Розглянуто роль німецької філософської традиції в становленні та розвитку філософської думки в Україні, актуальність філософії принципів, загальний характер філософії І.Канта та її значення. Охарактеризовано трансцендентальний ідеал як несуперечливе мислення безумовного, перетлумачення першопринципу метафізики у критичній філософії І.Канта. Проаналізовано проблематику кантівської антропології в контексті "метафізичного трикутника".

Всебічно проаналізовано вплив видатного німецького філософа А.Шопенгавера на розвиток педагогіки та освіти в цілому. Розглянуто природу песимізму А.Шопенгавера, різноманіття інтерпретацій філософських і педагогічних поглядів мислителя вченими багатьох країн світу - від XVIII ст. до сьогодення. Досліджено внутрішній зв'язок між психологією та педагогікою А.Шопенгавера, його концепцію "ідеальної людини", порушено комплекс проблем виховання, як його уявляв філософ. Введено контекст української педагогічної думки - творчість Г.Сковороди та видатного українського педагога Г.Ващенка.

Розглянуто соціально-політичні фактори еволюції концептуальних засад етнополітології у другій половині ХХ ст., трансцендентальні схематизації в гносеології І.Канта, своєрідність скептичної позиції Д.Юма стосовно означення природи людини. Висвітлено сутність логіко-методологічного аналізу, філософсько-правові погляди П.Юркевича, взаємозв'язок партійної та виборчої систем в Україні. Проаналізовано символіку стародавнього християнського храму в Київській Русі, проблему страждання у православному морально-філософському осмисленні, світовий досвід щодо трансформації політичних режимів, а також питання формування національної спільноти як громадянського суспільства тощо.

Розглянуто складові предметного поля та специфічні особливості німецької класичної філософії. Визначено сутність ліберальної теорії правової держави І.Канта, діалектичний характер філософії Г.Гегеля. З'ясовано основні ідеї праці Г.Гегеля "Філософія права". Висвітлено характерні особливості філософії Фейєрбаха.

Досліджено класичні філософські проблеми співвідношення віри та розуму на прикладі вчення І.Канта про віру розуму. Розглянуто зміст вчення про віру розуму та його місце у філософії І.Канта. Розкрито несуперечливість відносин віри та точного знання, належність до сфери розуму віри як здатності людини, що вперше у модерній філософії обгрунтував І.Кант. Доведено, що вчення І.Канта про віру розуму зняло класичне протиставлення віри та розуму і вивело релігійно-філософські дискусії на новий некласичний рівень, який дав можливість розглянути людину в особистісній цілісності її здатностей.

Досліджено специфіку прояву основних ідей німецького романтизму в українській духовній культурі. Розкрито загальні особливості романтизму як типу світогляду, філософським підгрунтям якого були індивідуалізм, сентименталізм, суб'єктивізм та ідеї "штюрмерів". Прослідковано сприйняття ідей німецького романтизму українськими мислителями та особливості прояву романтичної іронії в українському контексті. Досліджено вплив романтичного світогляду на утвердження національної ідеї в українській духовній культурі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4Нім)5-563.7

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж70616 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4Нім)5-573.3

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж70616 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено основні події та явища в історії взаємин релігії та філософії, відображених у вченні І.Канта про віру розуму. Досліджено основні етапи розвитку теології як першого компромісу між вірою та розумом у Європі, взаємовпливи теології та філософії, а також спроби позарелігійної інтерпретації людської спроможності вірити. Проаналізовано критичну філософію Канта та основні положення його вчення про віру. З'ясовано внесок вченого в осягнення цілісності людської свідомості, без ієрархічного поділу людських спроможностей на розумові, моральні та такі, що викорінені у вірі. Розглянуто філософсько-теологічні засади кантівських висновків щодо співвідношення віри та знання.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4Нім)5-563.5

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж70616 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Исследованы место и роль философии Гегеля в теоретических исканиях главных представителей русского религиозно-философского Ренессанса конца XIX - начала XX в. Особое внимание уделено интерпретациям гегелевского учения, которые предложены В.Соловьевым и И.Ильиным, а также преодолению сформировавшихся в советское время идеологических стереотипов относительно идейного содержания и исторического значения русской религиозной философии.

Проанализировано влияние философских учений Древнего Востока на формирование основных положений метафизической системы. Философия Шопенгауэра рассмотрена как иррациональная разновидность метафизики, которой присуща гуманистическая интенция, отражающая богатый спектр историко-философских реминисценций и актуализируемая значительным числом артикуляций в философском дискурсе конца XIX - XX вв.

Висвітлено проблеми діалектики, логіки, людини, культури та пізнання у філософії Гегеля. У контексті релігійних і естетичних поглядів філософа проаналізовано особливості жанру романтичного реквієму. Запропоновано гегелівську класифікацію видів мистецтва. Охарактеризовано діалектику теоретичного та практичного, а також громадянське суспільство як дихотомію свободи та звичаєвості.

Освещены проблемы диалектики, логики, человека, культуры и познания в философии Гегеля. В контексте религиозных и эстетических взглядов философа проанализированы особенности жанра романтического реквиема. Предложена гегелевская классификация видов искусства. Охарактеризованы диалектика теоретического и практического, а также гражданское общество как дихотомия свободы и традиционности.

Доведено, що розуміння релігії розвивалось протягом всієї творчості Г.Гегеля. Визначено два основних етапи розвитку гегелівської думки та розкрито особливості тлумачення релігії на кожному з них. Значну увагу приділено гегелівській інтерпретації релігійної свідомості, розкрито діалектику людини та Бога у філософії Гегеля, особливості його трактування історії релігії, проаналізовано значення принципу системності для формування філософії релігії як окремої дисципліни. З'ясовано функції релігійної спільноти в суспільстві та проаналізовано гегелівську тему "смерті Бога" у співвідношенні з розвитком цієї теми у роботах Ф.Ніцше.

