Наведено техніку лікарських маніпуляцій у практиці ургентної травматології з урахуванням вітчизняного та закордонного досвіду. Розглянуто питання надання допомоги та проведення діагностичних і лікувальних маніпуляцій у випадку невідкладних станів гострого періоду травми, що найчастіше зустрічаються в клінічній практиці надання допомоги постраждалим з ізольованою, множинною та поєднаною травмою.

Приведена техника лечебных манипуляций в практике ургентной травматологии с учетом зарубежного и отечественного опыта. Рассмотрены вопросы оказания помощи и проведения диагностических и лечебных манипуляций при неотложных состояниях острого периода травмы, наиболее часто встречающихся в клинической практике оказания помощи потерпевшим с изолированной, множественной и объединенной травмой.

Висвітлено питання етіології, патогенезу ортопедичної патології, механогенезу травм. Розкрито принципи та порядок надання невідкладної медичної допомоги, загальні заходи лікування, особливості надання травматолого-ортопедичної допомоги дітям. Описано основні лікувально-діагностичні заходи у випадках пошкодження таза, кінцівок, суглобів, закритих і відкритих переломів, множинних пошкоджень, травм черепа та хребта, кістково-гнійній патології, захворювань опорно-рухового апарату.

Освещены вопросы этиологии, патогенеза ортопедической патологии, механогенезиса травм. Раскрыты принципы и порядок оказания неотложной помощи, общие лечебные мероприятия, особенности оказания травматолого-ортопедической помощи детям. Описаны основные лечебно-диагностические мероприятия в случаях повреждения таза, конечностей, суставов, закрытых и открытых переломов, множественных повреждений, травм черепа и позвоночника, костно-гнойной патологии, заболеваний опорно-двигательного аппарата.

Висвітлено методичні підходи до організації телемедичної діяльності у лікувально-профілактичних установах. Розглянуто питання юридичного забезпечення, стандартизації (формати подання медичної інформації). Охарактеризовано нормативні документи (представлені проекти посадових інструкцій і звітної документації). Надано загальні відомості про телемедичне консультування, зокрема, про його цілі та завдання, показання до проведення.

Освещены методические подходы к организации телемедицинской деятельности в лечебно-профилактических учреждениях. Рассмотрены вопросы юридического обеспечения, стандартизации (форматы подачи медицинской информации). Охарактеризованы нормативные документы (представленные проекты служебных инструкций и отчетной документации). Даны общие сведения о телемедицинском консультировании, в частности, о целях и задачах, показаниях к проведению.

Отмечено, что медицинская реабилитация больных с множественными повреждениями костей конечностей занимает одно из первых мест среди мероприятий по восстановлению социальной и трудовой пригодности пострадавших. Пациентам, у которых отмечено замедленное восстановление движений в суставах, наряду с физиофункциональным лечением применяли предложенное устройство для самостоятельной активной разработки движений в коленном и локтевом суставах костей конечностей (Патент Украины 21435 А). Использование комбинированной тактики оперативного лечения с применением накостных пластин при закрытых косых, поперечных, косопоперечных и оскольчатых переломах плеча и бедра и чрескостного остеосинтеза переломов голени и предплечья, независимо от их характера, позволило в 86,6 % случаев получить хорошие анатомо-функциональные результаты.

Зазначено, що дотепер не одержано потрібного висвітлення методів, термінів, обсягу надання допомоги постраждалим із множинною травмою кінцівок. Цей вид ушкоджень супроводжується глибокими розладами систем гомеостазу, тяжкість яких перевищує адаптаційні можливості людського організму, що обумовлює високий рівень летальності (5,4 % - 49,6 %) та інвалідності (7,7 % - 29 %) серед постраждалих. Застосування до хворих із множинними переломами діафізів довгих кісток кінцівок комбінованої тактики лікування в ранній термін після травми дозволило знизити відсоток ускладнень до 6,8 %. Застосування комбінованого методу лікування (106 - 60,9%) за чіткими показниками в більшості випадків (97 - 91,5%) забезпечило досягнення задовільних результатів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р11(4УКР)284.58

Рубрики:

Організація охорони здоров'я

Шифр НБУВ: Ж26813 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено методи діагностики, патогенезу, клініки та лікування синдрому жирової емболії (СЖЕ) у хворих з механічною травмою нижніх кінцівок і таза. Запропоновано класифікацію СЖЕ. Увагу приділено профілактиці та лікуванню СЖЕ на до- та шпитальному етапах.

