Оцінено частоту та характер змін слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки та стан артеріальних і венозних судин підслизового шару у померлих від гострого інфаркту міокарда (ІМ) без клінічних ознак шлунково-кишкової кровотечі (ШКК) за даними макро- та мікроскопічного дослідження автопсійного матеріалу. Дослідження проведено на 172 померлих у Центральній міській клінічній лікарні Києва за період з 01.2005 до 05.2007 рр. Померлих розподілено на три групи: група ІМ (104) - померли від ІМ у строки після 18 год від початку захворювання, група МІ (68) - від мозкового ішемічного інсульту (МІ), група К (контрольна) (9) - внаслідок нещасних випадків. Причиною смерті померлих з групи ІМ була гостра серцева недостатність, з групи МІ - набряк головного мозку, з групи К - політравми, не сумісні з життям. Групи були зіставлено за віковим і статевим складом. У померлих від ІМ без клінічних виявів ШКК гострі пошкодження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки у вигляді петехій та ерозій на автопсії виявлено у 78,8 % випадків, у тому числі в поєднанні з виразками (11,5 %), що в 2,17 раза частіше у порівнянні з померлими від мозкового ішемічного інсульту. У померлих від ІМ у порівнянні з померлими від ішемічного інсульту та від нещасних випадків середня площа просвіту венозних судин підслизового шару шлунка та дванадцятипалої кишки за даними мікроскопії збільшена і за величиною позитивно корелювала з частотою гострих пошкоджень гастродуоденальної слизової оболонки та ШКК, часом від початку захворювання до настання смерті, класом гострої лівошлуночкової недостатності.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.140.45-29

Рубрики:

Інфаркт міокарда

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено сучасні уявлення про післяопераційні попереково-бокові грижі живота, причини їх утворення, класифікації, необхідний обсяг обстеження та передопераційної підготовки хворих з такими грижами. Порівняно різні методики оперативного лікування, частоту рецидивів після пластики гриж за різними методиками, акцентовано увагу на параметрах, які мають велике значення для вибору методу операції. Наведено класифікацію сучасних синтетичних протезів, які не розсмоктуються, залежно від розміру пор і структури матеріалу.

Мета роботи - визначити частоту ерозивно-виразкових гострих гастродуоденальних кровотеч (ЕВГГДК) у хворих на інфаркт міокарда (ІМ), їх вплив на госпітальну летальність, оцінити ефективність профілактики і ендоскопічного гемостазу у таких пацієнтів. Обстежено 208 хворих на ІМ, ускладнений ЕВГГДК. У контрольній групі (141 хворий) профілактику ЕВГГДК не проводили, а в основній групі (67) з профілактичною метою використовували пероральний прийом омепразолу одночасно з комбінованим препаратом діосміну/гесперидину в терапевтичних дозах. Висновки. У хворих на ІМ ЕВГГДК виникають у 3,4 % випадків (унаслідок гострих пошкоджень гастродуоденальної слизової оболонки - у 57,3 % випадків та хронічних виразок - у 42,7 %) і асоціюються зі збільшенням рівня госпітальної летальності на 37,7 %. Профілактика ЕВГГДК при ІМ інгібітором протонної помпи одночасно з діосміном/гесперидином протягом 10 діб дає змогу зменшити частоту ЕВГГДК на 26,5 %, частку активних кровотеч (Forrest I) з 24,0 до 14,9 % і частоту рецидивів - з 35,4 до 11,1 %, що свідчить про доцільність її проведення всім хворим на ІМ. У пацієнтів з ІМ та з активними ерозивно-виразковими гастродуоденальними кровотечами (Forrest I) ендоскопічний гемостаз є ефективним у 45,5 % випадків.

