Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.140.45-37

Рубрики:

Інфаркт міокарда

Шифр НБУВ: Ж26828 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - оцінити результати різних способів лікування пацієнтів з пахвинними грижами (ПГ), встановити причини незадовільних результатів лікування хворих з цією патологією, розробити комплекс практичних рекомендацій для профілактики ускладнень та поліпшення результатів лікування пацієнтів з ПГ. Матеріали та методи. Проведено аналіз результатів оперативних втручань у пацієнтів з ПГ в період з 2000 по 2005 рр. Серед 598-ми пацієнтів з цією патологією чоловіків було 546 (91,3 %), жінок - 52 (8,7 %). Вік хворих - від 16-ти до 92-х років, середній вік 48,5 років. У дослідженні використовували класифікацію ПГ за Nyhus (1995). Первинні грижі спостерігали в 505-ти (84,4 %), рецидивні - в 93-х (15,6 %) випадках. З приводу защемлення в ургентному порядку прооперовано 40 пацієнтів з ПГ (6,7 %). Пластику пахвинного каналу власними тканинами, в більшості випадків проводили за методами Bassini, Girard-Спасокукоцького та Постемпського, пластику за допомогою сітчастих алотрансплантатів - за Lichtenstein та за Stoppa. Як сітчасті протези здебільшого використовували поліпропіленові ендопротези фірм "Ethicon" та "Лінтекс". Результати. ПГ I типу згідно з класифікацією Nyhus (1995), спостережено у 25-ти (4,2 %) пацієнтів, II типу - у 152-х (25,4 %), III A типу - у 218-ти (36,5 %), III B типу - у 84-х (14 %) хворих, III A, B типу - у 26-ти (4,3 %), IV типу - у 93-х (15,6 %) пацієнтів. Ковзні грижі

в дослідженні виявлено у 84-х випадках (14 %). У 31-го пацієнта (5,2 %) діагностовано білатеральні ПГ. Хірургічні втручання виконали одномоментно у 23-х хворих, у два етапи - у 8-ми. Оцінку результатів лікування пацієнтів з ПГ проводили шляхом порівняння інтраопераційних, ранніх та пізніх післяопераційних ускладнень. Висновки. Результати лікування пацієнтів з ПГ свідчать про переваги застосування сітчастих трансплантатів під час проведення герніопластики, зокрема кількість ускладнень у автопластиках досягала 27,1 %, а в алопластиках - 8,1 %. Причинами незадовільних віддалених результатів лікування хворих з цією патологією є неправильний вибір способу пластики пахвинного каналу (6 %) і технічні помилки під час виконання операції (1,6 %). Поліпшення результатів лікування пов'язано не стільки з ширшим упровадженням алотрансплантаційних способів герніопластики, скільки з індивідуальним підходом до вибору способу пластики пахвинного каналу. Останнє можливе лише в разі володіння хірургами різними методами оперативних втручань, у тому числі й з використанням сітчастих поліпропіленових протезів.

Ключ. слова: ерозивно-виразкова гостра гастродуоденальна кровотеча, інфаркт міокарда, прогноз рецидиву кровотечі, прогноз смерті, шкала Роккалла
Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.204.6-43 + Р410.140.45-433.71

Рубрики:

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки

Інфаркт міокарда

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Оцінено частоту та характер змін слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки та стан артеріальних і венозних судин підслизового шару у померлих від гострого інфаркту міокарда (ІМ) без клінічних ознак шлунково-кишкової кровотечі (ШКК) за даними макро- та мікроскопічного дослідження автопсійного матеріалу. Дослідження проведено на 172 померлих у Центральній міській клінічній лікарні Києва за період з 01.2005 до 05.2007 рр. Померлих розподілено на три групи: група ІМ (104) - померли від ІМ у строки після 18 год від початку захворювання, група МІ (68) - від мозкового ішемічного інсульту (МІ), група К (контрольна) (9) - внаслідок нещасних випадків. Причиною смерті померлих з групи ІМ була гостра серцева недостатність, з групи МІ - набряк головного мозку, з групи К - політравми, не сумісні з життям. Групи були зіставлено за віковим і статевим складом. У померлих від ІМ без клінічних виявів ШКК гострі пошкодження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки у вигляді петехій та ерозій на автопсії виявлено у 78,8 % випадків, у тому числі в поєднанні з виразками (11,5 %), що в 2,17 раза частіше у порівнянні з померлими від мозкового ішемічного інсульту. У померлих від ІМ у порівнянні з померлими від ішемічного інсульту та від нещасних випадків середня площа просвіту венозних судин підслизового шару шлунка та дванадцятипалої кишки за даними мікроскопії збільшена і за величиною позитивно корелювала з частотою гострих пошкоджень гастродуоденальної слизової оболонки та ШКК, часом від початку захворювання до настання смерті, класом гострої лівошлуночкової недостатності.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.140.45-29