Приведены методы диагностики, патогенеза, клиники и лечения синдрома жировой эмболии (СЖЭ) у больных с механической травмой нижних конечностей и таза. Предложена классификация СЖЭ. Внимание уделено профилактике и лечению СЖЭ на до- и госпитальном этапах.

Надано матеріал про найбільш важливі та змістовні теми з травматології й ортопедії, актуальні для сімейного лікаря. Визначено особливості обстеження ортопедо-травматологічного хворого. Розглянуто питання діагностики та лікування закритих ушкоджень опорно-рухового апарату, переломів кісток, вивихів кінцівок, термічних ушкоджень, електро-, політравми, множинних і поєднаних ушкоджень, дегенеративно-дистрофічних захворювань суглобів і хребетного стовпа, природжених і набутих деформацій опорно-рухового апарату. Обгрунтовано значення змісту у діяльності сімейного лікаря, викладено фактичний матеріал з теми, питання для самоконтролю та тестові ситуаційні завдання.

Предложен материал по наиболее важным и содержательным темам травматологии и ортопедии, актуальным для семейного врача. Определены особенности обследования ортопедо-травматологического больного. Рассмотрены вопросы диагностики и лечения закрытых повреждений опорно-двигательного аппарата, перелома костей, вывихов конечностей, термических повреждений, электро-, политравмы, множественных и объединенных повреждений, дегенеративно-дистрофических заболеваний суставов и позвоночного столба, врожденных и приобретенных деформаций опорно-двигательного аппарата. Обосновано значение содержания в деятельности семейного врача, изложен фактический материал по теме, вопросы для самоконтроля и тестовые ситуационные задания.

Наведено методи обстеження ортопедо-травматологічних хворих. Висвітлено сучасні підходи до методів лікування переломів кісток. Прааналізовано особливості лікування захворювань та ушкоджень великих суглобів. Увагу приділено деформуючому артрозу кульшового суглоба, відкритим переломам, травматичному шоку, синдрому тривалого здавлення. Показано місце мікрохірургії у травматології й ортопедії. Розглянуто питання черезкісткового остиосинтезу у разі травми та захворювань опорно-рухового апарату.

Разработан полный набор методических материалов к практическим занятиям предаттестационного цикла по травматологии и ортопедии, помещены научно-методические разработки к практическим занятиям этого цикла в соответствии с его рабочей программой. Обоснованы актуальные темы, методы занятий и конкретные цели, перечислены теоретические вопросы к теме, рекомендованная литература, граф логической структуры, диагностические и лечебные алгоритмы, контрольные вопросы.

Узагальнено досвід роботи співробітників кафедри травматології, ортопедії і хірургії, кафедри комбустіології Донецького національного медичного університету та дані з літератури з надання допомоги в гострому періоді травми за найбільш серйозних невідкладних станів, що часто трапляються у клінічній практиці. Розглянуто питання оцінювання тяжкості пошкоджень, іммобілізації, гіпсової техніки, інфузійно-трансфузійної терапії. Увагу приділено відновленню зовнішнього дихання, серцевої діяльності, серцево-легеневій реанімації, методам припинення зовнішньої кровотечі та місцевого знеболення, а також хірургічної обробки ран. Акцентовано на питаннях невідкладної допомоги у випадку вивихів, гострих черепно-мозкових і хребетних травм.

Висвітлено сучасні погляди на етіологію, механізми розвитку, принципи діагностики та лікування травм і захворювань апарату руху й опори. Представлено сучасний погляд на патогенез травматичної хвороби, регенерацію кісткової тканини, поширені ускладення, методи їх попередження та лікування. Зважаючи на зміни в структурі травматизму, особливу увагу приділено питанням організації етапної допомоги у разі політравм, ушкоджень хребта, таза, кінцівок, відновного лікування хворих з ураженнями системи опори та руху. Детально висвітлено найбільш поширені вроджені деформації, деструктивно-дистрофічні, запальні та пухлинні захворювання хребта та суглобів.

Систематизовано та сформульовано загальні та специфічні показання щодо використання телемедичного консультування в травматології й ортопедії. Запропоновано систему, яка дозволяє стандартизувати та більш ефективно інтегрувати застосування сучасних телемедичних технологій у лікувально-діагностичну роботу медичних установ різних профілів.