Мета роботи - описати випадок успішного лікування пацієнтки з тонко-товстокишковою інвагінацією, яка містила дивертикул Меккеля з пухлиною, та вторинним катаральним апендицитом. Пацієнтка В., 20 років, госпіталізована в хірургічне відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Київ 20.05.2011 р. в ургентному порядку з клінікою гострого апендициту. Інтраопераційно верифіковано діагноз: "Гостра кишкова непрохідність. Тонко-товстокишкова інвагінація, яка містить дивертикул Меккеля з пухлиною. Вторинний катаральний апендицит". Виконано операцію: дезінвагінацію, клиноподібну резекцію тонкої кишки з дивертикулом Меккеля, апендектомію, санацію і дренування черевної порожнини. Ранній післяопераційний період перебігав без ускладнень, рана зажила первинним натягом. Патогістологічний висновок: аденоматозний поліп дивертикулу Меккеля, катаральний апендицит. Висновки: для верифікації тонко-товстокишкової інвагінації, що містить дивертикул Меккеля, в поєднанні з вторинним апендицитом необхідне повне інструментальне дослідження пацієнта (зокрема УЗД або комп'ютерна томографія органів черевної порожнини). У лікуванні методом вибору може бути дезінвагінація, клиноподібна резекція тонкої кишки з дивертикулом, апендектомія. Хірургічним доступом може бути розширений доступ McBurney, що дає змогу виконати оперативне втручання в повному обсязі і одержати задовільний косметичний ефект.

Мета роботи - оцінити ефективність застосування беміпарину для профілактики венозних тромбозів у пацієнтів після пластики вентральних гриж та симультанних втручань на органах черевної порожнини, його вплив на вміст тромбоцитів, фібриногену та розчинних фібрин-мономерних комплексів у крові в післяопераційний період. В дослідження було включено 39 пацієнтів віком від 23 до 70 років, яким у період з 01.02.2009 до 01.02.2010 р. у хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Києва виконано операції з приводу вентральних гриж, зокрема симультанні. Пацієнти були розподілені на дві групи. Основну групу склали 20 хворих, у яких у післяопераційний період для профілактики тромбоемболічних ускладнень застосовували беміпарин ("Цибор" виробництва Berlin-Chemie Menarini) у дозі 2500 ОД анти-Ха факторної активності підшкірно 1 раз на добу через 6 год після завершення операції. В контрольну групу включено 19 пацієнтів, які з цією метою отримували дальтепарин натрію у такій самій дозі підшкірно 1 раз на добу через 6 год після завершення операції. Висновки: застосування беміпарину у дозі 2500 ОД анти-Ха факторної активності підшкірно 1 раз на добу для профілактики тромботичних ускладнень у хворих після герніопластик та симультанних втручань зумовило достовірно нижчий вміст розчинних фібрин-мономерних комплексів (РФМК) у плазмі крові порівняно із застосуванням дальтепарину натрію у такій самій дозі, що свідчить про його вищу активність щодо запобігання внутрішньосудинній коагуляції.

У разі застосування беміпарину (на відміну від дальтепарину натрію) не виявлено пікового зростання РФМК і кореляційного зв'язку між вмістом РФМК у плазмі крові та об'ємом інтраопераційної крововтрати і тривалістю операції, що надає йому певні переваги у профілактиці тромботичних ускладнень після тривалих і травматичних оперативних втручань.

Запропоновано та впроваджено в практику малоінвазивний спосіб доступу при апендектомії, який відрізняється тим, що розріз шкіри виконують над верхнім краєм лонного симфізу у волосистій частині, а входження в черевну порожнину здійснюють крізь Спігелієву лінію. Описано техніку виконання операції. Показано переваги запропонованого доступу. В хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Київ за період з 2009 до 2011 р. мініінвазивний доступ застосовано у 199 хворих з гострим апендицитом (жінок було 132 (66,3 %), чоловіків - 67 (33,7 %)). Одержано добрий косметичний ефект.

