Індекс рубрикатора НБУВ: Р456.144-52

Рубрики:

Запалення м'яких тканин

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.363.101.1

Рубрики:

Мастит

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р456.1

Рубрики:

Хірургічна інфекція

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На підставі комплексного клініко-лабораторного дослідження розроблено комплексний хірургічний метод лікування гнійних ран, який включає в себе місцеве застосування багатокомпонентної мазі на гідрофільній основі "метрокаїн", імозгента (імобілізований на кремнійорганічному сорбенті гентаміцин) і перорального введення антиоксидантного препарату "аєвіт". Доведено, що метрокаїн має більш виражену антибактеріальну активність у порівнянні з імозгентом та традиційними протимікробними препаратами, тим самим значно скорочує протікання гнійно-некротичної фази раневого процесу. Включення в комплекс лікування антиоксидантів позитивно впливає на протікання раневого процесу, як в анаболічній, так і в катаболічній фазах, суттєво підвищує лікувальну ефективність препаратів. Запропонований метод лікування гнійних процесів простий в застосуванні, не потребує спеціальних умов та апаратури, значно зменшує строки заживлення ран. Результати досліджень впроваджені в практику.

Проаналізовано результати лікування 468 хворих з приводу зобу. Хірургічний доступ і обсяг оперативного втручання обирали на підставі аналізу результатів до- та інтраопераційного обстеження хворих. Застосування екстрафасціального методу хірургічного втручання забезпечує безкровність та радикальність операції, зменшення частоти післяопераційних ускладнень. Після операції всі пацієнти живі.

Проаналізовано результати оперативного лікування 20 хворих віком від 37 до 73 років з приводу рецидивного зоба (РЗ). Однобічний РЗ виявлений у 6 хворих, двобічний - у 14. З метою запобігання специфічних інтраопераційних ускладнень розроблено оригінальну методику остаточної гемі- або тиреоїдектомії. Дотримання алгоритму дій під час операції з приводу РЗ дозволило запобігти пошкодженню поворотних гортанних нервів та прищитоподібних залоз.

Проаналізовано результати оперативного лікування 91-го хворого з приводу зобу шийно-загруднинної локалізації (ЗШЗЛ). За класифікацією ступеня поширення загруднинної частини щитоподібної залози (ЩЗ) за I. Cohen, H. Cho (1994), у 41-го хворого діагностовано зоб I ступеня (0 - 25 % ЩЗ розташовано за грудниною), у 28-ми - II ступеня (25 - 50 %), у 17 - III ступеня (50 - 75 %), у 5-ти - IV ступеня (понад 75 %). У більшості спостережень за ЗШЗЛ операцію можна виконувати з використанням шийного доступу, видалення загруднинної частки ЩЗ слід починати з мобілізації шийної частини, дотримання запропонованого алгоритму дій надає змогу запобігти виникненню ускладнень та досягти задовільних результатів після операції.

Проаналізовані клінічні, бактеріологічні, цитологічні особливості перебігу ранового процесу у 58 хворих при синдромі діабетичної стопи з гнійно-некротичним ураженням, встановлена ефективність місцевого застосування VAC-терапії.

Мета роботи - оцінка загоєння післяопераційної рани і косметичного результату оперативного лікування хворих з різними формами зобу. Проаналізовано результати хірургічного лікування різних форм зобу у 2376 пацієнтів. З 1973 по 1999 рр. оперовано 1690 хворих (перший період дослідження), з 2000 по 2018 рр. - 686 хворих (другий період дослідження). Оцінено характер загоєння рани під час перебування хворого в стаціонарі і кінцевий косметичний ефект протягом 6 - 12 міс після виконання оперативного втручання. Визначено чинники операційної техніки, необхідні для досягнення гарного косметичного ефекту. Запропоновано і впроваджено анатомічно орієнтовані доступи, оригінальні методики експозиції щитоподібної залози (ЩЗ), дренування і закриття рани після видалення або резекції ЩЗ для забезпечення її неускладненого загоєння і доброго кінцевого косметичного результату. Висновки: характер хірургічного доступу залежить від анатомічних даних та вимог косметичної хірургії. Екстрафасціальна методика видалення частки або всієї ЩЗ підвищує радикальність операції, сприяє гемостазу і неускладненому загоєнню рани. Запроваджений авторами доступ відповідає всім потребам хірургічного лікування даної патології.

