Описано елементи теорії стратегії воєнної безпеки. Розкрито історичний аспект підготовки Концепції національної безпеки та Воєнної доктрини України. Розглянуто геополітичні системи міжнародних відносин. Висвітлено стратегічний характер національних інтересів країни. Викладено основи воєнної політики та доктрини. Наведено класифікацію воєнних конфліктів.

Описаны элементы теории стратегии военной безопасности. Раскрыт исторический аспект подготовки Концепции национальной безопасности и Военной доктрины Украины. Рассмотрены геополитические системы международных отношений. Освещен стратегический характер национальных интересов страны. Изложены основы военной политики и доктрины. Приведена классификация военных конфликтов. Проанализирована взаимосвязь целей политики безопасности и ее стратегии.

Систематизовано погляди філософів і воєнних теоретиків щодо змін причин та характеру воєн (збройних конфліктів) у історичному контексті. Проаналізовано головні тенденції розвитку воєнного мистецтва з виділенням найбільш важливих соціально-економічних, політичних і духовних складових підготовки та ведення бойових дій. Здійснено класифікацію існуючих методологічних підходів стосовно оцінки насильницьких дій з використанням зброї. Окреслено шляхи подальшої трансформації цілей, шляхів, способів, методів та інструментів воєн. Досліджено основні змістовні елементи та особливості процесу складання національних воєнних шкіл.

Систематизированы взгляды философов и военных теоретиков, касающиеся изменений причин и характера войн (вооруженных конфликтов) в историческом контексте. Проанализированы главные тенденции развития военного искусства с выделением наиболее важных социально-экономических, политических и духовных составляющих подготовки и ведения боевых действий. Осуществлена классификация существующих методологических подходов к оценке насильственных действий с использованием оружия. Очерчены пути дальнейшей трансформации целей, путей, способов, методов и инструментов войн. Исследованы основные содержательные элементы и особенности процесса создания национальных военных школ.

Проаналізовано досвід створення та застосування угруповань військ (сил) у локальних війнах і збройних конфліктах після закінчення Другої світової війни, які велися як між регулярними арміями, так і регулярними арміями проти іррегулярних збройних формувань. Уточнено класифікацію та харктер воєнних конфліктів сучасності. Виявлено основні фактори, що впливають на створення угруповання військ (сил) та їх застосування у воєнному конфлікті. Проаналізовано завдання, які повинні вирішуватися угрупованням військ (сил) у воєнному конфлікті, та вимоги до цих угруповань. Сформульовано проблеми визначення складу та способів бойових дій угруповань військ (сил). Матеріал дослідження на основі проведеного історичного аналізу розвитку оперативного мистецтва і тактики у другій половині XX - на початку XXI ст. сприяє вивченню питань створення та застосування угруповань військ (сил) у сучасних операціях і загальновійськовому бою з урахуванням напрямів розвитку загальновійськового оперативного мистецтва й загальної тактики в операціях та бою майбутнього.

Наведено пріоритетні завдання та проблемні питання застосування авіації у внутрішньому збройному конфлікті, на тлі якого може здійснитись силове втручання ззовні. Вказано на необхідність максимальної концентрації авіаційного потенціалу держави щодо вирішення внутрішнього збройного конфлікту на його початковому етапі.

Досліджено процес створення та застосування міжвидових угруповань військ (сил) на віддаленому океанському (морському) театрі воєнних дій на прикладі англо-аргентинського конфлікту 1982 р. навколо Фолклендських островів. Класифіковано міжвидові угруповання військ (сил) збройних сил Аргентини та Великобританії, які створювалися та застосовувалися під час конфлікту. Розкрито особливості їх внутрішньої структури залежно від поставлених оперативних завдань. Виявлено основні фактори та встановлено їх вплив на процес створення та застосування міжвидових угруповань військ (сил) у цьому збройному конфлікті. Обгрунтовано основні форми застосування міжвидових угруповань військ (сил) сторін. Узагальнено та систематизовано досвід застосування міжвидових угруповань військ (сил). Визначено тенденції розвитку воєнно-морського мистецтва, з урахуванням яких розроблено рекомендації щодо використання дослідженого досвіду у воєнній теорії та практиці підготовки Збройних Сил України.

