Наведено дані електронно-мікроскопічних досліджень ультраструктур клітин товстої кишки після ендоваскулярного гемостазу шляхом виконання внутрішньоартеріальної хіміоемболізації, катетер-індукованого ангіоспазму та суперселективного введення спіралей в отвір кишкової артерії, що кровоточить. Виявлена в ході експерименту зворотність ультраструктурних змін дозволила рекомендувати застосування даних методів ендоваскулярного гемостазу для лікування хворих з гострими товстокишковими кровотечами.

Приведены данные электронно-микроскопических исследований ультраструктур клеток толстой кишки после эндоваскулярного гомеостаза путем выполнения внутриартериальной химиоэмболизации, катетер-индуцированного ангиоспазма и суперселективного введения спиралей в просвет кровоточащей кишечной артерии. Выявленная в ходе эксперимента обратимость ультраструктурных изменений позволила рекомендовать использование данных методов эндоваскулярного гемостаза для лечения больных с острыми толстокишечными кровотечениями.

Мета роботи - вивчення клінічної ефективності октреотиду під час лікування кровотеч з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. Проаналізовано результати лікування 215 пацієнтів з шлунково-кишковими кровотечами (ШКК) різного походження в Центрі невідкладної допомоги хворим із ШКК м. Київ протягом 2007 р. Пацієнтів розподілено на дві групи: до I увійшли 117 хворих, у комплексному лікуванні яких застосовували октреотид ("Укреотид", ТОВ "Фарм Лінк", Україна), до II - 98 пацієнтів, у яких використовували стандартну антацидну, гемостатичну та противиразкову терапію без застосування синтетичних аналогів соматостатину. Ефективність застосування октреотиду оцінено за стабільністю гемостазу в ділянці кровотечі та термінами загоєння дефектів слизової оболонки шлунка за даними ендоскопічного моніторингу, тривалістю перебування хворих у стаціонарі. Висновки. Синтетичні аналоги соматостатину є ефективним, патогенетично обгрунтованим засобом лікування ерозивно-виразкових уражень оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки, ускладнених кровотечею, завдяки їх антисекреторній, уповільнюючій мезентеріальний кровообіг, гемостатичній і метаболічній дії та відсутності побічних реакцій. Октреотид може бути рекомендований у комплексному консервативному лікуванні ШКК різного походження.

Мета роботи - створення системи диференційованого лікування виразкових шлунково-кишкових кровотеч, що грунтується на індивідуально-раціональній тактиці консервативного й оперативного лікування. Проведено комплексне дослідження і лікування 168 хворих з виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки, ускладненою кровотечею. Пацієнтів з кровоточивою виразкою шлунка було 53 (31,5 %), дванадцятипалої кишки - 107 (64 %), з поєднанням виразок - 5 (3,2 %), з виразкою гастроентероанастомозу чи пілоропластики - 3 (1,3 %). У 31 (18,5 %) хворого виконано операцію. Екстрену операцію (до 2 год) проведено у 10 пацієнтів, невідкладну (до 12 - 24 - 48 год) - у 11, планову (на 10 - 14-ту добу) - у 10. Висновки. Під час лікування виразкових гастродуоденальних кровотеч доцільно дотримуватись індивідуальної диференційованої тактики, в основу якої покладені такі критерії як локалізація виразки, ступінь крововтрати, ендоскопічна картина стійкості гемостазу у виразці. Застосування розробленої методики лікування дало змогу знизити кількість післяопераційних ускладнень, а також рівень летальності в 1,5 разів. У лікуванні гострих виразкових шлунково-кишкових кровотеч важливе місце посідає лікувальна ендоскопія, однак вона не є альтернативою оперативному втручанню. Вона може розглядатись як спосіб тимчасової зупинки кровотечі перед відстроченою операцією або як спосіб підтримання стійкого гемостазу при проведенні комплексної консервативної терапії насамперед у пацієнтів групи високого ризику операції.

