Отмечено, что лечение ангиоспазма (АС) как одного из наиболее опасных осложнений субарахноидального кровоизлияния при разрыве артериальной аневризмы (АА) головного мозга (ГМ) является актуальной проблемой. Возможность визуализации сосудов ГМ позволила применять внутриартериальную инфузию вазоактивных препаратов (ВИВП) для лечения АС. Эффективность терапии АС, ишемии и отека ГМ зависит от многих факторов и даже при применении ВИВП не всегда обеспечивает желаемый результат. Изучение предикторов заболевания дает возможность правильно планировать тактику интенсивной терапии (ИТ), прогнозировать течение заболевания и результат лечения. При анализе материала применены статистические методы обработки данных, что дало возможность выявить прогностически значимые критерии, влияющие на эффективность лечения АС и его последствий. Доказано влияние некоторых предикторов на показатели выживаемости и летальность, инвалидизацию и сохранение трудоспособности больных после применения ВИВП. Установлено, что проведение ВИВП способствовало достоверному увеличению показателей выживаемости, снижению летальности и частоты инвалидизации больных с АС, ишемией и отеком ГМ.

Представлены данные об эффективности применения Осетрона для предупреждения и купирования тошноты и рвоты в периоперационном периоде у больных с острым нарушением кровообращения головного мозга по геморрагическому, ишемическому или смешанному типу.

Визначено фактори ризику судинного спазму (СС), якими є терміни госпіталізації, важкість стану за Хант-Хессом та WFNS, супутня патологія, гіпертензія та гіпертермія, формування вторинної ішемії. Розроблено тактику внутрішньоартеріальної пролонгованої фармакоінфузії (ВПФІ) у загальній схемі інтенсивної терапії (ІТ) у хворих з досліджуваною патологією. Вивчено позитивний вплив ВПФІ на вазоспазм за даними клінічних та інструментальних досліджень та ефективність окремих вазоактивних препаратів ("Папаверин", "Лідокаїн", "Німотоп"). Доведено, що папаверин і лідокаїн у хворих у важкому стані та стані середньої важкості краще усувають ангіоспазм, ніж німотоп, за помірних ішемічних порушень достовірної різниці немає, а у вкрай важкому стані ВПФІ не ефективна. Доведено, що папаверин сприяє зменшенню летальності й інвалідизації та збільшенню позитивних результатів лікування. Виявлено, що частота виживаності/поліпшення у разі використання папаверину - 65 %, лідокаїну - 55 %, нікотопу - 42,5 %, у контрольній групі - 32,5 %.

Мета роботи - проаналізувати можливість, доцільність та ефективність застосування різних методів нейровізуалізації щодо виявлення артеріальних аневризм головного мозку і післяопераційного динамічного спостереження. Проаналізовано ефективність використання різних методів нейровізуалізації для ініціальної діагностики та контрольного динамічного спостереження у 706 хворих з артеріальними аневризмами (АА) судин головного мозку, які перебували на лікування і за якими проведено тривале спостереження у Науково-практичному центрі ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України. Всім хворим проведено ендоваскулярну операцію з виключення АА з кровотоку. Тривалість післяопераційного спостереження - понад 5 років. Проведено 2500 церебральних ангіографій (ЦАГ), з них 1729 ініціальних та 774 повторних; 617 комп'ютерних/спіральних комп'ютерних томографій (КТ/СКТ), з них 377 ініціальних - 240 контрольних; 171 магнітно-резонансную томографію/магнітно-резонансную ангіографію (МРТ/МРА), з них 128 ініціальних і 43 контрольних. Описано показання для проведення КТ/СКТ (порушення мозкового кровообігу, необхідність одержання додаткових даних про АА, погіршення стану хворого під час лікування, клінічні ознаки ліквородинамічних порушень, спостереження за хворим у динаміці), ЦАГ (локалізація АА, особливість її будови та форми, особливості будови оточуючих судин, особливості компенсаторного кровотоку, ангіоспазм, вибір робочих проекції для операції), МРТ/МРА (перенесений крововилив без АА за даними ЦАГ, великі або гігантські аневризми, контрольне спостереження у віддалений післяопераційний період). Наведено приклади розбіжності щодо розміру АА за даними ЦАГ, КТ/СКТ та МРТ/МРА. Визначено переваги та недоліки методів у діагностиці АА судин головного мозку. Висновки: сучасні методи неінвазивної нейровізуалізації (МРТ/МРА, КТ/СКТ та її різновиди) мають важливе значення у діагностиці і спостереженні за хворими з АА судин головного мозку у гострий та віддалений період. Для оцінки ступеня радикальності виключення АА з кровотоку золотим стандартом залишається інвазивний метод - ЦАГ.

