Установлено, що більш ніж у половини хворих на цукровий діабет (ЦД) є екзокринна недостатність підшлункової залози (ПЗ). Зроблено висновок про те, що тест із визначенням рівня фекальної еластази 1 має високу чутливість і може розглядатися як "золотий" стандарт діагностики екзокринної недостатності ПЗ у хворих на ЦД. Замісну ферментну терапію в таких пацієнтів варто розглядати як перспективний вид лікування.

  Скачати повний текст

У больных с сахарным диабетом 2 типа, особенно при его длительном анамнезе и усложненном ходе, с целью выявления внешнесекреторной недостаточности поджелудочной железы (ВСНПЖ) рекомендуется широко использовать иммуноферментное определение фекальной эластазы-1 (ФЭ-1). При наличии у больных лабораторных признаков ВСНПЖ (по данным определения ФЭ-1) рекомендуется проводить заместительную терапию ферментными препаратами (ФП). При легкой степени ВСНПЖ (уровень ФЭ-1 - 100 - 200 мкг/г) рекомендуется назначать ФП со средним содержимым липазы (10 000 Ед липазы); при средней и тяжелой степени ВСНПЖ (уровень ФЭ-1 ниже 100 мкг/г) - ФП с высоким содержанием липазы (20 000 Ед липазы). В таких случаях ФП рекомендуется применять 3 раза в сутки во время еды в течение 3 мес. Для определения длительности проведения заместительной терапии ФП через 3 мес больным с сахарным диабетом 2 типа рекомендовано повторное определение ФЭ-1. При стойком снижении концентрации ФЭ-1 ниже 100 мкг/г и отсутствии ее достоверной динамики в течение 3 мес рекомендуется длительная заместительная терапия ФП с высоким содержанием липазы.

Проведено изучение репродуктивной функции у женщин с различными йододефицитными заболеваниями. Установлена высокая частота гинекологических заболеваний при йододефицитных заболеваниях и взаимосвязь между функциональными нарушениями органов репродуктивной системы и щитовидной железы. Показана необходимость комплексного изучения эндокринного статуса, ультразвукового обследования и совместного ведения таких пациенток гинекологами и эндокринологами.

З метою вивчення показників жорсткості великих артерій (ЖВА) (швидкості пульсової хвилі в аорті (ШПХА) та індексу аугментації), а також оцінки факторів, які призводять до їх прогресування, обстежено 60 пацієнтів хворих на цукровий діабет II типу, ожиріння та артеріальну гіпертензію (АГ), з яких 30 пацієнтів як цукрознижувальну терапію (ЦЗТ) одержували похідні сульфонілсечовини (ПСС), а інші 30 пацієнтів – метформін. Встановлено, що за індексом аугментації досліджувані групи пацієнтів не відрізнялися, проте ШПХА була статистично значуще вищою в групі ПСС у порівнянні із групою метформіну. Факторами прогресування ЖКА у хворих на цукровий діабет II типу є ожиріння, АГ, а також тип ЦЗТ. Показник ШПХА чітко асоційований із гормональними та біохімічними показниками, які визначають основні механізми розвитку атеросклерозу.

С целью изучения показателей ЖКА (скорости пульсовой волны в аорте (СПВА) и индекса аугментации), а также оценки факторов, которые способствуют их прогрессированию, обследованы 60 пациентов с сахарным диабетом (СД) II типа, ожирением и артериальной гипертензией (АГ), из которых 30 пациентов в качестве сахароснижающей терапии (ССТ) получали производные сульфонилмочевины (ПСМ), а другие 30 пациентов – метформин.Установлено, что по величине индекса аугментации исследованные группы пациентов не отличались, в то же время СПВА была статистически значимо выше в группе ПСМ по сравнению с группой метформина. Факторами прогрессирования ЖКА у больных СД II типа являются ожирение, АГ, а также тип ССТ. Показатель СПВА четко ассоциирован с гормональными и биохимическими показателями, которые определяют основные механизмы развития атеросклероза.

The purpose of our study was to estimate the index of stiffness of large arteria (SLA) (aortic pulse wave velocity (APWV) and index of augmentation), and also estimation of predictors of progression of SLA in 60 patients with type 2 diabetes, obesity and arterial hypertension (AG), out of which 30 patients received sulfonylurea as glucose lowering therapy (GLT) and 30 patients received metformin. Index of augmentation did not differ between investigational groups of patients, at the same time APWV was significantly higher in the sulfonylurea group in comparison to the metformin group. The progression factors of SLA for type 2 diabetic patients are obesity, arterial hypertension and type of glucose lowering therapy. Index of APWV is associated with hormonal and biochemical indexes which determine the basic mechanisms for development of atherosclerosis.

