Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(0)414-333 + Ю937-711 + Э371-4

Рубрики:

Історія філософії

Психологія особи

Раннє християнство ( I-V ст.)

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Аналізується процес становлення ранньохристиянського богослов'я та його філософського обгрунтування представниками східної патристики за допомогою засобів ідейно-методологічного і логіко-концептуального апарату неоплатонізму. Аргументується думка про виключне значення неоплатонічної традиції для перетворення християнства в динамічну конфесію і високоінтелектуальне вчення. Цей вплив простежується шляхом порівняльного аналізу ключових етапів розвитку Універсума в сакралізованій пізньоантичній філософії і філософсько-богословській системі східної патристики.

Виявлено, що понятійно-категоріальний апарат Г. Назіанзина за формою мав системний зв'язок із напрацьованою базою філософії античності, але з новим змістовним навантаженням у контексті вчення про людину апостола Павла та ряду інших християнських богословів. Встановлено місце антропологічних ідей, поглядів на богоподібність людини в творах ранньовізантійського філософа у загальному історико-філософському контексті. Доведено, що цілокупність (ціло-мудрість) людини, її виважений душевно-вольовий стан, і "просвітлений дух" мислиться Богословом як гарантія таємного спогляданням Бога на противагу зовнішнім, натуралістично-споглядальним, досвідно-логічним пошукам Істини як процесу, який іманентно містить в собі ряд неминучих похибок, помилок (гріха, зла). Реконструйовано особливості осмислення людського єства Г. Богословом, вказані ним шляхи до возз'єднання із первозданним Образом і Подобою (обожненням) на підставі базового синтезу мислительної тріади: віра - ум (розум) - розумна віра. Проаналізовано на прикладі Г. Назіанзина головну роль ортодоксального богословсько-містичного релігійного досвіду у становленні християнської антропології (богослов'я) на противагу релігійно-міфічним, еклектичним побудовам неоплатонізму. Доведено, що саме відношення до феномену магізму було одним із спонукальних чинників для Г. Богослова у пошуках та розумінні християнської духовності під час формування, ортодоксального вчення та ново-нікейських догматів.

Визначено ознаки гомілії, зумовлені відображенням сакрального світу у людському мовленні, проаналізовано лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні мовні засоби передачі надприродного змісту. Розглянуто специфіку адресанта, адресата та їх взаємодії у тексті гомілій. Проведено аналіз гомілії як жанру за параметрами тематики, композиції та стилістичних особливостей. Простежено розвиток жанру гомілії в проповідницькій діяльності І. Златовуста, зроблено спробу з'ясувати позамовні чинники цього розвитку.

Розглянуто бачення Юстином філософом проблеми співвідношення віри та розуму. Стверджено, що проблема співвідношення віри та розуму Юстином вирішується на користь віри, проте з залученням понять та ідей грецької філософії.

Подано систематичний виклад христології святителя Епіфанія, архієпископа Кіпрського, на підставі аналізу його творів - "Анкорату" та "Панаріону". Досліджено, що христологія святителя Епіфанія не тільки узгоджується з аналогічним вченням православних отців попереднього періоду, але в змозі говорити з більшою ясністю з деяких пунктів христологічного вчення, які мають вирішальне значення. До них належать роз'яснення святителя, що стосуються єретичної христології докетизму, аріанства і аполінаризму та православного розуміння об'єднання божественного і людського в одному Христі і, взагалі, сотеріологічних наслідків православної христології. Встановлено, що богословські погляди свт. Епіфанія Кіпрського ставлять його серед великих православних отців IV ст., вчення яких вплинуло на формулювання і розвиток христологічного догмату.

Вивчено прийоми перекладу дієслова “ύφίστημι” як основного термінотворчого засобу давньогрецької тринітарної термінології IV ст. На основі грунтовного аспектного зіставного аналізу перекладної тринітарної термінології, використовуваної в тих самих текстах, але різними мовами, висвітлено залежність її тлумачення від мови оригіналу. Зазначено, що адекватність перекладу часто мотивовано ступенем розвитку конфесійного стилю в літературних мовах, якими перекладено ці тексти. Виокремлено приклади невідповідностей перекладу та проілюстровано поняття "неперекладності" і "адаптації" давньогрецької тринітарної термінології у перекладі українською мовою. Усі випадки перекладу тринітарної термінології умовно поділено на чотири групи: граматичні трансформації, лексико-граматичні трансформації, транскрипція, транслітерація.

Проаналізовано дві невеликі сторінки святоотецького доробку Східної церкви, що свідчать про творче використання класичної філософської спадщини отцями Православ'я. Зазначено, що філософія особливо потрібна для розбудови догматичної доктрини за умов жорсткої різновекторної полеміки з аріанством і напіваріанством. Зроблено висновок, що теоретико-спекулятивний підхід до найгостріших питань християнської віри був подекуди єдино-необхідним у ході нікейської і новонікейської полемік.

Проанализированы две небольшие страницы святоотеческого наследия Восточной Церкви. Они убедительно свидетельствуют о творческом применении классической философии отцами Православия. Отмечено, что философия особенно востребована в построении догматической доктрины в условиях жесткой разновекторной полемики с арианством и полуарианством. Сделан вывод, теоретико-спекулятивный подход к наиболее острым вопросам христианской веры был порой единственно необходимым в ходе никейской и новоникейской полемики.

This article deals with two fragments of Eastern Church inheritance. They confirm fact of inheritance creative application by the Doctors of Universal Orthodox Church. The mentioned philosophy claimed much attention concerning heated poly vectored debates with the Arian heresy. According to this the author comes to the conclusion that the theoretic and speculative approach to the acute problems of Christian belief was often the only necessary during Nikeysk and Neonikeysk polemics.

Розглянуто давньогрецьку тринітарну термінологію середини ІV ст. у різноманітних перекладах. Аргументовано запровадження таких перекладознавчих термінів: "критика релігійного перекладу", "концептуально-трансцендентна еквівалентність" як критерій оцінювання якості перекладу тринітарних термінів, "концептуально-трансцендентна сема". Запропоновано жанрограму релігійного стилю на прикладі християнської літератури патристичного періоду середини ІV ст., що поглиблює теорію стилістики української літературної мови.

Досліджено специфіку екзегези Ієроніма Стридонського з метою виявлення його ісагогічних, герменевтичних та філологічних принципів і методів. Показано особливості впливу основних напрямів ранньохристиянської екзегези на блаженного Ієроніма в різні періоди його письменницької діяльності. Коментуючи Біблію, екзегет застосовував всі доступні на той час для нього знання, беручи до уваги історичний контекст, аналізуючи етимологію імен, географічних назв, пояснюючи особливості єврейських літер. У результаті аналізу текстів блаженного доведено, що він віддавав перевагу алегорії, не відкидаючи історичне підґрунтя тієї чи іншої розповіді або факту. При цьому наголошено, що автор Вульгати вважав найпершим критерієм тлумачення Священного Писання саме ж Священне Писання, а також відзначав надважливе значення духовного стану того, хто приступає та виконує справу пояснення Біблії. Вказано на важливість типологічного спрямування його екзегези. Лейтмотивом у кожній із праць блаженного виступає вказівка на відношення між Старим і Новим Завітом, які у своїй суті є одним цілісним Одкровенням. Найбільш виразно це проявляється у коментарях на пророчі місця із книг старозавітних пророків, оскільки саме у них найбільш конкретно виражений зв'язок між обома Завітами.