Проаналізовано феномен акту мовлення. Відзначено, що основу іллокутивних актів мовлення склала інтонаціональність як фундаментальна властивість мислення: у виконанні акту мовлення свідомість нав'язала фізичному втіленню ментальному стану умови задовільності ментального стану. Доведено, що центральну роль у здійсненні іллокутивного акту відіграла не конвенція, як вважали засновники теорії актів мовлення, а взаємність і настрій аудиторії на сприйняття акту мовлення. Умовою реалізації іллокутивної дії постала наявність зустрічної дії, що обумовило її комунікативний зміст. Сутністю іллокутивного акту визначено взаємодію між особистостями, іллокутивний акт виступив проявом особистості як суб'єкта взаємодії. З точки зору комунікативної взаємодії особистість існує на стику діалогу з комунікативною спільнотою та діалогу з буттям. Особистість не тільки звертається до аудиторії за підтверженням своєї ідентичності, але й надає значення аудиторії актом її визнання. Усвідомлення даної двовимірності призвело до ствердження взаємозалежності між агентом акту мовлення та комунікативною спільнотою.

Дисертація є теоретичним дослідженням філософсько-методологічних засад соціальної прагматики як методу аналізу мовних явищ, пов'язаних з відхиленнями (девіаціями) у дискурсі. Визначаються основні аспекти соціальної прагматики; уточнюється зміст терміну "дискурс" у концептуальному контексті комунікації як одиниці методологічного аналізу; виявляються методологічні засади аналізу відхилень (девіацій) у дискурсі, пов'язаних зі специфікою вживання стилістичних засобів у нестандартних (девіантних) ситуаціях; обгрунтовується універсальність соціально-стилістичного підходу до аналізу метафори як стилістичної девіації у дискурсі; розкривається необхідність врахування соціально-прагматичних принципів аналізу дискурсу при дослідженні стилів спілкування (нейтрального, гумористичного, іронічного, образливого).

Обгрунтовано концепцію лінгвістичного повороту як одного з головних факторів сучасного парадигмального зрушення в філософії в цілому та філософії науки зокрема. Запропоновано експлікацію сутності та головних характеристик лінгвістичного повороту, його епістемологічних і когнітивних наслідків. Проведено порівняльне дослідження принципових рис картезіанської парадигми філософування, а також системи трансформацій у філософії науки з лінгвістичним поворотом. Запропоновано нову стратегію дослідження аксіологічного рівня науки за сучасними результатами лінгвістичного аналізу.

Досліджено феномен слова у загальнофілософському аспекті, в якому його розглянуто як універсалію й архетип культури. Запропонований підхід до поняття слова як синоніму мови дозволяє зробити аналіз його у філософському і соціокультурному аспекті як наскрізну символічну форму в історико-культурному розвитку. Визначено, що в українському менталітеті ставлення до слова набуло архетипного значення вираження національного духу, символу державного та етнічного буття.

Висвітлено проблеми та концепції сучасної західної аналітичної філософії мови. Розглянуто теорії Фреге, Рассела, Стросона, Доннелана, Остіна, Грайса, Серла.

Структуру "мова - комунікація" розглянуто як взаємозалежний і взаємоутворювальний зв'язок субстанції мови і комунікативного простору, що вирізняється як просторово-часова організація феномену інтерсуб'єктивності. До основи запропонованої концепції покладено філософські ідеї феномену інтерсуб'єктивності, просторових форм комунікації, субстанційності мови, трансформацій онтологічної категорії мови. Висвітлено фундаментальні проблеми філософії мови і комунікації, сформульовано характеристики комунікативного простору в мовнофункціональних вимірах, здійснено описовий аналіз субстанції мови. Розглянуто суттєві характеристики субстанції мови та комунікативного простору крізь призму мовно-філософської концепції істини. Дійсність абсолютної істини, що утримується в мові, виступає як можливість соціальної істини (консенсусу).

Розглянуто сутність поняття "філософія мови". Висловлено думку про існування сучасної української філософії мови. Лінгвофілософські проблеми висвітлено в працях учених з усіх регіонів України. Зазначено, що особливе значення для розвитку сучасної філософії мови в Україні має наукова та видавнича діяльність харківського ученого Д. Руденка.