Обстежено 352 пацієнти віком від 17 до 90 років, які мали товстокишкові кровотечі та перебували на лікуванні у клініці хірургії факультету післядипломної освіти на базі центру лікування шлунково-кишкових кровотеч клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова. Проаналізовано скарги, анамнез захворювання, загальноклінічну симптоматику, методи діагностики та лікування. Запропоновано формалізовані системи визначення локалізації джерела товстокишкової кровотечі, діагностики колоректального раку та дивертикульозу. Опрацьовано оптимальну діагностично-лікувальну тактику в пацієнтів із колоректальною геморагією. Запропоновано новий тип етапних радикальних хірургічних втручань з приводу раку товстої кишки, ускладненого кровотечею. Оцінено частоту ускладнень і післяопераційну летальність. Вивчено віддалені результати лікування.

Висвітлено сучасні інноваційні технології хірургічного лікування гострих шлунково-кишкових кровотеч із пріоритетним застосуванням інноваційних методів ендо- і лапароскопічного гемостазу у поєднанні з використанням потужних інгібіторів протонної помпи, органозберігальних і органозаощаджувальних операційних втручань. Розроблено нові та удосконалено існуючі електрохірургічні відеоендоскопічні та лапароскопічні методи гемостазу (радіочастотна та органоплазмова коагуляція, ендоскопічне кліпування і лігування, лазерна фотокоагуляція, гідроелектрокоагуляція, комбінований ендогемостаз, поєднання ендоскопічного і лапароскопічного гемостазу), методи селективної емболізації у разі кровотечі зі стравохідних флебектазій, ендоскопічної локальної гастріоімунотерапії і впроваджено їх у практику охорони здоров'я. З'ясовано динаміку показників регіонарного кровотоку слизової оболонки гастродуоденальної зони, морфологічних та імуноморфологічних змін периульцерозної ділянки та їх роль у патогенезі виразкових і невиразкових кровотеч, що дозволило модифікувати існуючі органозберігальні, змоделювати органозаощаджувальні та пілорозберігальні операції на шлунку з використанням розроблених оригінальних конструкцій, електрозварювальних та лазерних технологій, зашиваючих апаратів, ультразвукового скальпеля, гемопоетичних стовбурових клітин.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.305.5 + Р457.465.303.2

Рубрики:

Дивертикули

Хірургічне лікування кровотеч кишечника

Шифр НБУВ: Ж23985 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.305.0 + Р457.465.303.2

Рубрики:

Вади розвитку кишечника і пупково-кишкового ходу

Хірургічне лікування кровотеч кишечника

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На основі аналізу результатів лікування 47 хворих з приводу шлунково-кишкової кровотечі (ШКК) представлений досвід застосування транексамової кислоти у складі інфузійної терапії та гемаксаму - всередину. Одержані дані свідчать про доцільність використання гемаксаму як складової терапії на етапі припинення кровотечі та для попередження її рецидиву.

Розглянуто причини тонкокишкових кровотеч. Проаналізовано сучасні можливості діагностики у хворих з тонкокишковими кровотечами. Акцентовано увагу на ендоскопічних методах діагностики. Висвітлено основні аспекти лікувальної тактики. Наголошено на доцільності раціональної комбінації методів діагностики та лікування.

