Для лечения внутрисуставных переломов пяточных костей предложены методики использования модифицированной гипсовой повязки и чрескостного остеосинтеза устройством внешней фиксации собственной конструкции. В ходе лечения 58 пациентов с внутрисуставными переломами пяточных костей определена эффективность предложенных методик лечения в клинической практике. Установлено, что использование модифицированной гипсовой повязки в лечении переломов без смещения позволило избежать неудовлетворительных исходов. В лечении переломов со смещением отломков достигнуто 64,5 % хороших и отличных результатов с помощью чрескостного остеосинтеза аппаратом внешней фиксации собственной конструкции.

Розглянуто проблеми дослідження патогенезу та лікування травми крижово-куприкового відділу хребта з наступним розвитком дегенеративно-дистрофічних змін і стійкого больового синдрому. Розкрито сучасні методи дослідження та лікування патогенезу кокцигодинії. Запропоновано методику ретроградного видалення куприка у хворих на кокцигодинію.

Рассмотрены проблемы исследования патогенеза и лечения травмы крестцово-копчикового отдела позвоночника с последующим развитием дегенеративно-дистрофических изменений и устойчивого болевого синдрома. Раскрыты современные методы исследования и лечения патогенеза кокцигодинии. Предложена методика ретроградного удаления копчика у больных с кокцигодинией.

Проаналізовано клініко-рентген-лабораторні особливості ортопедичних проявів хвороби Реклінгаузена за патології опорно-рухового апарату (ОРП). Описано облігатні рентгенологічні ознаки хвороби, наведено сонографічну характеристику нейрофібром та результати дуплексного дослідження регіонального кровообігу кінцівок, електроміографічного, денситометричного, біохімічного, гістоморфометричного дослідження структурного стану кісткової тканини, імунологічного та психоневрологічного обстеження хворих. Викладено критерії медикаментозної корекції остеопорозу та описано нові способи оперативного лікування патології ОРП під час хвороби Реклінгаузена.

Проанализированы клинико-рентген-лабораторные особенности ортопедических проявлений болезни Реклингаузена при патологии опорно-двигательного аппарата (ОДП). Описаны облигатные рентгенологические свойства болезни, приведены сонографическая характеристика нейрофибром и результаты дуплексного исследования регионального кровообращения конечностей, электромиографического, денситометрического, биохимического, гистоморфометрического исследования структурного состояния костной ткани, иммунологического и психоневрологического обследования больных. Изложены критерии медикаментозной коррекции остеопороза и описаны новые способы оперативного лечения патологии ОДП при болезни Реклингаузена.

С целью выяснения причин возникновения местного остеопороза проанализировано 90 случаев ложных суставов (ЛС) костей голени. Установлено, что в 60 % ЛС сопровождались остеопорозом осколков костей, образующих сустав. При этом остеопороз преимущественно возникает при ЛС в н/3, затем в - с/3 с поражением дистального осколка в 94,4 %, проксимального - в 55,6 %, а чем выше локализуется ЛС, тем чаще остеопороз развивается в обоих осколках. Установлены причины возникновения местного остеопороза, главными из которых являются наличие целой или быстро сросшейся малоберцовой кости, деформации голени и стопы.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458р3-34

Шифр НБУВ: Ж70142 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р418.110.405-2

Рубрики:

Хвороба Реклінгаузена (фіброзна остеофистрофія)

Шифр НБУВ: Ж26813 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Зазначено, що остеоартроз колінного суглоба складає 33 % всіх дегенеративно-дистрофічних захворювань у віці старшому 30-ти років, що є не тільки медичною, але і соціально-економічною проблемою. Тому вивчення нових засобів лікування даної патології є дуже актуальним. Комплексне лікування хворих на артроз колінного суглоба з використанням озонотерапії (препарати "Zeel T" і "Traumeel S") у 91 % хворих призвело до стійкого зникнення болю і запалення, збільшення обсягу рухів у суглобах. Тому застосування озонотерапії є дієвим і ефективним і повинно одержати широке застосування в практиці.

Проанализированы результаты лечения 227 больных гонартрозом на базе клиники травматологии, ортопедии и хирургии экстремальных ситуаций Винницкого национального медицинского университета им. Н. И. Пирогова. Предложено использование озонотерапии и субхондральной туннелизации с введением суспензии криоконсервированных эмбрионально-костных клеток для улучшения результатов лечения больных остеоартрозом.

Рассмотрены особенности ходьбы 31 больного с нестабильными повреждениями голеностопного сустава в процессе восстановительного лечения. Оценены пространственные (длина короткого и длинного шагов) параметры ходьбы, сравнены показатели здоровой и травмированной конечностей. Доказано, что ранние реабилитационные мероприятия после хирургического лечения приводят к более быстрой физиологической адаптации после травмы, а длительная иммобилизация снижает эту способность.