Рассмотрены проблемы онтологического, гносеологического и методологического плана, связанные с определением объекта языкознания и смежных дисциплин, характера и способа лингвосемиотического и лингвофилософского познания. Изложены методики функционального и прагматического исследования языковой деятельности. Представлена авторская версия объединения функционализма и прагматизма в единое методологическое направление.

Викладено найважливіші напрямки класичної та некласичних логіки, а також засади евристики як теорії творчого мислення. Розкрито різноманітні методологічні та евристичні функції логіки в пізнанні. Проведено логічний аналіз знання та запропоновано модель соціокультурної трансформацїї наукового знання.

Изложены наиболее важные направления классической и неклассических логик, а также основы эвристики как теории творческого мышления. Раскрыты разнообразные методологические и эвристические функции логики в познании. Проведен логический анализ знания и предложена модель социокультурной трансформации научного знания.

Рассмотрены проблема автора в антологическом аспекте, идеи ранних работ М.М.Бахтина. Охарактеризовано автора как субъект поэтического, превращенно-словесного бытия. Раскрыта роль эстетического автора (поэта) в разрешении конфликта абсолютного автора - слова.

Проаналізовано складний процес функціонування мови загалом та слова як її основи у соціальній генезі суспільства, зокрема на прикладі вивчення українських реалій за умов імперської залежності та тоталітаризму. Обгрунтовано значення слова як соціального агента суспільної свідомості, проаналізовано діалектику стосунків особи та суспільства, розглянуто їх варіанти. Досліджено взаємозв'язок слова та герментевтики тексту. Висвітлено раціональні та ірраціональні аспекти релігії як символічної форми, розкрито світське та сакральне сприйняття слова Біблії. Розглянуто функціональність біблійної символіки у сучасному контексті, розкрито значення слова у християнському культі. З'ясовано соціальний статус поета (письменника), досліджено особливості контакту у системі автор - твір - читач. Визначено роль слова в освіті й обгрунтовано можливості його використання як ефективного засобу виховання нових поколінь, висвітлено освітній потенціал творів красного письменства.

Проанализирован сложный процесс функционирования языка в целом и слова как его основы в социальной генезе общества, в частности на примере изучения украинских реалий в условиях имперской зависимости и тоталитаризма. Обосновано значение слова как социального агента общественного сознания, проанализирована диалектика отношений личности и общества, рассмотрены их варианты. Исследована взаимосвязь слова и герменевтики текста. Освещены рациональные и иррациональные аспекты религии как символической формы, раскрыто светское и сакральное постижение слова Библии. Рассмотрена функциональность библейской символики в современном контексте, раскрыто значения слова в христианском культе. Определен социальный статус поэта (писателя), исследованы особенности контакта в системе автор - произведение - читатель. Показана роль слова в образовании и обоснованы возможности его использования как эффективного средства воспитания новых поколений, освещен образовательный потенциал художественных произведений.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю224.21 + Ш1в

Рубрики:

Філософські проблеми мови

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто проблему пріоритетних міждисциплінарних досліджень сучасної філософії культури та філософії мови. Завдяки особливій ролі, що приділяється мові в інтелектуальному пізнанні світу, проблему вивчення мовних знаків, як способів вираження, збереження та трансляції універсальної загальнолюдської, а також специфічної культурно-національної інформації виведено на перший план дослідження. Виділення лінгвокультурологічної одиниці в один з засобів філософського осмислювання буття стає основою для вивчення взаємозв'язків трьох моделювальних семіотичних систем: світорозуміння окремої нації, культури, релігії та мови в межах виділеної культурно-національної картини світу.

Проаналізовано філософські джерела сучасних уявлень про логіку та семіотику мови права. Розглянуто проблеми мови у класичній німецькій філософії права та концепціях її критиків (Канта, Шеллінга, Гегеля, В. фон Гумбольдта, Савіньї, А. фон Фейєрбаха, Ієринга), джерела феноменологічного напрямку у дослідженнях мови права у Ф. фон Бретано, а також погляди В.Д.Каткова як родоначальника філософії мови права. Висвітлено подальший розвиток філософських засад сучасних досліджень мови права у взаємозв'язку з логіко-семіотичними ідеями Ч.С.Пірса, Г.Фреге, Б.Рассела, Л.Вігенштейна, логічних позитивістів (Р.Карнапа, М.Шліка, А.Айера), тлумаченням мови в юридичному позитивізмі, логіко-лінгвістичними компонентами аналітичної юриспруденції Х.Л.А.Харта та їх критикою Л.Фуллером. Розглянуто сучасний етап у філософії мови права у контексті концепцій права як лінгвістичної конструкції К.Олівекрони, ідеями Х.Перельмана, Ю.Хабермаса Дж.Л.Остіна, Дж.Сьорля про мову права як систему комунікативної діяльності.