Цель работы - проанализировать отдаленные результаты эндоваскулярных операций при атеросклеротическом поражении брахиоцефальных и церебральных сосудов; определить факторы риска, влияющие на результат лечения и возникновение осложнений. Проанализированы отдаленные результаты эндоваскулярных операций у 170-ти больных с экстра- и интракраниальными стенозами церебральных артерий, находившихся на лечении в ГУ "Научно-практический Центр эндоваскулярной нейрорентгенохирургии НАМН Украины" в период с 2001 по 2014 г. В 149-ти случаях проведена эндоваскулярная ангиопластика со стентированием пораженных артерий в экстракраниальных отделах с использованием самораскрывающихся нитиноловых стентов. Увеличение диаметра стентируемой артерии наблюдалось у всех больных. У 27-ми больных отмечен остаточный стеноз (от 10 до 30 %, в среднем - 15,6 %). Анализ отдаленных результатов (через 6 мес, 1 - 3 года) показал, что хорошее и удовлетворительное состояние сохранялось у 97,3 % больных в течение 6-ти мес, у 87,9 % - через 3 года после операции. При эндоваскулярном лечении стенозов в интракраниальных отделах сосудистой системы головного мозга во всех случаях отмечена явная положительная динамика - улучшение локального кровотока, отсутствие неврологического дефицита и рецидивов. Выводы: эндоваскулярные операции при стенозах церебральных артерий имеют важное профилактическое значение и сопровождаются небольшим количеством рецидивов и осложнений. Наиболее опасными факторами, влияющими на результаты эндоваскулярных операций, являются тяжелое и крайне тяжелое состояние больного при госпитализации, множественные поражения церебральных артерий при суммарном стенозе более 45 %, нестабильные атеросклеротические бляшки с изъязвлением, тромбозом или кальцинозом, врожденные пороки сосудистой системы или сложное анатомическое строение сосудов головного мозга.

Цель работы - изучить особенности церебральной гемодинамики до и после эндоваскулярных операций при критических стенозах мозговых артерий для повышения эффективности лечения больных с окклюзионно-стенотическими поражениями сосудов головного мозга. Проанализированы результаты обследования и лечения 183 больных с хирургически значимыми стенотическими изменениями в сосудах, кровоснабжающих головной мозг, которые находились на лечении в ГУ "Научно-практический Центр эндоваскулярной нейрорентгенохирургии НАМН Украины" в период с 2001 по 2016 гг., из них у 67 выявлено критическое сужение просвета артерии. Всем больным проводили эндоваскулярное лечение - ангиопластику и стентирование церебральных артерий. Протокол обследования предусматривал анализ неврологического статуса, лабораторные исследования, электрокардиографию, компьютерную или магнитно-резонансную томографию, ультразвуковое исследование эктра- и интракраниальных артерий, церебральную ангиографию. Изучены особенности церебральной гемодинамики до и после эндоваскулярных операций у 183 больных со стенотическими атеросклеротическими поражениями экстракраниальных сосудов головного мозга. Установлено, что наибольшие изменения церебральной гемодинамики были характерны для больных с критическими стенозами. У 23 больных коллатеральный кровоток был компенсирован из другого (контралатерального) бассейна за счет Виллизиевого круга. У этих больных практически не наблюдали клинических проявлений гиперперфузии. У 44 (65,7 %) больных с критическими стенозами выявлены нарушения коллатеральной компенсации мозкового кровотока, у 19 из них после реваскуляризации зарегистрировали развитие синдрома церебральной гиперперфузии разной выраженности. Выявлена взаимосвязь между особенностями церебрального кровотока и риском возникновения гиперперфузионного синдрома. Группу риска составляют больные с критическими стенозами одной или нескольких артерий при наличии окклюзии или стеноза других магистральных артерий. Сделаны выводы, что критические стенозы церебральных артерий вызывают выраженные изменения церебральной гемодинамики с нарушениями коллатеральной компенсации мозкового кровотока. Церебральная ангиография и ультразвуковое исследование позволяют оценить наличие и варианты коллатеральной компенсации кровотока у больных с критическими стенозами и на основание этих данных с высокой вероятностью прогнозировать развитие синдрома церебральной гиперперфузии. Эффективность и прогноз эндоваскулярного лечения зависят от своевременной диагностики нарушений церебральной гемодинамики в до- и послеоперационный период с последующим динамическим наблюдением за больными.