Представлено метод визначення загального гемостатичного потенціалу (ЗГП) (overall haemostasis potential) плазми крові, що дозволяє швидко і кількісно охарактеризувати баланс між системами зсідання крові і фібринолізу. Метод базується на аналізі кривої залежності величини поглинання світла згустком при 350 нм від часу, яка реєструє утворення і руйнування згустку в плазмі крові за присутності тромбопластину і t-PA. Метод дозволяє визначити три параметри системи згортання (час, швидкість утворення і максимальну мутність згустку) і три параметри системи фібринолізу (час напів- і повного руйнування згустку, його максимальну швидкість), а також інтегральну характеристику - площу під кривою, що характеризує розмір і час існування згустку, - і виражає ЗГП плазми крові. Показано, що величина ЗГП плазми хворих більша за таку у донорів у 3,8 разу, що погоджується з підвищеним рівнем фібриногену (4,25 мг/мл), розчинного фібрину (50 мкг/мл), D-димеру (630 нг/мл) і незначним зниженням активності активованого протеїну С (АРС) (93 %) у хворих. Активатор РС (АсРС) зменшує величину ЗГП плазми крові донорів і хворих відповідно у 1,6 і 3,7 разу. Додавання АсРС у плазму донорів збільшує амідазну активність тромбіну і АРС і не впливає на таку плазміну. Припущено, що дія АсРС на ЗГП опосередкована утворенням АРС, який сприяє зменшенню рівня інгібіторів TAFI і PAI-1 у досліджуваній плазмі.

Розглянуто новий метод лікування переломів п'яткових кісток із зміщенням уламків. Детально описано схему апарата власної конструкції для черезкісткового компресійно-дистракційного остеосинтезу та принципи репозиції уламків. За даною методикою проліковано 29 пацієнтів. Результати лікування засвідчили ефективність методу.

Проаналізовано результати лікування 91 пацієнта з переломами виростків великогомілкової кістки в травматологічному відділенні Вінницької міської клінічної лікарні N 2 за період 1992 - 1997 рр. Віддалені результати лікування оцінено за системою Rassmussen у 41 пацієнта, з яких 12 - лікувались консервативно, 29 - було оперовано. Внаслідок консервативного лікування отримано відмінні та добрі результати у 58,4 % випадків, задовільні та незадовільні - у 41,6 %. За результатами оперативного лікування відмінні та добрі результати отримано у 66,7 % випадків, задовільні та незадовільні - у 33,3 %.

Исследования механизмов регуляции позы человека остаются одной из актуальных задач физиологии движения. Это связано со значимостью результатов исследования для разработки методов диагностики и лечения различных нарушений функции центральной нервной (ЦНС) и опорно-двигательной (ОДС) систем, а также с теоретическими разработками, касающимися общих принципов организации управления движением человека. Цель работы - концептуально определить роль статограммы как результата взаимодействия системы управления (ЦНС) и системы исполнения (ОДС) в оценке функции ОДС. На основе анализа существующих физиологических моделей поддержания равновесия разработана концептуальная модель взаимодействия ЦНС и ОДС человека в процессе поддержания вертикальной позы. Предложен системный подход к дифференциальной оценке состояния ОДС на основе метода статографии. Процесс исследования можно разделить на три этапа: I - определение антропометрических параметров пациента (вес, рост, длина сегментов, площадь опорной поверхности стоп); II - регистрация перемещения общего центра масс пациента в условиях естественного стояния и корреляция этих показателей с антропометрическими данными; III - исследование с использованием возмущающих воздействий, которые отвечают локализации поражения его характеру и степени. Заключение о состоянии ОДС формируется на основе сравнительного анализа результатов, полученных на II и III этапах исследования. Вывод: разработана концептуальная модель процесса поддержания вертикальной позы человека как работы системы автоматизированного управления и обосновано общее направление выполнения статографических исследований при оценке функции ОДС. Обосновано использование методов возмущающих воздействий при статографических исследованиях, которые позволяют активизировать пораженные элементы ОДС или заблокировать компенсационные механизмы.

Одним із факторів, що погіршують якість життя хворих на спастичну кривошию (СК) з вимушеним положенням голови, є хронічний больовий синдром, який не завжди відповідає рисунку перебігу моторного дефекту. Серед механізмів больового синдрому розглядають і плексопатії, і міогенний біль (м'язово-фасціальну дисфункцію). Під спостереженням знаходилася пацієнтка 1967 р. народження, яка з 2009 р. страждає від цервікальної дистонії (латероретроколіс). Проведено загальноклінічні, лабораторні (включаючи визначення вмісту міді в крові та сечі, концентрації церулоплазміну в крові) та інструментальні методи обстеження.

