Проаналізовано напрямки сучасних візуальних досліджень, які представляють сукупність візуальних презентацій соціокультурних спільнот і традицій. В поле інтересів потрапляють всі доступні візуальній фіксації і трансляції форми вираження соціокультурних смислів - від базових світоглядних установок до елементарних побутових навичок і навіть автоматичних звичок. Наукова новизна полягає у створенні комплексного уявлення про сферу візуалістики. Уточнені основні поняття, які становлять основу візуальних досліджень: візуальна культура, візуальний поворот, візуальна практика. Результати дослідження можна використати для впровадження навчального курсу "Візуальні практики та комунікація". У висновках зазначено, що дослідження візуальної сфери передбачає залучення великого масиву матеріалу, який зазвичай аналізується в рамках дисциплін філософського, культурологічного та антропологічного кола. Використання міждисциплінарного підходу сприятиме розробці єдиної методології, яку можна буде залучати до аналізу усіх явищ візуальної культури.

Проаналізовано філософсько-культурологічні уявлення щодо телебачення, яке є провідною візуальною практикою XX ст., що не втрачає своєї актуальності на початку XXI ст. Роль телебачення полягає у візуальній презентації та формуванні базових норм, смаків і традицій різноманітних соціальних груп. Окреслено основні підходи до вивчення телебачення як візуальної комунікативної практики. Розгортання авторської позиції щодо окресленої проблематики представлене як історичний екскурс - від перших спроб осмислення феномена телебачення до найактуальніших наукових теорій, що знайшли втілення в сучасній американській філософсько-культурологічній думці. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному курсі "Візуальні практики та комунікація". Більшість візуальних практик сьогодення спираються на певні закономірності, закладені телебаченням. Попри появу нових медіа-практик, телебачення не втрачає актуальності, повсюдно присутнє в культурі, а отже, його дослідження надасть змогу краще осягнути специфіку процесу культуротворення.

Окреслено трансформації, що стосуються значення трансгендерних образів у мистецтві, що передбачає розкриття зв'язків між світоглядними чинниками, специфікою суспільного розвитку та втіленням їх у практичному вимірі. Розглянуто роботи американських авторів, що входять до масиву трансгендерних досліджень, що дають змогу казати про новий підхід у розумінні гендеру, гендерної ідентичності та трансгендерності. Визначено, що це - напрям міждисциплінарних досліджень, представниками якого є Дж. Хелберстам, С. Страйкер. Виокремлено низку ключових аспектів теоретичних концептів сучасних авторів, які розробляють проблематику трансгендерності. Виявлено зміну у інтерпретації трансгендерності в залежності від етапу суспільно-культурного розвитку людства.

Окреслено особливості формування трансфемінізму. Представлено взаємодію між появою трансфобних ідей у феміністичному дискурсі та спроб їх усунення в трансфемінізмі. Окреслено, що попри суперечливість теоретичних підходів у межах даного напряму, спільним вихідним пунктом трансфемінізму є усвідомлення правомірності бажання людини реалізувати себе, зокрема й шляхом змін тендеру, тілесності. Наголошено увагу на актуалізації сфери медіа та становлення явища трансмедіа. Сучасні візуальні практики трансмедіа охоплюють різні види мистецтва, перформанси, нет-арт, покази мод, виражаючи аспекти трансгендерно і гендерно-невідповідного досвіду, намагаючись установити відповідність між естетикою, політикою та технологіями культурного виробництва.

Окреслено особливості формування трансфемінізму. Представлено взаємодію між появою трансфобних ідей у феміністичному дискурсі та спроб їх усунення в трансфемінізмі. Окреслено, що попри суперечливість теоретичних підходів у межах даного напряму, спільним вихідним пунктом трансфемінізму є усвідомлення правомірності бажання людини реалізувати себе, зокрема й шляхом змін тендеру, тілесності. Наголошено увагу на актуалізації сфери медіа та становлення явища трансмедіа. Сучасні візуальні практики трансмедіа охоплюють різні види мистецтва, перформанси, нет-арт, покази мод, виражаючи аспекти трансгендерно і гендерно-невідповідного досвіду, намагаючись установити відповідність між естетикою, політикою та технологіями культурного виробництва.

Проаналізовано особливості функціонування сучасних закордонних музеїв, для яких притаманна багатоаспектна діяльність. Відзначено, що музейні установи є не лише місцем збереження мистецьких артефактів, але й осередками, в яких реалізуються освітні програми. Проаналізовано практику проведення в музейних установах інтерактивних занять, поширену в країнах Західної Європи та США. На прикладі діяльності The Museum Of Modern Art (МОМА) розкриваються основні вектори сучасних практик у музеї, які включають групові форми інтеракції з мистецькими артефактами, їх осмислення через ігровий метод та гейміфікацію, різні аналітичні роботи. Підкреслено, що музейні практики можуть включати нові шляхи комунікації з творами мистецтва. Форми музейної діяльності передбачають інтерес до збагачення досвіду сприйняття мистецьких творів та активізацію творчого начала. Наголошено на перспективності вектору розвитку The Museum Of Modern Art (МОМА). В даній інституції впроваджуються онлайн-курси, які відображують результати актуальних розробок, що на практиці реалізуються співробітниками музейної установи.

Окреслено мистецькі практики, що виникають у сучасному українському культурному просторі. Визначено специфіку війни як феномену, що відбувається не лише у фізичному, а й інформаційно-віртуальному просторі. Наголошується, що відбувається реактуалізація мистецьких творів, створених у довоєнні часи, що набувають нового життя. Виникають нові візуальні та аудіальні артефакти, тематика яких висвітлює актуальні для сучасної української культури теми. Основою для них постають фрагменти бойових дій, перемоги та героїчні вчинки, страждання та мрії українського народу. Мистецькі практики у воєнні часи чинять потужний вплив на реципієнтів, дозволяючи об'єднати їх у спільній боротьбі. Їх ідеологічний потенціал, що реалізується через художньо-емоційну форму, виступає одним із шляхів спротиву, засобом прояву тих почуттів, які є спільними для усіх громадян України та європейської спільноти. Мистецькі практики є не лише сублімацією для багатьох українців, а й ефективним засобом комунікації, що дозволяє донести власні страждання та біль, віру та сподівання до представників інших країн. Навіть оффлайн-заходи неодмінно висвітлюються через мережу інтернет, роблячи їх надбанням світового культурного простору.