Проведено обстеження 138-ми хворих. Критеріями ступеня обмеження життєдіяльності в практиці медико-соціальної експертизи, які можна визначити за допомогою променевих методів, є наявність обмеження рухливості ліктьового суглоба (ЛС), зміни осі кінцівки в прямій проекції, ступінь виразності деформувального артрозу, вкорочення кісток і наявність кутових деформацій. Основними факторами ризику виникнення ускладнень травматичних пошкоджень ЛС є локалізація травми та зміни механічної осі кінцівки в прямій проекції. Основним методом діагностики визначення функції ЛС після травматичних ушкоджень залишається рентгенологічний.

Приведены результаты анализа рентгенограмм (обычных, цифровых, функциональных) 138 пациентов с последствиями травм локтевого сустава. Определены частота и виды осложнений повреждений локтевого сустава при обращении в медико-социальные экспертные комиссии по данным рентгенологического исследования. Поставлена задача - создать такой способ рентгенографии верхней конечности, применение которого позволило бы путем цифровой обработки наложенных рентгенографических изображений повысить точность, информативность, снизить трудоемкость, дозу облучения, устранить инвазию и влияние нарушений движения локтевого сустава на определение диспозиции оси всей конечности.

Цель работы - изучение наиболее распространенных осложнений травматических повреждений локтевого сустава (ЛС) и степени их выраженности по рентгенологическим данным при разных видах травм. Проведен анализ обычных и цифровых рентгенограмм в прямой и боковой (функциональных) проекциях 138 пациентов (из них - 90 мужчин и 48 женщин) с последствиями травм ЛС, которые обращались для обследования, лечения и проведения медико-социальной экспертизы в клинику травматологии и ортопедии Украинского государственного НИИ медико-социальных проблем инвалидности. Цифровую рентгенографию верхней конечности проводили по предложенной методике, подтвержденной патентами Украины N 28367 от 2007 г. и N 30414 от 2008 г., в вертикальном положении пациента при супинации кисти в прямой проекции с формированием изображения всей конечности. Выводы: рентгенография остается основным методом диагностики последствий травм ЛС, среди которых самые распространенные - деформирующий артроз и контрактуры, поэтому при стадировании деформирующего артроза предлагается учитывать и наличие объема движений ЛС. Усовершенствованная цифровая рентгенография верхней конечности позволяет повысить информативность исследования и уменьшить трудоемкость при проведении рентгенограмметрии.

Проведен анализ лечения 130 больных с осложненной позвоночно-спинномозговой травмой по данным медико-социальной экспертизы. При осложненной позвоночно-спинномозговой травме в остром периоде в большинстве случаев (64 %) применяли консервативные методы лечения. У 51 % больных, которых лечили консервативно, была неустраненная компрессия спинного мозга или его корешков. Только 24 % пострадавших были оперированы в остром периоде, из них 4 % были реоперированы со временем. В восстановительном периоде, в связи с неустраненной компрессией, были оперированы 12 % больных.

Хребетно-спинномозкова травма - актуальна проблема сучасної медицини. Наслідки хребетно-спинномозкових травм відрізняються стійкістю та складно піддаються реабілітації. В основі роботи лежить спостереження за 34 хворими з наслідками травм грудного відділу хребта та спинного мозку, які перебували на обстеженні в неврологічному та травматологічному відділеннях ДУ "Український державний НДІ медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України" з 2011 по 2013 р. Середній вік хворих становив 40 років. Чоловіків було 30 (88 %), жінок - 4 (12 %). Променеве обстеження виконували згідно з клінічними протоколами. При аналізі спондилограм хворих із наслідками травм грудного відділу хребта та спинного мозку були виявлені такі ознаки: клиноподібні деформації тіл хребців як наслідки компресійних переломів із формуванням кутових кіфозів, посттравматичне фіброзно-кісткове переродження міжхребцевих дисків, осифікацію передньої і задньої поздовжніх зв'язок з утворенням на рівні ураженого сегмента кісткового місточка. Для оцінювання стану після заднього спондилодезу, скалкових переломів хребця є аксіальна комп'ютерна томографія з 3D-реконструкцією. Для оцінювання стану після переднього спондилодезу, епідуральних гематом є МРТ (МР-мієлографія). Спондилографія грудного відділу є методом оцінки стану металевих конструкцій і їх стабільності в пацієнтів із наслідками травм хребта та спинного мозку в грудному відділі, а також одним із важливих доповнень до клінічного обстеження при компресійних клиноподібних переломах. МРТ є менш чутливим методом у гострий період спінальної травми.

Хребетно-спинномозкова травма (ХСМТ) - одна з найскладніших проблем сучасної медицини. Мета роботи - визначення планіметричних показників за наявності наслідків травм хребта та спинного мозку в шийному відділі хребта для допомоги в прийнятті правильного експертного рішення. Робота базується на 120-ти спостереженнях, яких було розподілено на 4 окремі групи по 30 пацієнтів кожна. Всі пацієнти були на лікуванні або експертизі в відділеннях неврології чи травматології та ортопедії ДУ "УкрДерж НДІ МСП" МОЗ України із 2012 по 2015 рр. Планіметричні рентгенологічні показники розраховували згідно з загальновідомими індексами, розробленими для спондилографії, КТ та МРТ. Найкращі показники виявлено у пацієнтів першої групи, гірші - у пацієнтів 3-ої групи. Найгірші показники виявились у пацієнтів 2-ої та 4-ої груп. Висновки: у пацієнтів, оперованих в гострому періоді ХСМТ, спостерігаються найменші показники деформацій хребта за даними рентгенпланіметрії через 2 роки. Магнітно-резонансні та КТ діагностичні індекси, засновані на даних планіметричних показників, надають змогу з високою достовірністю об'єктивізувати інтерпретацію та оцінку планіметричних показників за наслідків травм в шийному відділі хребта та спинного мозку.

Експертиза наслідків хребетно-спинномозкових травм - актуальна проблема сучасної медицини. Наслідки хребетно-спинномозкових травм відрізняються стійкістю та складно піддаються реабілітації, під час прийняття експертного рішення стосовно таких пацієнтів часто керуються суб'єктивними даними, бо об'єктивних специфічних показників розроблено недостатньо. Мета роботи - визначення планіметричних показників у разі наслідків травм поперекового відділу хребта та спинного мозку у пацієнтів з наявністю груп інвалідності. Робота базується на спостереженнях 160-ти хворих, яких було розділено на 4 окремі групи. Першу групу пацієнтів становили хворі, оперовані в гострому періоді хребетно-спинномозкової травми (n = 40); другу групу - неоперовані хворі (n = 40); третю - оперовані в гострому періоді та реоперовані згодом (n = 40); четверту групу - не оперовані в гострому періоді й оперовані згодом (n = 40). Планіметричні рентгенологічні показники розраховували згідно з розмірами тіла хребця, міжхребцевого диска, міжхребцевого отвору. Обчислювали планіметричні показники згідно з комп'ютерною томографією: поперечний і передньозадній розмір тіла хребця, поперечний і передньозадній розмір хребтового каналу, ширину ніжки хребця, косий розмір тіла хребця; а також згідно з магнітно-резонансною томографією: інтрадуральний простір; спинний мозок; площу резервного простору та міжхребцевих отворів. Найкращі показники виявлено у пацієнтів першої групи, гірші - у пацієнтів третьої групи. Найгірші показники виявились у пацієнтів другої та 4-ї груп.