Мета роботи - визначити особливості оперативної техніки при хірургічному лікуванні хворих із вузловим зобом на фоні аутоімунного тиреоїдиту. Наведено результати хірургічного лікування вузлового зоба згідно з матеріалами хірургічної клініки 2-ї міської клінічної лікарні м. Полтави за 2003 - 2017 рр. Оперовано 549 хворих із вузловим зобом. Чоловіків було 58 (10,6 %), жінок - 491 (89,4 %). Однобічний нетоксичний вузловий зоб спостерігали у 187 (34,1 %) хворих, багатовузловий нетоксичний - у 322 (58,7 %), багатовузловий токсичний - у 30 (5,5 %), тиреотоксичну аденому - у 21 (3,8 %) хворого. Зоб шийно-загрудинної локалізації був у 110 (20,0 %) хворих. З приводу рецидивного зоба оперовано 21 (3,8 %) хворого. Злоякісне новоутворення під час операції або при остаточному гістологічному дослідженні виявлено у 22 (4,0 %) хворих. Із 108 пацієнтів, яким на підставі клінічних проявів захворювання, лабораторних даних та доопераційного цитологічного дослідження був встановлений діагноз вузлового зоба на фоні аутоімунного тиреоїдиту, при остаточному післяопераційному дослідженні макромікрофолікулярний колоїдний зоб виявлено у 41 (38 %), вузловий зоб з аутоімунним тиреоїдитом - у 51 (47,2 %), рак (папілярний, фолікулярний) - у 8 (14,8 %). Субтотальна резекція щитоподібної залози виконана у 8 (15,7 %) хворих, гемітиреоїдектомія - у 12 (23,5 %), екстрафасціальна тиреоїдектомія - у 23 (45,1 %). Хворим із раком щитоподібної залози виконана екстрафасціальна тиреоїдектомія, у 3 хворих - з центральною лімфодисекцією. Під час операції проводили візуальну макроскопічну оцінку щитоподібної залози й обов'язково субопераційне цито- та гістологічне дослідження видаленого препарата. В питаннях оперативної тактики ми керувались клінічними протоколами лікування хворих із хірургічною патологією ендокринної системи. Запропоновані деякі технічні заходи для мінімізації ризику ушкоджень анатомічних утворень: нижнього гортанного нерва, паращитоподібних залоз, трахеї, судин шиї. Висновки: екстрафасціальна методика забезпечує візуальний контроль у зонах ризику та радикальність операції, мінімізує частоту специфічних ускладнень.

Мета роботи - визначити особливості оперативної техніки при хірургічному лікуванні хворих із вузловим зобом на фоні аутоімунного тиреоїдиту. Наведено результати хірургічного лікування вузлового зоба згідно з матеріалами хірургічної клініки 2-ї міської клінічної лікарні м. Полтави за 2003 - 2017 рр. Оперовано 549 хворих із вузловим зобом. Чоловіків було 58 (10,6 %), жінок - 491 (89,4 %). Однобічний нетоксичний вузловий зоб спостерігали у 187 (34,1 %) хворих, багатовузловий нетоксичний - у 322 (58,7 %), багатовузловий токсичний - у 30 (5,5 %), тиреотоксичну аденому - у 21 (3,8 %) хворого. Зоб шийно-загрудинної локалізації був у 110 (20,0 %) хворих. З приводу рецидивного зоба оперовано 21 (3,8 %) хворого. Злоякісне новоутворення під час операції або при остаточному гістологічному дослідженні виявлено у 22 (4,0 %) хворих. Із 108 пацієнтів, яким на підставі клінічних проявів захворювання, лабораторних даних та доопераційного цитологічного дослідження був встановлений діагноз вузлового зоба на фоні аутоімунного тиреоїдиту, при остаточному післяопераційному дослідженні макромікрофолікулярний колоїдний зоб виявлено у 41 (38 %), вузловий зоб з аутоімунним тиреоїдитом - у 51 (47,2 %), рак (папілярний, фолікулярний) - у 8 (14,8 %). Субтотальна резекція щитоподібної залози виконана у 8 (15,7 %) хворих, гемітиреоїдектомія - у 12 (23,5 %), екстрафасціальна тиреоїдектомія - у 23 (45,1 %). Хворим із раком щитоподібної залози виконана екстрафасціальна тиреоїдектомія, у 3 хворих - з центральною лімфодисекцією. Під час операції проводили візуальну макроскопічну оцінку щитоподібної залози й обов'язково субопераційне цито- та гістологічне дослідження видаленого препарата. В питаннях оперативної тактики ми керувались клінічними протоколами лікування хворих із хірургічною патологією ендокринної системи. Запропоновані деякі технічні заходи для мінімізації ризику ушкоджень анатомічних утворень: нижнього гортанного нерва, паращитоподібних залоз, трахеї, судин шиї. Висновки: екстрафасціальна методика забезпечує візуальний контроль у зонах ризику та радикальність операції, мінімізує частоту специфічних ускладнень.

