Розглянуто закономірності, принципи, функції та методи управління, системи організації та удосконалення управлінської праці. Показано роль управління в системі суспільного виробництва, розкрито зміст понять управління, менеджменту, самоменеджменту. Висвітлено основні аспекти організації праці працівників апарату управління, організації робочих місць. Охарактеризовано стилі управління, описано методи планування робочого часу.

Рассмотрены закономерности, принципы, функции и методы управления, системы организации и усовершенствования управленческого труда. Показана роль управления в системе общественного производства, раскрыто содержание понятий управления, менеджмента, самоменеджмента. Освещены основные аспекты организации труда работников аппарата управления, организации рабочих мест. Охарактеризованы стили управления, описаны методы планирования рабочего времени.

Досліджено проблему особистісно орієнтованого виховання студентів як сучасної моделі розвитку індивідуальності. Визначено особистісний підхід як головну тенденцію сучасної педагогічної теорії та практики навчального процесу у ВНЗ. Доведено, що роль соціокультурного середовища ВНЗ проявляється у спроможності створювати умови для особистісного росту кожного студента. Зазначено, що створення даних умов викликане потребами формування нової генерації фахівців - здатних до професійної діяльності, високої культури, з розвинутими індивідуальними здібностями, які спроможні концептуально осмислювати та проектувати власну освітньо-виховну діяльність, а також здатні брати на себе відповідальність за прийняття рішень, відстоювати власну позицію. Доведено, що на значні результати у вихованні студентської молоді можна розраховувати на основі встановлення органічно цілісного освітньо-виховного простору як організованої ефективної педагогічної системи, що реалізується за позааудиторних умов і допомагає студентові реалізуватись як особистості та орієнтуватись на індивідуальний розвиток. Визначено основні критерії особистісно орієнтованого виховання студентів, зокрема, мотиваційно-ціннісний, орієнтовно-поведінковий, емоційно-чуттєвий. Наголошено, що особистісно орієнтоване виховання студентської молоді потребує відповідних педагогічних умов, критичного аналізу, відбору і конструювання особистісно значимого змісту і засобів виховання зі спрямованістю на загальнолюдські, національні, естетичні, морально-етичні цінності, творчу самореалізацію.

Розкрито зміст соціально-орієнтованого виховання студентів ВНЗ. З'ясовано основні причини, що заважають організації ефективних виховних заходів, які формують принципи дотримання студентами суспільної моралі та відповідальності за поведінку та власне життя.

Розглянуто проблему моральної самосвідомості особистості як рушійної сили розвитку високодуховної людини у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського, де особливе місце посідає виховна проблематика з її надзвичайно складною структурою внутрішніх утворень. Висвітлено головну мету діяльності педагога шляхом пізнання особистістю матеріальних і духовних цінностей, набутих людством.

Проаналізовано теоретичну базу управління соціальними послугами та запропоновано класифікацію механізмів державного управління такими послугами. Розглянуто історичні передумови виникнення та сучасний стан реформування вітчизняної системи надання соціальних послуг. Вивчено закордонний досвід надання цих послуг, зокрема соціального контрактування, стандартизації, ліцензування, міжсекторального партнерства. Досліджено особливості англо-американської моделі управління державою соціальними послугами та менеджеріалізм як парадигму реформування сфери соціального захисту. З'ясовано сучасний стан впровадження та практику державно-управлінських механізмів надання зазначених послуг в Україні. Сформульовано напрями удосконалення механізмів державного управління соціальними послугами в Україні.

