Розглянуто конструкцію та сфери застосування стенда для передремонтної діагностики й оцінки якості ремонту двигунів тракторів і автомобілів. Визначено переваги та перспективи застосування ЕОМ для визначення технічного стану двигунів тракторів і автомобілів.

Висвітлено теоретичні аспекти про складові сльози у хворих на первинну відкритокутову глаукому, на підставі чого визначено найбільш інформативні маркери підвищеного ризику надмірної проліферації в фільтраційній зоні - показники вільної арахідонової кислоти та сечовини. Вперше експериментально на очах лабораторних тварин за допомогою клінічного спостереження та гістоморфологічного аналізу досліджено можливість проведення неперфоруючої глибокої склеректомії (НГСЕ) з інтрасклеральною імплантацією oкоформу в мікрохірургічній практиці. Визначено за умов експерименту на очах лабораторних тварин переваги радіаційного способу стерилізації розробленої моделі імплантата, в порівнянні з хімічним за допомогою гістоморфологічного дослідження. Вперше розглянуто клінічні особливості запропонованої модифікації НГСЕ з інтрасклеральною імплантацією окоформу в порівнянні з результатами стандартної НГСЕ за даними ультразвукового біомікроскопічного обстеження, показниками гідродинаміки, зорових функцій і результатами оптичної когерентної томографії у разі довгострокового клінічного спостереження.

Проаналізовано дані обстеження 340 очей пацієнтів із первинною відкритокутовою глаукомою у післяопераційний період двоетапних антиглаукомних операцій, розподілених на три групи за типом хірургічного лікування. Встановлено діагоностичну ефективність і чутливість основних методик, рекомендованих для застосування під час моніторингу хворих із первинною відкритокутовою глаукомою.

Захворювання передньої поверхні ока та деструктивні процеси часто сполучені з синдромом "сухого ока" (ССО). Досвід лікування ССО у випадку тяжких деструктивних захворювань переднього сегменту ока на фоні тяжкої соматичної або очної патології свідчить про актуальність залучення нових груп медикаментів. Привернуло увагу використання імуномодулятора (імуносупресора) із цитостатичним ефектом - циклоспорину. Мета роботи - дослідити особливості консервативної терапії у разі деструктивних уражень рогівки, сполучених з синдромом "сухого ока". Клінічне обстеження 9 пацієнтів (16 очей) віком 26 - 78 років з ССО, пов'язаного з деструктивними ураженнями рогівки. Ретельно досліджено стан рогівки шляхом порівняльного аналізу клінічних параметрів з використанням лікування цитостатиком - 0,5 % циклоспорином. Застосування 0,5 % циклоспорину значно покращує клінічні прояви захворювання, що підтверджується за допомогою методу біомікроскопії (епітелізація рогівки, стихання ознак запалення), пробами Ширмера і Норна. Висновки: лікування з додаванням цитостатиків - 0,5 % циклоспорину, показує ефективність терапії деструктивних уражень передньої поверхні ока у 50 % випадків, в інших випадках - виконання аутосклеропластики.

Приділено увагу анатомії органа зору, орбіти, очного яблука, захисного та допоміжного апарату. Охарактеризовано зміни органа зору у разі судинних, інфекційних, ендокринних і захворювань центральної нервової системи. Надано загальні відомості про захворювання органа зору, що підлягають спостереженню і лікуванню фахівцем-офтальмологом. Надано інформацію надання невідкладної допомоги у разі ушкодження органа зору та допоміжного апарату, а також про нагляд за розвитком цього органа в дитячому та підлітковому віці.

По специально разработанной балльной шкале оценивалась эффективность мероприятий медицинской и социальной реабилитации детей с генетически детерминированной глазной патологией, обучающихся в школах-интернатах для слепых и слабовидящих детей г. Киева и обратившихся за консультацией в поликлинику "ОХМАТДЕТ". Показана низкая эффективность методов медицинской реабилитации. Подтверждено решающее значение профессиональной ориентации среди мероприятий реабилитации слепых и слабовидящих детей с наследственной слепотой и слабовидением.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р673.4-5

Рубрики:

