Індекс рубрикатора НБУВ: Ю212.71 + Ю220.02

Рубрики:

Причина і дія

Раціоналізм

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто питання про розвиток філософського знання та зміну філософських орієнтирів в Україні. Проаналізовано розвиток епістемологічних досліджень в англомовних країнах. Зазначено, що спосіб епістемологічних досліджень, запроваджений на Заході, може сприяти розвитку науки та технології, проте навряд чи зможе сприяти людському самовизначенню та самоусвідомленню.

Висвітлено проблему ідейно-парадигмального співвідношення післяпросвітницького ірраціоналізму та філософського раціоналізму. У межах раціоналістичного світогляду Нового часу виявлено чинники, що визначили його подальшу переорієнтацію в напрямку ірраціоналізації та антропологізації основних засад. Охарактеризовано післяпросвітницький ірраціоналізм в аспекті його методологічної новизни.

Освещена проблема идейно-парадигмального соотношения послепросветительского иррационализма и философского рационализма. С учетом Нового времени рационалистического мировоззрения указанного этапа выявлены факторы, определяющие его дальнейшую переориентацию в направлении иррационализации и антропологизации основных принципов. Охарактеризован послепросветительский иррационализм в аспекте его методологической новызны, а также в плане его обусловленности идейными приобретениями Нового времени.

Проанализировано становление доказательной науки и философии, приведены общая характеристика основных концепций их возникновения, определяющие характеристики мировоззрения милетской школы. Освещены этапы развития и источники пифагореизма, рационалистических методов досократиков, сосуществовавших с пифагорейцами. Описаны афинский классический период в развитии философии и математики, достижения математиков указанного периода и их влияние на развитие теоретического естествознания и философии, а также послеаристотелевский период развития философии и математики и рационализм римского периода.

Розглянуто питання зміни модальностей філософського мислення, проблему актуальності осмислення післяпросвітницького ірраціоналізму, теорію наукового пізнання як проблему раціональності. Проаналізовано взаємодію філософського і наукового типів раціональності в культурі епохи модерну та сучасній культурі. Висвітлено джерела формування та функції постнекласичного типу раціональності. Описано моделі ідеальної раціональності в сучасній формальній епістемології, особливості раціональної астрології. Розкрито герменевтичний аспект раціональності, соціокультурний аспект структуралізму.

Рассмотрены вопросы изменения модальностей философского мышления, проблема актуальности осмысления послепросветительского иррационализма, теория научного познания как проблема рациональности. Проанализировано взаимодействие философского и научного типов рациональности в культуре эпохи модерна и современной культуре. Освещены источники формирования и функции постнеклассического типа рациональности. Описаны модели идеальной рациональности в современной формальной эпистемологии, особенности рациональной астрологии. Раскрыт герменевтический аспект рациональности, социокультурный аспект структурализма.

Проаналізовано терміни "раціональність" і "раціоналізм" з точки зору морфологічної структури латиномовних аналогів, від яких вони походять, і трактування на цій підставі значення вказаних концептів. Акцентовано увагу на розбіжності смислових значень термінів, що обумовлено різним значенням латинських словотворчих елементів, які входять до їх складу. Звернено увагу на історико-філософський огляд розвитку раціоналізму як певний спосіб мислення, світосприйняття та розуміння світу і людини, показуючи хибність сучасного поверхневого трактування цього поняття, яке не в змозі виявити його глибинну істинну сутність, що полягає у єдності інтелектуального, духовного та морального начал.

На підставі порівняльного аналізу математичних і філософських знань античності проведено науково-філософський епістемологічний аналіз становлення системних підвалин філософського раціоналізму. Проаналізовано історію розвитку раціональності, починаючи від її зародження в античній математиці та філософії до занепаду класичних форм даного вчення у еліно-римський період. У процесі дослідження виявлено такі принципові положення в історії розвитку раціоналізму, зокрема перехід від емпірико-факультативної до доказової та дедуктивно-діалектичної побудови наукового знання, від дискретної математики до континуальної, а потім від класичної до математики неперервних величин. Відзначено, що перші теоретико-філософські системи наукового пізнання елеатів, Геракліта, Левкіппа - Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура здійснено на підставі синтезу методів доказу та діалектики. Акцентовано увагу, що криза, по суті, виявляє факти, які не вкладаються у раніше сформовану систему принципів раціональності та потребує її перегляду й переходу на новий рівень, результатом якого є побудова нового теоретичного знання та його філософського обгрунтування.