Мета роботи - провести аналіз операцій, які виконують у відділенні невідкладної хірургії у разі гострого апендициту (ГА) та супутніх кіст і апоплексії яєчників. В хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Київ за період з 2009 до 2011 р. прооперовано 199 хворих з приводу ГА, зокрема 129 (64,8 %) жінок. Досліджувана група складалася із 41 жінки. Вік жінок становив від 16 до 42 років (середній вік - 28 років). 37 (31,8 %) пацієнткам виконано симультанні операції з приводу ГА та супутньої патології яєчників. У 4 (3 %) пацієнток апендикс був без змін, тому його не видаляли. Частка пацієнток із супутньою патологією яєчників серед усіх пацієнток, госпіталізованих з ГА, становила 33,3 %. Це були переважно жінки віком до 25 років (76 %). Відмінностей у клініці ГА та апоплексії яєчників, яка не супроводжується значною крововтратою, немає, проте симптом Волковича - Кохера трапляється у хворих з ГА у 45,5 % випадків, а у хворих з апоплексією та крововтратою понад 400 мл найчастіше виявляють симптоми внутрішньочеревної кровотечі. При розривах кіст яєчників апендицит здебільшого вторинно катарально змінений. Запальний процес в апендиксі може прогресувати, про що свідчить наявність у 29,5 % пацієнток флегмонозного апендициту, динаміку якого в післяопераційний період відстежити складно, тому за наявності навіть вторинних запальних змін стінки апендиксу необхідно завжди виконувати апендектомію.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.305.6 + Р457.445.23-83

Рубрики:

Ілеус (непрохідність кишечника)

Операції на кишечнику

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.23-83 + Р457.443

Рубрики:

Операції на кишечнику

Прийоми і методи оперативних втручань на черевній стінці. Топографічна анатомія

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.2-62

Рубрики:

Операції на шлунку і кишечнику

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - оцінити ефективність диференційного підходу до лікування спайкової хвороби очеревини (СХО), поєднаної з абдомінальною хірургічною патологією, та профілактики її ускладнень. У дослідження залучено 142 повторно оперованих пацієнтів із СХО, котрим виконували відкриті абдомінальні операції з приводу гострої та хронічної патології органів черевної порожнини з розкриттям просвіту травного каналу внаслідок втручання або основного захворювання. У групі порівняння (n = 77) використовували традиційні підходи до лікування та профілактики СХО, в основній групі (n = 65) - розроблено алгоритм профілактики і лікування СХО, який, окрім використання протиспайкового гелю (ПСГ), передбачав нові тактичні підходи, розроблені за результатами експериментального дослідження на тваринах, з урахуванням характеристик спайкового процесу, місця розкриття травного каналу, наявності перитоніту та гострої спайкової кишкової непрохідності (ГСКН). Інфекційно-запальні ускладнення (ІЗУ) були у 44,2 % хворих групи порівняння та у 26,2 % - основної групи (p = 0,026). У групі порівняння вони виникли у 19 (61,3 %) хворих, яким застосовували ПСГ, що достовірно більше (p = 0,013), ніж у пацієнтів, яким гель не вводили (15 (32,6 %)), водночас в основній групі у разі застосування ПСГ такої закономірності не виявлено: ІЗУ виникли у 6-ти (31,6 %) пацієнтів. Через 2 роки спостережень клінічні ознаки спайкової кишкової непрохідності (СКН) виявлено у 26 (33,8 %) пацієнтів групи порівняння та у 12-ти (18,5 %) - основної групи (p = 0,04). Повторно госпіталізовано з приводу СКН 17 (22,1 %) хворих групи порівняння та 6 (9,2 %) - основної групи (p = 0,038). З приводу ГСКН протягом 2-х років спостереження прооперовано 10 (13,0 %) хворих групи порівняння і 2 (3,1 %) - основної групи (p = 0,034). Висновки. Упровадження в клінічну практику запропонованого алгоритму профілактики та лікування СХО у разі операцій з розкриттям просвіту травного каналу надало змогу зменшити протягом 2-х років спостереження частку хворих з ІЗУ з 44,2 до 26,2 % (p = 0,026), з клінічними виявами СКН - з 33,8 до 18,5 % (p = 0,04), повторних госпіталізацій з приводу СКН - з 22,1 до 9,2 % (p = 0,038), з приводу ГСКН - з 13,0 до 3,1 % (p = 0,034).