Хвороби рогової оболонки

Шифр НБУВ: Ж101097 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Запропоновано об'єктивний критерій ефективності комбінованого лікування неоваскулярної глаукоми (НВГ) за допомогою комбінованого методу - субсклеральної циклвітректомії (модифікація операції Батманова) з інтравітреальним введенням стабілізатора фактора неоваскуляризації ALIA і наступними курсами судинно-нейропротекторної терапії. Під спостереженням знаходилось 58 хворих з НВГ протягом одного року після проведення комбінованого консервативно-хірургічного методу лікування. Запропоновано поєднання інтравітреального введення препарату антивазопроліферативної дії у процесі проведення хірургічного лікування за власною методикою. Пацієнти також одержували двічі на рік стандартні судинні курси консервативної терапії. Як критерій ефективності застосовувалася морфометрія параметрів головки зорового нерва на основі морфофункціональних тестів під час їх порівняння в до- і післяопераційному періодах. У діагностиці також враховувалася динаміка асиметрії зазначених показників між парними очима до - і після проведення курсів консервативно-хірургічного лікування, а також після операційного досягнення цільового внутрішньоочного тиску. Висновки: комплексне лікування НВГ призводить до стабілізації зорових функцій і покращання об'єктивних HRT-параметрів стану нейроглії в достовірно більшому відсотку випадків (92 і 78 % відповідно), ніж за відсутності інтравітреального введення препарату, гальмуючого васкуляризацію (Alia) і курсів підтримуючої терапії в післяопераційному періоді.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р673.704 + Р675.637.04

Рубрики:

Катаракта

Хірургічне лікування катаракти

Шифр НБУВ: Ж101097 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р675.637.04

Рубрики:

Хірургічне лікування катаракти

Шифр НБУВ: Ж101097 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Нормалізація внутрішньоочного тиску сприяє тривалому збереженню зорових функцій у пацієнтів із первинною відкритокутовою глаукомою. Мета роботи - вивчення ефективності препарату Травінор (травопрост 0,004 %) у лікуванні первинної відкритокутової глаукоми й проведення аналізу HRT- критеріїв прогресування глаукомної оптичної нейропатії. Під спостереженням перебували 32 хворі (48 очей) з первинною відкритокутовою глаукомою I, II, III стадій. Усі пацієнти отримували каплі Травінор як монотерапію 1 раз на добу (увечері). Оцінювались величина внутрішньоочного тиску, поля зору й морфометричні показники диска зорового нерва (HRT-параметри) протягом трьох місяців. Результати. Зниження внутрішньоочного тиску на фоні призначення Травінору відбулося в середньому на 6,7 мм рт.ст. через 1 місяць і на 6,2 мм рт.ст. - через 3 місяці. Найбільш виражений гіпотензивний ефект відмічався на фоні прийому Травінору у хворих на первинну відкритокутову глаукому з початковою стадією - внутрішньоочний тиск знизився до 17,4 мм рт.ст., із розвиненою стадією - до 20,1 мм рт.ст., зі стадією, що зайшла далеко, - до 22 мм рт.ст. Як критерій ефективності застосовувалась морфометрія параметрів диска зорового нерва на основі морфофункціональних тестів при їх порівнянні до і на фоні призначення Травінору. Найбільш вірогідними критеріями оцінки прогресування глаукомної оптичної нейропатії виявилися такі показники стереобіометрії: інтегральна площа нейроретинального обідка, показник Е/Д - відношення лінійного діаметра екскавації до діаметра зорового нерва, показник толерантності зорового нерва, максимальна глибина екскавації. Висновки: Травінор є ефективним і безпечним препаратом для лікування первинної відкритокутової глаукоми.

Важлива причина зниження зору, сліпоти, анатомічної загибелі очей, що завершуються енуклеацією в 23,7 % випадків, і, таким чином, інвалідизації, пов'язана з кератитами. Досвід лікування тяжких деструктивних захворювань переднього сегмента ока свідчить про складність та актуальність проблеми. Мета роботи - вивчити ефективність застосування операції лікувальної автотрансплантації склери у разі деструктивних уражень (виразці) рогової оболонки ока. У дослідження було включено 180 пацієнтів (180 очей) з тяжкими деструктивними ураженнями рогівки (ДУР) (виразкою) різної етіології з перфорацією рогівки - 61 око (33,9 %) або із загрозою перфорації (десцеметоцеле - 46 очей (25,6 %)). ДУР глибиною 1/3 - 1/2 товщини рогівки - 15 (8,3 %) та 46 (25,6 %) відповідно. Вік пацієнтів становив від 35 до 83 років, у середньому 57,34 року. За походженням ДУР було розподілено: на бактеріальні (31,1 %), вірусні (метагерпетичний) (8,3 %), автоімунні (5,0 %), нейропаралітичні (3,3 %), посттравматичні (непроникаючі поранення ока та сторонні предмети) кератити (10,0 %), ускладнення контактної корекції (міякі контактні лінзи) (11,7 %), післяопераційні кератопатії (після хірургічного лікування катаракти - ендотеліально-епітеліальна дистрофія) (15,0 %), після алокератопластики (15,6 %). Проводили: візометрію, біомікроскопію з флюоресцеїновим тестом і фотореєстрацією. Через 5 - 7 діб медикаментозного лікування для хірургічного лікування було застосовано лікувально-тектонічну кератопластику автосклеральним клаптем - лікувальну автосклеропластику рогівки (ЛАСПР) за запропонованою нами методикою. Загоєння рогівки у разі застосування ЛАСПР спостерігалося в 99,4 %. Наслідки залежали від глибини та площини зони виразки, термінів виконання ЛАСПР. Висновки: використання запропонованої операції ЛАСПР надає змогу закривати дефекти рогівки, зокрема з перфорацією, будь-якої локалізації. Операція ЛАСПР може застосовуватись у порядку ургентної допомоги, а також за відсутності матеріалу й умов для алотрансплантації рогівки. Результати проведеного лікування підтверджують доцільність використання ЛАСПР у випадку деструктивних виразкових уражень рогівки. Загоєння рогівки у разі застосування ЛАСПР спостерігалося в 99,4 %, гострота зору збільшилась в 63,8 % очей.