Гостре порушення мозкового кровообігу залишається однією із головних причин смертності та інвалідності. Захворюваність на гострий інсульт аналогічна захворюваності на гострий коронарний синдром, але прогноз для пацієнта, який переніс інсульт, є значно гіршим. Дедалі більше наукових даних підтверджують, що принаймні 30 - 50 % (можливо, більше - це залежить від діагностичного підходу) ішемічних інсультів спричинені кардіологічною патологією (фібриляція передсердь, набуті або вроджені вади серця, інфекційний ендокардит тощо). Ще більша кількість пацієнтів мають супутню кардіологічну патологію, яка, якщо не є причиною, то погіршує перебіг і прогноз пацієнта із гострим порушенням мозкового кровообігу (ГПМК). Тому важливим та актуальним є визначення особливостей ведення таких хворих із урахуванням коморбідної патології і співпраця лікарів різних спеціальностей. У гострий період інсульту ведення пацієнтів із гіпертонічною хворобою, фібриляцією передсердь та іншою кардіальною патологією має особливості. Тактика кардіолога залежить від виду інсульту - ішемічний чи геморагічний. Правильний та своєчасний вибір гіпотензивної або антикоагулянтної терапії може істотно вплинути на перебіг ГПМК та прогноз для пацієнта. У хворих із перенесеним інсультом важливо визначити етіологічний чинник. За наявності кардіологічної патології, яка є причиною емболії, призначають антикоагулянти для профілактики повторних інсультів. Ефективна діагностика та лікування серцевих захворювань можуть сприяти як профілактиці інсульту, так і поліпшенню його прогнозу. Наведено огляд літератури щодо особливостей ведення кардіологічної патології у хворих, які перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку. Розглянуто особливості лікування гіпертонічної хвороби в гострий період інсульту та постінсультний період, зокрема особливості статинотерапії. Висвітлено принципи призначення оральних антикоагулянтів при фібриляції передсердь у пацієнтів з гострим порушенням мозкового кровообігу. Описана медикаментозна профілактика інсульту при фібриляції передсердь. Приділено увагу питанню потрійної терапії (подвійна антитромбоцитарна та оральний антикоагулянт).

Однією із найпоширеніших причин смертності населення є інсульти, які в більшості країн посідають третє місце серед причин смертності. Поширеність інсультів в Україні одна з найбільших в Європі - 282,3 випадку на 100 тис. населення, або близько 100 тис. щорічно. Проаналізовано дані МОЗ України, низки лікувальних установ України та м. Київ щодо лікування хворих з інсультами. Показано можливості та перспективи надання медичної допомоги хворим із інсультами у м. Київ та Україні, враховуючи наявні медичні ресурси та ефективне їх використання. Аналіз сучасного стану надання медичної допомоги хворим із гострими порушеннями мозкового кровообігу виявив, що використання нейрохірургічних служб у м. Київ та Україні, які мають необхідне обладнання, штат, кадри, служби ургентної допомоги, після незначної реорганізації надасть змогу найближчим часом забезпечити невідкладну допомогу хворим із інсультами.

Наведено сучасні комплексні рекомендації для діагностики та лікування аневризматичного субарахноідального крововиливу, які розроблені на основі рекомендацій Американської асоціації з нейрохірургічної допомоги, Асоціації серцевих захворювань, Американської асоціації інсульту, Європейської організації боротьби з інсультом та Корейським товариством нейроінференції. Доказову силу рекомендацій оцінено відповідно до класу і рівня доказів.

