцій, психологічних операцій у межах системи стратегічних комунікацій сектору безпеки та оборони; визначено місце і роль інформаційних операцій у цій системі шляхом аналізу ключових характеристик її елементів. Обгрунтовано, що відокремлене функціонування зазначених сфер комунікативної діяльності без урахування загальнодержавної стратегії не лише неефективне, а й може зашкодити національній безпеці, призвести до втрат.