Висвітлено проблему інтеграції управління людськими ресурсами. Розглянуто ділове спілкування як процеси сприймання співрозмовниками один одного та міжособистісної взаємодії комунікантів. Викладено правила уважного слухача, прийоми рефлексивного та нерефлексивного слухання. Визначено причини неефективного управлінського спілкування, наведено тести для визначення потреби у спілкуванні.

Освещена проблема интеграции управления человеческими ресурсами. Рассмотрено деловое общение как процессы восприятия собеседниками друг друга, межличностного взаимодействия коммуникантов. Изложены правила внимательного слушателя, приемы рефлексивного и нерефлексивного слушания. Определены причины неэффективного управленческого общения, приведены тесты для определения потребности в общении.

Досліджено теоретико-методологічні засади оцінювання людських ресурсів у сфері державного управління. Розкрито зміст даного процесу як управлінської функції та взаємодії соціальних технологій. Показано роль організаціної та управлінської культури як чинників оцінювання. Розглянуто особливості щорічної оцінювальної співбесіди-зустрічі у системі "оцінювач - оцінюваний" як основної технології оцінювання людських ресурсів у сфері державного управління. Проаналізовано типові управлінські помилки, допущені в процесі формування комунікативної поведінки оцінюваного державного службовця. Висвітлено перспективи використання зарубіжного досвіду та визначено пріоритети удосконалення системи оцінювання людських ресурсів у сфері державного управління.

Исследованы теоретико-методологические основы оценивания человеческих ресурсов в сфере государственного управления. Раскрыта сущность данного процесса как управленческой функции и взаимодействия социальных технологий. Показана роль организационной и управленческой культуры как факторов оценивания. Рассмотрены особенности ежегодного собеседования-встречи как основной технологии оценивания человеческих ресурсов в сфере государственного управления. Проанализированы типичные управленческие ошибки, допущенные в процессе формирования коммуникативного поведения оцениваемого государственного служащего. Освещены перспективы использования зарубежного опыта и определены приоритеты усовершенствования системы оценивания человеческих ресурсов в сфере государственного управления.

Розглянуто досвід Національної академії державного управління при Президентові України щодо ефективності підготовки вищих державних службовців.

Зроблено спробу дати відповідь на запитання: наскільки сучасною залишається веберова модель керівника? Що є пріоритетом у професійній діяльності сучасного управлінця?

Розглянуто актуальні проблеми ефективності соціального партнерства влади і громадянського суспільства. Проаналізовано умови, необхідні для активного й ефективного соціального діалогу між державою і громадянським суспільством, його функції і роль, висловлено пропозиції, спрямовані на налагодження дієвого соціального партнерства.

Нині, в епоху "постмодернізму" у владі спостерігається не лише недооцінка, але й абсолютне ігнорування психологічної компоненти суспільного життя людей, зокрема й державних службовців. Це призводить до негативних наслідків. Ігнорування людини у сфері державного управління є тим грунтом, на якому у держслужбовця виникають відчуття та почуття внутрішньої резигнації, внутрішньої мотиваційної кризи.

Здійснено аналіз теоретико-методологічних засад оцінювання людських ресурсів у аспекті управління даними ресурсами у сфері державного управління. Запропоновано ввести до понятійного обігу цієї сфери певні поняття. Обгрунтовано доцільність визнання оцінювання людських ресурсів у сфері державного управління шляхом визначення рівня професіоналізму як процесу професійно-особистісного "розгортання" оцінюваного службовця у звітний період діяльності. Доведено полівалентний і багатогранний характер оцінювання як управлінської функції, взаємодії соціальних технологій, реалізації міжособистісної взаємодії керівника-оцінювача з оцінюваним чиновником, процедури ділового підтримувального спілкування, форми зворотного зв'язку. Визначено загальну модель щорічного оцінювання службовців та виділено її основні етапи. Співбесіду-зустріч керівника-оцінювача з оцінюваним службовцем проаналізовано як основну оцінювальну процедуру. Доведено необхідність використання критеріїв оцінювання людських ресурсів, а саме: ділову результативність, професійну продуктивність, персональну ефективність як підстави інтегрального оцінювання рівня професіоналізму оцінюваного службовця. З метою максимальної індивідуалізації оцінювального процесу запропоновано сучасні інтегральні загальні оцінки-характеристики для оцінювання чиновників. Удосконалено сучасні підходи до оцінювання людських ресурсів як до визначального елемента управління людськими ресурсами, доведено його органічний взаємозв'язок з мотивацією, стимулюванням, зацікавленням, "розгортанням" кар'єрної "траєкторії" оцінюваного. Оцінювання людських ресурсів