Важлива причина зниження зору, сліпоти, анатомічної загибелі очей, що завершуються енуклеацією в 23,7 % випадків, і, таким чином, інвалідизації, пов'язана з кератитами. Досвід лікування тяжких деструктивних захворювань переднього сегмента ока свідчить про складність та актуальність проблеми. Мета роботи - вивчити ефективність застосування операції лікувальної автотрансплантації склери у разі деструктивних уражень (виразці) рогової оболонки ока. У дослідження було включено 180 пацієнтів (180 очей) з тяжкими деструктивними ураженнями рогівки (ДУР) (виразкою) різної етіології з перфорацією рогівки - 61 око (33,9 %) або із загрозою перфорації (десцеметоцеле - 46 очей (25,6 %)). ДУР глибиною 1/3 - 1/2 товщини рогівки - 15 (8,3 %) та 46 (25,6 %) відповідно. Вік пацієнтів становив від 35 до 83 років, у середньому 57,34 року. За походженням ДУР було розподілено: на бактеріальні (31,1 %), вірусні (метагерпетичний) (8,3 %), автоімунні (5,0 %), нейропаралітичні (3,3 %), посттравматичні (непроникаючі поранення ока та сторонні предмети) кератити (10,0 %), ускладнення контактної корекції (міякі контактні лінзи) (11,7 %), післяопераційні кератопатії (після хірургічного лікування катаракти - ендотеліально-епітеліальна дистрофія) (15,0 %), після алокератопластики (15,6 %). Проводили: візометрію, біомікроскопію з флюоресцеїновим тестом і фотореєстрацією. Через 5 - 7 діб медикаментозного лікування для хірургічного лікування було застосовано лікувально-тектонічну кератопластику автосклеральним клаптем - лікувальну автосклеропластику рогівки (ЛАСПР) за запропонованою нами методикою. Загоєння рогівки у разі застосування ЛАСПР спостерігалося в 99,4 %. Наслідки залежали від глибини та площини зони виразки, термінів виконання ЛАСПР. Висновки: використання запропонованої операції ЛАСПР надає змогу закривати дефекти рогівки, зокрема з перфорацією, будь-якої локалізації. Операція ЛАСПР може застосовуватись у порядку ургентної допомоги, а також за відсутності матеріалу й умов для алотрансплантації рогівки. Результати проведеного лікування підтверджують доцільність використання ЛАСПР у випадку деструктивних виразкових уражень рогівки. Загоєння рогівки у разі застосування ЛАСПР спостерігалося в 99,4 %, гострота зору збільшилась в 63,8 % очей.