Проаналізовано історичні передумови та особливості формування в Україні державного управління системою соціального забезпечення в радянський період розвитку. Розкрито напрями соціального захисту населення радянської доби в таких організаційно-правових формах, як: державне соціальне страхування; пенсії (за віком; по інвалідності; за вислугою років; у разі втрати годувальника) та допомоги (по тимчасовій непрацездатності; по вагітності і пологах; на дітей із малозабезпечених сімей; багатодітним та одиноким матерям та ін.); соціальне обслуговування інвалідів і престарілих громадян (утримання в будинках-інтернатах з повним державним забезпеченням; протезування; надання засобів пересування; пільги на проїзд на транспорті; житлові, побутові та податкові пільги та ін.); безкоштовна медична допомога (надання медичних послуг у поліклініках, лікування в лікарнях, санаторіях, курортах та ін.); безкоштовне виховання дітей (в яслах, дитячих садках, будинках, санаторіях, піонерських таборах та ін.).

Визначено базові механізми державного управління системою надання соціальних послуг, здійснено їх теоретико-методологічне обгрунтування. Розкрито крізь призму державного управління зміст і сутність соціальних послуг. Класифіковано й охарактеризовано механізми державного управління системою надання соціальних послуг. Розроблено інтегральний механізм державного управління системою надання соціальних послуг, а також Концепцію модернізації системи надання соціальних послуг, яка є дослідницькою моделлю вдосконалення механізмів державного управління такою системою. Доведено, що концептуальні підходи до модернізації системи надання соціальних послуг мають базуватися на засадах децентралізації та субсидіарності. Вдосконалено понятійно-категорійний апарат галузі науки державного управління шляхом введення в науковий обіг термінів, пов'язаних із системою соціальних послуг, і уточнення їх змісту. Досліджено еволюцію та специфіку державного управління системою надання соціальних послуг в Україні, сучасні проблеми і стан реформування цієї системи. Акцентовано увагу на необхідності приведення державного управління соціальними послугами відповідно до вимог і стандартів ЄС. Визначено й обгрунтовано пріоритетні напрями і сформульовано практичні рекомендації щодо вдосконалення механізмів державного управління системою надання соціальних послуг.

Зазначено, що впродовж останніх років безробіття молоді у світі за умов фінансово-економічних криз, терористичних загроз, геополітичного напруження та неефективного державного управління має безпрецедентну, інерційну тенденцію до збільшення, досягаючи в багатьох країнах Європи (Іспанія, Греція, Італія, Португалія) історичних максимумів. Установлено тенденції до зайнятості в "тіньовому" секторі, зубожіння та маргіналізації працюючих молодих людей. Проаналізовано та узагальнено сучасні тренди молодіжного безробіття в Україні та окремих країнах пострадянського простору. Виділено екзогенні та ендогенні чинники, що детермінують безробіття молоді, його проблеми та наслідки, а також визначено пріоритетні напрями подолання цього явища в Україні. Акцентовано увагу на тому, що ключовою передумовою розв'язання проблем безробіття молоді є економічне зростання.

Проаналізовано сучасний стан державного управління соціальними послугами та охарактеризовано актуальні проблеми цього процесу. Досліджено теоретико-методологічні засади функціонування системи надання соціальних послуг та механізми державного управління нею. Увагу приділено історичній ретроспективі формування та сучасним реаліям реформування вітчизняної системи надання соціальних послуг. Представлено застосування зарубіжного досвіду в державному управлінні соціальними послугами. Досліджено інструменти організаційного механізму державного управління системою надання соціальних послуг в Україні.

Розглянуто проблеми соціальної відповідальності, партнерства державного та недержавного секторів, формування соціального капіталу. Увагу приділено аспектам соціальної взаємодії в управлінні системою соціальних послуг та у соціальних комунікаціях. Сформульовано рекомендації для органів державної та місцевої влади щодо вирішення проблем соціальної взаємодії в практиці управління. Розкрито технології та методи публічного управління соціальною взаємодією та роль соціальних стратегій у забезпеченні суспільного консенсусу. Зазначено, що соціальне проектування є інструментом ефективного вирішення соціальних проблем. Надано моделі взаємодії держави з недержавними організаціями щодо надання соціальних послуг. Виокремлено інтегральні функції інститутів державного управління системою надання соціальних послуг.