Досліджено онтологічний й епістемологічний аспекти здійснення лінгвістичних сутностей у вигляді лінгвістичних одиниць як фактів мовлення. Значну увагу приділено епістемологічному статусу останніх, а також притаманній їм нормативності (імпліцитні норми), якою забезпечується їх конституювання. Запропоновано розглядати дефініцію "норма" як фундаментальну гіпотезу про можливості лінгвістичної одиниці. Розглянуто роль понять факту, норми, оцінки у формуванні концепту лінгвістичної одиниці. На прикладах з історії філософії переосмислено співвідношення між нормативністю й оцінюванням, проаналізовано роль соціальних актів у формуванні нормативності мовлення на підставі аналізу комунікативної філософії, обгрунтовано необхідність і надано варіант відповіді на фундаментальне питання про епістемологічний статус лінгвістичних одиниць у його взаємозв'язку з їх імпліцитною епістемічною нормативністю. Надано формальне визначення норми лінгвістичної одиниці у вигляді правила "свідчення". Висвітлено проблеми нормативного регулювання практичного застосування лінгвістичних одиниць.

Розглянуто когнітивний та когнітологічний аспекти повторів.

Рассмотрены когнитивный и когнитологический аспекты повторов.

The papers considers cognitive and cognitological aspects of repetitions.

  Скачати повний текст

Удосконалено концепцію про діалоговий та екзистенційний характер української філософської думки. Виокремлено й охарактеризовано чотири екзистенційні тенденції - у професійній філософії, літературі, освітній і термінографічній практиці. Акцентовано увагу на лінгвофілософському дискурсі, висвітлено етапи формування та культурологічні проблеми української наукової термінології. Проведено вивчення терміна як межового феномену, розкрито зміст і теоретико-методологічні засади поняття "екзистенційність" терміна. Доведено, що екзистенційне філософування є основною базою, на якій формувалася українська наукова термінологія. На підставі аналізу деформацій сучасного українського математичного терміно-поняттєвого простору показано, що інтернаціоналізація та русифікація наукової термінології здискредитували природні мовні засоби розгортання пізнання. Зокрема, виявлено, що ізоморфізм, який штучно намагалися встановити між російською й українською терміносистемами, призвів до звуження кола математичних понять і порушення системності. Відзначено, що результати аналізу суттєво впливають на зближення когнітивного й екзистенційного аспектів пізнання, що демонструє їх тісний взаємозв'язок і взаємообумовленість.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю212.24 + Ю224.21 + Ш1в2:Ю

Рубрики:

Свідомість і мова

Філософські проблеми мови

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано феномен екзистенційної багатовимірності риторики як одного з культуротвірних факторів життєдіяльності людини. Відзначено щодо проблемності самоідентифікації сучасної людини в атмосфері інфляції слова та вербальних маніпуляцій і потреби у відродженні гуманного ставлення до сили слова. Знайдено причини суперечливих поглядів на риторику в ігноруванні її багатовимірної екзистенційної природи, зведенні її інтегральності до окремого прояву технології ораторства, софістики, стилістики, порожньої пишномовності. Виявлено, що аналіз екзистенційних вимірів риторики репрезентує її як одну з універсалій людского буття у світопознанні та світостворенні. Надано визначення риторики як "екзистенційної вербалізації буття". Розкрито кореляцію між екзистенціалами людського буття та їх втілення у риториці. Фундаментальними екзистенційними вимірами риторики визначено "риторику пізнання", "риторику влади", "риторику порозуміння". "Риторика пізнання" детермінована екзистенціалом "воля до істини", пов'язана з глибинними проблемами людського буття у світі: самопізнанням та пізнанням світу, творчістю, потягом до свободи, любові, відповідальності, діалогізму. За надлишку владних амбіцій промовця, який виявляє волю до влади у монополізації істини, риторика перетворюється у "вербальну зброю", здатна породжувати фанатизм і соціально-небезпечну ідеологію. Антропологічний баланс як гармонійна єдність людських потенцій зумовлює розгортання риторичного ідеалу як гуманнотворчого мистецтва красномовця, що затверджує вищі цінності буття.