Розглянуто результати аналізу основних особливостей проведення інформаційно-психологічної операції Російської Федерації в Автономній Республіці Крим, які одержані за даними відкритих інформаційних джерел.

Розглянуто алгоритм визначення багатовимірної оцінки значень показників, які характеризують інформаційні заходи по запобіганню воєнного конфлікту (ВК) на основі таксономії та дозволяє оцінити ефективність інформаційних заходів при запобіганні ВК по його фазам та завданням запобігання.

Розглянуто досвід бойового застосування угруповань радіотехнічних військ у локальних війнах і збройних конфліктах кінця XX - початку XXI ст. Проведено аналіз ефективності бойового застосування частин (підрозділів) радіотехнічних військ та розроблено рекомендації щодо її підвищення.

Розглянуто вдосконалену модель розрахунку імовірності виникнення воєнного конфлікту, яка, на відміну від існуючих, враховує інформаційний потенціал сторін конфлікту через рівень впливу міжнародної спільноти та готовність населення і силових структур до ведення бойових дій, наявності засобів інформаційно-психологічного впливу на населення та збройні сили сторін та надає змогу оперативно й достатньо достовірно прогнозувати імовірність виникнення воєнного конфлікту.

Досліджено основні підходи Російської Федерації до оцінювання військово-політичної ситуації в сучасному світі. Проаналізовано етапи становлення концепції стратегічного стримування як ключової військово-політичної стратегії на сучасному етапі. Визначено основні загрози зовнішньополітичним інтересам у сфері військово-політичної безпеки і визначено основні механізми їх нейтралізації. Проаналізовано вплив російських підходів до процесу реформування системи європейської безпеки, а також визначено механізми забезпечення військово-політичних інтересів Російської Федерації на пострадянському просторі. Встановлено, що зовнішньополітичні аспекти воєнної політики Росії поки є малоефективними для мінімізації рівня загроз військово-політичної безпеки й можна очікувати диверсифікацію й жорстокіші підходи Росії до їх забезпечення.

Проаналізовано збройну боротьбу, що здійснюється в Україні, в контексті сучасних тенденцій у військової справі, досвіду контртерористичних операцій крізь призму концепції "гібридної" війни. Обгрунтовано, що "гібридна" війна - це комбінація партизанської та громадянської воєн, а також заколоту і тероризму. Надано характеристику основних учасників "гібридної" війни: армії, терористів, партизанів, повстанців тощо, а також особливості притаманних їм бойових дій.

Розглянуто проблему вдосконалення другої опори ЄС, а саме: Спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС. Зазначено, що внесок Польщі як члена ЄС у вирішення цієї проблеми, можна розглядати неоднозначно. Позитивом виступає можливість Польщі посісти одне з ключових місць у процесі перетворення ЄПБО на ефективний механізм забезпечення безпеки всередині ЄС і можливо і в регіоні близького оточення Співтовариства. Негативною тенденцією є процес гальмування ЄПБО і СЗППБ, орієнтуючись насамперед лише на НАТО, відсутність політичної волі керівництва Польщі дійти згоди з європейськими партнерами.

Розглянуто алгоритм визначення фахового рівня експертів, які можна залучати до оцінки кількісних значень показників, що характеризують заходи запобігання воєнного конфлікту. Запропоновано оцінювати перелік заходів по запобіганню воєнного конфлікту враховуючи загальний та практичний досвід експертів, а також ряд інших показників.

