Розкрито та проаналізовано психосемантичні структури громадянської свідомості української студентської молоді. З використанням проективних методик досліджено уявлення про громадянськість у даної соціально-демографічної спільноти. Експліковано та проінтепретовано операціональні аналоги категоріально-смислових структур свідомості, досліджених у контексті чотирьох експериментальних ідентифікацій, а саме: "ідеальний громадянин моєї держави", "реальний громадянин моєї держави", "Я - ідеальне", "Я - реальне". Розроблено предметно спеціалізований семантичний диференціал та з його допомогою створено психосемантичну модель образу України. Виявлено дуже низьку когнітивну складність студентів у сфері осмислення власної країни та своїх пересічних співвітчизників. Показано, що майбутній фах респондентів має вплив на домінантні компоненти категоріально-смислової ієрархії тільки їх громадянських ідеалів, а специфіка регіону мешкання певною мірою зумовлює психосемантичні засади оцінювання реалій громадянства в Україні.

Досліджено та інтерпретовано психосемантичну модель власної громадянськості у свідомості сучасного студентства, що складається за поєднання особистісних конструктів з об'єктивними суспільними ідеалами. Описано організаційну-методичну процедуру емпіричного дослідження студентської молоді західного, центрального та центрально-східного регіонів України.

Висвітлено актуальну проблему науково-психологічного дослідження феноменології духовності крізь призму її взаємозв'язку з релігійністю. Розглянуто сутність позиції автора, яка полягає в тому, що відповідні феноменологічні реальності перетинаються за своїм змістом, а не включають перша як ширша другу - як вужчу за змістом. Стверджено, що відповідними спільними ознаками сфери такого перетину є не тільки прийняття уособлених постаттю Бога моральних цінностей за першооснову власної поведінки, а й визнання права кожного на вільне особистісне, зокрема і релігійне самовираження. Наведено окремі теоретичні припущення, узагальнення автора, які перевіряються за допомогою результатів опитування та асоціативного експерименту, проведеного на виборці студентської молоді з Західної України. Констатовано як факт чималого духовного потенціалу християнської релігії загалом, так і амбівалентного емотивного сприйняття окремих її символів і ритуалів. Проголошено існування в основному позитивного взаємозв'язку між релігійністю та духовними інтенціями людини. Окреслено також важливі перспективи подальших розвідок в обраному напрямі, пов'язані з необхідністю поглибленого вивчення несвідомих компонентів феноменології релігійної віри особистості за допомогою відповідних проективних методів.

Здійснено теоретичний аналіз психічного та психологічного здоров'я, його основних складових і чинників. З-поміж усіх інших факторів зазначеної сфери функціонування особистості особлива увага приділяється феномену релігійної віри з її потужним духовним потенціалом. Розглянуто передумови переходу релігійності в розряд загрози збереженню емоційного благополуччя людини. На прикладі результатів контент-аналізу тематичних студентських творів обгрунтовано вагому роль християнської віри у підтримці психічного та психологічного здоров'я сучасної молоді.