Діабетична ретинопатія (ДР), одне з основних ускладнень цукрового діабету (ЦД), займає одне з провідних місць серед відомих причин низького зору та сліпоти. Однією з основних причин зниження центрального зору в пацієнтів із ДР і ЦД 2-го типу (ЦД2) є діабетична макулопатія (ДМП). ДМП з можливим розвитком діабетичного макулярного набряку (ДМН) може відзначатися навіть у пацієнтів із початковими змінами на очному дні. Мета роботи - дослідити профіль безпеки й ефективність різних сучасних вітреоретинальних втручань у лікуванні діабетичної макулопатії. Під спостереженням перебувало 313 хворих із ЦД2 (313 очей) з ДМП та початковою (I група; n = 40), помірною або тяжкою непроліферативною діабетичною ретинопатією (НПДР) (II група; n = 92) та проліферативною діабетичною ретинопатією (ПДР) (III група; n = 181). Усім хворим були проведені загальноприйняті офтальмологічні дослідження. 313 пацієнтів (313 очей), яким було проведене хірургічне лікування, становили 4 групи спостереження: 1-ша група - 78 пацієнтів (78 очей), яким виконали трипортову закриту субтотальну вітректомію 25+ (ЗСВ); 2-га група - 85 пацієнтів (85 очей), яким виконано ЗСВ і додатково проведено пілінг внутрішньої пограничної мембрани сітківки (ВПМ); 3-тя група - 81 пацієнт (81 око), яким виконали ЗСВ, пілінг ВПМ та додатково етап панретинальної лазеркоагуляції (ПРЛК); 4-та група - 69 пацієнтів (69 очей), яким виконали ЗСВ, пілінг ВПМ, етап ПРЛК і додатково факоемульсифікацію катаракти. Досліджено характер та частоту операційних і післяопераційних ускладнень та ефективність різних видів вітреоретинальних втручань. Терміни спостереження становили 1, 3, 6 місяців та 1 рік після оперативного лікування. Ефективність різних видів вітреоретинальних втручань була вивчена через 1, 3 і 6 місяців після оперативного лікування. Встановлено високу ефективність втручання при всіх видах вітректомії. Виконання сучасних вітреоретинальних втручань у лікуванні ДМП і ДМН є ефективним через 1 місяць у 60,7, 82,4, 85,2 та 68,12 %, а через 1 рік - у 76,0, 75,0, 73,1 та 73,5 % відповідно. Частота рецидивів ДМП через 1 рік після вітреоретинальних втручань становила 24,0 - 27,0 % і не залежала від їх модифікації. Ефективність лікування ДМП залежала від стадії ДР і становила 72,5 % при початковій НПДР, 77,2 % при вираженій і тяжкій НПДР та 66,3 % при ПДР. Рецидиви ДМП були розподілені на три види: ранні перехідні, ранні стійкі та пізні. Найбільш поширеними були ранні стійкі рецидиви, які з урахуванням різних методів лікування становили від 16,1 до 25,6 %. Висновки: виконання всіх етапів хірургічного втручання повинно бути суворо обгрунтованим. Необхідно завжди враховувати ризики впливу кожного з етапів втручання для отримання оптимальних функціональних результатів, особливо у віддалені терміни спостереження.

Аміодарон на сьогодні - це один із найбільш поширених антиаритмічних препаратів, який з успіхом використовується для лікування як шлуночкових, так і надшлуночкових порушень ритму. У багатьох складних клінічних ситуаціях цей препарат є препаратом вибору. Незважаючи на свою високу ефективність й унікальну антиаритмічну активність у порівнянні з іншими класами антиаритмічних препаратів, аміодарон має найбільший спектр побічних ефектів та ускладнень - як кардіальних, так і екстракардіальних. Аміодарон та його метаболіти відрізняються високою ліпофільністю, завдяки якій вони у великих кількостях накопичуються в печінці, легенях, шкірі, жировій тканині, рогівці ока та інших органах. Аміодароніндукована легенева токсичність є одним із найбільш серйозних побічних ефектів застосування. Розвиток аміодароніндукованої дисфункції щитоподібної залози, печінки та інших органів, у більшості випадків, не призводить до тяжких наслідків, але в деяких ситуаціях виявлені побічні ефекти є приводом до відміни препарату. У низці рандомізованих досліджень підкреслено, що тяжкі побічні ефекти пов'язані переважно з призначенням аміодарону у високих дозах, у зв'язку з чим його застосування нерідко обмежується. Зауважимо, що за півстолітню історію застосування цього препарату показання до його призначення істотно звузилися через високу токсичність препарату. Останніми роками з'явилася тенденція до призначення низьких доз аміодарону, з регулярним контролем ефективності його дії й наявності побічних ефектів. Наведена в огляді інформація може бути корисна для раціонального застосування аміодарону в клінічній практиці. Представлені клінічні спостереження тяжких екстракардіальних побічних ефектів аміодарону. Ускладнення, зазначені вище, найчастіше пов'язані з надмірним прийомом аміодарону, і їх можна уникнути або мінімізувати шляхом ретельного дотримання мінімальної підтримувальної дози. Відповідно до сучасних рекомендацій, перед призначенням будь-якого антиаритмічного препарату необхідно ретельно зважувати не лише очікуваний прямий ефект, а і враховувати його можливі побічні ефекти та ускладнення.