Жоден з лікувальних методів не гарантує ідеального гемостазу для хворого на шлунково-кишкову кровотечу. Оперативне втручання - завжди вимушений шлях для деяких тяжких випадків. У роботі репрезентовано одноцентрове ретроспективне дослідження клінічних наслідків хірургічного гемостазу для хворих на верхню шлунково-кишкову кровотечу різної природи, також розроблено півформальний ретроспективний алгоритм (граф-схема зі словесним змістом). Спостерігали 61-го хворого, прооперованого невідкладно з приводу неконтрольованої нетравматичної верхньої шлунково-кишкової кровотечі у Сумській обласній клінічній лікарні з 2009/01 по 2014/02. У заключний аналіз було включено 58 осіб: "загальна" група (n = 58; усі верхні шлунково-кишкові кровотечі), "виразкова" група (n = 35; гастродуоденальні кровотечі з виразок і ерозій, в т.ч. оперованого шлунка) і "невиразкова" група (n = 23; рак шлунка, синдром Мелорі - Вейса, циротичний варикоз, перфоративна виразка, кровотеча зі стенозом). Клінічна ефективність хірургічного гемостазу була у 45-ти (78 %) осіб "загальної" групи, 28 (80 %) осіб з "виразкової" групи та 17 (74 %) осіб з "невиразкової" групи. Післяопераційна летальність згідно груп була 22 %, 20 % та 26 %, відповідно. Показаннями до реоперації (n = 5; 9 % від усіх оперованих) стали рецидиви кровотечі (3 хворих) і перитоніт (2 хворих). Висновки: застосований алгоритм надає спрощену схему клінічного сприйняття ранніх результатів оперативного лікування з прошиванням та резекціями. Він слугуватиме аналітично-освітнім засобом для дизайну нових одно- та багатоцентрових високодоказових досліджень.

З 2004 по 2015 рр. в Київському міському центрі з надання допомоги хворим з шлунково-кишковою кровотечею лікували 241 хворого з приводу колоректального раку (КРР), ускладненого гострою кишковою кровотечею (ГКК). Проаналізовано залежність тяжкості ГКК від локалізації, глибини пухлинної інвазії, морфологічного й гістологічного типу КРР. Рак правої половини ободової кишки виявлений у 58 (40,6 %) хворих, лівої половини - у 85 (59,4 %). Частота тяжкої ГКК за ураження пухлиною правої половини ободової кишки удвічі більша, ніж за ураження лівої половини ободової кишки, та у 2,1 разу більша, ніж за наявності злоякісної пухлини прямої кишки. При збільшенні глибини інвазії ракової пухлини збільшувалася частота ГКК середньої тяжкості та тяжкої, за глибини пухлинної інвазії Т3 - Т4 вона становила 68,0 %. Помірну ГКК у 2,4 разу частіше виявляли за екзофітного типу росту КРР, середньої тяжкості та тяжку - відзначали у 67,3 % з 55 хворих за дифузно-інфільтративного типу та у 80,7 % з 57 хворих - за виразково-інфільтративного типу. У міру зменшення показника диференціювання ракової пухлини збільшувалася частота виявлення тяжкої ГКК, за низького ступеня диференціювання (G-3), вона досягала 65,7 %.

Вивчено ефективність застосування ендоскопічної резекції слизової оболонки (ЕРСО) для лікування гострої кровотечі із нижніх відділів кишкового тракту. Ургентна ЕРСО є ефективним методом лікування гострої кишкової кровотечі у випадках поверхневих утворень товстої кишки.

Изучена эффективность применения эндоскопической резекции слизистой оболочки (ЭРСО) для лечения острого кровотечения из нижних отделов кишечного тракта. Ургентная ЭРСО является эффективным методом лечения острого кишечного кровотечения в случаях поверхностных образований толстой кишки.

Проаналізовано застосування селективної ангіографії та емболізації лівої шлункової артерії у шести хворих зі шлунковими кровотечами неварикозної етіології з високим ризиком рецидиву. Завдяки емболізації у всіх пацієнтів вдалося досягти стабільного гемостазу й уникнути ургентної операції з приводу кровотечі, що вказує на ефективність застосування ендоваскулярних методик у випадку шлунково-кишкових кровотеч і дозволяє рекомендувати їх ширше застосування в хірургії.

Проанализировано применение селективной ангиографии и эмболизации левой желудочной артерии у шести больных с желудочными кровотечениями неварикозной этиологии с высоким риском рецидива. Благодаря эмболизации у всех пациентов удалось достичь стабильного гемостаза и избежать ургентной операции по поводу кровотечения, что указывает на эффективность применения эндоваскулярных методик при желудочно-кишечных кровотечениях и позволяет рекомендовать их широкое применение в хирургии.