Для діагностики гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ) важливе значення мають методи візуалізації: ехокардіографія (ЕхоКГ), комп'ютерна та магнітно-резонансна томографія. Ці методи допомагають виявити зміни на різних стадіях, оцінити прогноз, провести стратифікацію ризику та диференціальну діагностику. Потовщення стінки лівого шлуночка (ГЛШ) - стан, який може спричинити фізіологічна адаптація внаслідок перевантаження, наприклад, у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, спортсменів тощо. ГЛШ може бути пов'язана зі зміною власне структури, наприклад, за гіпертрофічної кардіоміопатії, хвороб нагромадження. Ознаки ГЛШ по ЕхоКГ - значущий предиктор смертності як для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, так і для загальної популяції. Наявність ГЛШ за даними ЕхоКГ асоціюється з високим кардіоваскулярним ризиком для пацієнта. Важливо своєчасно діагностувати захворювання з високим ризиком раптової серцевої смерті. Одним з них є гіпертрофічна кардіоміопатія. Клінічний діагноз гіпертрофічної кардіоміопатії без використання методів візуалізації неможливий. Тому Європейська асоціація серцево-судинної візуалізації (EACVI) рекомендує застосовувати мультимодальний підхід під час обстеження пацієнтів з гіпертрофічною кардіоміопатією. Для діагностики виду гіпертрофії (патологічна або фізіологічна) використовують комп'ютерну томографію серця, ЕхоКГ, магнітно-резонансну томографію. Вибір методу залежить від діагностичного завдання, переваг і недоліків методу. Різні методи візуалізації слід розглядати як такі, що доповнюють один одного, а не як конкуруючі. Важливо вибирати методику візуалізації з урахуванням діагностичної цінності, доступності, переваги, ризиків і вартості.

Представлено клінічне спостереження одночасного ендоваскулярного виключення з кровотоку артеріовенозної мальформації та мішкоподібної аневризми у породіллі із застосуванням рідкої клеючої композиції Onyx та моноспіральної техніки оклюзії аневризми. Пацієнтку Х., 31 рік, госпіталізовано в Центр на 10-ту добу післяпологового періоду, яка з анамнезу: двічі (на 20-му та 27-му тижнях вагітності) перенесла внутрішньо шлуночкові крововиливи внаслідок розриву артеріовенозної мальформації в ділянці задньої третини мозолистого тіла, лівого бічного шлуночка та лівої тім'яної частки головного мозку. Після першого крововиливу обрано консервативну тактику лікування через високий ризик ускладнень, пов'язаних з проведенням хірургічного втручання, для матері та плода. Після другого крововиливу запропоновано ендоваскулярну емболізацію мальформації, однак пацієнтка та її чоловік відмовилися від операції, віддавши перевагу консервативній терапії та хірургічному лікуванню після пологів. Окрім артеріовенозної мальформації, за допомогою селективної церебральної субтракційної ангіографії діагностовано множинні церебральні мішкоподібні аневризми передньої мозкової і передньої сполучної артерії зліва та 2 аневризми передньої мозкової артерії (А2 - А3 і А3 - А4-сегменти) справа. Під час операції проведено ендоваскулярну субтотальну емболізацію артеріовенозної мальформації та оклюзію мішкоподібної аневризми передньої мозкової артерії (А2 - А3-сегмент) справа. Контрольне ангіографічне обстеження через 3 міс показало тотальне виключення артеріовенозної мальформації та мішкоподібної аневризми передньої мозкової артерії (А2 - А3-сегмент) справа, зникнення аневризм передньої мозкової і передньої сполучної артерії зліва та передньої мозкової артерії (А3 - А4-сегмент) справа.