Вивчено та проаналізовано абсолютні та відносні показники виробничого травматизму та його наслідків у 2004 р. та першому кварталі 2005 р. в промисловому регіоні Донбасу. Виявлено основні тенденції в динаміці протягом останніх років. Запропоновано шляхи профілактики тяжких пошкоджень та поліпшення якості життя громадян Донецької області.

Диспластичний коксартроз належить до найбільш тяжких уражень опорно-рухової (ОР) системи. На відміну від ідіопатичного та післятравматичного артрозо-артриту це зумовлене насамперед не проявами деструктивно-дистрофічного процесу в кульшовому суглобі (КС), а різноманіттям і складністю прогресуючих анатомо-фізіологічних змін ОР апарату. Більшість пацієнтів - молоді люди працездатного віку, які через функціональні обмеження стають інвалідами. На цій стадії захворювання тотальна артропластика КС визнається безальтернативним хірургічним утручанням, що дозволяє відновити ОР функцію. У науковому й практичному аспектах головним завданням численних досліджень є максимальне відновлення ОР функції або компенсація біомеханічних порушень, а також забезпечення умов для тривалого збереження стабільності імплантату (компонентів ендопротеза) у тазовій кістці й проксимальному відділі стегнової кістки (СК). Мета роботи - аналіз факторів, що визначають вибір хірургічної тактики й особливості первинної тотальної артропластики при диспластичному коксартрозі. До ретроспективного аналізу включено 157 пацієнтів, серед яких було 148 жінок і 9 чоловіків віком 19 - 56 років (середній вік 37,4 року). За даними рентгенографії, 93 (59,2 %) пацієнти мали ураження обох КС. Загальна кількість операцій первинної артропластики - 193 (100 %), у тому числі 36 (18,7 %) на обох КС. Планування лікувальної тактики проводили на підставі результатів рентгенографічного дослідження і спіральної комп'ютерної томографії. Одержані результати були систематизовані за ступенем проксимальної дислокації стегна (Crowe et al., 1979), а також за проявами патологічних змін вертлюжної западини відповідно до класифікації Hartofilakidis et al. (1996). Визначено головні моменти, які впливають на вибір хірургічної тактики, визначають особливості хірургічних утручань: недорозвиненість і навіть відсутність склепіння, недорозвиненість задньої і, особливо, передньої стінки, зменшення глибини западини з потоншенням медіальної стінки, порушене співвідношення диспластичної вертлюжної западини й головки СК, деформація проксимального відділу стегна, наявність двобічного ураження КС, деформація тазового кільця, сколіотична деформація хребта, дисбаланс і слабкість м'язів тазового поясу, а також супутні деформації кінцівки диспластичного генезу. Розташування чашки ендопротеза відповідно до фізіологічних параметрів має забезпечити відновлення природного центру обертання КС, офсету й балансу м'язів. У випадках занадто малої й тонкої передньої стінки необхідно зберегти її субхондральну кортикальну пластинку. Кісткове ложе для чашки рекомендуємо формувати римерами, переважно за рахунок більш міцної й масивної задньої колони. При центральних дефектах медіальної стінки западини виконували кісткову пластику (КП). При дефекті покриття ацетабулярного компонента більше ніж 30 % застосовували КП склепіння кортикально-губчастим трансплантатом. Для мобілізації стегна ми застосовували реліз сідничних м'язів, висічення суглобової капсули, міотомію аддукторів, відтинання від малого вертлюга сухожилка m. iliopsoas, остеотомію великого вертлюга з м'язами, що до нього прикріплюються, із подальшим його зведенням і фіксацією, а також flapping trochanter osteotomy. У 10 пацієнтів виконано вкорочуючі та корегуючі остеотомії СК. Віддалені результати за шкалою Harris Hip Score були досліджені в 124 (78,98 %) оперованих пацієнтів у терміни 3 - 14 років після артропластики. 36 пацієнтів перенесли артропластику обох КС. Середній термін спостереження - 7,8 року. Узагальнені результати визнано відмінними (середній бал 93,67 ) у 47 (37,9 %), добрі (середній бал 85,69 ) - у 48 (38,7 %), задовільні (середній бал 75,56) - у 22 (17,7 %) осіб. Погані результати (середній бал 46,96) у 7 (5,7 %) пацієнтів були зумовлені розвитком нестабільністі компонентів. Асептична нестабільність у 5 пацієнтів виникла через 3 - 5, 7 і 11 років після артропластики. Септична нестабільність у 2 пацієнтів виникла через 6 і 7 років. У 5 пацієнтів у подальшому виконано ревізійне ендопротезування. При ендопротезуванні КС суглоба з приводу диспластичного коксартрозу у складних ситуаціях необхідно передбачати різні прояви анатомічних і біомеханічних порушень ОР системи, різні варіанти фіксації вертлюжного та стегнового компонентів, можливості застосування КП й реконструкцій, а також не відкидати інтраопераційне рішення про зміни ходу оперативного втручання.