Досліджено хибу як специфічне явище у сфері пізнання та застосування пізнавальних спроможностей людини на матеріалі розвитку європейської філософії Нового часу. Показано значущість дослідження хиби для історико-філософської реконструкції розвитку філософської думки доби Нового часу. Доведено, що проблеми хиби є одним з основних предметів філософської рефлексії у процесі дослідження пізнавального процесу, а також у разі побудови запропонованих класичною новоєвропейською філософією моделей набуття вірогідного й істинного знання. Досліджено запропоновану класичною новочасною філософією модель співвідношення розуму та буття у аспекті пошуку логічних, онтичних й онтологічних умов можливості виникнення хиби. Розкрито специфіку осмислення хиби у раціоналістичній і емпіричній філософії XVII - середини XVIII ст. Проаналізовано основні концептуальні підходи до тлумачення хиби. Визначено роль відчуття, пристрастей і мови у процесі виникнення хиби. Досліджено процедури їх нейтралізації. Досліджено зв'язок між новочасною та просвітницькою філософією в аспекті вирішення проблеми хиби.

Проведено філософсько-антропологічний аналіз поняття "досвід", який формується у процесі трансформації класичного ідеалу раціональності. Завдяки редукції змісту поняття "досвід" розкрито суть парадигмальних констант класичного ідеалу раціональності, а саме: неупередженості, об'єктивності, позадосвідності пізнавальних структур суб'єкта. В класичному ідеалі раціональності досвід індивіда зводиться до висхідної самооочевидності суб'єкта. Феноменологічна онтологія досвіду дозволяє виявитити респозитивну раціональність, а структуралістські стратегії експлікації досвіду спрямовані на викриття настанов логоцентризму. Зроблено висновок, що антропологічний зміст природи досвіду є інтеграцією життєвого шляху конкретного суб'єкта, дозволяє акумулювати продуктивні сили людини за логікою форм культури, в яких вони сформовані.

Запропоновано визначення змісту наукової творчості як засади інноваційної діяльності та її наслідків. Обгрунтовано актуальність установлення взаємовідношення між науково-пізнавальною діяльністю та її інноваційними наслідками у соціальному контексті існування науки в добу глобалізації. Даний контекст розкрито шляхом представлення наукової творчості як засади інноваційної діяльності. Обгрунтовано положення про взаємодоповнюваність творчого та логічного за зміни засад наукової раціональності. Розмежовано поняття творчої та креативної діяльності як моделі опису науково зумовлених інновацій доби глобалізації. Виявлено, що концепції творчості, які розкривають зміст інноваційної діяльності у сучасній науці, формують методологічні зрушення, систематизовані у моделі "інтелект - алгоритм - продукт", яка враховує два джерела новацій, а саме: творчо-креативні ситуації, інноваційно-інвестиційну діяльність.

Проаналізовано процес переходу від традиційних концепцій пізнання до його сучасного бачення, вперше зроблено спробу систематизувати основні риси цього процесу на різному рівні узагальнення. Запропоновано гіпотезу про новий тип взаємин факту та смислу, які мають складати комплементарну пару, - фактуально-смисловий континуум. Висловлено гіпотезу, що такий тип їх взаємин відповідає мультиуніверсальності буття як найбільш адекватний інструмент її пізнавального "освоєння". Переосмислення мети та ролі епістемології вимагає нових підходів у баченні пізнання як утворення фактуально-смислових зв'язків, а саме, вимагає переходу від планарної "теорії пізнання" (яка претендувала на здатність однозначно описати пізнання) до багатомірної "філософії пізнання". У контексті запропонованого підходу пізнання слід розглядати як неперервний динамічний процес, невід'ємний від емпіричної та раціональної діяльності, пов'язаної з розв'язанням проблем, з чергуванням спроб та помилок. Результатом цього процесу стає знання, яке утворює фактуально-смисловий континуум, який може бути розкритий залежно від набору проблем, що необхідно розв'язати. Перевагою такого підходу є можливість поєднання традиційних цінностей наукового пізнання (точність опису об'єкта та можливість його представлення через набір інваріантів) - стосовно виокремленого "світу" та розуміння обмеженості такого представлення, розуміння його контекстної та ситуаційної обумовленості, що дозволяє зберігати нерозривність традицій мислення, в той же час маючи значний потенціал для переосмислення реальності у новій ситуації.

