Проаналізовано еволюцію природи і суспільства як взаємно зумовленої зміни систем. Здійснено спробу методологічного аналізу через синергетичний принцип. На підставі дослідження необхідності коеволюції природи і суспільства зроблено висновок про синтез знань сумісності різноманітних рівнів коеволюції та уявлень про коеволюційні процеси, що знаходять місце в науці, а також у художній творчості, релігії та міфології.

Проаналізовано тенденції до єдності природничого та соціогуманітарного знання на сучасному етапі розвитку наукового пізнання. Висвітлено різноманітні підходи щодо питання співвідношення цих знань. Виявлено проблеми єдності природничих і соціогуманітарних наук. Показано можливості їх вирішення у контексті постнекласичної науки. Значну увагу приділено міждисциплінарності та взаємодії різних дисциплін у комплексних дослідженнях, що зумовлює можливість досягнення єдності природничого та соціогуманітарного знання. Зазначено, що в сучасній філософії науки методологічна єдність взаємопов'язується не з єдиним методологічним взірцем, а з взаємодоповнюваністю методів. На підставі аналізу моделей наукового знання, що претендують на універсальність, виявлено спільні риси у структурі даних знань. Відзначено, що тенденція до єдності природничих і соціогуманітарних наук поглиблюється у постнекласичній науці.

Видання є першою спробою опису компонентів сучасної наукової картини світу. Викладено новітні досягнення наук про природу, людину, суспільство, технології та техніку. Висвітлено взаємозв'язки різногалузевих знань, доведено взаємообумовленість їх прирощення. Обгрунтовано ідею непересічної значимості впорядкованого наукового світорозуміння для підготовки успішного фахівця будь-якої галузі науки та техніки.

Издание является первой попыткой описания компонентов современной научной картини мира. Изложены новейшие достижения наук о природе, человеке, обществе, технологии и технике. Освещены взаимосвязи разноотраслевых знаний, доказана взаимообусловленность их наращивания. Обоснована идея непреходящего значения упорядоченного научного миропонимания для подготовки успешного специалиста любой отрасли науки и техники.

Розглянуто епістемологічні та етичні засади соціальних наук у парадигмі філософії комунікації. Прослідковано генезу важливих епістемологічних проблем у класичних версіях обгрунтування знання про суспільство та показано шляхи їх вирішення у межах означеного підходу, а саме виходячи з пропозицій трансцендентальної прагматики. Розглянуто питання стосунку розуміння та пояснення в соціальних науках, інтересів пізнання, екстенсивної мови та інтенсійних контекстів, критики ідеології, граничного обгрунтування норм і масштабів критики. Увагу приділено нормативному компоненту соціальних наук та етичним імперативам у них.

Розглянуто особливості формування та характер знання про природу на ранніх етапах суспільного розвитку. Показується детермінованість процесу взаємовідносин між природою та людиною та специфіки системи знань про природу особливостями індивідуальної і суспільної праці. Доводиться, що витоки переплетіння різних форм духовної культури та суспільної свідомості первісної людини, нерозчленованість її знань про природу і пізнавальної сфери загалом полягають у нерозчленованості самого суспільного буття. Подібний характер ставлення до природи та засоби її пізнання відображали рівень розвитку матеріальних продуктивних сил суспільства, культури, пізнавальної діяльності, загальні умови життя.