Описаны математические трудности, которые преодолел Кеплер при открытии законов движения планет.

Запропоновано описати зовнішній гравітаційний потенціал вісесиметричного тіла потенціалом неоднорідного самогравітуючого стрижня. Залежно від форми тіла такі стрижні можуть бути дійсними уявними. Отримано розподіл густини в такому стрижні у випадку однорідного еліпсоїда обертання. Знайдено параметри систем неоднорідних стрижнів, за допомогою яких описуються зовнішні гравітаційні потенціали планет-гігантів. У ході обчислень вважалось, що планети-гіганти є фігурами, близькими до рівноважних. Динамічні характеристики планет-гігантів узято з даних астрономічних спостережень.

Викладені основи космічної ритмології, зокрема показано, що співвідношення мас елементарних часток, планет, періодів їх обертання навколо своїх осей і по орбіті, а також пульсацій Сонця і його обертання, вібрацій полум'я в камерах згорання реактивних двигунів і т.п., просто і точно аналітично виражаються через резонансні числа-кванти типу [пи] = 3,14, (4/[пи]) [в квадраті], e= 2,7182, ядерні магічні числа, аномальні магнітні моменти атомних часток, інтенсивності фундаментальних фізичних взаємодій і т.п. "магі".

Одержані на зонному астрографі Миколаївської астрономічної обсерваторії положення 19 вибраних малих планет (ВМП) переведено на систему ICRS з використанням координат опорних зірок із каталогів HIPPARCOS і "Tycho", а власних рухів - із каталогу ACTRC. Середня квадратична похибка одного положення виявилась рівною 0,16 " для кожної координати для 12 найчастіше спостережуваних малих планет- 97 % всього масиву положень. Каталог 2450 топоцентричних положень на рівнодення J 2000,0 доступний для користувачів через мережу Інтернет у Страсбурзькому центрі даних CDS, його філії - в Астрономічному центрі даних РАН і Центрі малих планет МРС.

Розглянуто теорію тяжіння Ньютона та його наближення. На базі рівняння тяжіння Ейнштейна наведено класичні задачі загальної теорії відносності (ЗТВ): зміщення перигелію планет, відхилення променів світла та червоне зміщення. Висвітлено поняття одночасності в ЗТВ, проаналізовано й охарактеризовано радіальні рухи в метриці Шварцшільда. Описано процес зміни частоти світла в гравітаційному полі.

На підставі результатів аналітичних досліджень на астрономічних моделях сонячної системи описано механізм гравітаційної дії і фізичну природу маси. Доведено, що переносником гравітаційної дії є гравітони, які поширюються від джерела їх утворення рівномірно в усі сторони.

На основе результатов исследования на астрономических моделях солнечной системы описаны механизм гравитационного действия и физическая природа массы. Доказано, что переносчиком гравитационного действия есть гравитоны, которые распространяются от источника их образования равномерно во все стороны.

Наведено аналітичне дослідження астрономічних моделей сонячної системи. Проаналізовано суть гравітаційної дії, визначено функціональний зв'язок між гравітацією та геометричними параметрами астрономічних об'єктів. Визначено причини еквівалентності інерційних і гравітаційних мас планет сонячної системи та сателітів планет. На базі експериментальних даних, одержаних за земних умов, доведено неправомірність поширення висновків четвертого закону Ньютона щодо взаємодії об'єктів великих розмірів, зокрема, астрономічних об'єктів. Розглянуто питання щодо щільності емітування гравітонів астрономічними тілами, доведено обов'язкове існування певної граничної щільності, що в принципі еквівалентне існуванню певної граничної гравітоноемітувальної спроможності астрономічних тіл.

Теоретически обосновано то, что в пространстве обращение планет происходит под действием биполярных течений космических частиц потока, в результате чего гелиоцентрическая система мира является эпицентрической системой. Солнце в системе является наиболее близкой к эпицентру течений потока планетой. Определены средние радиусы орбит Солнца и его спутников по номиналу положения орбит методом трансформирования их отклонения от фактического положения.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ж3-19 + В621.1

Рубрики:

Сировина, матеріали. Матеріалознавство

Закон Всесвітньої взаємодії < Теоретична астрономія >

Шифр НБУВ: Ж72292 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Обговорено числові розв'язки для замкненої космічної струни в гравітаційному полі "кротової нори".