З метою вивчення частоти структурних змін щитоподібної залози (ЩЗ) у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу обстежено 145 хворих (75 хворих на ЦД 2-го типу з ожирінням, 35 - ЦД 2-го типу без ожиріння і 35 - з ожирінням без ЦД). Встановлено, що частота структурних змін ЩЗ досягає 92 % у хворих на ЦД 2-го типу з ожирінням, 88,6 % - у хворих на ЦД 2-го типу без ожиріння, 91,4 % - у хворих на ожиріння без ЦД і 57,1 % - в осіб контрольної групи (без ЦД і ожиріння). Всі типи структурних змін ЩЗ вірогідно частіше трапляються за ЦД 2-го типу в поєднанні з ожирінням. Структурні зміни у вигляді вузлових утворень виявляються вірогідно частіше у разі ЦД 2-го типу з ожирінням (37,7 %) і за ЦД 2-го типу без ожиріння (29,0 %). У випадку ЦД 2-го типу вузлові утворення трапляються у 2,1 разу частіше, ніж у разі ожиріння без ЦД, й у 2,9 разу частіше, ніж у контрольній групі. Структурні зміни ЩЗ залежать від ступеня ожиріння. За умови збільшення маси тіла кількість вузлових утворень у ЩЗ вірогідно зростає.

Наведено результати дослідження впливу зниженої тиреоїдної функції на тлі інсулінорезистентності на окремі ланки метаболізму, структури та функції серця. Встановлено, що у разі порушень функції щитоподібної залози (ЩЗ) основною нозологічною формою ураження міокарда у пацієнток без супутньої серцево-судинної патології є розвиток метаболічної ендокринної кардіоміопатії. Особливістю ураження серця є відсутність розвитку кардіосклеротичних, міокардитичних та ішемічних процесів у разі гіпотиреозу. Встановлено нечітку клінічну симптоматику з боку серця як за явного, так і за субклінічного гіпотиреозу. Особливостями клінічних, інструментальних і лабораторних змін у пацієнток зі зниженою функцією ЩЗ є тенденція до підвищення систолічного артеріального тиску, відсутність значущої дисліпідемії, дисглікемії, кардіоцитолізу і гепатоцитолізу. Нестача гормонів ЩЗ асоціюється з підвищенням гетерогенності процесів реполяризації міокарда: субклінічний гіпотиреоз супроводжується порушенням процесів реполяризації і розвитком електричної гетерогенності міокарда шлуночків, а при явному гіпотиреозі зміни більшою мірою пов'язані з порушенням гомогенності проведення електричного імпульсу по передсердях.

Наведено результати вивчення впливу підвищеної тиреоїдної функції на тлі інсулінорезистентності на показники структури та функції серця. Встановлено, що у разі підвищення функції щитоподібної залози (ЩЗ) основною нозологічною формою ураження міокарда у пацієнтів без супутньої серцево-судинної патології є розвиток метаболічної ендокринної кардіоміопатії. Особливістю ураження серця у випадку синдрому тиреотоксикозу є відсутність кардіосклеротичних, міокардитичних та ішемічних процесів. Особливостями клінічних, інструментальних і лабораторних змін у пацієнтів з підвищеною функцією ЩЗ є суб'єктивна маніфестація, тенденція до розвитку систолічної артеріальної гіпертензії, виражена гіполіпідемія, тенденція до гіперглікемії. Проявами електричної дисфункції міокарда у разі гіпертиреозу є збільшення частоти серцевих скорочень, виражена тенденція до підвищення аритмогенезу (здебільшого шлуночкового типу), порушення процесів реполяризації шлуночків і переважання електричної негомогенності міокарда як передсердь, так і шлуночків. Морфофункціональні зміни серця у разі синдрому тиреотоксикозу проявляються збільшенням розмірів його порожнин, маси міокарда лівого шлуночка, пришвидшеним розслабленням останнього. Ураження серця у разі тиреотоксикозі характеризується збільшенням тривалості та дисперсії інтервалу QTc, що свідчить про порушення процесів реполяризації міокарда, і збільшенням його електричної негомогенності, що може бути предиктором ризику розвитку шлуночкових порушень ритму. Зміни серцевої діяльності у разі тиреотоксикозу у пацієнтів чоловічої статі характеризуються більшою вираженістю електрофізіологічних і морфофункціональних змін міокарда у порівнянні з пацієнтами жіночої статі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.12

Рубрики:

Хвороби щитовидної залози

Шифр НБУВ: Ж25371 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Останні десятиліття характеризуються значним збільшенням частоти захворювань органів ендокринної системи зі зміною структури, насамперед випадків поліендокринопатій, особливе місце серед яких займають поєднання цукрового діабету (ЦД) і тиреопатій. Збільшення частоти поєднання ЦД 2-го типу з гіпотиреозом впливає на особливості клінічного перебігу такої патології, залишається актуальною проблемою сучасної медичної науки. Мета дослідження - вивчення частоти гіпотиреозу у хворих на ЦД 2-го типу та встановлення клінічних особливостей перебігу ЦД 2-го типу у поєднанні з гіпотиреозом. Проведено обстеження 179-ти хворих на ЦД у поєднанні з первинним гіпотиреозом, у тому числі 64-х хворих на ЦД 1-го типу і 115-ти хворих на ЦД 2-го типу. Групу порівняння становили 62 хворих на ЦД без гіпотиреозу (з них 27 - із ЦД 1-го типу, 35 - із ЦД 2-го типу). Функціональний стан щитоподібної залози (ЩЗ) оцінювали за допомогою визначення базальних концентрацій тиреотропного гормона і вільної фракції тироксину. Встановлено, що пацієнти із ЦД 2-го типу та гіпотиреозом належали до більш старшої вікової категорії, ніж пацієнти з ЦД 1-го типу та гіпотиреозом. Так, вік пацієнтів у групі хворих на ЦД 1-го типу з гіпотиреозом становив 35,3 +- 9,5 року та у групі хворих на ЦД 2іго типу з гіпотиреозом - 47,6 +- 11,0 року. В усіх групах хворих відсоток жінок був значно вищим за чоловіків. Виявлено вірогідні відмінності щодо показника амплітуди глікемії та його збільшення у хворих на ЦД 1-го типу з гіпотиреозом. У разі поєднання ЦД 2-го типу з гіпотиреозом показники ліпідного обміну були вищими, ніж за ЦД 2-го типу без тиреоїдної патології. Це підтверджує вплив гіпотиреозу на ліпідний обмін і зумовлює підвищення ризику прогресування серцево-судинних ускладнень за наявності 2-х захворювань. Висновки: серед обстежених хворих гіпотиреоз траплявся у 2,4 разу частіше у разі ЦД 2-го типу, ніж за ЦД 1-го типу, що свідчить про більше число чинників ризику розвитку супутньої автоімунної патології за умов метаболічних порушень у разі ЦД 2-го типу. Інсулінорезистентність та гіперінсулінемія, що відзначаються за ЦД 2-го типу, сприяють проліферативним процесам, у тому числі й у тканині ЩЗ, а більш старший вік хворих на ЦД 2-го типу сприяє прогресуванню інволютивних змін і подальшому розвитку гіпофункції ЩЗ. Рекомендовано обов'язкове комплексне обстеження хворих на ЦД 2-го типу щодо наявності супутньої тиреоїдної патології.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.12 + Р415.160.23

Рубрики:

Хвороби щитовидної залози

Цукровий діабет

Шифр НБУВ: Ж25371 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено вплив цукрознижувальної терапії метформіном, похідними сульфанілсечовини та їх комбінацією на антропометричні показники, показники вуглеводного та ліпідного обміну, рівень адипокінів у плазмі крові та показники жорсткості артеріальної стінки (швидкість пульсової хвилі в аорті й аортальний індекс аугментації) у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу, ожирінням та артеріальною гіпертензією.

Изучено влияние сахароснижающей терапии метформином, производными сульфанилмочевины и их комбинацией на антропометрические показатели, показатели углеводного и липидного обмена, уровень адипокинов в плазме крови и показатели жесткости артериальной стенки (скорость пульсовой волны в аорте и аортальный индекс аугментации) у пациентов с сахарным диабетом 2-го типа, ожирением и артериальной гипертензией.

The authors have studied the effect of glucose-lowering therapy with metformin, sulfonylurea derivatives and their combination on anthropometric indices, carbohydrate and lipid metabolism indices, adipokine levels in plasma, and parameters of arterialwall stiffness (pulse wave velocity in the aorta and aortic augmentation index) in patients with type 2 diabetes mellitus, obesity and arterial hypertension.