Рубрики:

Інфаркт міокарда

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано результати оперативних втручань у 248-ми пацієнтів з післяопераційними вентральними грижами за період з 2000 до 2006 рр. Чоловіків було 77 (31 %), жінок - 171 (69 %). Вік хворих - від 23-х до 88-ми років. Пацієнти були розподілені на дві групи. Застосування безнатяжних методів пластики грижових воріт з використанням сітчастих алотрансплантатів у лікуванні пацієнтів з післяопераційними вентральними грижами забезпечує надійне закриття грижового дефекту, проте не запобігає виникненню ранніх післяопераційних ускладнень. Впровадження запропонованої схеми профілактичних заходів під час лікування пацієнтів з післяопераційними вентральними грижами дало змогу знизити кількість ускладнень післяопераційної рани з 16,0 до 5,6 %, внутрішніх органів - з 12,3 до 1,4 %.

Мета роботи - провести оцінку результатів різних способів лікування пацієнтів з паховими грижами (ПГ); встановити причини незадовільних результатів лікування хворих з цією патологією; розробити комплекс практичних рекомендацій для профілактики ускладнень та поліпшення результатів лікування пацієнтів з ПГ. Проаналізовано результати оперативних втручань у пацієнтів з ПГ в період з 1999 по 2008 рік. Серед 1030 пацієнтів з цією патологією чоловіків було 916 (88,9 %), жінок - 114 (11,1 %). Вік хворих від 16 до 93 років, середній вік - 48,7 років. В дослідженні використано класифікацію ПГ за Nyhus (1993). Первинні грижі виявлено у 875 (85 %) випадках, рецидивні - у 155 (15 %). З приводу защемлення в ургентному порядку прооперовано 81 (7,9 %) пацієнта. Пластику пахового каналу власними тканинами в більшості випадків проведено за методами Bassini, Girard - Спасокукоцького, Shouldice та Постемпського. Пластику за допомогою сітчастих алотрансплантатів - за Lichtenstein та Gilbert, рідше - за Rutkov - Robbins. У разі двобічних прямих ПГ проведено пластику за Stoppa. Як алотрансплантат здебільшого використано поліпропіленові ендопротези фірм "Ethicon" та "Лінтекс". Висновки: результати лікування пацієнтів з ПГ свідчать про переваги застосування сітчастих трансплантатів для герніопластики. Кількість ускладнень при автопластиках становила 17,5 %, а при алопластиках - 8,5 %. Причинами незадовільних віддалених результатів лікування хворих з цією патологією є неправильний вибір способу пластики пахового каналу (6 %) і технічні похибки під час виконання операції (1,6 %).

Для поліпшення результатів лікування необхідно не широке впровадження алотрансплантаційних способів герніопластики, а індивідуальний підхід до вибору способу пластики пахового каналу.

Мета роботи - визначити частоту ерозивно-виразкових гострих гастродуоденальних кровотеч (ЕВГГДК) у хворих на інфаркт міокарда (ІМ), їх вплив на госпітальну летальність, оцінити ефективність профілактики і ендоскопічного гемостазу у таких пацієнтів. Обстежено 208 хворих на ІМ, ускладнений ЕВГГДК. У контрольній групі (141 хворий) профілактику ЕВГГДК не проводили, а в основній групі (67) з профілактичною метою використовували пероральний прийом омепразолу одночасно з комбінованим препаратом діосміну/гесперидину в терапевтичних дозах. Висновки. У хворих на ІМ ЕВГГДК виникають у 3,4 % випадків (унаслідок гострих пошкоджень гастродуоденальної слизової оболонки - у 57,3 % випадків та хронічних виразок - у 42,7 %) і асоціюються зі збільшенням рівня госпітальної летальності на 37,7 %. Профілактика ЕВГГДК при ІМ інгібітором протонної помпи одночасно з діосміном/гесперидином протягом 10 діб дає змогу зменшити частоту ЕВГГДК на 26,5 %, частку активних кровотеч (Forrest I) з 24,0 до 14,9 % і частоту рецидивів - з 35,4 до 11,1 %, що свідчить про доцільність її проведення всім хворим на ІМ. У пацієнтів з ІМ та з активними ерозивно-виразковими гастродуоденальними кровотечами (Forrest I) ендоскопічний гемостаз є ефективним у 45,5 % випадків.