Для діагностики гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ) важливе значення мають методи візуалізації: ехокардіографія (ЕхоКГ), комп'ютерна та магнітно-резонансна томографія. Ці методи допомагають виявити зміни на різних стадіях, оцінити прогноз, провести стратифікацію ризику та диференціальну діагностику. Потовщення стінки лівого шлуночка (ГЛШ) - стан, який може спричинити фізіологічна адаптація внаслідок перевантаження, наприклад, у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, спортсменів тощо. ГЛШ може бути пов'язана зі зміною власне структури, наприклад, за гіпертрофічної кардіоміопатії, хвороб нагромадження. Ознаки ГЛШ по ЕхоКГ - значущий предиктор смертності як для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, так і для загальної популяції. Наявність ГЛШ за даними ЕхоКГ асоціюється з високим кардіоваскулярним ризиком для пацієнта. Важливо своєчасно діагностувати захворювання з високим ризиком раптової серцевої смерті. Одним з них є гіпертрофічна кардіоміопатія. Клінічний діагноз гіпертрофічної кардіоміопатії без використання методів візуалізації неможливий. Тому Європейська асоціація серцево-судинної візуалізації (EACVI) рекомендує застосовувати мультимодальний підхід під час обстеження пацієнтів з гіпертрофічною кардіоміопатією. Для діагностики виду гіпертрофії (патологічна або фізіологічна) використовують комп'ютерну томографію серця, ЕхоКГ, магнітно-резонансну томографію. Вибір методу залежить від діагностичного завдання, переваг і недоліків методу. Різні методи візуалізації слід розглядати як такі, що доповнюють один одного, а не як конкуруючі. Важливо вибирати методику візуалізації з урахуванням діагностичної цінності, доступності, переваги, ризиків і вартості.

Представлено клінічне спостереження одночасного ендоваскулярного виключення з кровотоку артеріовенозної мальформації та мішкоподібної аневризми у породіллі із застосуванням рідкої клеючої композиції Onyx та моноспіральної техніки оклюзії аневризми. Пацієнтку Х., 31 рік, госпіталізовано в Центр на 10-ту добу післяпологового періоду, яка з анамнезу: двічі (на 20-му та 27-му тижнях вагітності) перенесла внутрішньо шлуночкові крововиливи внаслідок розриву артеріовенозної мальформації в ділянці задньої третини мозолистого тіла, лівого бічного шлуночка та лівої тім'яної частки головного мозку. Після першого крововиливу обрано консервативну тактику лікування через високий ризик ускладнень, пов'язаних з проведенням хірургічного втручання, для матері та плода. Після другого крововиливу запропоновано ендоваскулярну емболізацію мальформації, однак пацієнтка та її чоловік відмовилися від операції, віддавши перевагу консервативній терапії та хірургічному лікуванню після пологів. Окрім артеріовенозної мальформації, за допомогою селективної церебральної субтракційної ангіографії діагностовано множинні церебральні мішкоподібні аневризми передньої мозкової і передньої сполучної артерії зліва та 2 аневризми передньої мозкової артерії (А2 - А3 і А3 - А4-сегменти) справа. Під час операції проведено ендоваскулярну субтотальну емболізацію артеріовенозної мальформації та оклюзію мішкоподібної аневризми передньої мозкової артерії (А2 - А3-сегмент) справа. Контрольне ангіографічне обстеження через 3 міс показало тотальне виключення артеріовенозної мальформації та мішкоподібної аневризми передньої мозкової артерії (А2 - А3-сегмент) справа, зникнення аневризм передньої мозкової і передньої сполучної артерії зліва та передньої мозкової артерії (А3 - А4-сегмент) справа.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703-5

Рубрики:

Порушення мозкового кровообігу

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703.1

Рубрики:

Інсульт

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Тромб, який флотує, та фрагмент атеросклеротичної бляшки (мобільна бляшка) у просвіті сонної артерії є надзвичайно рідкісними спостереженнями. Атеросклероз - найчастіша причина їх появи. Оптимальну стратегію лікування не визначено через рідкісність спостережень, а також брак порівняльних досліджень консервативного та хірургічного лікування (стентування сонної артерії, ендоваскулярна тромбектомія, ендартеректомія). Наведено два клінічних спостереження, які демонструють тактику лікування цих рідкісних патологій. Пацієнт Ю., 62 роки, на момент госпіталізації мав вогнищеву неврологічну симптоматику, 12 балів за NIHSS (шкала тяжкості інсульту Національних інститутів здоров'я США). За даними мультиспіральної комп'ютерної томографії головного мозку, наявні ознаки ішемічного інсульту в басейні правої середньої мозкової артерії. Селективна церебральна ангіографія виявила ознаки тромбозу артерій передцентральної та центральної борозни правої середньої мозкової артерії, критичного стенозу гирла правої внутрішньої сонної артерії та тромбу, який флотує в її просвіті з точкою фіксації на рівні атеросклеротичної бляшки. Тромб перекривав просвіт артерії більше ніж на 60 %. Виконано ендоваскулярну аспірацію тромбу, який флотує, ангіопластику та стентування критичного стенозу зі сприятливим клінічним результатом. Пацієнт Л., 73 роки, звернувся для проведення ультразвукового дослідження брахіоцефальних артерій, під час якого було діагностовано мобільну атеросклеротичну бляшку на рівні біфуркації правої загальної сонної артерії. Цифрова селективна церебральна ангіографія підтвердила наявність у просвіті артерії фрагмента бляшки, який флотує. Після застосування навантажувальної дози тикагрелору без ускладнень було проведено екстрену імплантацію каротидного стента на рівні біфуркації правої загальноїі сонної артерії. З огляду на сучасні можливості інтервенційної радіології та широкий вибір інструментарію, ендоваскулярний підхід до лікування ускладненої атеросклеротичної бляшки із компонентом, який флотує, чи утвореним тромбом є оптимальним варіантом лікування з хорошим профілем безпеки.

