Розглядається семантико-синтаксична валентність як найпоказовіший різновид синтаксичної сполучуваності, з'ясовуються семантичні типи дієслівних предикатів і зумовлені їх валентністю класи іменникових синтаксем, простежується інтерпретація синтаксичних трансформацій речень із дієслівними предикатами, проводиться детальный розгляд особливостей лівобічної і правобічної дієслівної валентності, висвітлюються закономірності реалізації валентного потенціалу лексико-граматичних груп дієслів.

Розглянуто погляди відомого мовознавця О.О.Потебні щодо походження прикметника як окремої лексико-граматичної категорії та формування категорії ступенів порівняння. Зроблено порівняльний аналіз висвітлення зазначених питань у працях інших дослідників. Проведено дослідження використання частки "май" у системі аналітичного ступенювання діалектичної градуації.

Висвітлено здатність до транспозиції, тобто до переносного вживання, не лише ядерних, а й деяких периферійних компонентів функціонально-граматичного поля темпоральності, а саме дейктичних часових прислівників. Встановлено типи цих транспозицій, а також функціональні умови, які впливають на їх реалізацію, зокрема на суміщення з транспозиціями часових форм.

The author argues that not only nuclear but also some peripheral constituents of the functional-grammatical field of temporality, viz deictical temporal adverbs, are capable of being transposed, ie used in transferred meaning, and establishes types ofthis transposition as well as functional conditions influencing their occurrence, in particular, their co-occurrence with transposition of verb's tense forms.

Проаналізовано словотвірний потенціал відсубстантивних дієслів конкретної фізичної дії із семантикою творення об'єкта та його реалізацію у мові. Встановлено континуум словотвірних значень, реалізованих похідними від досліджуваних дієслів. Визначено фактори, що зумовлюють дериваційну поведінку твірних дієслів, та простежено вплив валентних характеристик як визначального чинника аналізованих твірних на їх словотвірну спроможність.

Проаналізовано лексико-семантичні параметри дієслів із семою руйнування об'єкта, що є важливою передумовою виявлення їх словотвірного потенціалу, оскільки дасть змогу глибше дослідити їх дериваційну поведінку.

Розкрито функціональне навантаження займенників та займенникових конструкцій у формуванні імпліцитного смислу в драматургійному тексті.

The article highlights semelfactive verbs as a means of expressing functional-semantic category of frequentativity.

Визначено, що відприкметникові дієслова порівнюваних мов конституюють три словотвірні категорії: есивні, інхоативні та каузативні дієслова, відповідно: у німецькій мові - 63, 77 і 507 одиниць, у англійській мові - 86, 260 і 798 одиниць, в українській мові - 138, 463 і 411 дієслів. Найбільш сприятливі умови активної вербалізації прикметників склалися щодо каузативних дієслів: деривацію "прикметник - каузативне дієслово" обслуговують практично всі словотворчі засоби, наявні у дієслівному словотворі. Основним фактором, який позитивно позначився на надзвичайно високій продуктивності інхоативних і високій продуктивності дієслів есивного значення української мови, слід вважати відсутність переобтяженості однієї лексеми якісно відмінними значеннями і, щодо одиниць інхоативної семантики, можливість творити дієслова від прикметників вищого ступеня, похідних прикметників. Словотвірні категорії есивних і каузативних деад'єктивних дієслів німецької, англійської та української мов гетерогенні в семантичному плані. У межах даних словотвірних категорій дієслова порівнюваних мов на підставі наявності/відсутності та характеру певних додаткових семантичних компонентів виділено словотвірні субкатегорії власне есивних/каузативних (дієслова, які не виявляють додаткових семантичних компонентів) і квазі- есивних/каузативних відприкметникових дієслів. Лексеми інхоативної семантики порівнюваних мов не виявляють додаткових семантичних компонентів і складають моногенні словотвірні категорії.

Запропоновано трактування звуконаслідування як самостійну категорію слів, що має свою історію, однотипну будову, численні варіанти, особливу фонетичну структуру, словотвір. На матеріалі 993-х звуконаслідувальних слів (включаючи фонетико-морфологічні варіанти), зібраних за методом суцільної вибірки зі словників, художніх джерел, проаналізовано ономатопоетичні слова досліджуваних мов. Охарактеризовано їх фонологічну будову, а також описано історію, подано класифікацію ономатопів за їх семантичними ознаками. Проведено зіставлення фонетичної структури звуконаслідувальних слів української, російської та англійської мов, з'ясовано основні закономірності та особливості даної категорії, визначено основні ономатопоетичні моделі.