Мета роботи - покращити результати діагностики та лікування у хворих з тонкокишковими кровотечами (ТКК). Вивчено результати діагностики та лікування 98-ми пацієнтів з ТКК, які перебували в хірургічному і проктологічному стаціонарах КЗ КОР "Київська обласна клінічна лікарня" у період з травня 2013 р. до грудня 2015 р. Серед них було 62 (65,2 %) чоловіки і 36 (34,8 %) жінок віком від 16-ти до 76-ти років (середній вік - (45,3 +- 1,3) року). Обстеження проведено із застосуванням капсульної системи ОМОМ та ентероскопа Pentax VSB-2990i. Розподіл пацієнтів на три клінічні групи здійснено згідно з удосконаленими алгоритмами діагностики та лікування гострої шлунково-кишкової кровотечі. До першої групи залучено 22 хворих з клінічними ознаками кровотечі, що триває, до другої - 29 хворих з вираженими ознаками анемії, але без наявних клініко-лабораторних ознак кровотечі, що триває, до тетьої - 47 хворих із встановленим (за анамнестичними та об'єктивними ознаками) фактом перенесеної кровотечі у просвіт шлунково-кишкового тракту з помірними або середнього ступеня тяжкості клінічними виявами постгеморагічної анемії. Причиною ТКК у 33,67 % випадків були ерозії тонкої кишки, у 24,49 % - виразки, у 24,49 % - судинна патологія (ангіектазії, варикозне розширення вен тонкої кишки, артеріовенозні мальформації тощо), у 10,2 % - новоутворення тонкої кишки. Найпоширенішою причиною кровотеч у першій групі були виразки (49,9 %), з них 6 випадків унаслідок прийому медикаментів, 4 - виразки запального характеру. На другому місці за частотою були судинні зміни - 6 (27,2 %). Найменшу частку становили ерозії - 5 (22,7 %). Новоутворень у цій групі не виявлено. У другій групі найпоширенішою причиною кровотеч були ерозії (31,03 %), на другому місці за частотою - судинна патологія (27,6 %), на третьому - новоутворення (20,7 %). На відміну від першої групи виразки виявлено лише у 13,8 % пацієнтів. У третій групі провідною причиною кровотечі були ерозії (40,4 %). Частота виразок та судинної патології була майже однаковою - 19,1 та 21,3 % відповідно. Новоутворення у цій групі були найменш частою причиною кровотечі. На підставі виявлених даних обгрунтовано диференційований підхід до лікувальної тактики. Висновки: відеокапсульна ентероскопія надає змогу з високою точністю визначити джерело та причину кровотечі в тонкій кишці, оцінити її інтенсивність. Застосування двобалонної ентероскопії сприяло не лише ефективній малоінвазивній зупинці ТКК, а й діагностиці та видаленню новоутворень.

Узагальнено сучасні дані літератури щодо складових діагностико-лікувальної доктрини у пацієнтів з неварикозними кровотечами з верхніх відділів травного каналу. Висвітлено структуру етіологічних чинників та нозологічних захворювань, котрі спричинили виникнення неварикозних кровотеч, а також місце консервативних і хірургічних методів комплексної лікувальної тактики.

Цель работы - сравнить эффективность эндоскопического инъекционного инфильтрационного гемостаза с применением препаратов транексамовой и аминокапроновой кислоты при кровотечениях из верхних отделов желудочно-кишечного тракта разной этиологии. Проведен анализ результатов лечения 76 больных с кровотечениями из верхних отделов желудочно-кишечного тракта разной этиологии, находившихся на лечении в Одесской областной клинической больнице в период с 2014 по 2016 г. В целом у 48 (76 %) больных с кровотечением F1b, F2a и F2b удалось достичь надежного окончательного гемостаза: в группе, в которой использовали препарат транексамовой кислоты, - у 76,9 %, в группе, в которой использовали препарат аминокапроновой кислоты, - у 46,15 %. У 6 (23,10 %) пациентов первой группы и у 22 (53,85 %) - второй после проведения манипуляции возникли сомнения в надежности гемостаза из-за наличия признаков рецидива кровотечения. В связи с этим данные больные были прооперированы. Выводы: подавления фибринолиза как составляющей гипокоагуляционного синдрома, развивающегося при желудочно-кишечных кровотечениях в большинстве случаев у пациентов, которым проводили эндоскопический инъекционный инфильтрационный гемостаз, можно добиться, используя препарат транексамовой кислоты.