Мета роботи - обгрунтування на основі клініко-лабораторних досліджень оптимальних термінів застосування реконструктивних операцій у разі травматичних ушкоджень кульшового суглоба (КС). Робота базується на результатах ретроспективного аналізу динаміки репаративного процесу у ділянці проксимального відділу стегнової кістки (СК) та ускладнень після виконання реконструктивних операцій у 32-х пацієнтів у різні терміни після травми. Концепція дослідження побудована на залежності клінічних результатів від стану імунологічної реактивності хворих перед реконструктивною операцією. Проведено дослідження імунного статусу у 63-х пацієнтів із травматичними ушкодженнями КС до оперативного лікування у періоди 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 тиж після травми. Встановлено, що стан імунітету постраждалих є об'єктивним критерієм обгрунтування строку міжвертлюгової остеотомії СК. Імунодефіцит клітинного типу автори вважають протипоказанням для виконання реконструктивних операцій. Міжвертлюгову остеотомію СК у постраждалих із травмою КС доцільно проводити не раніше 7 - 8-ми тиж після травми, що знижує ризик ускладнень і забезпечує сприятливий перебіг репаративних процесів у ділянці КС.

У 38 пацієнтів віком від 72 до 88 років (середній вік - 76,4 +- 2,1 року) застосовано первинну артропластику кульшового суглоба з приводу переломів вертлюжної ділянки стегнової кістки. Показання до артропластики зумовлені значним остеопорозом і обмеженими фізичними можливостями пацієнтів у зв'язку з надмірною масою тіла, наявністю дегенеративних змін у суглобах нижньої кінцівки. Терміни виконання первинної артропластики кульшового суглоба - від 3 до 9 діб після травми. Технічні особливості імплантації ніжки ендопротеза залежали від характеру перелому вертлюжної ділянки, який визначали за класифікацією АО. Розподіл пацієнтів був таким: тип А 1.2 - 4 особи; тип А 1.3 - 9; тип А 2.1 - 5; тип А 2.2 - 11; тип А 2.3 - 5; тип А 3.3 - 4. 35 осіб із числа оперованих пацієнтів було обстежено в період від 4 до 6 місяців після перенесеної первинної артропластики. Самостійно пересуватися у приміщенні з повною опорою на оперовану кінцівку за допомогою ходунка були здатні 8 пацієнтів, милиць - 4, трості або 1 милиці - 10, без сторонньої допомоги - 13.

Переломи дистального метаепіфіза променевої кістки (ПДМЕПК, переломи променя в типовому місці) зустрічаються досить часто, особливо у людей похилого віку. Незадовільні результати лікування у пацієнтів віком понад 70 років відмічаються у 44 % випадків. Роботу присвячено поліпшенню результатів лікування хворих із ПДМЕПК. Реабілітаційне лікування включало мультимодальне знеболювання, диференційовано і обгрунтовано застосовану медикаментозну терапію, щадну репозицію із застосуванням запропонованого пристрою, ранню кінезитерапію, масаж і фізіотерапію. Функціональні результати реабілітації хворих із ПДМЕПК за шкалою DASH свідчили про її високу ефективність.

Асептичний некроз головки стегнової кістки (АНГСК) - тяжка хронічна поширена патологія, що становить 1,2 - 4,7 % від усіх дегенеративно-дистрофічних захворювань опорно-рухового апарату, за даними різних авторів. Проблема ранньої діагностики через відсутність явної симптоматики в період початку захворювання, схожість клінічних ознак з іншими патологічними станами та стрімкий розвиток хвороби призводять до характерних дегенеративних процесів. Зміна звичного ритму життя і відсутність можливості отримання медичної допомоги в зв'язку з недоліком ефективних методів лікування рано чи пізно призводять до стійкого порушення працездатності та інвалідності пацієнтів. Дана проблема є актуальною і потребує подальшого вивчення індивідуальних для кожного пацієнта факторів, стану здоров'я, супутніх захворювань (ендокринний і імунологічний статус) і рівня активності пацієнтів, удосконалення методів консервативного і оперативнового лікування з метою досягнення стійкої тривалої ремісії, а можливо, і повного одужання пацієнта.