Мукоцеле червоподібного відростка відноситься до рідкісних захворювань та має нехарактерну клінічну картину. У описаному клінічному спостереженні даний патологічний стан був розцінений як перебіг апендикулярного інфільтрату з наступним абсцедуванням. Дані спеціальних інструментальних досліджень (УЗД органів черевної порожнини та комп'ютерна томографія органів черевної порожнини) чітко не вказали на наявність у пацієнта муцинозної цистаденоми червоподібного відростка. Хоча за даними літератури саме МСКТ надає найбільш вичерпну відповідь про наявність мукоцеле червоподібного відростка. Проблема діагностики мукоцеле червоподібного відростка залишається доволі актуальною і потребує спеціального розгляду всіх її аспектів. Можливе виникнення серйозних ускладнень цього захворювання обумовлює необхідність проведення точної і своєчасної діагностики з наступним виконанням оперативного втручання, направленого на видалення даного патологічного утворення.

Мета роботи - проаналізувати характер оперативних втручань, виконаних у хворих із зобом великих розмірів і шийно-позагруднинною локалізацією щитоподібної залози (ЩЗ) з ознаками компресійного синдрому, та визначити превентивні заходи для запобігання субопераційним ускладненням. Наведені дані оперативного лікування 331 пацієнта з різними формами зобу великих розмірів, що супроводжувалися компресійним синдромом зі змінами анатомо-топографічних взаємовідносин ЩЗ з суміжними органами і структурами та розладами їх діяльності, у хірургічному відділенні 2-ї міської клінічної лікарні м. Полтави (клінічна база кафедри хірургії N 1 Української медичної стоматологічної академії) за період 2004 - 2018 рр. Відображено характер оперативних втручань та особливості оперативної техніки у хворих із зобом великих розмірів і шляхи оптимального вирішення проблеми запобігання ушкодженням гортанних нервів, при ЩЗ та інших важливих суміжних органів і структур. Описана оригінальна методика субопераційного визначення наявності трахеомаляції і створення зовнішнього каркаса трахеї. Висновки: запропоновані засоби і методики при операціях з приводу зобу великих розмірів дозволять зменшити ризики операційних ускладнень.

Присвячений 100-річчю від дня народження знаного науковця й освітянина захід відбувся 12 - 13 березня 2021 р. на факультеті історії та філософії Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.

Мета роботи - проаналізувати хірургічну тактику та складову оперативних втручань, виконаних з приводу зобу шийно-медіастинальної локалізації; викласти особливості оперативної техніки, які дають позитивний ефект. У дослідження залучені матеріали клінічної роботи хірургічного відділення N 2 2-ї міської клінічної лікарні м. Полтави, яка є клінічною базою кафедри хірургії N 1 Української медичної стоматологічної академії, за період 2005 - 2019 рр. Проаналізовано результати хірургічного лікування 530 пацієнтів із різними формами зобу. На підставі даних комплексного клініко-інструментального та цитологічного дослідження було виконано ряд відмінних між собою в тактичному сенсі оперативних втручань, їх зміст прямо залежав від анатомічних особливостей. Зоб шийно-медіастинальної локалізації був у 155 хворих. Висновки: при зобі великих розмірів з медіастинальним розташуванням часто виникає важка операційна ситуація, що потребує нестандартних хірургічних рішень. З цього приводу запропонована власна модифікація шийного доступу за Кохером. Екстрафасціальні методики здатні попередити ряд ятрогенних ускладнень.

Тубулярна аденома з локалізацією у просвіті тонкої кишки є доволі рідкісним захворюванням та має нехарактерну клінічну картину. У даного хворого спостерігалася нетипова клінічна картина гострої кишкової непрохідності, з приводу якої він був оперований. Під час хірургічного втручання виявлена інвагінація тонкої кишки, причиною якої був аденоматозний поліп. При цьому ультразвукові методи діагностики органів черевної порожнини не вказали на наявність у пацієнта даної патології. Проблема діагностики тубулярної аденоми тонкої кишки залишається доволі актуальною і потребує спеціального розгляду всіх її аспектів. Можливе виникнення гострої непрохідності або малігнізації кишки обумовлює необхідність проведення точної і своєчасної діагностики з наступним виконанням оперативного втручання, направленого на видалення даного патологічного утворення. Надіємось, що описане клінічне спостереження гострої кишкової непрохідності допоможе запідозрити в майбутньому інвагінацію тонкої кишки через наявність у її просвіті аденоматозних поліпів.