Проаналізовано "дискурс" як важливу міждисциплінарну категорію сучасної постнекласичної науки та системотвірне поняття дискурсивної психології. Розглянуто його етимологію, що своїми коренями сягає традицій латинського словотворення і має продовження у французькому мовному середовищі. Описано базові теоретико-методологічні контексти інтерпретації: лінгвістичний, соціологічний, семіотичний. Згадано "першу й другу хвилі лінгвістичного повороту" в гуманітарних і соціальних науках, у тому числі "дискурсивний поворот" ("друга когнітивна революція"), як передумови активного запровадження "дискурсу" в науковий обіг. Указано на два основні "дискурсивні табори" зарубіжної психолінгвістики - "етнометодологічно інспірований" підхід (Дж. Поттер, Д. Едвардс, М. Уетерелл) й підхід, "навіяний авторитетом М. Фуко" (Я. Паркер), а також відомі вітчизняні наукові школи, у межах яких досліджуються різні види й жанри дискурсів - Волинську школу психолінгвістики (Л. Засєкіна, С. Засєкін) і Київську школу психологічної герменевтики (Н. Чепелєва, М. Смульсон та ін.). Обгрунтовано, що, попри окремі вагомі напрацювання й активізацію впродовж останнього часу використання українськими психологами поняття "дискурс", залишається тенденція за відповідної інтерпретації посилатися на дефініції зі суміжних галузей знання, тоді як власне психологічні його виміри все ще недостатньо розкриті. Описано специфіку зазначеної категорії поряд зі "спілкуванням", "комунікацією", "мовленням", що передбачає, зокрема, докладний аналіз не лише семантичних або стилістичних особливостей певного повідомлення, а й того, "хто саме щось сказав, кому, як і з якою метою", із допомогою яких не лише мовних, а й екстралінгвістичних засобів. Як перспективи подальших досліджень розглянуто вивчення психологічних аспектів різних типів і жанрів суспільно важливих дискурсів, насамперед релігійного дискурсу як суттєвого складника антропоморфізованого життєвого простору людини в соціумі.

Здійснено теоретичний аналіз проблеми механізмів психологічного захисту особистості в контексті їх співвідношення з рівнями релігійної активності. Розглянуто суперечливі емпіричні дані дослідників із кількох різних країн щодо обгрунтування зазначеної проблеми. Описано та проаналізовано результати авторського емпіричного дослідження, проведеного на репрезентативній вибірці українців. Як основний метод цього дослідження використано тестування із залученням двох відомих методик: "Методики виміру релігійної активності" Д. О. Смирнова та "Індексу життєвого стилю" Р. Плутчика, Г. Келлермана, Х. Конте. На першому етапі виокремлено чотири підгрупи піддослідних: із найнижчим рівнем релігійної активності (138 осіб), із нижчим за середній рівнем (141 особа), із вищим за середній рівнем (139 осіб) та з найвищим рівнем релігійної активності (125 осіб). На другому етапі визначено показники напруженості кожного механізму психологічного захисту зокрема та такої напруженості для представників усіх чотирьох підгруп у цілому. Установлено, насамперед, що досліджені українці характеризуються досить високим сумарним показником напруженості захисних психологічних механізмів - у середньому близько 60 %. При цьому, незалежно від рівня РА, найбільш впливовою виступає проекція, найменш впливовими - регресія та заміщення. За результатами застосування методів математико-статистичної обробки даних, у тому числі критерію Краскела-Уоллеса, визначено таке: паралельно зі зростанням рівня релігійної активності особистості найбільш істотно посилюється психологічний механізм гіперкомпенсації, дещо меншою мірою - механізми заперечення й раціоналізації. Водночас дещо послаблюється дія механізму компенсації. Загалом констатовано, що на вищих рівнях релігійної активності досліджених українців впливовішими стають переважно конструктивні психологічні механізми. І це цілком резонує з гуманістичним аксіологічним потенціалом християнської релігії.

Узагальнено результати досліження цінностей і духовного розвитку особистості. Розглянуто методологічні проблеми вивчення особистості та динаміку ціннісних орієнтацій громадян України та Польщі. Проаналізовано проблему часової орієнтації людини та її ціннісне ставлення до процесів глобалізації. Простежено зміни в преференціях цінностей у польської молоді після 1989 р. Досліджено чинники формування духовних цінностей людини. Наведено результати дослідження впливу життєвих сценаріїв на спрямованість особистості в юнацькому віці. Представлено узагальнені положення щодо системогенезу структурно-функціональної організації професійної безпеки особистості на різних етапах професіоналізації, зазначено синергетичні ефекти самоуправління професійною безпекою особистості. Теоретично обгрунтовано й емпірично вивчено особливості батьківсько-дитячих взаємин підлітків із суїцидальними намірами. Описано причини формування дитячих неврозів, наведено їх класифікацію.