Висвітлено загально-теоретичні засади державної служби, сутність її проходження, умови вступу та прийняття на державну службу. Увагу приділено державно-службовим відносинам, порядку присвоєння рангів, питанням щорічної оцінки та атестації державних службовців. Розкрито сутність поняття кадрової політики, об'єкта та суб'єкта кадрової політики у сфері державної служби. Акцентовано на реалізації сучасної кадрової політики як передумові результативності адміністративної реформи. Розглянуто поняття та категорії державних службовців у законодавстві зарубіжних країни, трудові права та обов'язки даної категорії службовців.

Проведено комплексні дослідження особливостей фінансових систем регіонів України та методології організації фінансового обігу за галузями господарства. Охарактеризовано сучасні методи аналізу банківської та валютної систем, страхового й енергетичного ринків, трансферу технологій, інвестицій, цінних паперів і фінансової логістики. Розглянуто роль фінансів у соціальній сфері, на ринку праці, доведено методологію оцінки людських ресурсів за критеріями соціальної значимості та цінності. Досліджено практику функціонування окремих сегментів фінансової системи й її центрів - Національного банку, державної служби. Запропоновано сучасні методи аналізу фінансової системи складових її потенціалу кредитування - фіскального, банківського, інноваційно-інвестиційного.

Висвітлено проблему становлення педагогічного мислення сучасного педагога на основі філософських ідей А. С. Макаренка. Наведено приклади впливу ідей відомих філософів на формування світогляду видатного педагога. Зазначено, що основними напрямками педагогічної діяльності А. С. Макаренка були: виховання почуття обов'язку, відповідальності й дисципліни, введення елементів воєнізації, сімейне виховання, створення умов для розвитку особистості. Доведено, що система виховних впливів педагога спрямована на виховання сильної фізично і духовно, всебічно розвиненої особистості, гідного громадянина свого суспільства.

Освещена проблема становления педагогического мышления современного педагога на основе мировоззренческих идей А. С. Макаренко. Приведены примеры влияния идей известных философов на формирование мировоззрения выдающегося педагога. Указано, что основными направлениями педагогической деятельности А. С. Макаренко были: воспитание чувства долга, ответственности и дисциплины, введение элементов военизации, семейного воспитания, создание условий для развития личности. Доказано, что система воспитания влияний педагога направлена на воспитание сильной физически и духовно, всесторонне развитой личности, достойного гражданина свого общества.

Розкрито сутність, ознаки та властивості державного управління. Охарактеризовано особистість керівника як суб'єкта управління. Приділено увагу діалектиці становлення лідерства управлінської еліти. Наведено підходи до визначення сутності політичного лідерства. Висвітлено суб'єкт-об'єктну природу політичного лідерства народних депутатів. Розглянуто проблеми та перспективи формування сучасного політичного лідера. Подано інформацію про використання коучинга у системі політичного лідерства. Описано інформаційно-комунікативне забезпечення політичного лідерства. Обгрунтовано шляхи забезпечення гендерного балансу та представництва у прийнятті державно-управлінських рішень.

Розкрито сутність ключових життєвих компетентностей, висвітлено методику їх ефективного формування, акцентовано увагу на головних аспектах ціннісних орієнтацій студентської молоді. Головну увагу зосереджено на важливості саморозвитку, самотворення та самореалізації особистості, яка бере участь у соціальних сферах, робить внесок у розвиток демократичного суспільства та досягає особистісного успіху.

У контексті сучасного етапу функціонування Української держави та необхідності успішної реалізації всіх започаткованих реформ проблема, що стосується активізації й оптимізації взаємозацікавлених взаємовідносин у форматі "держава - громадянське суспільство", набуває значущості одного з пріоритетних викликів. Наголошено, що за демократичного режиму державне управління не лише нерозривно пов'язане з усією системою організації й функціонування громадянського суспільства, а й може існувати тільки в рамках дієвої взаємозацікавленої взаємодії з ним, інакше воно неминуче набуватиме авторитарного змісту. Крім того, обгрунтовується думка про те, що справді демократична держава має бути зацікавлена у створенні, всебічному розширенні й поглибленні громадянського суспільства, якщо вона дійсно прагне задовольнити потреби громадян та адаптуватися до загальнолюдського цивілізаційного процесу. У цьому контексті для демократичної держави життєво необхідним має стати розвиток усіх елементів громадянського суспільства, оскільки ступінь його відповідності досягнутому рівню світової цивілізації автоматично набуває статусу критерію оцінювання рівня задоволення інтересів і потреб населення, існування громадянського миру і злагоди як результативності й дієвості здійснюваної державою політики в усіх сферах суспільного буття громадян.

