Освещены две альтернативные теории времени второй половины ХХ ст., времяформирующие факторы, три коренных признака времени, в частности, интервал, темп и направленность (однонаправленность) - стрела времени, проанализирована специфика отражения физического времени. Приведены характеристики локально-когерентного времени, описана конструкция времени (уровни возникновения, отражения и понимания времени).

Математически определены формулы времени и пространства, рассмотрены их свойства и математические операции над событиями во времени и пространстве. Получена формула связи формы и сути. Раскрыты связь времени с причинностью, а также природа единого взаимодействия и торсионных полей. Показано определяющее действие процессов во времени на все другие процессы во Вселенной и на жизнь человека.

Предложена новая космологическая концепция мироздания, в контексте которой рассмотрены категории времени и пространства, и которая является синтезом современных достижений на стыке космологии, философии и психологии.

Проанализирован опыт реконструкции идеи и образа времени в культуре Киевской Руси на основе изучения широкого круга памятников словесности, храмовой архитектуры, а также древнерусской иконописи, художественно-эстетические принципы которой сформировались в данный период и сохранялись на протяжении многих веков. С учетом историко-философских и культурологических обобщений, содержащих характеристику представлений о времени в эпохи архаики, античности, западноевропейского средневековья, от эпохи Возрождения до ХХ ст. рассмотрена специфика древнерусской темпоральности.

Освещена проблема времени с учетом трактовки сущности данного понятия в исторически сложившейся научной практической деятельности (классической физике) и в концепциях современной теоретической физики. Предложены классификация и современные концепции пространства в теоретической физике. Раскрыто содержание понятий исходного и бытового времени, процессуального пространства, движения во времени, квазиодновременности разновременных событий, пространственного перемещения, объективности времени.

Розглянуто архетип самості, його символи, зв'язок з категоріями часу і вічності.

Рассмотрен архетип самости, его символы, связь архетипа Самости с категориями времени и вечности.

In the article the author considers the Archetype of Self, its symbols, the Archetipe's connection with notions of Time and Eternity.

Приведен указатель литературных источников Одесской государственной научной библиотеки им. М.Горького по проблеме времени за период 1962 - 1987 гг. и 1987 - 1995 гг.

In the article the author examines notions of Time and Eternity.

Розглянуто динамічність моменту дії; можливе "чотиривимірне сприйняття" реальності; перспективи, співмірності композиції та "золотий перетин".

Рассмотрены динамичность момента действия; возможное "четырехмерное восприятие" реальности; перспективы, соразмерности композиции и "золотое сечение".

In the proposed article the author defines: 1) Dynamity of action moment; 2) possible "fourmeasured perception of the reality"; 3) perspectives of composition proportionality and "the golden section".

Освещен многоступенчатый процесс формирования мироздания. Раскрыта формообразующая роль пространства и времени в техническом и художественном творчестве. Освещен пространственно-временной аспект развития древнего и классического искусства.

Рассмотрены методология и общие предпосылки исследования лингвистического времени как репрезентативной формы темпоральности. Проанализирована тематизация проблем языка и времени в пространстве философской мысли, освещены основные положения концепции времени М. Хайдеггера. Раскрыты возможности применения системного, функционального и когнитивного подходов к исследованию лингвистического времени. Показаны особенности вербализации культурных смыслов в лингвистическом времени как темпоральном конструкте личностной и социальной реальности. Описаны структурные составляющие и модели разноуровневого языкового воплощения концепта "время". Проведен обзор исследований, касающихся проблемы концептуализации темпоральных отношений, сделан вывод о доминанте экзистенциального в языковом времени.

Проанализированы исторические и философские аспекты времени в разных сферах культуры, раскрыты закономерности развития культурного процесса. Рассмотрено время как универсальная характеристика человеческого бытия. Уделено внимание темпоральности материальной и духовной культуры, хронотопологии модернизма и постмодернизма, феномену христианского модернизма.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю212.13 + В313.3

Рубрики:

Простір і час

Теорія відносності

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Зазначено, що методологічною основою цього дослідження є принципи формально-логічного апарату Г. Гюнтера та екзистенційна філософія М. Гайдеггера. В процесі аналізу встановлено, що під простором-часом (ПЧ) політичного виміру буття людини (ПВБЛ) слід розуміти динамічну форму перетвореного "буття-світу-в-мені", наявного в третьому онтологічному локусі (кенограмі). Розуміння такого ПЧ поглиблюється введенням концепту "присутність відсутностей", тобто реалізовану через людську суб'єктність відсутність реального світу через присутність його в ролі образів "відфільтрованих" часом у відповідності до головного критерію - "проекції самої людини". На підставі цієї системи теоретичних положень стверджується поглинання просторової складової часовою складовою саморозгортання людини в політичному полі буття, та перетворення індивідуального виміру політичного простору в "часовий простір" ПВБЛ.