Известно, что даже небольшие повреждения хряща, независимо от генеза, спонтанно не восстанавливаются. Это провоцирует в дальнейшем распространение дегенеративного поражения сустава и возникновение необратимых вторичных артрозных изменений. Цель работы - проанализировать влияние аутологичной обогащенной тромбоцитами плазмы на процесс регенерации в моделированных хрящевых дефектах в межмыщелковой области бедренной кости кроликов, оценить микроскопическую картину в разные промежутки времени, выявить возможные недостатки и осложнения методики. Эксперимент проведен на 24 взрослых кроликах. Дефекты созданы в межмыщелковой зоне дистального отдела бедренной кости обеих конечностей: с вовлечением субхондральной пластинки до появления кровяной росы - 12 дефектов в основной группе и 10 в контрольной, без ее вовлечения - 12 и 10 соответственно. На 7-е сутки после операции в суставы кроликов контрольной группы вводили обогащенную тромбоцитами плазму. У 2 животных (интакт) коленные суставы не травмировали. Через 2, 4 и 8 нед проводили макроскопический и гистологический анализ образованного регенерата. Через 8 нед после операции средняя толщина регенерата у животных с повреждением субхондральной пластинки составила (0,34 +- 0,06) мм в основной группе и (0,58 +- 0,009) мм в контрольной. Без повреждения субхондральной пластинки регенерация хрящевой ткани ограничена и через 8 нед практически не наблюдается даже при применении обогащенной тромбоцитами плазмы. Регенерат в основной группе был фиброзно-хрящевого строения с признаками дифференциации хондробластов, в контрольной - фиброзного, с большим количеством сосудов.

Мета роботи - оцінити ефективність застосування фокусної екстракорпоральної ударно-хвильової терапії (фЕУХТ) за сповільненої консолідації переломів трубчастих кісток. Обстежено 25 пацієнтів зі сповільненою консолідацією переломів трубчастих кісток (середній вік - 40,24 +- 16,55 року). Серед обстежених виділено досліджувану - 13 і контрольну групу - 12 пацієнтів. Учасникам досліджуваної групи проводили 5 - 7 процедур фЕУХТ з інтервалом 5 - 6 днів. Основним методом лікування пацієнтів контрольної групи був хірургічний. Для оцінки результатів лікування використано шкалу Neer - Grantham - Shelton у модифікації D. Cherkes-Zade та співавторів (2003). У результаті застосування фЕУХТ зрощення переломів вдалося досягнути у 11 пацієнтів досліджуваної групи, у 3 виявили ознаки невірної консолідації уламків, які не погіршували функціональної здатності кінцівки. Достовірної різниці між віддаленими результатами лікування у пацієнтів обох груп не встановлено за показниками больового синдрому, наявності анатомічного вкорочення, обмеження обсягу рухів, рентгенологічними змінами, працездатністю та сумарними результатами. Відсутність достовірної різниці результатів хірургічного лікування та застосування фЕУХТ надають можливість рекомендувати її як альтернативний метод лікування за сповільненої консолідації.

Мета роботи - розробити критерії диференційованого підходу до застосування екстракорпоральної ударно-хвильової терапії (ЕКУХТ) за хибних суглобів (ХС) з урахуванням їх здатності до біологічного відновлення. Обстежено 23 пацієнти з ХС трубчастих кісток. З урахуванням здатності до біологічного відновлення сформовано досліджувану групу, яку становили 16 пацієнтів із ХС, які здатні до біологічного відновлення, та контрольну, в яку включено 7 пацієнтів із нездатними до відновлення типами. Результати лікування оцінювали при первинному зверненні та після закінчення курсу консервативної стимуляції репаративного остеогенезу шляхом застосування ЕКУХТ. У пацієнтів досліджуваної групи встановлено достовірно кращі вторинні результати лікування у віддалений період за характеристиками больового синдрому, обмеження обсягу рухів, рентгенологічними показниками, працездатністю та сумарними результатами у ході порівняння з первинними показниками. У пацієнтів контрольної групи віддалені результати лікування у порівнянні з первинними даними достовірно не відрізнялися. Встановлено необхідність диференційованого підходу до застосування ЕКУХТ за ХС з урахуванням їх здатності до біологічного відновлення та низьку ефективність методики без здатності до відновлення.