На підставі аналізу опису культурних явищ показано, що об'єкт соціальної науки вивчається за його функцією у самовідтворенні культури, в чому і полягає соціально-консервативний аспект культури. Сформульовано принцип документалізму в соціальних науках, який визначає вимоги спростованості щодо універсальних суджень соціально-наукового опису. Показано, що недокументалістська соціальна наука утворює квазіуніверсальні та суперечливі описи. Запропоновано принцип розрізнення суджень культури та науки щодо культури. Доведено, що судження культури як саме по собі культурне явище не підпорядковано раціональним нормам і тому його включення до теоретичного опису веде до суперечностей. Показано, що теорії А.Лорда, О.М.Фрейденберга, П.Бурдьє мають спільні методологічні риси, що можуть бути охарактеризовані як документальний емпіризм. Вперше наведено загальну характеристику документалістського емпіризму в соціальних науках і показано, що він предметно обмежує засоби пізнання, а документалізм забезпечує виконання норм емпіризму ставленням до особливостей об'єкта та до його наукового опису.

Досліджено експлікації підстав сучасної раціональності. З використанням інструментарію основних традицій сучасного філософствування (в аналітичній філософії, феноменології, комунікативній філософії) та шляхом аналізу легітимних стратегій культурного сенсоутворення (історичного, прагматичного та природничого дискурсів) визначено адекватну методологію раціонального аналізу раціональності. Показано принципову історичність раціональності модерну та її залежність від християнської міфології. Міф розглянуто як неусувну та випадкову підставу раціональності. З'ясовано, що дії відповідно до міфічної раціональності породжують соціальний простір модерну - західну цивілізацію. Доведено, що будь-які переходи від теоретичного до практичного та навпаки не залишають сфери, окресленої міфом, який є формою реальності буття.

Проаналізовано можливі способи розв'язання проблеми реконструкції реальної історії розвитку науки, актуальні для постмодерністської філософії, з опорою на ідеї сучасної філософської топології та концепцію "складки". Розкрито суть феномена релятивізму, етапи становлення релятивістської методології й її реконструктивного потенціалу в контексті філософії науки. Проведено реконструкцію топологічних основ динаміки розвитку науки, її метафізичного підгрунтя, виявлено прогностичні можливості релятивістської науки та її розвитку.

Досліджено специфіку раціоналістичних тенденцій в українській філософській думці зазначеного періоду як утвердження акценту на ролі розуму в осмисленні основної парадигми того чи іншого історичного періоду. На прикладі невербальних текстів Київської Русі доведено функціонування раціонального аспекту в художньо-образному сприйнятті дійсності. Встановлено існування в межах культури Київської Русі апостолоподібного шляху пізнання Бога, що допускав застосування розуму в межах християнського віровчення. Текстуально обгрунтовано раціоналістичний характер єресей XV - середини XVI ст. та поглиблено думку про те, що ідеї релігійного вільнодумства, раціоналізація таїн віри, ренесансна інтерпретація Бога, використання засобів логіки та науково-природничого знання в працях українських гуманістів є невід'ємною частиною утвердження раціоналістичних тенденцій. Розкрито зміст бінарних понять "внутрішній" та "зовнішній" розум у поглядах українських полемістів.

Проаналізовано теоретичні та методичні передумови дослідження феномена раціональності. Поглиблено проблематику критеріїв і засад раціональності в контексті подолання "парадоксу раціональності" та суперечностей між "абсолютистськими" та "релятивістськими" підходами через розкриття двоїстої природи розуму. Встановлено, що еволюція та функціонування раціональності зумовлені взаємозв'язком "відкритого" та "закритого" її типів, які конкретизуються в домінуючих змістових компонентах на різних етапах її розвитку. Визначено поняття "соціальної раціональності", сформульовано й обгрунтовано сучасні принципи її функціонування, що включають як загальні принципи раціональності, так і ряд додаткових у їх взаємозв'язку з засадами побудови відкритого, демократичного суспільства.

Розглянуто потребу людини із самого початку її існування пізнавати багатомірний навколишній світ. Вказано, що освіта забезпечувала відтворення суспільства через процеси трансляції культури та реалізації культурних норм. Відзначено, що перші спроби філософського осмислення ідеї освіти належать мислителям античності. Проаналізовано основні принципи концепції пізнання, серед яких: самоцінність пізнання і, відповідно, знань, орієнтації на пізнання універсальних категорій, віра в статичність ідеалів і незмінність реальності, пріоритетність раціонального пізнання світу. Визначено, що особливістю античної концепції самопізнання була орієнтація на раціональне пізнання універсального в людині.