Відзначено, що найпотужніший вплив кантівських ідей на філософсько-історичне вчення Й.Г.Фіхте, крім загальновизнаних - розуміння історії як прогресу свободи, бачення кінцевої мети історичного процесу у встановленні морального світопорядку, спричинила розробка І.Кантом поняття здатності телеологічного судження, яке перетлумачується у фіхтевському науковченні як вища здатність свідомості. На підставі німецькомовних досліджень фіхтезнавців виявлено структуру системи Й.Г.Фіхте, в якій виокремлено крім теоретичної та практичної - прикладну філософію, теоретичну частину якої становить філософія історії, а практичну - педагогіка. Зазначено, що філософія Й.Г.Фіхте поділяється на дві загальні частини: одна вивчає умови можливості історичного знання, а друга розкриває процес історичної дії. Обгрунтовано, що Й.Г.Фіхте більш послідовно та систематично, ніж І.Кант побудував свою філософію історії на принципах трансцендентального ідеалізму.

Здійснено соціально-філософський аналіз протиріччя між філософським і теологічним просвітництвом в німецькій філософській думці початку XIX ст. Визначено необхідність переосмислення суті й ролі релігійного відображення й релігійного ставлення до світу у суспільстві, що переживає світоглядну кризу й злам старої системи цінностей. Досліджено, як від логічного аналізу релігії (Гегель), через історичний (Штраус) і культурологічний аналіз священних текстів (Бауер) в особі Руге і Фейєрбаха німецька філософська думка пов'язала роль і місце релігії в історії з логікою руху суспільства до свободи. Означено, що релігійний шлях розвитку є необхідністю історії, через релігію людина проявляється як істота творча, яка діє в межах певної культурної традиції.

На підставі джерел європейської культури розглянуто феномен сміху та іронії в українській філософії. Досліджено традицію формування іронічного світосприйняття в українській духовній культурі. З'ясовано, що своїм корінням воно сягає бурлескно-травестійної творчості школярів та мандрівних дяків, а також чисельних пародій XVI - XVIII ст. Зазначено, що епоха романтизму в українській духовній культурі розпочалася майже одночасно з німецьким романтизмом, і діячі українського романтизму поряд з іншими ідеями, зокрема, з ідеєю одухотвореності природи Ф.Шеллінга, осмислили й прищепили на українському грунті концепцію романтичної іронії, що має свої витоки з філософії неоплатонізму, яка особливо близька специфіці українського менталітету. Опрацьована теоретиками єнської школи, зокрема, Ф. Шлегелем, концепція романтичної іронії має в своїй основі ідею розбіжності дійсності з її духовним джерелом, що за умов поневолення України дозволило романтикам привернути увагу до української історії, критично осмислити колоніальну політику царизму, кріпацтво, конформізм та пасивність еліти тогочасного українського суспільства. З урахуванням концепції романтичної іронії розглянуто творчість класиків українського романтизму І. Котляревського, М. Гоголя й Т. Шевченка, а також крізь призму романтичної іронії травестійну поему І. Котляревського "Енеїда". Показано, що концепція романтичної іронії сприяє розкриттю ідейного змісту творів М. Гоголя, а також осмисленню сатиричних творів Т. Шевченка, що дозволяє збагнути його роздвоєність у ставленні до релігії, Бога та інших святинь.

Розкрито особливості філософських вчень А. Шопенгауера та С. К'єркегора, визначено та проаналізовано головні чинники, які обумовили їх своєрідність, визначено роль суб'єктивних чинників, пов'язаних з характером особистості та біографічними ньюансами мислителів. Досліджено філософсько-етичні твори А. Шопенгауера та С. К'єркегора, праці вітчизняних і зарубіжних вчених. Розкрито проблему страждання через поняття кризи, хвороби, меланхолії, відчаю, песимізму. Значну увагу приділено проблемі страждання в онтології, антропології, етиці, аксіології, сотериології. Визначено суть страждання, його природу, змістовне наповнення, висвітлено його роль і значення для духовного життя людини. Наголошено, що проблема страждання, незважаючи на свій яскраво виражений особистісний характер, актуалізується та посилюється в кризові, переломні часи розвитку суспільства та культури. Вказано, що А. Шопенгауер і С. К'єркегор були одними з перших в Європі, які здійснили переведення проблематики кризових соціокультурних явищ на особистісний рівень людини та пошук нею смислу життя. Розглянуто негативне/конструктивне значення страждання для духовного оздоровлення людини та суспільства.

Проаналізовано вплив гегелівських ідей на розвиток філософської думки на теренах Російської імперії (зокрема в Росії та Україні) в ХІХ - на початку ХХ ст. Висвітлено маловідомі сторінки російської гегеліани, зокрема, вплив ідей великого мислителя на філософські погляди слов'янофілів, формування російської державної школи історіографії та філософії права, вітчизняної історико-філософської науки. Охарактеризовано філософію Гегеля у творах В.Соловйова.

Проанализировано влияние гегелевских идей на развитие философской мысли на территории Российской империи (в частности в России и Украине) в ХІХ - начале ХХ ст. Освещены малоизвестные страницы российской гегелианы, в частности, влияние идей великого мыслителя на философские взгляды славянофилов, формирование российской государственной школы историографии и философии права, отечественной историко-философской науки. Охарактеризована философия Гегеля в произведениях В.Соловьева.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4НІМ)5-563.2

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