Розроблено модель інфаркту міокарда (ІМ) у щурів шляхом діатермокоагуляції передньої міжшлуночкової гілки лівої коронарної артерії у верхній третині, яка забезпечує розвиток ІМ у всіх тварин. Уперше на експериментальному матеріалі встановлено, що гострі пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки на третю добу після ІМ виникають у 60 % тварин з моделлю ІМ. Вивчено стан судин підслизового шару шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК). Установлено взаємозалежність між тяжкістю ІМ, яку оцінювали за вираженістю гострої лівошлуночкової недостатності (ГЛШН) та гістологічними змінами стінки шлунка, зокрема, у венозній системі. За результатами експериментальних і клінічних досліджень показано роль венозного застою у підслизовому шарі шлунка та ДПК у патогенезі ерозивно-виразкових уражень та ерозивно-виразкової гострої гастродуоденальної кровотечі (ЕВГГДК) у разі ІМ, що дозволило обгрунтувати новий метод профілактики цих ускладнень. На підставі аналізу великого клінічного матеріалу уточнено частоту ерозивно-виразкових уражень шлунка і ДПК та ЕВГГДК у хворих на ІМ, яка становить 78,8 %, зокрема, прижиттєво не діагностованих кровотеч за даними автопсії у 20,2 % випадків. Розроблено й обгрунтовано алгоритм вибору лікувальної тактики у разі виникнення ЕВГГДК у хворих на ІМ, який грунтується на уточненні показань для оперативного лікування залежно від величини фракції викиду лівого шлуночка. Доведено його ефективність щодо зниження рівня летальності у цій групі хворих. Розроблено новий тип оперативного втручання у разі кровотеч з глибоких виразкових дефектів, розміщених на задній стінці ДПК, який грунтується на тампонаді виразки

Посібник містить два змістових модулі: перший - "Ургентна абдомінальна хірургія", другий - "Хірургічна гастроентерологія, проктологія та трансплантологія", до складу яких входять практичні заняття з питань хірургії гострого апендициту, гострого холециститу, гострого панкреатиту, гострої непрохідності кишок, гострого перитоніту, зовнішніх і внутрішніх гриж живота, ускладнень виразкової хвороби шлунка та дванадятипалої кишки, жовчнокам'яної хвороби, жовтяниці, хронічного панкреатиту, захворювання селезінки, тонкої та товстої кишок, промежини тощо. Під час розгляду кожної теми подано теоретичні відомості з клінічної анатомії та фізіології про відповідний орган, основні захворювання, їх систематику та клінічний перебіг, методи діагностики, тактику та методи лікування.

Мета роботи - оцінити ефективність застосування беміпарину для профілактики венозних тромбозів у пацієнтів після пластики вентральних гриж та симультанних втручань на органах черевної порожнини, його вплив на вміст тромбоцитів, фібриногену та розчинних фібрин-мономерних комплексів у крові в післяопераційний період. В дослідження було включено 39 пацієнтів віком від 23 до 70 років, яким у період з 01.02.2009 до 01.02.2010 р. у хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Києва виконано операції з приводу вентральних гриж, зокрема симультанні. Пацієнти були розподілені на дві групи. Основну групу склали 20 хворих, у яких у післяопераційний період для профілактики тромбоемболічних ускладнень застосовували беміпарин ("Цибор" виробництва Berlin-Chemie Menarini) у дозі 2500 ОД анти-Ха факторної активності підшкірно 1 раз на добу через 6 год після завершення операції. В контрольну групу включено 19 пацієнтів, які з цією метою отримували дальтепарин натрію у такій самій дозі підшкірно 1 раз на добу через 6 год після завершення операції. Висновки: застосування беміпарину у дозі 2500 ОД анти-Ха факторної активності підшкірно 1 раз на добу для профілактики тромботичних ускладнень у хворих після герніопластик та симультанних втручань зумовило достовірно нижчий вміст розчинних фібрин-мономерних комплексів (РФМК) у плазмі крові порівняно із застосуванням дальтепарину натрію у такій самій дозі, що свідчить про його вищу активність щодо запобігання внутрішньосудинній коагуляції.