Дисертацію присвячено питанню типологічного статусу інфінітива, під час розв'язання якого розглянуто структурний і функціональний боки інфінітива, його семантику. Перевірено висунуту сучасною науковою думкою гіпотезу про явище реліктовості інфінітива, що досліджено у контексті проблеми виникнення категорії інфінітива, її структурної будови, набору граматичних властивостей. З метою перевірки зазначеної гіпотези виділено конструктивні і семантичні типи інфінітива з описом у зіставлюваному плані частотності їх функціонування, висвітлено тенденції розвитку аналогів інфінітивних утворень. Об'єктом типологічного дослідження є інфінітив у функції нечленованого вставного компонента речення на матеріалі даних із слов'янських, германських і романських художніх текстів письменників реалістичного напряму XIX і XX ст. Результати аналізу підтвердили гіпотезу про загальномовну тенденцію зникнення (занепаду) інфінітива і розкрили спірне питання про мету його появи: інфінітив як категорія узагальнення, що стоїть над парадигмою і вживанням, міг виникнути з імені для того, щоб підготувати "грунт" для формування дієслова як частини мови.

Рассмотрены особенности функционирования местоимений в трансакциях, проявляющих отношение говорящих к местоименным знакам и через их посредство друг к другу. Отмечено, что анализ трансакций как "живых" речевых действий с актуализированным местоимением способствуюет более глубокому пониманию природы номинации, многообразно проявляемой в процессуальности дискурса. Показаны когнитивные резервы местоимений в организации поэтической коммуникации.

Охарактеризовано основні положення інтеграційної концепції виду, визначальними складниками якої є п'ятикомпонентна система аспектуальних класів та інструмент дослідження цих класів - комплексна аспектуальна діагностика, ефективність застосування якої продемонстровано на прикладі аспектологічного аналізу однієї з "дискусійних" видових кореляцій.

Розглянуто проблему інтерпретації інфінітива в сучасних граматичних студіях, насамперед, генеративній граматиці. Природу синкретичної одиниці - інфінітива - проаналізовано в межах теорії принципів і параметрів Н. Хомського.

На базі різних підходів щодо тлумачення модальності розглянуто особливість співвідношення цієї семантико-граматичної категорії та імперативності. Описано функціонально-семантичні ознаки волевиявлення та основних складників ситуації спонукання.

Проаналізовано наявні визначення категорії особи як граматичної категорії дієслова, вивчено специфіку категорії особи як суб'єктно-об'єктної категорії. Розглянуто різні підходи до категорії персональності, що уможливило з'ясування специфіки функційно-структурної ієрархії категорій особи та персональності.

Рассмотрены вопросы описания частей речи с точки зрения когнитивной лингвистики. Обоснована необходимость учитывать новые подходы к классификации языковых единиц и грамматических категорий в дальнейших исследованиях частей речи.

Репрезентовано методологічні засади аспектологічного аналізу й описано досвід застосування комплексної аспектуальної діагностики щодо полікатегорійних у видовому відношенні дієслів для виявлення належності його окремих значень до певного аспектуального класу та прогнозування специфіки видової поведінки.

Розглянуто частку як засіб реалізації категорії оцінки. З'ясовано місце часток у системі засобів вираження оцінних значень. Проаналізовано особливості вираження семантичної градації оцінки за допомогою часток.

Окреслено явище міжчастиномовної омонімії в теоретичному та практичному аспектах, простежено механізм утворення таких мовних одиниць, які виникли у результаті партикуляції. Проаналізовано перехід прислівників, займенників, дієслів у частки, розглянуто співвіднесеність часток із сполучниками та вигуками. Наведено критерії їх розрізнення на практиці.

Потрактовано числівники як вторинні невербоцентричні носії валентності. Описано валентний потенціал числівникових предикатів кількісної та кількісно-вікової ознак, семантичні й морфологічні репрезентанти предикатної та субстанціальної синтаксем, а також їх вияв на формально-синтаксичному рівні.