Проаналізовано становлення проблеми людської комунікації та її подальший розвиток. Висвітлено основні положення комунікативної концепції К.Ясперса. Розглянуто філософські підходи до людської комунікації у Ю.Габермаса та К.-О.Апеля. Визначено структурні компоненти й особливості комунікативних концепцій цих мислителів. Наголошено на трансформації розуміння людської комунікації у німецькій філософії XX ст. (екзистенційний вимір комунікації у К.Ясперса та суспільних у Ю.Габермаса та К.-О.Апеля).

Висвітлено головні тенденції в розробленні проблеми людини в сучасній філософії, культурології, психології, політології. Розкрито відносини людини та суспільства, акцентовано на антропологічних вимірах сучасної науки, комунікативному вимірі буття людини та проблемах людини за умов техногенного суспільства. Розглянуто питання самоідентифікації сучасної людини, що є, на думку авторів найактуальнішим у сучасному світі, за такими напрямами: громадсько-національна, релігійна, тілесна ідентичність; виокремлено гендерні аспекти соціокультурної суб'єктивізації та громадської ідентичності. Показано багатовимірність людського буття в морально-етичному та художньо-естетичному аспекті, розглянуто самотність людини як соціально-філософську характеристику буття людини XX - XXI ст. Значну увагу приділено осмисленню проблеми людини в українській філософії. Охарактеризовано феномен духовності людини в українській персоналістичній антропології XX ст., подано трактування поняття інтелігенції в українському контексті.

Досліджено роль філософії, науки, культури на шляху людства до сталого розвитку. Проведено епістемологічний аналіз будови знання як основи визначення його життєвой значущості. З'ясовано теоретичний і методологічний потенціал деонтологічних концепцій у контексті вирішення екологічних проблем сучасності. Виконано категоріально-дефінітивний аналіз полісемантичного поняття "творчість". Розглянуто свободу людини в аспектах культурного й соціального здійснення. Вивчено ідею необароковості в сучасній українській візуальній культурі. Охарактеризовано особливості становлення та розвитку музею як соціокультурного інституту. Приділено увагу богословсько-філософській спадщині Г. Сковороди та її сучасному значенню. Обгрунтовано сучасні теорії антропогенезу.