Розглянуто проблему художньо-епістемологічного пізнання культури, її сакральної традиції майбутніми учителями мистецтва. Запропоновано психолого-педагогічні умови герменевтичного аналізу художньої епістеми у контексті "рефлексивної" моделі культурологічної освіти та наведено методичні рекомендації щодо їх реалізації. Визначено шляхи самопізнання та саморозвитку особистості як суб'єкта культури. Описано парадигму цілісної культуротворчої особистості.

Рассмотрена проблема художественно-эпистемологического познания культуры, ее сакральной традиции будущим учителям искусства. Предложены психолого-педагогические условия герменевтического анализа художественной эпистемы в контексте "рефлексионной" модели культурологического образования и приведены методические рекомендации относительно их реализации. Определены пути самопознания и саморазвития личности как субъекта культуры. Описана парадигма целостной культуротворческой личности.

Висвітлено проблеми методології культурно-історичної діяльності, соціокультурного успадкування, культурної творчості та культури мислення. Проаналізовано зміст і форми духовного життя та духовної культури суспільства, особливості визначення культурних орієнтирів у цивілізаційному розвитку України та Росії. Зазначено, що за умов сучасного інформаційного суспільства в духовній культурі відбуваються суттєві трансформації, зокрема вона інтенсивно формалізується в технічних засобах, схемах, символах, віртуальних об'єктах.

Освещены проблемы методологии культурно-исторической деятельности, социокультурного наследования, культурного творчества и культуры мышления. Проанализированы содержание и формы духовной жизни и духовной культуры общества, особенности определения культурных ориентиров в цивилизационном развитии Украины и России. Отмечено, что в условиях современного информационного общества в духовной культуре происходят существенные трансформации, в частности она интенсивно формализуется в технических средствах, схемах, символах, виртуальных объектах.

Представлено феномен "дім" у вигляді знака-коду, в якому зосереджено духовні засади, що визначають ціннісно значущі смисли людського життя та високий символізм усього того, що пов'язано з улаштуванням культурно-цілісної особистості. Метафору "дім" розглянуто як базову для європейської культури, а феномен "дім" представлено у вигляді категорії культури та універсального інструменту культурології. Продемонстровано культурологічні можливості семіотичної моделі, до основи якої покладено базову метафору "дім". Модель представлено трьома інваріантними типами, за допомогою яких можна розглядати певні історико-культурні періоди європейської культури. Зазначено, що вони підтверджують наявність домобудівничого аспекту в культурологічному полі загальнокультурних ментальних структур. Розглянуто модель антиномічної культури (I - XVI ст.), яка показує присутність в європейській культурі подвійного сприйняття світу, що реалізується на практиці принципом з'єднання того, що не з'єднується ("дім" і "бездомність"). Досліджено модель опозиційної культури (XVII - кінець XIX ст.), що відповідає культурному типу з домінуванням "дому" або "бездомності", а ментальність людини цієї культури визначається ланцюжком цих позицій, що змінюють одна одну. Розроблено модель мозаїчної культури (кінець XIX - початок XXI ст.), яка характеризується присутністю радикальної плюралізації культурного простору та базується на поняттях "дім", "бездомність", "антидім", "номадизм", "абсолютний дім". З використанням численного матеріалу досліджено антропологічний аспект домобудівної моделі європейської культури

Розглянуто консолідацію українського суспільства як результат внутрішньокультурного діалогу, поширення комунікативних практик, толерантності та взаєморозуміння громадян. Хоча діалогічність та толерантність завжди були прикметними рисами української культури, що визначалося впливом множини культурно-цивілізаційних і геополітичних впливів, сучасна українська культура має ще значний консолідаційний потенціал. Утвердження діалогічності культури є актуальним та важливим вектором розвитку гуманітарної політики української держави, забезпечення її самобутності та безпеки.

Подано історико-філософський огляд культурфілософських учень, основні погляди філософів, культурологів, етносоціологів на базові закономірності становлення та розвиток культури, її традиційні та нетрадиційні форми, аристократичні та демократичні прояви в соціокультурному просторі. Описано особливості міжкультурних комунікацій та шляхи сучасного діалогу культур.

Актуализируется проблема понимания культуры в контексте феноменолого-герменевтической методологии Г. Г. Шпета (1879 - 1937). Показано, что "положительная философия" (термин Шпета) как "строгая" наука является способом обоснования сущего, предполагает понимание философских истин и за границами познания - в опыте сознания как единстве "мышления" и "смысла". Сделан вывод, что разработка "философии культуры" как философии возможностей базируется на шпетовском варианте феноменологии, в котором концептуализацию получает социокультурное измерение бытия, что позволяет выделить в опыте многообразие предметностей - социальных, социокультурных, этнопсихологических, художественно-эстетических и других феноменов. "Общность" сознания в бытии культуры оформляется через общение.