Рассмотрены проблема автора в антологическом аспекте, идеи ранних работ М.М.Бахтина. Охарактеризовано автора как субъект поэтического, превращенно-словесного бытия. Раскрыта роль эстетического автора (поэта) в разрешении конфликта абсолютного автора - слова.

Показано доцільність застосування до музики сучасної феноменологічної інтерпретації тіла як не протилежності душі/духу, що полягає у можливості легітимізації тілесної компоненти у філософії музичної культури. Запропоновано тезу про античну предуготовленість людського тіла до мистецтва, яка є необхідною передумовою існування мистецтва взагалі та музики зокрема. Виявлено, що "потяг" до "замовчування" тіла в музиці зумовлений онтологічною розбіжністю між раціональним і чуттєвим, духовним і тілесним, іманентною всій європейській метафізичній традиції, і позначився на концептуальному баченні музики. Проаналізовано філософські тексти про музику Шеллінга та піфагорійців, Гегеля та Шопенгауера, Аристотеля, Платона та Канта та показано наявність стійких опозицій "душа/дух - тіло", "раціональне - чуттєве", "розумне задоволення - фізична насолода", де слабкий термін піддавався систематичному витісненню. Розкрито тенденції позитивної інтерпретації тілесного аспекту музичної реальності в текстах С.К'єркегора, Ф.Ніцше, Т.Адорно, що вказує на деструкцію опозиційних структур і дозволяє розглядати філософські передумови "музичної тілесності". Висвітлено генеалогічний зв'язок між тілесним досвідом освоєння світу й "антропоморфними" властивостями музичної мови. Запропоновано положення про темпоральну естетизацію слухацької тілесності у процесі музичного сприйняття, а також ідею про те, що в музичному творі містяться метазвукові перцептивно-афективні структури, які означують "позамузичні" смисли музичного дискурсу (наведено "робоче" визначення музичного перцепту й афекту), - в якому набули розвитку ідея Р.Інгардена про іманентність

Здійснено філософський аналіз процесу трансформації української ментальності в контексті викликів сучасності глобалізації та інформатизації. Концептуалізовано поняття "українська ментальність". Обгрунтовано два рівні знання про трансформацію української ментальності. Окреслено філософські виміри цього феномену як соціокультурного явища, досліджено його антропологічні та аксіологічні орієнтири. Простежено тенденцію до збереження минулого в період глобалізації та інформатизації, але у зміненому вигляді. Розкрито місце і роль української мови в трансформаційних процесах української ментальності, досліджено стан сучасної української мови (запозичення іншомовних слів, поява сленгу тощо). Показано матеріальний характер мрії сучасного українця. Проаналізовано чинники та напрями трансформації української ментальності в умовах глобалізації та інформатизації суспільства, особливості розвитку суспільства, посилення негативних рис української ментальності, а саме: меншовартість, "сліпа довіра", інфантилізм, терпіння, спокійне споглядання, "комерційна" гостинність, хитрість, бездушність, неповага до себе та до інших, приниження, замкнутість, а також відродження позитивних рис: патріотизму, мужності, рішучості. Досліджено родинні цінності в контексті викликів сучасності.