Проанализированы воззрения Платона об архитектуре как процессе творчески-переделывающего взаимодействия человека со средой, выступающего особой формой общественного бытия. Рассмотрен корпус платоновских текстов об архитектуре, выделены несколько "ипостасей" древнегреческого мыслителя: Платон моделирующий, идеальный, космологический, "озирающийся", ремесленный, корабельный, пещерный, ренессансный, архитектуроведческий. Подчеркнута ролевая, игровая функция общественной организации, социальной стратификации и художественного восприятия античным человеком действительности в деле устройства соответствующей им архитектурной формы.

Розглянуто питання виникнення та становлення християнського віровчення, зокрема, християнської антропології. Проаналізовано механізм зародження віровчення християнської релігії, згідно з яким процес зародження та оформлення її віровчення відбувався переважно під впливом філософії Платона.

Освещены вопросы возникновения и становления христианского вероучения, в частности христинской антропологии. Проанализирован механизм зарождения вероучения христианской религии, согласно которому процесс зарождения и оформления ее вероучения происходил в основном под влиянием философии Платона.

Розглянуто основні положення теорії анамнезісу Платона та досліджено їх значення для подальшого розвитку апріоризму як позиції в теорії пізнання.

Розглянуто одну з неоднозначних проблем у спадщині античного філософа Платона - проблему політичної свободи, а також поняття свободи індивіда у поєднанні з поняттям свободи держави. Існування індивідів у державі має умовою їх взаємне обмеження.

Дисертацію присвячено питанням виникнення та становлення християнського віровчення, зокрема, такого його аспекту як християнська антропологія. Розроблено новий підхід до з'ясування механізму зародження віровчення християнської релігії, згідно з яким процес зародження і оформлення її віровчення відбувався переважно під впливом філософії Платона. Так, розкриваючи зміст релігійно-філософської концепції віровчення раннього християнства і встановлюючи спільні риси Платонової філософії і головних християнських віроповчальних положень, платонізм визначається за головне ідейне підгрунтя становлення християнської релігії. Атмосферою і географічним місцем, що слугувало за праматірне підгрунтя появи християнства, як релігійної системи, постала іудео-олександрійська діаспора Єгипту.

Досліджено нумерологію піфагорійців та її інтерпретацію у філософії Платона. Визначено місце концепту числа в космології засновника Академії. На підставі результатів історико-філософського аналізу значення концепту числа в піфагорійському вченні встановлено, що в італійців число вперше виокремлено у самостійний космологічний принцип (шляхом відмежування зі стихії міфу, але зберігаючи з ним зв'язок), який символічно виражає сутність буття та його універсальні закони. Досліджено зв'язок нумерологічних закономірностей піфагорійського вчення з атомістичною теорією Платона. Доведено, що платонівська космологія базується на піфагорійському вченні про число, оскільки побудова атомів здійснюється афінським філософом на основі теорії про співвідношення катетів до гіпотенузи як на панкосмічному законі, що структурує Всесвіт. На підставі аналізу концепту числа у творчій спадщині Платона показано, що саме онтологічний статус числа покладено в основу розробки першої теорії трансцендентальної філософії, на базі якої сформовано парадигму для майбутньої європейської метафізики.

Досліджено вплив філософсько-релігійного принциру деміургізму Платона на погляди мислителів Київської Русі. На підставі аналізу релігійно-міфологічної та філософської свідомості зроблено висновок про єдність історико-культурного процесу формування деміургічних ідей і зв'язок вітчизняної релігійно-філософської традиції з найбільш якравими філософськими системами античних та середньовічних східнохристиянських теорій. Розкрито напрями еволюції деміургічної свідомості у досократівській філософській традиції та її вплив на систему поглядів Платона. Проаналізовано платонівські діалоги та запропоновано тезу про послідовний розвиток ідей деміургізму, яких обгрунтовано як творчу силу у різноманітних галузях філософського та філософсько-релігійного знання. Зазначено, що впливу деміургічної концепції зазнали гносеологічні, соціально-політичні, етичні, антропологічні, космологічні та теологічні погляди Платона. Виявлено розвиток деміургічних ідей у наступній релігійно-філософській традиції (елліністично-римській та східно-христянській). Розглянуто зв'зок між прийняттям християнства Київською Руссю та ретрансляцією через візантійську духовну культуру ідей Платона на давньоруських мислителів. Зокрема, проаналізовано "Повість врем'яних літ" Нестора, "Повчання" Володимира Мономаха, "Слово про Закон і Благодать" митрополіта Іларіона. Зазначено, що виявлення завдяки проведеному дослідженню специфічних особливостей деміургізму дозволяє зробити висновок про оригінальних характер давньоруської релігійно-філософської традиції, яка сформувалася під впливом платонізму.ь