Надано досвід періопераційної профілактики кровотеч і тромбозів у 36 хворих із септичним незрощенням кісток гомілки. Втручання проводились в обсязі фістулсеквестрнекректомії. У періопераційному періоді хворі отримували беміпарин і транексамову кислоту. Одночасне застосування транексамової кислоти й беміпарину було виправданим з урахуванням механізмів дії на різні фактори загортальної і антизгортальної систем і відсутності протипоказань до спільного застосування цих препаратів. Щоб оцінити ефективність і безпеку такої комбінації в пацієнтів із септичним незрощенням кісток гомілки при виконанні втручання, через 1, 3 і 7 днів, проводили дослідження гомеостазу, оцінювали клінічні дані. Ці терміни відповідали гострому, найбільш небезпечному періоду. Динаміка більшості досліджуваних параметрів гомеостазу крові статистично не відрізнялася, але спостерігалася тенденція до зсуву показників до рекомендованої безпечної зони і навіть статистично вірогідне зниження рівня розчинних фібрин-мономерних комплексів. Спостерігалися позитивні клінічні ефекти. Ніяких ускладнень відмічено не було. Під час операції втрати крові не відзначалося. У той же час тромбоемболічні ускладнення не зареєстровані. Прояви альтерації в післяопераційному періоді були менш виражені, але набряклість зменшилася. Кількість ранового виділення і час загоєння післяопераційної рани скоротилися. В оперованих хворих не було рецидивів запалення протягом 3 - 8 місяців. Виявлено високу безпеку й ефективність застосування транексамової кислоти й низькомолекулярного гепарину беміпарину.

Асептичний некроз головки стегнової кітки (АНГСК) - часте захворювання кульшового суглоба. АНГСК є не специфічним процесом, а, швидше, фіналом низки розладів, які призводять до зменшення кровотоку в головці стегнової кістки, що спричинює некроз клітин. У більшості випадків проводиться діагностика на пізніх стадіях розладу, коли хірургічне лікування, що може зберегти головку стегнової кістки й запобігти деструкції кульшового суглоба, уже не показане. Це, як правило, впливає на пацієнтів середнього віку, які більш активні. Тому багато хірургів намагаються відкласти їм виконання тотального ендопротезування кульшового суглоба. Без загальновизнаних системи класифікації та методу збору даних аналіз та порівняння пацієнтів є проблематичними та призводять до труднощів з оцінкою прогресування та визначенням стадії захворювання. Описані та використовуються декілька систем класифікації АНГСК. Нині до найбільш часто використовуваних класифікацій належать системи Ficat, Steinberg, класифікації Асоціації дослідження кровоциркуляції кістки (ARCO) та Японського дослідницького комітету (JIC). Кілька інших систем класифікації, такі як Kerbouletal., використовуються рідше. Кожна класифікація оцінює дещо інший критерій АНГСК. У той час як система Ficat використовує звичайні рентгенограми для визначення стадії та прогресування захворювання, Steinberg комбінував рентгенограми та магнітно-резонансну томографію (МРТ) для оцінки розмірів ураження. Система ARCO покращила класифікацію Ficat, включивши рентгенограми, комп'ютерну томографію, МРТ та сцинтиграфію для визначення розміру та розташування некротичної ділянки. Класифікація JIC, прийнята міністерством охорони здоров'я, праці та добробуту Японії, використовує Т1-зважений режим МРТ для класифікації остеонекрозу на основі локалізації некротичного ураження. Системи класифікації надають ортопеду можливість диференціювати це клінічно складне захворювання відповідно до тяжкості, прогнозу та показань для різних варіантів лікування. Успішність лікування АНГСК безпосередньо пов'язана зі стадією ураження. Чим раніше буде встановлений діагноз, тим більший шанс вплинути на механізми розвитку даної патології. Клінічні симптоми зазвичай передують рентгенологічним змінам, тому підозра щодо розвитку АНГСК і призначення відповідних діагностичних методик є важливим моментом у своєчасному встановленні правильного діагнозу. У цьому огляді ми хотіли показати найбільш часто використовувані системи класифікації АНГСК та важливі фактори, що слід врахувати в кожній.