Рассмотрена потребность человека с самого начала его существования познавать многомерный окружающий мир. Указано, что образование обеспечивало воспроизведение общества через процессы трансляции культуры и реализации культурных норм. Отмечено, что первые попытки философского осмысления идеи образования принадлежат мыслителям античности. Проанализированы основные принципы концепции познания, среди которых: самооценка познания и, соответственно, знаний, ориентации на познание универсальных категорий, вера в статичность идеалов и неизменность реальности, приоритетность рационального познания мира. Определено, что особенностью античной концепции самопознания была ориентация на рациональное познание универсального в человеке.

Сonsidered an insurmountable human need from the very beginning of its existence, to learn the multi-dimensional world around us. Indicated that education provided the reproduction of society through the processes of cultural translation and implementation of cultural norms. It is noted that the first attempts at philosophical understanding of the ideas of education are the thinkers of antiquity. Analyzed the basic principles of the concept of knowledge, among which the intrinsic value of knowledge and, consequently, knowledge, orientation to knowledge of universal categories, the belief in the immutability of static ideals and reality, the priority of rational cognition of the world. It was determined that the ancient concept of self-discovery feature was the orientation of the rational cognition of the universal in man.

Розглянуто соціально-економічні причини поширення марновірства та містицизму в суспільстві. Визначено наслідки зростання прихильності населення до марновірств. Проаналізовано взаємозв’язок марновірств та міфологічного типу світогляду. Висвітлено підходи до аналізу марновірства як психічного явища: когнітивний, афективно-мотиваційний, психоаналітичний, біхевіористський, соціально-моральний, еволюційний та діяльнісний. Запропоновано критерій оцінювання марновірства як настанови акцентування когнітивного, афективно-мотиваційного або поведінкового та розкрито їх сутність. Досліджено марновірства як окремий випадок соціальних настанов. Виявлено перспективні напрямки подальших досліджень марновірств: з’ясування особливостей і рівнів прояву марновірств, а також вивчення марновірності як властивості особистості.

Рассмотрены социально-экономические причины распространения суеверия и мистицизма в обществе. Определены последствия роста приверженности населения к суевериям. Проанализирована взаимосвязь суеверий и мифологического типа мировоззрения. Освещены подходы к анализу суеверия как психического явления: когнитивный, аффективно-мотивационный, психоаналитический, бихевиористский, социально-нравственный, эволюционный и деятельностный. Предложен критерий оценки суеверия как установки акцентирования когнитивного, аффективно-мотивационного или поведенческого и раскрыта их сущность. Исследованы суеверия как частный случай социальных установок. Выявлены перспективные направления дальнейших исследований суеверий: выяснение особенностей и уровней проявления суеверий, а также изучение суеверия как свойства личности.

Considered are the socio-economic causes and spread superstition and mysticism in society. Determined are the effects of increasing the adherence of the population to superstitions. Analyzed is the relationship of superstitions and mythological type of outlook. Elucidated are the approaches to the analysis of superstitions as psychic phenomena: cognitive, affective-motivational, psychoanalytic, behavioral, social and moral evolution and activity. Proposed is the criterion to estimate the superstition as guidelines emphasizing cognitive, affective-motivational and behavioral and disclosed their identity. Superstition is investigated as a special case of social attitudes. Identified are the promising areas for further research superstitions: clarify the characteristics and levels of manifestation of superstitions and learning superstitiousness as individual properties.

На основі дослідження історико-філософських джерел з'ясовано дійсну роль скептицизму як типу філософського мислення, а також органічно пов'язаного з ним інакодумання в інтелектуальному розвитку в Європі. Доведено їх деструктивно-конструктивну функцію, що сприяла прогресу філософської думки, нарощуванню наукових знань. Об'єктивно та зважено проаналізовано трансформацію змісту специфічних скептичних ідей у контексті духовно-світоглядних домінант релігійно-церковного комплексу, сприяння скептичного філософствування та формуванню принципів свободи совісті, рівності релігій, права на іновірство, міжконфесійної толерантності.

Проаналізовано поняття філософських систем Дж. Локка, Дж. Берклі, Д. Юма "пізнання", "знання", "розуміння", та встановлено їх контамінаційну природу, розбіжності та спільні змістовні контенти цих понять. З'ясовано, що "пізнання" Д. Юма є миттєвим актом схоплення первинних ідей, що здійснюється чуттєвим шляхом, "знання" Дж. Берклі - мислення ідей, що не існують поза нашою свідомістю, "розуміння" Дж. Локка є процесом формування в розумі вторинних ідей на основі первинних, ідей "пізнання", одержаних чуттєво. Встановлено, що основною рисою емпіричної філософії є її орієнтованість на безпосередню чуттєвість та постулювання емпіричного досвіду, як матриці одержання будь-якого знання.