Мета роботи - оцінити ефективність і безпечність ендоваскулярного лікування пацієнтів з гострим ішемічним інсультом (ГІІ) унаслідок тандемних оклюзій. Проаналізовано результати обстеження та лікування 237 пацієнтів з ГІІ унаслідок оклюзії великої судини, яким було виконано ендоваскулярну реперфузію. Вік пацієнтів становив від 29 до 84 років (середній вік - 64,8 року). Серед хворих переважали чоловіки (46 (70,8 %)). Тандемні оклюзії (внутрішня сонна і середня мозкова артерія) було діагностовано у 65 (27,4 %) випадках. Серед пацієнтів з ішемічним інсультом унаслідок тандемної оклюзії у 29 (44,6 %) діагностовано атеротромботичний підтип інсульту, у 27 (41,5 %) - кардіоемболічний. У 9 (13,9 %) випадках причиною тромбозу була спонтанна дисекція стінки внутрішньої сонної артерії. Для оцінки колатерального кровотоку застосовували запропоновану Американським товариством інтервенційної і терапевтичної радіології шкалу ACG. Якість реперфузії оцінювали за шкалою eTICI. Аналіз функціональних результатів пацієнтів через 90 діб від початку захворювання проводили за модифікованою шкалою Ренкіна (мШР). Добрий ангіографічний результат (еTICI 2b-3) досягнуто у 54 (83,1 %) пацієнтів. Інтраопераційні ускладнення було зареєстровано у 8 (12,3 %) спостереженнях. Із 35 (53,8 %) пацієнтів з розвиненими (ACG 3-4) колатералями доброї реперфузії вдалося досягти у 33 (94,3 %). При слабко виразній (ACG 0-2) колатеральній компенсації (30 (46,2 %) спостережень) якості реперфузії еTICI 2b-3 досягнуто лише у 21 (70,0 %) випадку. Із 40 (61,5 %) пацієнтів з тандемною оклюзією, в яких пункцію артерії проведено протягом 6 год. після появи неврологічної симптоматики, 0 - 2 бали за мШР через 90 днів мали 15 (37,5 %). У разі пункції артерії пізніше 6 год. (25 (38,5 %) спостережень) добрий результат через 90 днів зареєстровано лише у 7 (28,0 %) пацієнтів. Аналіз впливу колатералей на динаміку змін за даними мультиспіральної комп'ютерної томографії виявив, що пацієнти з добре виразними колатералями (35 (53,8 %)) під час контрольного обстеження мали за шкалою ASPECTS від 1 до 9 балів (у середньому - 5,3 бала), пацієнти зі слабко виразними колатералями (30 (46,2 %)) - від 0 до 6 балів (у середньому - 2,2 бала). Протягом першої доби або на момент виписки статистично значуще зниження неврологічного дефіциту спостерігали у групі з успішним відновленням церебрального кровотоку. Висновки: на клінічну ефективність ендоваскулярних методів реперфузії впливає багато чинників: площа зони гіпоперфузії та ділянки ушкодження головного мозку за даними комп'ютерної томографії при госпіталізації, якість проведеної ендоваскулярної реперфузії, час від початку захворювання, колатеральна компенсація басейну тромбованої артерії, ускладнення під час операції. Добре виразні колатералі є предиктором позитивної динаміки після успішної ендоваскулярної реперфузії.