Серед численних форм суглобової патології найбільш поширеною є остеоартроз (ОА), від якого страждає кожен п'ятий житель земної кулі. За даними популяційних досліджень, частота та поширеність ОА збільшуються в 2 - 10 разів за період від 30 до 65 років. Остеоартроз виявляється у більшості осіб старше 65 років і практично у кожної людини після 75 - 80 років. Розглянуто клінічні та соціальні аспекти остеоартрозу кульшових суглобів при тривалому перебігу захворювання. В історичному розрізі розглянуто розвиток методів консервативного та хірургічного лікування коксартрозу (КА). Через розгляд особливостей анатомічної будови пояса нижніх кінцівок описані концепції щодо причин розвитку захворювань кульшових суглобів, а також основні труднощі, що виникають при ендопротезуванні кульшових суглобів, і причини невдалих результатів артропластики. Відомо, що коксартроз можна розділити на такий, що швидко прогресує (асептичний некроз голівки стегнової кістки, перелом шийки стегна, посттравматичний коксартроз), і такий, що повільно прогресує (диспластичний та ідіопатичний коксартроз). Часто причиною виникнення КА вважають уроджене недорозвинення кульшового суглоба або його суглобових кінців. Факти прогресування процесу руйнування суглоба відомі, але більшість лікарів продовжують дотримуватися тактик очікування у лікуванні цих хворих, що приводить до зростання кількості тяжких форм захворювання на пізніх стадіях. Тяжкий коксартроз клінічно супроводжується сильним больовим синдромом. Це змушує людину щадити хвору кінцівку, скорочувати час опори на неї. З часом це призводить до патологічної ходьби. При відсутності адекватної медичної допомоги в передопераційному періоді у хворого розвиваються контрактури (м'язові спазми), що призводить до рефлекторного перекосу таза, викривлення хребта і збільшення асиметричності ходьби. У хворих спотворюються біомеханічні параметри кульшового суглоба, що проявляється в асиметрії вагових навантажень на стопи, прискоренні коливань загального центра ваги тіла, зменшенні довжини кроку, порушенні ритмічності ходьби та ін. При подальшому розвитку хвороби пацієнти вимушені використовувати додаткову опору - трості, милиці. Кульгавість стає не просто поганою звичкою, а пристосувальною реакцією організму. Операція ендопротезування спрямована на полегшення болю та відновлення діапазону рухів за рахунок перебудови або реконструкції дисфункціонального суглоба. Проте після хірургічного втручання у багатьох людей спостерігається анталгічний візерунок ходьби, або адаптована схема ходьби, через уникнення болю післяопераційного періоду відновлення, і хоча відновлення ходьби повинно відбутися через 6 місяців - 1 рік після операції, у багатьох хворих патологічність ходьби зберігається й надалі. Ця особливість ходьби не підходить для повноцінного функціонування ендопротезів і може значно зменшити їх термін служби та якість життя пацієнта. Грамотно проведені до- та післяопераційні заходи у хворих з коксартрозом є запорукою доброго результату ендопротезування. При недостатньо активному відновному лікуванні адаптація хворого після ендопротезування проходить повільно.

Важливість вивчення результатів ендопротезування давно визначена як засіб оцінки стану пацієнта до операції та перебігу відновлення після неї. Для цього використовують багато різноманітних шкал та систем оцінки. Але завдяки клінічній суб'єктивності та відсутності універсального стандарту кількісне визначення хірургічних результатів та подальшого прогресу відновлення може бути складним. Кількісний аналіз параметрів ходьби визнається як об'єктивна оцінка хірургічного результату. Клінічне використання систем аналізу ходьби ефективне для визначення функціональних результатів коригувальних хірургічних операцій нижніх кінцівок завдяки їх здатності кількісно визначати просторово-часові параметри ходьби та забезпечити загальну оцінку фізичної здатності у відновленні пацієнтів. Мета роботи - вивчення існуючих у світі технічних засобів й математичних методів вивчення біомеханіки ходьби людини та їх розвитку в історичному становленні. Незважаючи на широке різноманіття методів та засобів аналізу ходьби людини, вчені продовжують розробляти та впроваджувати нові методи та способи діагностики даного захворювання. Дослідники працюють над пошуком нових взаємозв'язків між параметрами ходьби та станом пацієнтів, розробляють нові алгоритми математичного аналізу, поєднуючи біомеханічні, міографічні, рентгенологічні, томографічні тощо дані для виробітки тактики лікування та прогнозування віддалених результатів лікування. Узагальнюючи отримані нами відомості, можна однозначно сказати, що аналіз ходьби людини несе більше корисної інформації щодо функціонального стану людини, ніж статичний огляд хворого, навіть за допомогою променевих методів діагностики.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.285.1

Рубрики:

Деформації і функціональні порушення кульшового суглоба і стегна

Шифр НБУВ: Ж23024 Пошук видання у каталогах НБУВ