Описано результати теоретичного аналізу та порівняльного емпіричного дослідження переживання українською студентською молоддю психологічного благополуччя в умовах ковідної пандемії та в ситуації воєнного стану. Методи. Емпіричний: питальник "Шкала психологічного благополуччя" К. Ріфф, в Україні перекладений та адаптований С. Карскановою. Математично-статистичні: обрахування загальних середніх показників, статистичний критерій однорідності Колмогорова-Смірнова, факторний аналіз методом головних компонент. Порівнювалися дві підгрупи студентів, досліджені: перша - у лютому та березні 2021 року, друга - у березні та квітні 2022 року. Результати. Згідно з порівняльним аналізом даних двох емпіричних зрізів, проведених на різних вибірках студентської молоді в розпал "епохи ковіду" та на початку війни в Україні, виявлено окремі статистично значущі зміни - як позитивні, так і негативні - в переживанні психологічного благополуччя респондентами. Узагальнено визначено, що позитивні трансформації відповідних переживань найбільшою мірою стосуються "Автономії", а негативні - "Управління середовищем". Також встановлено, що в ситуації війни досліджена українська молодь продемонструвала істотно вищу когнітивну складність при осмисленні власного психологічного стану, порівняно з умовами ковідної пандемії, оскільки за результатами факторного аналізу в другій субвибірці виокремлено 22 факторні структури супроти 11 у першій. При цьому як яскраво домінантну категоріально-смислову структуру переживання психологічного благополуччя студентами першої підгрупи виокремлено біполярний фактор "Мої життєві плани та їх реалізація якособиста гордість / Відсутність уміння планувати життя як джерело моїх особистих розчарувань"; другої - теж біполярний, але менш вагомий фактор "Осмислене та приємне самовдосконалення в соціумі / Заздрісна і безглузда самотність". Висновки: на загал встановлено, що, незважаючи на статистично значущі відмінності між оцінками окремих пунктів за "Шкалою" К. Ріфф, ієрархії основних факторів психологічного благополуччя, визначені в обох випадках за усередненими показниками міри переживання студентською молоддю, істотно не відрізняються. А саме: найбільш вираженим і в умовах ковідної пандемії, і в ситуації війни ресурсом залишається "Особистісне зростання".

Писвячено психологічним питанням життєдіяльності вищої школи, підготовки фахівців психологічних та педагогічних спеціальностей. Висвітлено результати психологічних спостережень за формуванням професійних компетенцій здобувачів вищої освіти, їх особистісним та професійним зростанням під час навчання та оволодіння освітніми компонентами психологічного спрямування. Акумульовано нові надбання психологічної науки з питань вікової та педагогічної психології, медіапсихології, конфліктології, психологінгвістики, психології вищої школи.

Розкрито загальнофілософські, загальнонаукові, психологічні та міждисциплінарні аспекти дискурсу та релігійного дискурсу зокрема; з'ясовано його основні види й жанри; охарактеризовано системотвірні психологічні виміри розуміння: когнітивно-інтелектуальний, афективно-емпатійний, мотиваційно-цільовий, нормативно-конативний. Розуміння релігійного дискурсу теоретично й емпірично досліджено у загальному психологічному контексті релігійної активності особистості, а також на базових його рівнях: символьно-архетипному (субперсональному), смисловому (персональному) та значеннєвому (інтерперсональному). Розкрито метафоричність як сутнісну складову релігійного дискурсу й охарактеризовано відповідні базові метафори. Обґрунтовано поняття релігійної дискурсивної особистості й емпірично виявлено чотири її типи: когнітивно-прагматичний, афективно-амбівалентний, афективно-комунікативний та афективно-когнітивно-комунікативний. Зіставлено особливості базового символьно-архетипного рівня розуміння, а також структури ідентичностей, особистісних профілів, захисних психологічних механізмів і показників суб'єктивного благополуччя у двох світоглядно контраверсійних вибірках - атеїстичних і високорелігійних осіб.