Розглянуто проблеми динаміки понять часу та простору в філософії і науці у контексті культури в епоху переходу від однієї сталої структури розвитку ("проект модерну") до іншої, інформаційної, глобалізованої, мультикультурної, різні сценарії якої конкурують у потенційному просторі можливого майбутнього. Характерною ознакою цього часу переходу і є якраз нове уявлення про час, а саме: відмова від "кількісного", "геометричного" часу класичної науки та філософії, екзистенціалізація та феноменологізація його в некласичній філософії, перехід до "якісного" часу, з характеристиками необоротності і нелінійності в синергетиці. Завдяки цим змінам сам час культури постає як час фундаментального морального вибору людства - вибору майбутнього в потенційному просторі можливих шляхів подальшого розвитку.

Представлено фундаментальні філософсько-естетичні уявлення та його специфіку у відношенні до фізичної категорії часу.

Проаналізовано різні статичні моделі образу. Дотримуючись вчення про розвиток слова, і, як наслідок, про значеннєвий і системний розвиток свідомості, запропоновано досліджувати формування уявлень про категорію "час" у контексті генезису свідомості та змін у ньому.

На підставі концепцій суб'єктивної темпоральності виділено три антропологічні моделі співвідношення часу та суб'єктивності, які виходять за межі спільного бачення внутрішнього часу як тривалості й утворюють разом смисловий простір атропології тривалості. Показано, що дані моделі характеризуються акцентом на певному модусі часу, а саме: минулого, теперішнього або майбутнього, що зумовлює антропологічні характеристики. Модель "антропології пам'яті" експлікується на матеріалі філософії тривалості А. Бергсона, модель "антропології діалогу" грунтується на діалогічній філософії (М. Бубера, Ф. Розенцвейга, О. Розенштока-Хюссі, Ф. Ебнера), а модель "антропології Іншого" реконструйовано на підставі філософії Е. Левінаса. Досліджено трансформацію антропологічних характеристик у даних моделях тривалості. Увагу приділено аспекту інтерсуб'єктивності, виявлено його зв'язок зі сприйняттям тривалості та розглянуто як основний чинник процесу суб'єктивації. Запропоновано виділення антропологічних моделей тривалості як можливої методології аналізу сучасного стану філософської антропології. Проаналізовано поетику антропології тривалості як зміну мови, методів і умов побудови філософського та літературного тексту, зумовлену зміною парадигм темпоральної антропології. На підставі аналізу поетики показано, що процес вкорінення у культурі антропологічних настанов відбувається як зміна мови висловлювання, спричинена трансформацією уявлення про суб'єктивну темпоральність.

Досліджено часову складову у картині світу суб'єкта. Показано, що картина світу суб'єкта складається з двох головних процесів - уявлення та переживання, а часова складова - з двох головних елементів - уявлення про час і переживання часу. Показано, що структура уявлень про час містить два основні блоки: "статус часу" та "становлення часу". Поняття статусу часу містить чотири основні полярні характеристики часу: "тривалість - упорядкованість", "рівномірність - нерівномірність", "зворотність - незворотність", "перервність - неперервність". Становлення часу має характеристики: "швидкість плину часу" та "точка відліку часу". Показано, що формування часової складової у картині світу суб'єкта відбувається у підлітковому віці. Виявлено чотири типи часової складової у картині світу суб'єкта: "статичний", "динамічний", "субстанціональний" і "реляційний".

Досліджено онтологічний статус, основні онтологічні характеристики віртуальної реальності, встановлено особливості віртуальної реальності, представленої технічними засобами. Визначено смислові навантаження, якими наділено поняття "віртуальний" в історії філософії та науковому дискурсі. Виявлено еврестичний потенціал постнекласичної філософії для з'ясування онтологічного статусу віртуальної реальності. Зазначено, що постмодерністська методологія дозволяє визначити віртуальну реальність як інтерактивну, символічну реальність, що містить у собі нестачу реальності та внаслідок цього є умовою пошуку істини, а також постійним нагадуванням про існування розрізнення між буттям та його формами. Встановлено, що для даного типу реальності характерні нон-фінальна процесуальність та високий креативний потенціал. Обгрунтовано, що на відміну від віртуальної реальності як такої, яка завжди нагадує про існування забуття реальності (буття) у формах її представлення, віртуальна реальність, створена інформаційними та телекомунікаційними технологіями, навпаки, призводить до забуття реальності, стверджує можливість абсолютного та вичерпного представлення буття технічними засобами. Зазначено, що внаслідок перманентної процесуальності віртуальної реальності об'єкт, простір, час, причинність у ній інвертуються, знаходяться у процесі постійної зміни.