Мета роботи - поліпшити результати діагностики та лікування у хворих з тонкокишковими кровотечами (ТКК). Вивчено результати діагностики та лікування 167 пацієнтів з ТКК в хірургічному та проктологічному стаціонарах КЗ КОР "Київська обласна клінічна лікарня". Пацієнтів було розподілено на 2 групи. До основної групи було залучено 98 хворих, яким у період з травня 2013 р. до грудня 2015 р. проводили діагностику та лікування за розробленим діагностично-лікувальним алгоритмом, до групи порівняння - 69 хворих, котрим у період з квітня 2000 р. до грудня 2013 р. здійснювали діагностику та лікування за традиційною схемою, яка передбачала проведення езофагогастродуоденоскопії, відеоколоноскопїї, контрастної рентгенографії тонкої кишки, гемостатичної та інфузійної терапії. В основній групі за допомогою капсульної ендоскопії (КЕ) джерело кровотечі виявлено у 91 пацієнта. Встановити остаточний діагноз та визначитися з лікувальною тактикою на етапі виконання КЕ вдалося у 43 (43,9 %) хворих. У групі порівняння джерело кровотечі на доопераційному етапі виявлено за допомогою традиційного алгоритму лише у 10 (14,5 %) хворих. В основній групі виконано 14 (14,3 %) оперативних втручань, у групі порівняння - 53 (76,8 %). Висновки: чутливість КЕ у виявленні джерела ТКК становила 92,9 %. Щодо встановлення остаточного діагнозу КЕ виявилася на 29,4 % ефективнішою за традиційний алгоритм обстеження на доопераційному етапі у хворих з ТКК. Застосування КЕ у випадку ТКК надало змогу зменшити частоту діагностичних лапаротомій на 62,5 %.

Визначення лікувальної тактики щодо хворих на гострі кровотечі з приводу виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки грунтується на запобіганні рецидиву кровотечі. Однак, у цьому питанні є відсутнім необхідний консенсус. Мета роботи - розробка нового методичного підходу до прогнозування рецидиву гострої кровотечі у хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки. Дослідження охоплює 122 особи, які перебували на лікуванні в клініці загальної хірургії упродовж 2010 - 2016 рр., середній вік хворих - 43,72 +- 8,37 р. На основі клінічних досліджень запропоновано визначення коефіцієнта ступеня тяжкості загального стану хворих з корекцією з урахуванням віку та коморбідності. Було виявлено низький ризик виникнення рецидиву кровотеч у 27 пацієнтів групи порівняння та 28 - основної групи. Помірний ризик виявлено у 14 пацієнтів групи порівняння та 13 - основної групи. Високий ризик виявлено у 11 пацієнтів групи порівняння та 10 - основної групи. Дуже високий ризик виявлено у 9 пацієнтів групи порівняння та 11 - основної групи. На підставі проведених досліджень узагальнено, що методика є достатньо простою та прийнятною для розрахунку в хірургічному стаціонарі.

Сіністральна портальна гіпертензія є особливим чинником шлунково-кишкової кровотечі. Якщо немає хронічного захворювання печінки у хворих із спленомегалією, портальною гіпертензією, наявністю ізольованих шлункових вариксів та повторних профузних кровотеч, хронічні захворювання підшлункової залози повинні розглядатися як патогенетичний чинник даного захворювання. Резекція дна шлунка, у якому знаходяться варикозно розширені вени, зумовлюючи кровотечу, та спленектомія ліквідують не тільки джерело кровотечі, а й патологічне коло системних колатералей, які існують у хворих із сіністральною портальною гіпертензією.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.203.2-5 + Р457.465.303.2-5 + Р410

Рубрики:

Хірургічне лікування гастродуоденальних кровотеч

Хірургічне лікування кровотеч кишечника

Хвороби систем кровообігу і лімфообігу

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