Розглянуто проблеми збереження і зміцнення соборності як пріоритету модернізації Української держави. Обгрунтовано думку про те, що становлення, функціонування, а нині й збереження соборності має стати пріоритетним викликом для Української держави на сучасному етапі її функціонування. Акцентовано увагу на необхідності визначення сутності сучасного вітчизняного публічного управління як ефективного та результативного служіння суспільству і, як результат, Українській державі. При цьому наголошено на тому, що публічне управління як особливий суспільно-політичний інститут має зазнати неминучої обов'язкової суттєвої модернізації для виконання Українською державою своєї основної у сьогоденні функції - функції суспільної координації. Доведено, що нині має йтися про необхідність формування нової парадигми державного управління, успішність упровадження якої має обов'язково екстраполюватися на вдосконалення соціальних стандартів життя громадян і, як наслідок, на перспективи функціонування України як демократичної, соціальної, а тому й соборної держави.

Обгрунтовано ціннісни пріоритети як основи взаємовідносин органів державної влади (далі - ОДВ) з українською громадою. Автор обстоює думку про те, що визначення пріоритетних цінностей дасть змогу виробити сучасні, дієві й результативні алгоритми соціальної взаємодії громадянського суспільства (далі - ГС) та органів державної влади. Крім того, наголошується, що обов'язок і налаштованість ОДВ упроваджувати прозорість, відкритість і публічність у взаємовідносинах з ГС має обов'язково спиратися на відповідний рівень зацікавленості, відповідальності та культури державно-владних структур.

Досліджено проблематику налагодження в публічному управлінні дієвої комунікативної взаємодії за допомогою розбудови управлінської й організаційної культур. Ділове спілкування розглянуто як складову комунікативної діяльності та динамічний процес. Увагу приділено питанням чіткого сприйняття, формулювання та передавання інформації, активного слухання, міжособистісної взаємодії співрозмовників. Розкрито проблеми неефективного управлінського спілкування.

Розглянуто понятійне поле парламентської діяльності у контексті цінностей, стандартів і компетентності. Охарактеризовано парламентаризм у системі демократичних цінностей сучасного суспільства, стандарти та ціннісні засади парламентської діяльності. Викладено питання компетентності та відповідальності народних депутатів.

Наведено близько 1 000 термінів, що стосуються публічного управління - діяльності, пов'язаної з реалізацією державної політики в різних сферах суспільного життя через системи органів публічного врядування, суб'єктів громадянського суспільства, фізичних осіб.

Вперше розкрито понятійне поле парламентської діяльності крізь призму цінностей, стандартів і компетентності. Сучасну філософію та логіку підходів до визначення, трактування, реалізації цих обов'язкових компонентів парламентської діяльності висвітлено в кількох словникових рубриках, що розкривають сутність парламентаризму та парламентської діяльності, цінності та стандарти парламентської діяльності, парламентську компетентність і відповідальність. Подано інформацію про акламацію, фракцію, толерантність, інновування, стейкхолдерів, компресію, а також професіоналізацію, термінаторний менеджмент, фасилітатора та соціалізацію. Розкрито поняття "аномія", "політичні технології", "інноваційна поведінка", "особистісний SWOT-аналіз", "тіньовий кабінет" і "якості належної парламентської діяльності".

Розкрито концептуальні положення основних теорій, течій, напрямів розвитку вітчизняного парламентаризму. Висвітлено особливості становлення та функціонування парламенту в Україні як системи забезпечення законодавчої гілки влади, унормування політики держави в різних сферах. Розглянуто основні тенденції та закономірності розвитку вітчизняного парламентаризму. Визначено місце Верховної Ради України серед інших державних інституцій. Охарактеризовано державно-управлінські функції парламенту та його взаємовідносини з іншими суб'єктами державного управління.