Під спостереженням перебувало 55 хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу з ожирінням без ознак порушення функціонального стану щитоподібної залози (ЩЗ), а також 60 пацієнтів із ЦД 2-го типу та ожирінням у поєднанні з явним або субклінічним гіпотиреозом. Мета роботи - оцінка показників функціонального стану ЩЗ у хворих на ЦД 2-го типу з ожирінням. Установлено, що у хворих на ЦД 2-го типу у поєднанні з гіпотиреозом відзначається більш висока частота гіпертригліцеридемії. У цих пацієнтів спостерігаються вищі показники маси тіла, ліпопротеїнів низької щільності, ніж у хворих на ЦД 2-го типу без тиреоїдної дисфункції. У хворих на ЦД 2-го типу у поєднанні з маніфестним гіпотиреозом відзначаються вищі показники маси тіла, загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності, тригліцеридів і нижчі показники ліпопротеїнів високої щільності, ніж при ЦД 2-го типу у поєднанні із субклінічною тиреоїдною дисфункцією. Зі збільшенням числа компонентів метаболічного синдрому в обстежених хворих спостерігається погіршення показників вуглеводного та ліпідного обміну, що може призводити до зростання серцево-судинних ризиків.

Мета роботи - дослідження рівня інгібітору активатора плазміногену 1-го типу (ІАП-1) в сироватці крові у хворих на цукровий діабет (ЦД) у поєднанні з гіпотиреозом. Під спостереженням перебували 62 хворі на ЦД 2-го типу, з цього числа у 32 був первинний гіпотиреоз. Контрольну групу сформували 20 осіб без порушень вуглеводного обміну й патології щитоподібної залози. У хворих на ЦД 2-го типу виявлені порушення в системі фібринолізу у вигляді підвищення показника ІАП-1, рівень якого має залежність від індексу маси тіла, окружності талії, рівня глікованого гемоглобіну, показників інсулінорезистентності, ліпідного спектра крові, а також наявності мікроальбумінурії. Наявність гіпотиреозу чинить додатковий негативний вплив на показники вуглеводного, ліпідного метаболізму й рівень ІАП-1 у хворих на ЦД 2-го типу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.160.23

Рубрики:

Цукровий діабет

Шифр НБУВ: Ж25371 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчення динаміки показників вуглеводного й ліпідного обміну під впливом комплексної терапії у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу у поєднанні з первинним гіпотиреозом. Обстежено 173 особи (26 чоловіків і 147 жінок). До першої (основної) групи ввійшло 52 хворі на ЦД 2-го типу в поєднанні з первинним гіпотиреозом. Другу групу сформували 55 хворих на ЦД 2-го типу без патології щитоподібної залози, третю групу - 48 хворих із первинним гіпотиреозом без ЦД (групи порівняння). У групі хворих на ЦД 2-го типу в поєднанні з первинним гіпотиреозом через 4 і 12 тижнів комплексної терапії досягнуті поліпшення показників глюкози натще, постпрандіальної глікемії і глікованого гемоглобіну, а через 12 тижнів спостерігалася компенсація гіпотиреозу. У хворих із поєднаною патологією відзначено більш виражені порушення ліпідного обміну у вигляді збільшення значень тригліцеридів, холестерину ліпопротеїнів низької щільності, зниження холестерину ліпопротеїнів високої щільності, ніж у групах порівняння. На тлі комплексної терапії виявлена позитивна динаміка ліпідного спектра у вигляді зниження рівня загального холестерину, холестерину ліпопротеїнів низької щільності, коефіцієнту атерогенності. Рівні загального холестерину, тригліцеридів, коефіцієнт атерогенності позитивно корелюють із рівнем тиреотропного гормону при первинному гіпотиреозі.

У зв'язку зі значною поширеністю як ожиріння, так і гіпотиреозу лікарям слід бути особливо уважними до можливої дисфункції щитоподібної залози (ЩЗ) у пацієнтів з ожирінням. Існує двобічний зв'язок між гормонами ЩЗ і ожирінням: як гіпотиреоз може впливати на масу тіла (МТ), так і жирова тканина мoже змінювати рівень гормонів ЩЗ. Рівні тиреотропного гормона і вільного трийодтироніну у разі ожиріння часто підвищені, що опосередкується впливом лептину. У разі лікування гіпотиреозу препаратами левотироксину незначне зниження МТ зумовлюється втратою води, а не жиру. Селективні аналоги тиреоїдних гормонів, можливо, зможуть стати засобом для зниження МТ шляхом збільшення витрати енергії у пацієнтів з ожирінням за дотримання гіпокалорійного харчування.