Рассмотрены вопросы исследования истории возникновения, развития и анализа идеи разделения властей в учениях Платона и Аристотеля. Установлены основные черты разделения властей сквозь призму эволюционности идей древнегреческих мыслителей. Определено влияние идей разделения властей на систематизационное представление классификаций наук в аспекте развития и динамики знаний в целом.

Внимание уделено исследованию философии Платона и решению вопроса о теоретико-методологических основаниях прочтения платоноских текстов. Предложен новый взгляд на тексты философа под углом зрения гипотезы о воспитательном предназначении платоновских диалогов, которые понимаются как инструменты осуществления философской пайдейи, т.е. политического, и вместе с тем, метафизического проекта преобразования государства и человека, разработанного Платоном. Проведено текстологическое исследование ряда платоновских диалогов с целью демонстрации эффективности заявленого пайдейтического подхода, что выражается в использовании прагматически ориентированной методологии. Произведена каталогизация выразительных средств, используемых Платоном, обоснован тезис об открытом характере его диалогов. На примере "диалога диалогов" показано единство и связность пайдейтической програмы философа.

Висвітлено процес трансформації головних концептів естетики Платона у філософській традиції. Важливими для дослідження естетики платонізму є такі риси: визнання трансцендентного першопринципу, першочерговості алогічного початку творчості, діалектичного протиставлення цілого та частини, матеріального та ідеального, абсолютного та відносного; виявлення особливостей міметичної логіки; пошук шляху до істини. Зазначено, що певні принципи естетики платонізму є органічною складовою розвитку європейської естетики та філософії XX ст. Різні інтерпретації ідей Платона розглянуто на прикладі визначення основних концептів естетичних поглядів Плотіна, Р. Декарта, І. Канта, Е. Гуссерля та М. Гайдеггера. Наведено висновок про перехід основних трансформаційних інтенцій платонівської філософсько-естетичної думки в естетику XX ст. Наголошено, що розроблені Платоном питання в галузі філософського знання стали основою для формування естетичних поглядів послідовників античного мислителя.

Вперше здійснено цілісну історико-філософську реконструкцію платонівського вчення про пайдейю як основу платонівської філософії. Розроблено й обгрунтовано новий, пайдейтичний, підхід до прочитання текстів Платона, вперше висвітлено впорядковану історію Платонівського питання з включенням новітніх досліджень початку XXI ст. Побудовано типологію підходів і вказано причини, що зумовлюють їх неповноту. Вперше досліджено історичні та теоретичні передумови виникнення проекту філософської пайдейї, встановлено відмінності між філософською, софістичною та риторичною пайдейєю. Визначено суб'єктивні передумови звернення Платона до пайдейтичної проблематики в контексті історичного та його особистого досвіду. Запропоновано цілісну модель діяльності платонівської Академії як одночасно педагогічної, дослідницької та політичної інституції. Обгрунтовано нову гіпотезу про принципово незавершений і відкритий характер платонівських текстів, який є обумовленим специфікою їх використання в Академії. Реконструйовано платонівську програму виховання стражів як цілісний метафізичний і політичний проект. В результаті критичного аналізу інтерпретацій М. Гайдегера, В. Йегера та П. Фрідлендера визначено й уточнено приховані смисли платонівського міфу про печеру. Вперше у вітчизняній літературі проведено аналіз діалогів Малого і Раннього Платона, який довів їх важливе значення в освітній філософії Платона як вправи, що виховують чесноти. На підставі прагматичного аналізу доведено єдність форми та змісту діалогів Платона, які розглянуто як пайдейтичні інструменти, побудовано модель пояснення особливостей платонівської риторики, поетики та драматургії.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(0)321-215