У разі застосування беміпарину (на відміну від дальтепарину натрію) не виявлено пікового зростання РФМК і кореляційного зв'язку між вмістом РФМК у плазмі крові та об'ємом інтраопераційної крововтрати і тривалістю операції, що надає йому певні переваги у профілактиці тромботичних ускладнень після тривалих і травматичних оперативних втручань.

Запропоновано та впроваджено в практику малоінвазивний спосіб доступу при апендектомії, який відрізняється тим, що розріз шкіри виконують над верхнім краєм лонного симфізу у волосистій частині, а входження в черевну порожнину здійснюють крізь Спігелієву лінію. Описано техніку виконання операції. Показано переваги запропонованого доступу. В хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Київ за період з 2009 до 2011 р. мініінвазивний доступ застосовано у 199 хворих з гострим апендицитом (жінок було 132 (66,3 %), чоловіків - 67 (33,7 %)). Одержано добрий косметичний ефект.

Мета роботи - провести аналіз операцій, які виконують у відділенні невідкладної хірургії у разі гострого апендициту (ГА) та супутніх кіст і апоплексії яєчників. В хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Київ за період з 2009 до 2011 р. прооперовано 199 хворих з приводу ГА, зокрема 129 (64,8 %) жінок. Досліджувана група складалася із 41 жінки. Вік жінок становив від 16 до 42 років (середній вік - 28 років). 37 (31,8 %) пацієнткам виконано симультанні операції з приводу ГА та супутньої патології яєчників. У 4 (3 %) пацієнток апендикс був без змін, тому його не видаляли. Частка пацієнток із супутньою патологією яєчників серед усіх пацієнток, госпіталізованих з ГА, становила 33,3 %. Це були переважно жінки віком до 25 років (76 %). Відмінностей у клініці ГА та апоплексії яєчників, яка не супроводжується значною крововтратою, немає, проте симптом Волковича - Кохера трапляється у хворих з ГА у 45,5 % випадків, а у хворих з апоплексією та крововтратою понад 400 мл найчастіше виявляють симптоми внутрішньочеревної кровотечі. При розривах кіст яєчників апендицит здебільшого вторинно катарально змінений. Запальний процес в апендиксі може прогресувати, про що свідчить наявність у 29,5 % пацієнток флегмонозного апендициту, динаміку якого в післяопераційний період відстежити складно, тому за наявності навіть вторинних запальних змін стінки апендиксу необхідно завжди виконувати апендектомію.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.305.6 + Р457.445.23-83

Рубрики:

Ілеус (непрохідність кишечника)

Операції на кишечнику

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.302.2

Рубрики:

Розлади рухової функції кишечника

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.23-83 + Р457.443

Рубрики:

Операції на кишечнику

Прийоми і методи оперативних втручань на черевній стінці. Топографічна анатомія

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.2-62

Рубрики:

Операції на шлунку і кишечнику

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - оцінити ефективність диференційного підходу до лікування спайкової хвороби очеревини (СХО), поєднаної з абдомінальною хірургічною патологією, та профілактики її ускладнень. У дослідження залучено 142 повторно оперованих пацієнтів із СХО, котрим виконували відкриті абдомінальні операції з приводу гострої та хронічної патології органів черевної порожнини з розкриттям просвіту травного каналу внаслідок втручання або основного захворювання. У групі порівняння (n = 77) використовували традиційні підходи до лікування та профілактики СХО, в основній групі (n = 65) - розроблено алгоритм профілактики і лікування СХО, який, окрім використання протиспайкового гелю (ПСГ), передбачав нові тактичні підходи, розроблені за результатами експериментального дослідження на тваринах, з урахуванням характеристик спайкового процесу, місця розкриття травного каналу, наявності перитоніту та гострої спайкової кишкової непрохідності (ГСКН). Інфекційно-запальні ускладнення (ІЗУ) були у 44,2 % хворих групи порівняння та у 26,2 % - основної групи (p = 0,026). У групі порівняння вони виникли у 19 (61,3 %) хворих, яким застосовували ПСГ, що достовірно більше (p = 0,013), ніж у пацієнтів, яким гель не вводили (15 (32,6 %)), водночас в основній групі у разі застосування ПСГ такої закономірності не виявлено: ІЗУ виникли у 6-ти (31,6 %) пацієнтів. Через 2 роки спостережень клінічні ознаки спайкової кишкової непрохідності (СКН) виявлено у 26 (33,8 %) пацієнтів групи порівняння та у 12-ти (18,5 %) - основної групи (p = 0,04). Повторно госпіталізовано з приводу СКН 17 (22,1 %) хворих групи порівняння та 6 (9,2 %) - основної групи (p = 0,038). З приводу ГСКН протягом 2-х років спостереження прооперовано 10 (13,0 %) хворих групи порівняння і 2 (3,1 %) - основної групи (p = 0,034). Висновки. Упровадження в клінічну практику запропонованого алгоритму профілактики та лікування СХО у разі операцій з розкриттям просвіту травного каналу надало змогу зменшити протягом 2-х років спостереження частку хворих з ІЗУ з 44,2 до 26,2 % (p = 0,026), з клінічними виявами СКН - з 33,8 до 18,5 % (p = 0,04), повторних госпіталізацій з приводу СКН - з 22,1 до 9,2 % (p = 0,038), з приводу ГСКН - з 13,0 до 3,1 % (p = 0,034).

