Виявлено рівень вивченості архітектури Донбасу у загальній теорії архітектури та містобудування. Розглянуто специфіку ансамблевої забудови архітектури у містах Донбасу, зумовлену певними чинниками, а саме: наявністю корисних копалин і дешевої робочої сили, а також появою залізниці. Установлено етапи виникнення, становлення та розвитку ансамблевої архітектури у центрах міст Донбасу - з початку 1934 р. до кінця 1940-х рр. (зародження), з кінця 1940-х рр. до 1955 р. (розквіт) і з 1955 р. до 1959 р. (зникнення). Стосовно кожного з визначених етапів виявлено характерні особливості формування ансамблів: галузеві, композиційно-планувальні та стилістичні. Виявлено та послідовно розкрито основні принципи та прийоми формування ансамблів, розташованих у центрах міст. Описано складові елементи (планувальні, просторові принципи та принципи об'ємної забудови будівель). Запропоновано концепцію стосовно охорони використання та відновлення ансамблів 1930 - 1950-х рр., яка припускає мінімальні зміни в їх зовнішньому вигляді. Розроблено та запропоновано збереження та використання ансамблів 1930 - 1950-х рр. у центрах міст Донбасу.

Проаналізовано особливості застосування адміністративного законодавства. Описано сучасний погляд на застосування норм права загалом і специфіки застосування адміністративно-правових норм зокрема. Розглянуто поняття "законодавство", "адміністративне законодавство", "застосування", "застосування адміністративно-правових норм", "тлумачення" та інших, пов'язаних із правозастосуванням понять. Надано дефініції понять "адміністративне законодавство", "застосування адміністративного законодавства" та деяких інших. Запропоновано поступове оновлення базових понять, пов'язаних із правозастосуванням: зокрема, враховуючи неоднозначне тлумачення поняття "законодавство" як у нормативно-правових актах, так і в доктрині адміністративного права, запропоновано введення загального поняття "джерельна база адміністративного права" та її складових - "адміністративне законодавство" та "підзаконна адміністративно-правова база". Запропоновано дефініції цих понять. Розглянуто історіографію дослідження застосування адміністративного законодавства у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині та нормативно-правового регулювання пов'язаних із правозастосуванням питань. Розкрито механізм застосування адміністративного законодавства, зокрема особливості суб'єктів застосування адміністративно-правових норм, процедурних питань правозастосовного процесу й особливості актів застосування адміністративного законодавства. Окреслено основні напрями реформування адміністративного законодавства України для забезпечення ефективності реалізації його норм у процесі правозастосування.

Викладено загально-теоретичні та історико-правові аспекти застосування адміністративного законодавства. Проаналізовано механізм застосування адміністративного законодавства. Визначено шляхи реформування адміністративного законодавства України для забезпечення ефективності його реалізації у процесі застосування.

Присвячено актуальним проблемам становлення та розвитку інституту юридичної відповідальності публічних службовців в Україні. Зроблено комплексний аналіз наукових джерел, джерел національного права та досвіду країн світу, який дав змогу визначити місце цього правового інституту в системі права України та системі адміністративного права. Увагу приділено понятійному апарату, адже в наукових джерелах представлені різноманітні підходи до визначення публічної служби та публічного службовця, до визначення елементів правового статусу публічних службовців та видів юридичної відповідальності даної категорії осіб. З огляду на позитивний досвід країн світу запропоновано шляхи вирішення існуючих у цій сфері проблем на теоретичному, правотворчому і правозастосовному рівнях.

Досліджено проблеми реставрації та використання об'єктів історико-культурного надбання. Увагу приділено особливості мікроклімату Софійського собору Національного заповідника "Софія Київська". Розглянуто питання впровадження конвенцій ЮНЕСКО із захисту культурної спадщини в національне законодавство пострадянських країн. Висвітлено взаємодії держави та церкви в збереженні історико-культурної спадщини. Досліджено садово-паркові комплекси м. Кам'янця-Подільського на прикладі садів де Вітте. Висвітлено вплив історико-культурної спадщини на розвиток туристичної діяльності та економіку регіонів України. Розглянуто перспективи створення нового туристичного об'єкту історико-культурного комплексу "Багатопрофільний козацький зимівник" на території Національного заповідника "Хортиця". Увагу приділено розвитку Святогірського державного історико-архітектурного заповідника як туристичного магніту Донецької області.

Відповідно до сучасної доктрини розвитку публічної служби розкрито наукові погляди щодо правової природи службового права, представлено його генезу та напрями реформування. Окреслено правову конструкцію видів публічної служби, управління службою. Визначено правові та морально-етичні імперативи публічної служби, зокрема й антикорупційного характеру. Детально охарактеризовано інститут юридичної відповідальності публічних службовців, судовий розгляд спорів щодо проходження публічної служби, а також досліджено закордонний досвід розвитку цієї галузі права. Трансформаційні процеси в суспільному житті громадян України не оминають і систему права України, позаяк саме від права залежить ефективність суспільних відносин, які є предметом відповідних галузей права, а загалом і рівень життя в країні. Саме тому вітчизняних дослідників, науковців, практиків, а також і громадянське суспільство наразі все більше цікавить пошук алгоритму ефективних відносин публічної влади і приватної особи, в основу яких закладено принципи верховенства права, забезпечення дотримання прав та свобод людини і громадянина, законності, відкритості, прозорості та відповідальності. Тобто служіння людині є головним завданням держави та становить основний зміст її діяльності. Водночас поза увагою наукової спільноти залишаються внутрішні організаційні відносини в межах суб'єктів публічної влади. Ідеться про службові відносини, які потребують дослідження їхньої правової природи, змісту, переліку та статусу суб'єктів, їхньої юридичної відповідальності, а врешті і належного врегулювання.