Наведено твердження, з якого випливає загальна формула для сили взаємодії двох тіл у разі зміни в часі відстані між центрами інерції цих тіл. Згідно з третім законом Кеплера з одержаної формули випливає відома формула всесвітнього тяжіння Ньютона. Наведено деякі приклади та їх обговорення.

Зроблено критичний аналіз спостережень припливних варіацій сили тяжіння, виконаних Полтавською гравіметричною обсерваторією за останні 40 років на території України. Одержано параметри припливних хвиль, які слід вважати представницькими на епоху 1997 р.

Гравітаційний потенціал як характеристику гравітаційної взаємодії можна описати кількома методами. Розглянуто особливості деяких способів уявлення зовнішнього гравітаційного потенціалу небесних тіл: розкладання в ряд за сферичними функціями, багатоточкової моделі, максвелової моделі, еквігравітуючих фігур. Проведено порівняння вказаних методів опису зовнішнього гравітаційного потенціалу.

Розглянуто ефект хвилеводу стосовно великомасштабної структури Всесвіту. Зокрема, вважається, що ниткоподібна та плоска великомасштабні структури є можливими каналами рефракції для електромагнітного випромінювання, що йде від космічних структур. Шляхом комп'ютерного моделювання на основі цієї гіпотези й аналітичної моделі вдалося пояснити розподіл світимості квазарів і, зокрема, наявність "близнюків " та "братів". Детально описано метод моделювання.

Індекс рубрикатора НБУВ: В621

Рубрики:

Теоретична астрономія

Шифр НБУВ: Ж15835 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Показано, що гравітаційне поле рухомих зірок індукує слабкий (з максимальним значенням порядку 0,1 мксд/рік) рух зображень позагалактичних джерел у площині Галактики в напрямку обертання. Ефект суттєво відрізняється залежно від того, чи міститься маса в компактних об'єктах, чи розподілена неперервно.

Досліджено зв'язок повернення орбіт некерованих геосинхронних об'єктів у площину екватора із ризиком зіткнень на геостаціонарній орбіті (ГСО). У випадку малих нахилів орбіти найнебезпечніших некерованих об'єктів ймовірність зіткнення може збільшитися в 3 - 6 разів, але залишиться дуже малою. Наведено розподіл за довготою небезпечних ділянок ГСО, встановлено його періодичність на достатньо великих проміжках часу. Ризик зіткнення по довготі може змінюватися в два рази.

На основании численных расчетов эволюции орбит астероидов сделан вывод о возможности действия в Солнечной системе негравитационного эффекта, вызывающего пространственное разделение астероидов с разными альбедо и с размерами в десятки километров. С целью поиска новых аргументов выполнен анализ невязок в использованных каталогах орбит астероидов на 1996 г. и на 2006 г. Получено, что для орбит с большими значениями невязок зависимости, указывающие на возможность негравитационного эффекта, выражены более четко, чем аналогичные зависимости для орбит с меньшими значениями невязок. Этот результат можно рассматривать как косвенное подтверждение отмеченного негравитационного эффекта.

Індекс рубрикатора НБУВ: В621.221в641.0 + В655.2-1

Рубрики:

Комети

Шифр НБУВ: Ж14258 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Визначено параметри еквігравітуючих фігур, гравітаційні поля яких співпадають з зовнішніми гравітаційними потенціалами небесних тіл. Розглянуто особливості еквігравітуючих фігур. Показано переваги метода опису гравітаційних полів небесних тіл еквігравітуючими фігурами у порівнянні з іншими методами. Знайдено еквігравітуючий стержень для тороїдальної конфігурації (лемніскатичного тора). Знайдено неоднорідний еквігравітуючий диск для еліпсоїда обертання з гомологічною стратифікацією. Запропоновано методику опису гравітаційних полів нерівноважних конфігурацій за допомогою суперпозиції еквігравітуючих стержнів і дисків. Побудовано моделі гравітаційного поля планет-велетнів на основі системи неоднорідних еквігравітуючих фігур. Проведено порівняння метода застосування еквігравітуючих фігур з іншими методами опису зовнішнього гравітаційного потенціалу самогравітуючих конфігурацій.