Вперше встановлено, що поширеність спайкового процесу більша після резекції тонкої кишки, ніж ободової. Для тонкого кишечника вона найбільша у разі розкриття клубової кишки, а для товстого кишечника - його правих відділів. Важкість спайок не залежить від рівня розкриття тонкої кишки, проте є більшою після розкриття правих відділів ободової кишки у порівнянні з лівими. Встановлено, що у разі накладання кишкових анастомозів застосування протиспайкового гелю на основі карбоксиметилцелюлози асоціюється зі зростанням частоти інфекційно-запальних ускладнень з боку черевної порожнини та післяопераційної рани. Виявлено властивість протиспайкового гелю на основі карбоксиметилцелюлози, розміщеного в черевній порожнині, проникати крізь шви очеревини в післяопераційну рану та між швами анастомозу. Вперше встановлено, що контакт протизлукового гелю з проленовою сіткою, розміщеною sublay, погіршує її приживлення у разі одночасного його застосування після резекції кишки та симультанній алогерніопластиці. Доведено, що протизлуковий гель не впливає на приживлення проленової сітки, розміщеної sublay, у разі розмежування в часі (понад місяць) оперативних втручань з накладанням кишкових анастомозів із застосуванням протиспайкового гелю та алогерніопластики.

Наведено випадок успішного лікування пацієнтки з дифузним поліпозом товстої кишки. Пацієнтка віком 18 років з діагнозом: сімейний аденоматоз товстої кишки, тотальне ураження товстої кишки, класична форма. Перебувала на лікуванні в хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Київ з 02.12.2016 р. до 24.12.2016 р. За результатами обстеження протипоказань до проведення оперативного втручання не виявлено. Враховуючи молодий вік пацієнтки, було виконано тотальну колектомію з відновленням безперервності шлунково-кишкового тракту ілео-ректоанастомозом за типом кінець у кінець, санацію та дренування черевної порожнини. Від тотальної колопроктектомії хвора категорично відмовилася. Пряма кишка містить множинні поліпи, залишена інтактною. Під час проведення генетичного дослідження виявлено мутацію гена APC алелі 5q21, кодон 1256. За результатами проведеного гістологічного дослідження аденоматозні поліпи, злоякісного переродження не виявлено. Хвору було оглянуто через місяць і скеровано на ендоскопічне видалення поліпів прямої кишки. Запропоновано вважати, що в лікуванні сімейного аденоматозу товстої кишки метод тотальної колектомії з відновленням безперервності шлунково-кишкового тракту ілео-ректоанастомозом за типом кінець у кінець є оптимальним у молодих пацієнтів за відсутності злоякісного переродження поліпів, що надає їм змогу вести нормальний спосіб життя без фізіологічних обмежень. Доступом, який має добрий косметичний ефект, є доступ за Пфаненштилем. Він надає змогу виконати оперативне втручання у повному обсязі за наявності сучасного матеріально-технічного забезпечення.

Ендометріоз визначають, якщо тканини ендометрію розташовані поза порожниною матки. Зазвичай тканини ендометрію локалізуються переважно в очеревині, піхві, рубцевих тканинах, шийці матки, маткових трубах, прямій кишці, сечовивідних шляхах, просторі Дугласа, в будь-якому органі живота. Ендометріозу передньої черевної стінки зазвичай передує наявність хірургічного рубця, частіше - після кесаревого розтину. За даними літератури, поширеність ендометріозу становить 8 - 15 %. Екстрагенітальна локалізація ендомстріом, а саме ендометріоз передньої черевної стінки, є рідкісною патологією. У літературі описано 21 випадок ізольованого ендометріозу прямих м'язів живота з моменту першого опису в 1984 р. M. Amato і R. Levitt. Більшість із них пов'язані з попередніми хірургічними втручаннями, які супроводжуються розкриттям порожнини матки. Описано клінічний випадок ендометріоми, локалізованої в прямому м'язі живота після кесаревого розтину в жінки віком 33 роки. Висвітлено особливості діагностики і тактики хірургічного лікування у хворих із ексграгенітальним ендометріозом.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.202.1-59 + Р457.463-5

Рубрики:

Ожиріння

Хірургічна патологія черевної стінки

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.463-599

Рубрики:

Хірургічна патологія черевної стінки

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