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж22799 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено проблему справедливості у філософії Платона в єдності екзистенційних аспектів людського буттята процесу державотворення. Доведено, що поняття справедливості трактується як чеснота, що відповідає ідеалу та належному, й водночас як необхідна умова взаємовідносин між людьми. Зазначено, що до несправедливості в Платона схильна людина із залізними та мідними здібностями. Несправедлива людина використовує свій інтелектуально-психологічний потенціал для досягнення економічної, політичної, правової вигоди. Вона вважає ці блага за "щастя", але це - самообман. Філософ висновує, що така людина не може бути щасливою. Для філософа індивідуальне щастя органічно пов'язане із загальним добробутом держави, а справедливість є найпрекраснішим із благ, що веде до щасливого, доброчесного життя. Вище від ідеї справедливості в Платон стоїть лише ідея блага, яка в його філософії є системоутворювальною категорією. Проблему справедливості Платон піднімає з повсякденного рівня (чесність, віддавання боргів) до філософського й трактує її як чесноту, що відповідає ідеалу, належному. Філософ започаткував дослідження проблеми справедливості в єдності з екзистенційними проблемами людського буття та державотворення, тобто одиничне органічно пов'язане із загальним.

Вперше у класичних філологічних студіях проведено дослідження "Апології Сократа" Платона з позицій сучасної антропологічної лінгвістики. Застосовано комплексну міждисциплінарну лінгвоконцептологічну методику до аналізу текстових концептів грекомовної античної літературної спадщини, зокрема "Апології Сократа" Платона. Змодельовано концептуальний простір тексту "Апології Сократа" Платона. Проаналізовано та систематизовано вербальні засоби репрезентації гносеологічних концептів тексту "Апології" Платона, зокрема концептів ЗНАННЯ, ΦΙΛΟΣΟΦΟΣ, ΣΟΦΙΑ, ΑΜΑΘΙΑ, ΦΡΟΝΗΣΙΣ. Набуло подальшого розвитку та вдосконалення застосування антропологічного лінгвістичного і, зокрема, лінгвоконцептологічного підходів до конкретного мовного емпіричного матеріалу.

Розглянуто аналіз теоретико-історичної спадщини в контексті осягнення ідеальної держави на прикладі філософських пошуків Платона. Досліджено напрям думки античного мислителя від формування суспільного ідеалу до появи утопічних тенденцій в його творчості, що в наступні століття відкрило світоглядні орієнтири для тоталітарного мислення. Розкрито основні витоки і передумови становлення поглядів Платона щодо ідеї всезагального блага, створення досконалої держави та намірів щодо її практичної реалізації. Наголошено на важливості вивчення філософських надбань минулого щодо розуміння особливостей трансформації суспільних ідеалів в утопічні конструкції з тоталітарним забарвленням задля уникнення істотних помилок у державотворенні в майбутньому. Проведено аналіз циклічності процесів суспільного розвитку України та обгрунтовується необхідність зміни стратегічних пріоритетів на цьому шляху.

Виявлено та проаналізовано ідейні джерела тоталітаризму у філософії Платона на прикладі діалогу ("Держава"). Зроблено висновок, що у системі "ідеальної" держави Платона виправдовуються основні ціннісні орієнтири "закритого" недемократичного суспільства. Виокремлено основні положення системи тоталітарної ідеології платонівської утопічної держави, в центрі якої ідея спільного блага, суспільного добробуту та щастя як мета державної політики. Водночас стверджується, що ідея "сильної руки" та патерналізму відповідає глибинним екзистенційним запитам людини.

Виявлено та проаналізовано ідейні джерела тоталітаризму у філософії Платона на прикладі діалогу ("Держава"). Зроблено висновок, що у системі "ідеальної" держави Платона виправдовуються основні ціннісні орієнтири "закритого" недемократичного суспільства. Виокремлено основні положення системи тоталітарної ідеології платонівської утопічної держави, в центрі якої ідея спільного блага, суспільного добробуту та щастя як мета державної політики. Водночас стверджується, що ідея "сильної руки" та патерналізму відповідає глибинним екзистенційним запитам людини.