Вивчення взаємозв'язку показників ліпідного обміну протягом вагітності з ризиком розвитку прееклампсії (ПЕ). Вивчено показники ліпідного обміну в сироватці крові 267 вагітних жінок за допомогою діагностичних наборів реагентів. Забір крові проводили в I та II гестаційних триместрах. Загальний холестерин (ЗХС) і тригліцериди (ТГ) визначали колориметричним, ензиматичним методами; ліпопротеїни високої щільності (ЛПВЩ) - гомогенним методом, ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ) - прямим методом. Концентрацію ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) розраховували за формулою Фридвальда: ЛПДНЩ = ТГ/2,2. Залежно від розвитку клінічної картини ПЕ 43 вагітні були розподілені на групи з легким і середньотяжким перебігом даної патології. Серед жінок із розвитком ПЕ спостерігались суттєві зміни у II триместрі з боку показників ліпідограми. Дані жінки мали підвищені рівні ТГ у сироватці крові: I група - 1,73 +- 0,14 ммоль/л, II група - 1,86 +- 0,18 ммоль/л порівняно з III групою контролю - 1,32 +- 0,29 ммоль/л; знижені показники ЛПВЩ: I група - 0,79 +- 0,19 ммоль/л, II група - 0,64 +- 0,04 ммоль/л порівняно з групою контролю - 1,17 +- 0,12 ммоль/л та збільшення ЛПДНЩ - 0,78 +- 0,09 ммоль/л для I групи, 0,90 +- 0,06 ммоль/л у жінок II групи на відміну від III групи - 0,60 +- 0,16 ммоль/л. Рівні ЗХС і ЛПНЩ у пацієнток із ПЕ не відрізнялись від таких у вагітних контрольної групи. Висновки: продемонстровано наявність дисбалансу в синтезі ліпопротеїнів у жінок, вагітність яких ускладнюється розвитком ПЕ, що проявляється гіпертригліцеридемією з переважанням атерогенних фракцій. Встановлено, що визначення показників ліпідограми у II триместрі вагітності дозволяє прогнозувати ризик розвитку ПЕ та її віддалені серцево-судинні та метаболічні наслідки.

Упродовж останнього десятиліття опублікована велика кількість результатів досліджень, присвячених проблемі гіпотиреозу, що докорінно змінили погляди на значення патології щитоподібної залози загалом. Нейрогуморальні зміни розглядають як патогенетичний чинник розвитку гіпотиреозу в осіб із метаболічним синдромом (МС). Мета дослідження - дослідити особливості гормональних порушень та їх кореляційні взаємозв'язки з компонентами МС у хворих на первинний гіпотиреоз. Обстежено 80 хворих на первинний гіпотиреоз, серед них у 61 особи відмічався МС, у 19 ознак МС не спостерігалося. Хворим на гіпотиреоз із МС притаманна гіперлептинемія в поєднанні з гіперінсулінемією, гіперкортизолемією, підвищенням рівня С-пептиду, при цьому найсуттєвіші зміни спостерігаються у хворих із повним (багатокомпонентним) МС. Висновки: установлено взаємозв'язки гіперлептинемії із вмістом глікемії натще, глікованим гемоглобіном, рівнем інсуліну, тиреотропного гормона, індексом HOMA, що свідчить про модулюючу роль хронічної гіперглікемії, гормональних порушень та інсулінорезистентності до експресії та реалізації біологічної дії лептину у хворих на гіпотиреоз із МС.

Фертильність жінок, особливо з ендокринним гіперандрогенним дисбалансом, заслуговує на особливу увагу, оскільки частота репродуктивних втрат у цій групі сягає майже 67 %. Мета роботи - визначення взаємозв'язку між індексом маси тіла, порушеннями вуглеводного обміну та показником вітаміну D за клінічних симптомах склерополікістозу яєчників (СПКЯ). Гормональний аналіз проведено упродовж п'ятого - сьомого днів менструального циклу на підставі визначення у сироватці крові фолікулостимулюючого, лютеїнізуючого гормонів, тестостерону, глобуліну, що зв'язує статеві гормони, дегідроепіандростерону сульфату, дегідротестостерону у 45 жінок із СПКЯ віком 18 - 25 років. Прослідковано зв'язки вмісту вітаміну D і гормонального забезпечення репродуктивної системи у жінок із СПКЯ, продемонстровано тригерну роль зниження рівня вітаміну D у формуванні гормонального дисбалансу та клінічних гіперандрогенних проявів інсулінорезистентності у жінок із СПКЯ. Висновки: пацієнтки із СПКЯ та недостатнім рівнем вітаміну D, незважаючи на відсутність надмірної маси тіла та ожиріння, мають більш виражені зміни вуглеводного обміну, ніж пацієнтки без СПКЯ.