Наведено випадок успішного лікування пацієнтки з дифузним поліпозом товстої кишки. Пацієнтка віком 18 років з діагнозом: сімейний аденоматоз товстої кишки, тотальне ураження товстої кишки, класична форма. Перебувала на лікуванні в хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Київ з 02.12.2016 р. до 24.12.2016 р. За результатами обстеження протипоказань до проведення оперативного втручання не виявлено. Враховуючи молодий вік пацієнтки, було виконано тотальну колектомію з відновленням безперервності шлунково-кишкового тракту ілео-ректоанастомозом за типом кінець у кінець, санацію та дренування черевної порожнини. Від тотальної колопроктектомії хвора категорично відмовилася. Пряма кишка містить множинні поліпи, залишена інтактною. Під час проведення генетичного дослідження виявлено мутацію гена APC алелі 5q21, кодон 1256. За результатами проведеного гістологічного дослідження аденоматозні поліпи, злоякісного переродження не виявлено. Хвору було оглянуто через місяць і скеровано на ендоскопічне видалення поліпів прямої кишки. Запропоновано вважати, що в лікуванні сімейного аденоматозу товстої кишки метод тотальної колектомії з відновленням безперервності шлунково-кишкового тракту ілео-ректоанастомозом за типом кінець у кінець є оптимальним у молодих пацієнтів за відсутності злоякісного переродження поліпів, що надає їм змогу вести нормальний спосіб життя без фізіологічних обмежень. Доступом, який має добрий косметичний ефект, є доступ за Пфаненштилем. Він надає змогу виконати оперативне втручання у повному обсязі за наявності сучасного матеріально-технічного забезпечення.

Мета роботи - встановити причини незадовільних результатів лікування пацієнтів з паховими грижами (ПГ) та розробити рекомендації щодо профілактики ускладнень і поліпшення результатів лікування в таких хворих. У 2003 - 2017 рр. прооперовано 1661 пацієнта з ПГ, з них 1477 (88,9 %) чоловіків, 184 (11,1 %) жінки віком від 16 до 98 років. Використовували класифікацію ПГ Nyhus (1993). Первинні грижі спостерігали в 1429 (86 %) випадках, рецидивні - в 232 (14 %). З приводу защемлення прооперовано 131 (7,9 %) пацієнта. Пластику пахового каналу власними тканинами проводили за методами Bassini, Girard - Спасокукоцького, Shouldice та Постемпського, алопластику - за Lichtenstein, Gilbert, RutkovіRobbins. За білатеральних прямих ПГ застосовували пластику за Stoppa. Пахові грижі I типу виявлено у 73 (4,4 %) пацієнтів, II типу - у 415 (25,0 %), IIIA типу - у 619 (37,3 %), IIIB типу - у 228 (13,7 %), IIIC типу - у 75 (4,5 %), IV типу - у 252 (15,1 %), ковзні грижі - у 254 (15,3 %) випадках. У 94 (5,5 %) пацієнтів діагностовано білатеральні ПГ. У 67 хворих оперативні втручання виконали одномоментно, у 25 - у два етапи. Оцінку результатів лікування проводили шляхом порівняння інтраопераційних, ранніх та пізніх післяопераційних ускладнень і триваласті стаціонарного лікування. Висновки: у разі проведення герніопластики застосування сітчастих трансплантатів має переваги: частота ускладнень за автопластик становила 16,8 %, за алопластик - 6,6 %. Незадовільні віддалені результати лікування спричинені неправильним вибором способу пластики пахового каналу (6 %) і технічними помилками під час операції (1,6 %). Для поліпшення результатів лікування слід застосовувати індивідуальний підхід до вибору способу пластики пахового каналу.