Проблеми інтерпретації поняття війни в контексті російської агресії в Україні проаналізовано з урахуванням семантики термінів "війна", "збройний конфлікт", "гібридна війна" в міжнародному праві. Розглянуто відмінні й контроверзійні версії репрезентації збройного конфлікту в Україні, що корелюють із суперечностями його численних назв (міждержавний збройний конфлікт, громадянська війна, проксі-війна, гібридна війна та ін.). Ці терміни задають способи інтерпретації подій і формують понятійну рамку для дій політиків і дипломатів. Показано доцільність застосування когнітивно-лінгвістичних методів для аналізу семантики концепту "війна" та виявлено усталені схеми його реалізації.

Проаналізовано основні механізми поширення ідеї сепаратизму в Україні за умов гібридної війни з боку Російської Федерації, зокрема, основні методи та інструменти широкої інформаційної війни, що ведеться проти нашої країни. Проаналізовано можливості поширення потужних відцентрових тенденцій у західних регіонах України та визначено механізми можливої протидії.

Досліджено концепцію інтелектуальні системи ведення воєнних операцій, що передбачає збільшення бойової міцності угруповання об'єднаних сил за рахунок створення єдиної інформаційно-комунікаційної мережі. Відмічається прискорення процесу управління силами і засобами, а також підвищення темпу операцій, живучість своїх військ і рівень самосинхронізації бойових дій.

Сучасний світ перебуває у стані системної нестабільності, розбалансованості та хаосу. До викликів і загроз епохи "холодної війни" додалися якісно нові небезпеки і загрози, що мають глобальний характер. Майже всі воєнні конфлікти кінця XX та початку XXI ст. розвивалися і перебігали не за класичними схемами воєнного мистецтва. Бойові дії на сході України й аналіз ситуації, що передувала цим подіям, надають змогу зробити висновок, що Україна зіткнулася з витонченою формою війни, коли захоплення територій - це справа рук кримінального натовпу, сепаратистського руху, що координується з боку Росії.

Застарілі закони та звичаї війни разом з неадекватною системою міжнародної безпеки фактично викликають спокусу багатьох суб'єктів використовувати гібридні інструменти для досягнення своїх цілей, мінімізуючи наслідки агресивних дій. Проте, коли відбувається адекватне переосмислення сучасного середовища безпеки, існуючих викликів та загроз для нього, а також відповідна адаптація політик і доктрин безпеки, тенденція гібридизації військових конфліктів не призведе до такої значної загрози національній та міжнародній безпеці (хоча це все одно не буде тривіальним). Запобігання все ще є ефективним та корисним інструментом для збереження стабільності та миру в міжнародних відносинах, але вимагає розширення за рамки традиційної (ядерної або звичайної) структури та трансформації в мистецтво всеосяжного стримування.

У сучасних умовах ведення гібридної війни (ГВ) проти України особливої уваги заслуговує вирішення питання щодо визначення ефективної та адекватної системи показників оцінювання намірів і дій протилежної воєнно-політичної сили. На етапах підготовки та на початку ГВ, коли реальні наміри й дії противника приховуються або здійснюються демонстративно під виглядом інших заходів чи легенд, традиційна система показників оцінювання є малопридатною для виконання завдань із забезпечення керівництва держави відповідною інформацією. Для усунення цієї невідповідності запропоновано методичний підхід, основна суть якого полягає у створенні єдиного інформаційного простору, подібного до системи координат, шляхом накладання визначених показників оцінювання, які відображають наміри та дії протилежної воєнно-політичної сили, на складові моделі ГВ. Його практичне застосування дасть можливість здійснення прогнозу ситуації за реалізованими противником намірами та діями, а також встановлення причинно-наслідкових зв'язків між попередніми й подальшими його намірами та діями в усіх сферах забезпечення національної безпеки України.

Досліджено етимологічний зміст понять "воєнний" та "військовий". Проаналізований зміст таких понять як "воєнний конфлікт", "збройний конфлікт" та "війна". Визначені відмінні та спільні ознаки цих понять. Встановлений зв'язок між поняттями "воєнний конфлікт", "збройний конфлікт" та "війна" за допомогою категорій загального, особливого та одиничного.